Розкрийте суть гайдамацького руху в Україні у 18 ст. Коліївщина та рух опришків.

У 1711 р. під час російсько-турецької війни П. Орлик із запорожцями разом з татарами здійснив похід на Правобережжя, який спочатку проходив успішно, але скоро татари почали забирати людей у полон, і все закінчилося невдачею.

У 1714 р. за договором з Туреччиною Річ Посполита закріпила за собою Правобережну Україну. Почалося відновлення польсько-шляхетського ладу. Але край був спустошений, його треба було заселяти і відроджувати. Землі роздавалися польським магнатам. 80% всіх земель дісталися 40 магнатським родинам (Любомирських, Потоцьких, Чорторийських, Браницьких, Сангушків, Ревуцьких та ін.). Магнати закликали селян, надавали їм пільги - слободи, на 15-20 років звільнення від податків. За таких умов край швидко заселяється і освоюється. Але строк слобод минав. Від селян знову вимагалися панщина, натуральні та грошові податки. Різко посилився соціальний гніт. Посилився і національно-релігійний гніт. Зазнавало утисків православ'я, поширювалася унія, і досить ефективно. У 60-х рр. XVIII ст. у Київському та Подільському воєводствах православних церков залишалися близько 20%. Оплотами віри залишилися монастирі.

Посилення соціального і національного гніту породжувало опір українського населення, але його основну масу становило селянство. Тому переважно опір носив пасивний характер, або відбувалися стихійні вибухи. Бракувало організації та досвідчених ватажків, оскільки козацтва на Правобережжі вже не існувало. Але з'явилися гайдамаки (від турецького - гайда - гнати, доганяти або волоцюга, грабіжник, неспокійні, бунтівні люди). Гайдамаків підтримувало місцеве населення. Вони дотримувалися партизанської тактики (невеличкі загони, раптовість, рухливість, притулок на Запоріжжі). Польсько - шляхетська адміністрація виявилася неспроможною ефективно боротися с гайдамаками. Гайдамацький рух активувався із закінченням строку слобод і пройшов кілька етапів, тричі переростаючи у великі повстання.

У 1734 - 1738 рр. це сталося вперше, коли помер король Август ІІ і в Речі Посполитій настало міжкоролів'я. У боротьбу втрутилися Росія та Франція, які висунули своїх претендентів - Августа ІІІ та Станіслава Лещинського. Наприкінці 1733 р. російські війська здійснили наступ на Правобережжя, щоб підтримати Августа ІІІ. Серед населення поширилися чутки, що прийшли визволяти, що й спричинило до спалаху гайдамацького руху. Діяли загони Верлана, І. Гриви, Г. Медведя, М. Моторного, Г. Голого, Писаренка, Жили, Рудя, Іваниці, Харка, Запорожця.

У 1750 р. вдруге сталося велике повстання, під час якого діяли загони О. Ляха, М. Мамая, Г. Лисого, М. Сухого, М. Теслі, О. Письменного, І. Подоляки.

У 1768 р. відбулося найбільше гайдамацьке повстання - Коліївщина. На початку 1768 р. сейм Речі Посполитої під тиском російського уряду прийняв постанову про зрівняння в правах з католиками православних та протестантів. Частина шляхти і магнатів виступили проти цього і утворили Барську конференцію (на Поділлі). Почалися репресії проти православних. Проти конфедератів виступили російські війська. Серед населення поширилися чутки, що прийшли визволяти. Навесні 1768 р. в урочищі Холодний Яр, біля Мотронинського монастиря формуються загони гайдамаків, які очолив запорозький козак Максим Залізняк. У другий половині травня 1768 р. вони почали похід. Повстання охопило Південну Київщину, Брацлавщину, Поділля, Галичину. Повстанці захопили Фастів, Черкаси, Корсунь, Богуслав, а на початку червня 1768 р. Умань, де відбулася жорстока, нещадна різанина. Умань допоміг захопити сотник надвірних козаків Іван Гонта, який став одним із керівників повстання. Повстання поширювалося. Діяло близько 30 гайдамацьких загонів: М. Швачки, А. Журби, С. Неживого, П. Тарана, І. Бондаренка, С. Позіхайла, М. Максимова, М. Москаля, В. Шила. Під контролем повстанців опинилася значна територія. Але 27 червня 1768 р. ватажків гайдамаків було запрошено до генерала Кречетнікова, який командував російськими військами, і підступно, по-зрадницьки, захоплено. Табір гайдамаків під Уманню оточили і примусили здатися. У липні - серпні 1768 р. була розгромлена більшість гайдамацьких загонів. Після 1768 р., Коліївщини, гайдамацький рух почав спадати.

Учасників антифеодального руху в Прикарпатті називали опришками (від латинського "oppressor" - винищувач).

Опришківський рух зароджується у XVI ст.. Він був поширений в Карпатах і Прикарпатті. Опришки також застосовували партизанську тактику, діяли невеликими загонами, мали підтримку населення та ін. Найбільшого розмаху опришківський рух набрав у 1738 - 1745 рр., коли діяв Олекса Довбуш, самий славетний ватажок опришків. Після його загибелі ватажками опришків стали його побратими Іван Бойчук, Василь Баюрак, та ін. Наприкінці XVIII ст. опришківський рух винищила австрійська жандармерія, але й у ХІХ ст. він неодноразово відроджувався.