Анатомо фізіолог.особл.дитини раннього віку

Общие закономерности развития

Организм ребенка на разных этапах развития отличается разными анатомо-физиологическими особенностями.

При организации жизни детей и проведении оздоровительно-воспитательной работы необходимо знать как общие закономерности процесса развития детского организма, так и конкретные особенности каждого возрастного периода. В педиатрии принято деление на периоды по схеме Н. П. Гундобина.

В раннем детстве различают следующие возрастные периоды:

1. Период внутриутробного развития. Продолжается он 10 лунных месяцев — 270 дней и проходит две фазы: а) фазу эмбрионального развития (первые 1 1/2 — 2 мес от периода зачатия), б) фазу плацентарного развития (с 3-го по 10-й месяц) — формирование плода.
2. Период новорожденности. Начинается с момента отделения плода от матери и длится 3 — 4 нед, в течение которых организм ребенка приспосабливается к условиям внутриутробного существования.
3. Период грудного возраста, заканчивающийся к концу 1-го года жизни.
4. Период молочных зубов. Охватывает возраст от 1 года до 7 лет и делится в свою очередь на два периода: преддошкольный возраст (от 1 года до 3 лет) и дошкольный (от 3 до 7 лет).

Х-ка соц.ситуації розвитку дитини раньього віку

Соціальна ситуація розвитку в ранньому віці така: "дитина — ПРЕДМЕТ — дорослий".
Соціальна ситуація сумісної діяльності дитини і дорослого має в собі протиріччя. У цій ситуації спосіб дії з предметом, зразок дії належить дорослому, а дитина в той же час повинна виконувати індивідуальні дії. Це протиріччя вирішується в новому типі діяльності, який зароджується в період раннього віку. Це предметна діяльність, спрямована "на засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами. Перш за все, вона предметна, тому що мотив діяльності заключається в самому предметі, в способі його вживання. Спілкування в цьому віці стає формою організації предметної діяльності. Воно перестає бути діяльністю у власному розумінні слова, бо мотив зміщується від дорослого на суспільний предмет. Спілкування тут виступає як засіб здійснення предметної діяльності, як знаряддя для оволодіння суспільними способами вживання предметів. Незважаючи на те, що емоційне спілкування перестає бути провідною діяльністю в ранньому дитинстві, воно продовжує розвиватися надзвичайно інтенсивно і стає мовним. Спілкування, яке зв'язане з предметними діями, не може бути лише емоційним. Воно опосередковане словом, маючи предметну віднесеність.
Спілкування дитини з дорослим в ранньому віці є необхідною умовою розвитку предметної діяльності — провідної діяльності дітей цього віку.
Маніпуляційна діяльність, яка була характерною для немовляти, в ранньому дитинстві починає змінюватися предметною діяльністю. Розвиток предметної діяльності пов'язано з оволодінням тими способами дій з предметами, які вироблені суспільством. Для людини предмети мають фіксоване, постійне значення. Люди, на відміну від тварин, живуть у світі постійних речей. Як відомо, і мавпа може пити з чашки. Та для тварини предмети мають ситуативне значення: якщо вода налита в чашку, то мавпа п'є з чашки, якщо вода у відрі — то п'є з відра, якщо на підлозі — то з підлоги. Дитина научається від дорослих орієнтуватися на постійне значення предметів, яке закріплене людською діяльністю. Предметний світ, який оточує дитину, — меблі, одяг, посуд, іграшки — це предмети, які мають певне призначення в житті людей.

 

49.

