Соціально-територіальні.Соціальна група – це сукупність людей, що мають спільні соціальні ознаки, виконують суспільно необхідну функцію у спільній структурі суспільного поділу праці. 1)Групи, що займають різне місце у системі соціальної нерівності даного суспільства, а також у диференціації його населення за основними критеріями; 2)Представники цих груп є суб’єктами різних соціальних інститутів. Соціальний інститут – усталений комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, що регулюють різні сфери людської діяльності і організують їх у систему. Соціальний інститут існує через необхідність задовільнити найважливіші життєві потреби. 1) інститут сім*і і шлюбу; 2) політичні інститути; 3) економічні інститути; 4) інститут освіти (наука, культура).; 5) інститут релігії. Соціальна організація — соціальна група, орієнтована на досягнення взаємопов'язаних специфічних цілей і формування високо формалізованих структур. Формальні організації. промислове підприємство, фірма, університет, муніципальна структура (мерія). Неформальні організації. любительські групи, відносини лідерства, симпатій тощо.
17. Проблеми громадянського суспільства в Україні. Актуальність вивчення проблем громадянського суспільства пояснюється тим, що воно виступає своєрідним фундатором правової демократичної держави. Треба відверто визнати, що розвитку громадянського суспільства в Україні заважає стала застаріла суперечливість здійснення політичної влади. Головне протиріччя – це протиріччя між ідеєю демократії як повновладдя народу, проголошеної Конституцією України, та труднощами її реалізації. Специфіка проблеми полягає в тому, що вона не має і не може мати свого остаточного вирішення. Громадянське суспільство – надто гнучкий і складний конструкт, щоб мати універсальну структуру, а тому переважна більшість поглядів на нього приречена на тупцювання навколо загальновизнаних істин. А для цього існує єдино результативний і констуктивний варіант вирішення цих проблем – враховуючи національну специфіку, розкрити потенціал власної системи управління та ініціювати стратегічний процесс, що дасть можливість поєднати зусилля різних рівнів управління і самоуправління в Україні. Громадянське суспільство необхідно для затвердження демократії. Чим воно більше розвинуто, тим легше громадянам захищати свої інтереси, тим більше у них можливості самореалізації в різних сферах громадського життя й тим менша небезпека узурпації влади й здійснення повного контролю за суспільними процесами. До сьогодні основними шляхами побудови громадянського суспільства в Україні є:- розширення масової бази влади, підвищення політичної культури населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні державними і суспільними справами, розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності. 18. Соціальна структура суспільства та її основні елементи. Соціальна структура - це сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих між собою упорядкованих соціальних спільнот, груп, а також відносин між ними. Суспільство складається з різних соціальних спільнот, груп, які займають різні місця у системі соціальної нерівності. Соціальні спільноти - це такіоб'єднання людей, які виникають та формуються на основі: 1. культурно-історичної самобутності (народи, нації); 2. родинних зв’язків та схожості стадії життя (сімейні, статево-вікові та ін.). Соціальні спільноти також розрізняються за професійно-кваліфікаційними, територіально-регіональними ознаками. Основні види соціальних спільностей:За ступенем стійкості: тимчасові, нестійкі (туристична група, пасажири вагона, мітингова група); середньостійкі (трудовий колектив заводу, шкільний клас, бригада будівельників); стійкі (клас, нація) За розмірами: великі (класи, соціальні прошарки, верстви населення, нації); середні (мешканці міста, робітники підприємства-гіганта); малі (сім'я, екіпаж космічного корабля, колектив малого підприємства) За змістом: соціально-класові (класи, соціальні групи); соціально-етнічні (нації, народності та ін.); соціально-демографічні (жінки, чоловіки, діти, молодь, пенсіонери); соціально-професійні (лікарі, викладачі, шахтарі та ін.); соціально-територіальні (мешканці міста, села, району, області, країни) Соціальні інститути - це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, принципів, які регулюють різні сфери людської життєдіяльності й організовують їх у систему соціальних статусів та ролей.Види (економічні (власність, ринок, гроші, з\п), політичні (держава, суд, армія, пп), духовно-культурні (наука, освіта, виховання), інститути у сфері сім’ї(сім’я, материнство, шлюб, батьківство)) Поняття "індивід";характеризує людину як відособленого, поодинокого, конкретного представника людської спільності (конкретний учень, студент, викладач, бізнесмен).
