Осип Бодянський (1808-1877) народився у містечку Варві Лохвицького повіту Полтавської губернії, в сім'ї священика. Народна творчість була для нього одним з головних джерел для пізнання історичного минулого. У 1835 р. Бодянський опублікував працю "Про думки, які торкаються походження русів". Магістерську дисертацію "Про народну поезію слов'янських племен" Бодянський захистив 1837 р. і працюючи далі під керівництвом чеського славіста П.Шафарика, підготував та захистив 1855 р. докторську дисертацію "Про час виникнення слов'янської писемності". У своїх перших дослідженнях Бодянський звернув увагу на українську мову і народну творчість, від яких він ішов до вивчення і наукової розробки питань інших слов'янських мов, етнографії та історії. Свої погляди на історію української мови він висловив у праці "Розгляд різних думок про стародавню мову північних і південних русів", яку написав у Московському університеті, надрукувавши її в університетських "Вчених записках" (1835).Бодянський вважав, що східнослов'янські племена є членами однієї численної слов'янської сім'ї. Вони в найдавніші часи розмовляли однією мовою. Не маючи даних про те, що собою являла ця прадавня основа народної слов'янської мови, він висунув думку, що першопочатком всіх слов'янських мов і діалектів була мова, близька до церковнослов'янської. Що ж до народної мови південних русів, тобто українців, то, на думку Бодянського, вона стільки ж давня, як і ті мови, про існування яких свідчать пам'ятки, згадані вище. Своїми дослідженнями про розвиток української мови Бодянський категорично й аргументовано заперечив тогочасну польську історюграфію. Він відкинув погляди польських істориків та лінгвістів на українську мову як говірку польської.
І.Срезневський народився в російській родині, в м.Ярославлі. У Харківському університеті наприкінці 20-х років навколо І.Срезневського утворився гурток молодих романтиків, серед яких були, зокрема, О.Шпигоцький, брати Ф. і О.Євецькі, І.Росковшенко та ін. З 1826 р. Срезневський почав займатися етнографією, збираючи матеріал на Харківщині,Полтавщині,Катеринославщині, в інших губерніях Лівобережної та Степової України. Наслідки роботи гуртка Срезневського незабаром виявилися у виданні "Українського альманаху", в якому відбилися перші спроби вивчення гуртківцями української літератури та історії. Робота Срезневського - збирання та вивчення української народної творчості - набула особливого розвитку в 1832-1833 рр. Фольклорні записи послужили Срезневському основою для збірки "Запорожская старина", виданої в шести випусках у Харкові протягом 1833-1838 рр. Там же було вміщено його коментарі та нарис з історії України ХУІ-ХУШ ст., написані з використанням великої кількості джерел - рукописних та опублікованих. Серед них: літописи Граб'янки, Рогалевського, Дзевовича, Рубана, Туманського та ін.; "Записки о Малой России" Шафонського, "Записки о казаках" Миллера, "История руссов", значна кількість місцевих українських літописів; узагальнюючі праці з історії Польщі (польською мовою); "Щоденник" Гордона (німецькою мовою), "Записки" Шевальє (французькою мовою) та ін. Як до допоміжної довідкової літератури звертався вчений й до праць з історії України Д.Бантиш-Каменського, з історії Росії. а також до різноманітних збірників законодавчих актів/ А. Скальковський був чиновником, істориком, статистиком і письменником, засновником Одеського історичного архіву.. Та найбільше сьогодні він відомий як автор великої праці про: козацтво пізньої доби його історії. Значення «Історії Нової Січі, або останнього Коша Запорозького» для подальших досліджень історії козацтва можна сформулювати таким чином: незважаючи на наявність в той час кількох невеликих праць з історії запорозьких козаків, написаних у XVIII ст., а виданих лише в 40-і роки XIX ст., та незважаючи на історичне значення Запорозької Січі, фактично її історія була репрезентована усною народною творчістю. На народних же переказах базувалася і серія збірок І. Срезневського «Запорозька старовина» (1833–1838 рр.). Опублікувавши свою працю, А. Скальковський,. таким чином, вперше поставив тему історії запорозького козацтва як окрему тему, варту уваги дослідників.