Маніпуляційна діяльність, яка була характерною для немовляти, в ранньому дитинстві починає змінюватися предметною діяльністю. Розвиток предметної діяльності пов'язано з оволодінням тими способами дій з предметами, які вироблені суспільством. Для людини предмети мають фіксоване, постійне значення. Люди, на відміну від тварин, живуть у світі постійних речей. Як відомо, і мавпа може пити з чашки. Та для тварини предмети мають ситуативне значення: якщо вода налита в чашку, то мавпа п'є з чашки, якщо вода у відрі — то п'є з відра, якщо на підлозі — то з підлоги. Дитина научається від дорослих орієнтуватися на постійне значення предметів, яке закріплене людською діяльністю. Предметний світ, який оточує дитину, — меблі, одяг, посуд, іграшки — це предмети, які мають певне призначення в житті людей. Значення речей і починає опановувати дитина в ранньому віці. Фіксований зміст предмета сам по собі не дасться дитині. Вона може відкривати та закривати безліч разів дверцята шафи. Довго стукати ложкою по підлозі, але така активність не дає змоги познайомитись з призначенням предметів. Функціональні властивості предметів відкриваються малюку через виховний і навчальний вплив дорослих. Дитина дізнається, що дії з різними предметами мають різний ступінь вільного поводження з ними. З одними предметами, наприклад, з іграшкою (зайчиком) можна гратися: тягати за хвіст, брати за вуха, лапи, навіть кидати з манежу, а за іншими предметами закріплені інші і однозначні способи дій. Це предмети-знаряддя (ложка, олівець, чашка, молоток). Жорстка закріпленість дій за предметами-знаряддями, способи дій з ними засвоює дитина під дією дорослого і переносить на інші предмети. Дитина другого року життя активно засвоює дії з такими предметами-знаряддями, як чашка, ложка, совок тощо. На першому етапі оволодіння діями з предметами-знаряддями дитина використовує знаряддя як продовження руки, і тому цю дію було названо ручною (наприклад, дитина використовує лопатку, щоб дістати кульку, що закотилася під шафу). На наступному етапі дитина вчиться співвідносити знаряддя з тим предметом, на який спрямована дія (лопаткою набирають пісок, сніг, землю, відром — воду). Таким чином, дитина знайомиться з властивостями знарядь. Протягом другого року життя дитина починає довільно наслідувати і такі дії, які їй спеціально не показують, але які вона сама бачить в навколишньому житті. Наприклад, вона намагається підмітати віником. Стукати молотком, висувати шухляду, вмикати телевізор тощо. Засвоювані способи виконання таких дій переносяться на інші предмети, не тотожні з тими, на яких вироблялася дія. Поступово предмети, з якими можна діяти однаково, з якими однаково діють дорослі, об'єднуються в одну групу, незважаючи на різницю в їх розмірі, кольорі тощо, відбувається перше узагальнення дій, а з часом і перенесення засвоюваних дій із справжніх предметів на іграшкові предмети, а також в іншу ситуацію, що є створенням умови для виникнення сюжетної гри. Предметна діяльність має вирішальний вплив на розвиток початкових форм мислення.

 

 

50.

Засвоєння призначення предметів дитиною є специфічно людським, воно принципово відрізняється від тих форм наслідування, які спостерігаються у тварин. Завдяки дорослому дитина відразу входить до світу постійних предметів. Вона засвоює постійне призначення предметів, закріплене за ними суспільством і в цілому не змінюється залежно від ситуації. На перших ступенях розвитку предметної діяльності дія і предмет жорстко пов'язані між собою: дитина здатна виконувати засвоєну дію тільки з тим предметом, який для цього призначений. Поступово відбувається відокремлення дії від предмету, в результаті якого діти раннього віку набувають можливості виконувати дію і з невідповідними до їх віку предметами чи використовувати предмет не за прямим призначенням. Таким чином, зв'язок дії з предметом проходить три фази розвитку. На першій з предметом можуть виконуватися будь-які відомі дитині дії. На другій фазі предмет використовується тільки за прямим призначенням. Нарешті, на третій фазі відбувається нібито повернення до старого, вільного використання предмета, але на зовсім іншому рівні: дитина знає основну функцію предмета. У зв'язку з оволодінням предметною діяльністю змінюється характер орієнтування дитини в нових для неї ситуаціях, при зустрічі з новими предметами. Якщо в період маніпулювання дитина, одержавши незнайомий предмет, діє з ним всіма відомими їй способами, то пізніше її орієнтування спрямоване на з'ясування того, для чого цей предмет слугує, як його можна застосувати. Орієнтування типу "що таке?" змінюється орієнтуванням типу "що з цим можна робити?".

51.

