Загальні закономірності розвитку культури у первісну добу на українських землях були такими самими, як в інших регіонах земної кулі, проте були й деякі особливості.
Первісна людина з'явилася на території України близько 1 млн. років тому. Наразі у різних областях республіки виявлено близько ЗО стоянок найдавнішої епохи. Найдавнішою пам'яткою в Україні с стоянка біля с. Королево на Закарпатті. На лівому березі річки Тиси, на глибині 12 м виявлено кам'яні знаряддя та сліди виробництва. Розселення прадавніх людей на території України (принаймні в її західних областях) скоріше всього відбулося цього часу із західної частини Передньої Азії та півдня Центральної Європи (передусім з Балкан). Кісток найдавніших мешканців України поки що не знайдено. Вважається, що це були пітекантропи (з грецької — людиномавпи). Сліди діяльності пітекантропів виявлено неподалік с. Рокосове на Закарпатті, в с. Лука-Врублевецька на Дністрі та с. Амвросіївка на Донбасі. Проте знайдено рештки прадавньої людини, яка являла собою наступний етап фізичного та розумового розвитку типу людини-неандертальця. В Україні відомо близько 200 стоянок такої людини. На правому березі Десни в с. Мізин на Чернігівщині було знайдено поселення давніх мисливців (кроманьйонців), які полювали на мамонта. Було виявлено рештки 5 мисливських жител, місце обробки каменю і кістки, заглиблені вогнища, заповнені кістковим вугіллям, попелом, м'ясні ями, призначені для зберігання запасів м'яса. Найбільшу цінність мають виявлені лід час розкопок витвори давніх митців: жіночі статуетки та фігурки тварин із бивнів мамонта, унікальні браслети з мамонтових кісток, оздоблені складними різьбленими орнаментами, прикраси з бивнів мамонта і черепашок. Було знайдено також кілька великих мамонтових кісток, розмальованих червоною вохрою. Як вважають дослідники, використовували їх під час свят як музичні інструменти. У Мізинському поселенні люди жили 20 тис. років тому і мешкало там близько 50 осіб. Видатною пам'яткою духовної і матеріальної культури прадавнього населення України є Кам'яна Могила, розташована у степу поблизу с. Терпіння Мелітопольського району Запорізької області. У її гротах виявлено більше тисячі малюнків, на яких зображено 15 видів тварин, різноманітні сцени полювання. Фігури виконано як у реалістичній,такі в схематичній манері. Деякі з малюнків ще й досі зберігають залишки червоної фарби. Археологічні знахідки характерних «венер», виготовлених з каменю та глини, доводять розповсюдження серед тубільців не тільки примітивних культів, що пов'язані здобою мисливства та збиральництва, а й більш розвиненого — поклоніння предкам, що на той час був пов'язаний з ідеєю материнства, роду та його прародительки, і, вірогідно, відповідав матріархальним засадам організації суспільних відносин. У добу неоліту, яка для Східної Європи датується VI—III тисячоліттями до н. є., культури мешканців українських земель чітко розподілялися на два типи: автохтонну мисливську і прийшлу землеробську. Перші землеробські племена з'явилися з Подунав'я. їх прийнято відносити до археологічної культури лінійно-стрічковоі кераміки. Вірогідно, саме вони принесли в наші землі культурні злаки, що в дикому вигляді зустрічалися тільки у субтропічній зоні Азії та Африки. Від цих племен традиції землеробства були успадковані й представниками буго-дніс-тровськоі мисливської культури, але далі на північ і схід вони за доби неоліту не поширились. За своїм характером українська культура належить до культур слов'янського типу. Він визначається за багатьма її суттєвими рисами і пов'язаний з історією слов'янських племен. Проте, генетична спорідненість українців з іншими слов'янськими народами не виключає не тільки культурної, а й етнічної унікальності тубільського населення. Культуро- й етногенез стародавнього населення України відзначалися складністю й багатолінійністю. В ідеологічному, етнопсихологічному, філософському, життєдіяльному планах східний слов'янин, а відтак і українець — не одвічна біологічна й історична даність, а результат тривало! еволюції людського життя на наших землях, спадкоємець усіх попередніх народів, котрі спільними зусиллями витворили підвалини його специфічно-національних способу життя та світогляду. З огляду на це, питання про генетичні витоки української культури має сьогодні неабияке значення і викликає у своєму розв'язанні доволі гострі суперечки.
