Виборчі технології.Зміст та форми

У сучасному світі політичні вибори перетворилися на загальновизнаний засіб легітимації державної влади. Політичні вибори - це форма безпосереднього народовладдя, яка полягає у народному волевиявленні через голосування з метою формування органів державної влади та місцевого самоврядування. Вільні політичні вибори на конкурентній основі є однією з основних ознак демократичного політичного режиму. Вони проводяться за допомогою різноманітних виборчих технологій.

У широкому розумінні виборчі технології є частиною політичних технологій, хоча провести чітку межу між політичними та виборчими технологіями можна тільки формально. Виборчі технології застосовуються з початком офіційної виборчої кампанії (строки проведення якої прописані у національному законодавстві) і закінчуються разом із формальним закінченням виборчої кампанії (хоча хронологічні рамки проведення виборчих технологій є значно ширшими, ніж рамки офіційної виборчої кампанії). Тому при окресленні проблематики виборчих технологій має розглядатися і комплекс політичних технологій, що проводився напередодні виборів.

А. А. Джабасов упроваджує поняття "політичні технології виборчих кампаній" та визначає їх як сукупність прийомів, методів впливу на виборців, заснованих на визначених наукових розробках, даних конкретних соціологічних досліджень з метою досягнення політичного успіху певної політичної сили на виборах, яка використовує для досягнення цієї мети засоби політичної реклами та методи паблік рилейшнз. У вузькому розумінні А. А. Джабасов розглядає політичні технології виборчої кампанії як метод боротьби за електорат, який співвідноситься із загальною концепцією проведення виборчої кампанії - з одного боку, певними засобами її проведення - з другого, які виявляються як елементи системи політичної технології виборчої кампанії.

М. Ф. Головатий розглядає поняття "виборчі технології" як "сукупність політико-організаційних, інформаційних, пропагандистських та інших дій з метою приведення до влади певного політика, групи політиків, політичної організації чи їх об'єднання".

Л. О. Кочубей подає психологічну дефініцію поняття "виборча технологія", зазначаючи, що виборчі технології - це мистецтво вивчення електоральної мотивації, вироблення механізмів, які базуються на певних психологічних підходах, за умови, коли першочерговим є не "що", а "як" здійснити, як вдало побудувати виборчу кампанію, вплинути на виборця. Виборчі технології - це, безумовно, технології політико-психологічні. Вони базуються на комплексному науковому підході з урахуванням досягнень низки наукових дисциплін, у першу чергу - політології, соціології, економіки, психології, політичних PR тощо.

На нашу думку, виборчі технологи-це сукупність методів, програм та практик впливу на свідомість електорату з боку суб'єктів виборчого процесу і задіяних ними медіа-корпорацій та інших комунікаторів з метою отримати необхідну підтримку виборців через їх голосування на політичних виборах. У зв'язку з цим слід виокремити основних суб'єктів політичних відносин у період електоральної кампанії: 1) політичні сили і кандидати на виборчі посади; 2) електорат, тобто всі громадяни, які на момент проведення виборів мають право голосу.

Якщо підходити до проблеми комплексно, то можна стверджувати, що виборчі технології - це сукупність прийомів, методів, процедур та варіантів політичної дії, які використовують суб'єкти політичної діяльності (політичні лідери, політичні партії, громадські організації, рухи та групи тиску) задля отримання максимального результату впродовж електоральної кампанії. Виборчі технології містять у собі комплекс, який складається з політичної реклами (яка поділяється, у свою чергу, на офіційну та неофіційну), типи політичної поведінки лідерів відповідно до проголошеної політичної програми (яка також є частиною виборчої технології). Значним блоком виборчих технологій є методи контролю за дотриманням самої процедури виборів - з одного боку, а також методи проведення фальсифікацій - з другого. Звісно, що сам процес організації та роботи політичної партії, яка є фундаментом для політичного лідера, також є в певному розумінні виборчою технологією, адже навіть сам характер організації вже спрямований на розвиток комунікативних зв'язків із масою і керується у цьому процесі специфічним інструментарієм, характерним тільки для певної політичної групи.

Виборчі технології застосовуються задля досягнення певних цілей.

1. Сфокусувати увагу виборців на політичних силах, їх лідерах та представниках, щоб показати їх переваги над опонентами, висвітлити іміджеві особливості учасників політичної боротьби.

2. Інформувати електорат (виборців) про ідеологічну позицію, виборчу програму політичних сил та кандидатів на виборні посади, їх бачення основних проблем громадян та засобів їх вирішення.

3. Виконати просвітницьку функцію для виборців, навчити їх навичкам усвідомленого голосування, коли в центрі їх мотивації надання переваги тому чи іншому політику - власний інтерес як представника соціальної групи та прихильника певної ідеології.

Частіше всього обговорюють технології за легальністю використання:

"Білі технології"—технології законні (або технології відкритої комунікації). До їх числа входить весь інструментарій донесення повідомлень до виборця - агітатори, реклама в ЗМІ, масові акції тощо. Переважно це найпростіші та природні технології: розклеювання інформаційних листівок, зустрічі з виборцями і т.ін

"Чорні технології" – незаконні технології (закритої комунікації). До їх числа входить підкуп виборців, різноманітні способи фальсифікації результатів виборів, відверта "уголовщина". Це сортування, замовчування, дозування інформації; домінування оцінних суджень у поданій інформації; вилучення окремих відомостей із загального контексту; відсутність у повідомленнях різних точок зору; незбалансоване подання інформації щодо одних партій і блоків порівняно з іншими.

"Сірі технології" – не передбачають прямого порушення закону, але вступають у суперечність з нормами суспільної моралі та прийнятими способами ведення політичної (особливо - виборчої) кампанії. Наприклад - присутність на мітингу якого-небудь політика групи його противників з транспарантами, листівками та іншими матеріалами опозиційного до нього змісту. 3 одного боку, такого роду діяльність не с порушенням закону (якщо тільки матеріали не містять наклепу на адресу політика, а самі його противники не порушують громадського порядку), з іншого - громадськість зазвичай засуджує такі дії, вважаючи їх порушенням неписаних правил публічних відносин політиків [13, c.191]