До новоутворень відносяться психічні та особистісні якості, які вперше виникають на конкретному етапі розвитку людини. Наприкінці першого року життя дитина спинається на ніжки, починає ходити. Головним в акті ходьби є не тільки розширення простору існування немовляти, а й те, що воно відокремлює себе від дорослого. Відбувається розпад єдиної ситуації Ми, внаслідок якого вже не мама веде дитину, а вона веде маму, куди хоче. Ходьба є першим основним новоутворенням періоду немовляти, яке свідчить про подолання дитиною меж попередньої ситуації розвитку. Наступним важливим новоутворенням цього віку є розвиток мовлення, яке, як і інші новоутворення, має перехідний характер. Воно автономне, ситуативне, емоційно забарвлене, зрозуміле тільки близьким, специфічне за своєю структурою (складається з частинок слів) і ще не зв'язне. Новоутворення, що виникають в кінці першого року життя, викликають побудову нової соціальної ситуації розвитку. Це ситуація сумісної діяльності з дорослою людиною. Зміст цієї сумісної діяльності — засвоєння суспільно вироблених способів вживання предметів, які відкрились дитині і стали її світом. Соціальна ситуація розвитку в ранньому віці така: "дитина — предмет — дорослий". Там, де була єдність, стало двоє: дорослий і дитина. Між ними виріс новий зміст — предметна діяльність. Відокремлюючи дії від предметів і узагальнюючи їх, порівнюючи свої дії з діями інших людей, малята починають усвідомлювати їх як власні дії, ними самими спричинені, що виражається у виникненні психологічного новоутворення — Я — глибинної суті людини, що дає їй змогу відрізняти себе від інших людей, відчувати, переживати, усвідомлювати реальність свого існування (діяння). У ранньому дитинстві Я має тілесне вираження: розкутість, вільність чи скутість, напруженість, усмішка чи сум, доброта і щирість чи зверхність і зухвала поведінка. Після виникнення первинного ставлення до себе як до окремо існуючого суб'єкта, відкритої заяви про себе як про особистість у психіці дитини з'являються й інші особистісні новоутворення. На третьому році життя малюки починають порівнювати себе з іншими людьми, у результаті чого у них поступово складається певна самооцінка, прагнення відповідати вимогам дорослих. Далі формуються почуття гордості, сорому і т.п.

52.

Третій рік життя – період інтенсивного психічного розвитку. Період кризи рідко в кого з дітей проходить непомітно, тож варто набратися терпіння, переглянути своє ставлення до маляти, відмовитися від сприймання його як нетямущої істоти, внести корективи у свої взаємини з ним. Якщо хочемо, щоб малюк був самостійним, слід надавати йому можливість вправлятися в автономності та незалежності, дозволяти робити власні помилки й шукати шляхи їх виправлення. Спочатку за допомогою та підтримкою дорослого, а з часом — і без них. Як вважав Д.Б. Ельконін, криза трьох років — це криза соціальних стосунків, а будь-яка криза стосунків є кризою виділення свого "Я". Особливості цієї кризи вперше описано Ейзою Келер у праці “Про особистість трирічної дитини”. Найважливішими ознаками цієї кризи є:

• негативізм. Проявляється він як негативна реакція дитини, передусім як відмова підкорятися вимогам до неї. Негативізм не слід плутати з неслухняністю, яка буває і в більш ранньому віці;

• впертість. Вона є реакцією дитини на власне рішення і проявляється у наполяганнях на своїх вимогах, рішеннях. Дитина хоче, щоб з нею рахувалися, що свідчить про становлення її як особистості. Впертість не слід ототожнювати з наполегливістю — завзятістю, стійкістю, непохитністю в досягненні мети;

• непокірність. За своїми зовнішніми ознаками вона є близькою до негативізму та впертості, однак має більш генералізований і більш безособовий характер. Найчастіше вона постає як протест проти порядків, заборон, звичаїв, що панують удома;

• свавілля. Проявляється як прагнення звільнитися від опіки дорослого, намагання діяти самостійно. Частково воно нагадує кризу першого року, але тоді немовля прагнуло фізичної самостійності. Тепер його метою є досягнення самостійності у здійсненні намірів, задумів;

• знецінення дорослих. Дитина починає сприймати їхні слова, вчинки не безумовно, а крізь призму своїх інтересів;

• протест. Формами його є бунт проти батьків, налаштованість на суперечку з ними;

• деспотизм. Дитина різноманітними способами та засобами демонструє деспотичну владу щодо всього оточуючого. Часто це відбувається у сім'ях з єдиною дитиною.

Кризі трьох років властиве руйнування попередніх стосунків дитини з дорослими, яких вона починає сприймати як носіїв зразків дій і стосунків у навколишньому світі. У дитини з'являється прагнення до самостійної діяльності, самостійного задоволення своїх потреб (“Я сам”). Однак дорослий за звичкою зберігає попередній тип стосунків і цим обмежує її активність. Тому вона чинить цьому опір усіма наявними у неї засобами, стає капризною, робить усе навпаки, демонструє негативне ставлення до вимог дорослого. Якщо батьки заохочують самостійність дитини, то труднощі у взаєминах з нею швидко минають. Отже, феномен “Я сам” означає не тільки виникнення самостійності, а й відокремлення малюка від дорослого.

53.

Дошкільний вік називають часто «періодом першого витягнення», коли за рік дитина може вирости на 7-10 см Але все-таки ці показники у дітей шостого року життя трохи нижчі, ніж у вихованців підготовчої до школи групи. За середніми даними ріст дитини п'яти років складає близько 106,0-107,0 см, а маса тіла — 17,0-18,0 кг Упродовж шостого року життя середня надбавка маси тіла в місяць — 200,0 г, а росту — 0,5 см Кожен віковий етап характерний, крім того, різною інтенсивністю росту окремих частин тіла. Впродовж шостого року, наприклад, швидко збільшуються довжина кінцівок, ширина тазу і плечей у дітей обох статей. В той же час є індивідуальні відмінності в цих показниках, а також відмінності їх у хлопчиків і дівчаток. Наприклад, коло грудної клітки у дівчаток збільшується інтенсивніше, ніж у хлопчиків. Антропометричні ознаки (маса тіла, ріст, коло грудної клітки, ширина тазу, довжина тулуба і кінцівок) різною мірою взаємозв'язані, і це впливає на фізичну підготовленість дітей, їх физиометрические дані, зокрема на величину показників станової і кистьової динамометрії. Ці дані свідчать про те, що шостий рік в описуваному плані неоднозначний. У хлопчиків протягом року синхронізм, т. е. збіг змін основних антропометричних показників, дещо знижується, порушується. У дівчаток п'яти років він майже відсутній, а до шести років поступово встановлюється. Коли збіг темпів збільшення маси тіла, росту і інших антропометричних ознак виражений яскраво, чітко простежується їх взаємозв'язок (кореляція) з физиометрическими ознаками, особливо у хлопчиків. У періоди, коли кореляція між самими антропометричними ознаками порушується (наприклад, у п'ятирічних дівчаток і шестирічних хлопчиків), слабо виражена або навіть відсутній їх зв'язок з физиометрическими показниками.

В той же час самі физиометрические показники упродовж шостого року життя дитини збільшуються. Так, величина показників станової динамометрії у шестирічних хлопчиків може коливатися в межах від 15 до 35 кг Крім того, хлопчики мають перевагу за цими показниками перед дівчатками. Збільшення физиометрических показників на тлі недостатньо вираженої кореляції з антропометричними ознаками свідчить про те, що в цей період життя вони значною мірою залежать від навчання, а також від індивідуального рухового досвіду дитини. Розвиток опорно-рухової системи (скелет, суглобово-зв'язковий апарат, мускулатура) дитини до п'яти-шести років ще не завершений. Кожна з 206 кісток продовжує мінятися за розміром, формою, будовою, причому у різних кісток фази розвитку неоднакові. Зрощення частин гратчастої кістки черепа і окостеніння слухового проходу до шести років закінчується. Зрощення ж між собою частин потиличної, основної і обох половин лобової кісток черепа до цього віку ще не завершено. Між кістками черепа зберігаються хрящові зони, тому ріст головного мозку може тривати. (Об'єм або коло голови у дитини до шести років приблизно 50 см) Не закінчується і окостеніння опорних частин носової перегородки.