19.Соціальний статус.Соціальна роль. Соціальний статус — це становище індивіда (або групи людей) у системі соціальних зв'язків і відносин, що обумовлюється її приналежністю до певної соціальної спільноти та визначає сукупність її прав та обов'язків. Статус людини формується різноманітними ознаками, серед яких є ті, які успадковуються — стать, етнічна приналежність, соціальне походження, а також ті, які людина здобуває завдяки власним зусиллям — освіта, професія, доходи тощо. Відповідно до цього розрізняють статус аскриптивний (приписаний) і статус здобутий. Приписаний – одержаний незалежно від волі, бажання й зусиль самого індивіда (стать, національність, раса, успадкований титул…). Здобутий – одержаний завдяки волі й зусиллям самого індивіда (освіта, кваліфікація, посада, почесне звання…) Кожна людина має багато статусів у зв'язку з тим, що вона бере участь у багатьох групах і організаціях (мати, дочка, лікар, кандидат наук, людина похилого віку, член профспілки та ін.). Сукупність усіх статусів, які має людина, називається статусним набором. Соціальна роль - це модель поведінки, очікувана від того, хто має зазначений соціальний статус. Роль - це дія в межах сукупності прав, привілеїв і обов'язків, які визначено статусом. Виконання соціальної ролі має відповідати усталеним у суспільстві нормам та очікуванням. Соціальним ролям людина навчається в процесі соціалізації. Рольове навчання має дві мети:• навчитися виконувати обов'язки й реалізовувати права відповідно до ролі; • набувати настанов, почуттів і очікувань, які відповідають певній ролі. Людина є носієм різних соціальних ролей, що можуть бути постійними чи ситуативними. 20. Соціальна стратифікація та сутність основних моделей сучасного суспільства. Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, що існує в певному суспільстві в певний історичний період. Вона є стійкою, регулюється та підтримується інституційними механізмами, постійно відтворюється й модифікується. Соціальна стратифікація має такі особливості: • стратифікація - це рангове розшарування населення, коли вищі верстви перебувають у більш привілейованому становищі порівняно з нижчими; • кількість вищих верств значно менша, аніж нижчих. Стратифікація має такі основні виміри (критерії): • дохід; • освіта; • влада; • престиж. Перші три критерії стратифікації - дохід, освіта, влада - мають об'єктивні одиниці виміру (гроші, роки, люди). Престиж є суб'єктивним показником, який відтворює рівень поваги до якої-небудь професії, посади, до виду діяльності в суспільній думці. Пітирим Сорокін вважав, що стратифікація в суспільстві має три основні види:• економічна • політична • професійна Історичні типи стратифікації. • рабство - форма соціальних відносин, за якої одна людина має власність, а нижча верства позбавлена всіх прав;• касти - суворий ієрархічний розподіл суспільства, в якому між різними верствами існують бар'єри, котрі неможливо подолати);• стани — групи людей, нерівність між якими визначалася звичаями та юридичними нормами;• класи - організація соціальної нерівності, за якої відсутні чіткі межі між різними групами. Американська модель: вищий-вищий клас – начальники, вищий клас – погані начальники, вищий-середній – клерки тощо, середній-середній, нижчий-середній, нижчий-нижчий.
21. Соціальна мобільність. Соціальна мобільність - переміщення індивідів між різними рівнями соціальної ієрархії, яка визначається зазвичай з точки зору широких професійних і соціально-класових категорій. Ступінь соціальної мобільності часто використовується як показник рівня відкритості і рухомості суспільства і, навпаки, його консервативності, замкнутості. Існує два основних типи соціальної мобільності: 1)вертикальна 2)горизонтальна; Горизонтальна або переміщення - перехід індивіда або соціального об’єкта з однієї соціальної групи в іншу, яка розташована на одному й тому ж рівні. "Переміщення" може відбуватися без будь-яких помітних змін соціального становища індивіда або соціального об’єкта у вертикальному напрямку. Вертикальна соціальна мобільність - ті відносини, які виникають при переміщенні індивіда або соціального об’єкта з однієї соціальної верстви в іншу. В залежності від напрямку переміщення існує два типи вертикальної мобільності: висхідна і низхідна, тобто соціальне піднесення і соціальний спуск. Є два види соціальної мобільності: 1)мобільність як добровільне переміщення або циркуляція індивіда в межах соціальної ієрархії; 2)мобільність, яка обумовлюється структурними змінами (наприклад, індустріалізацією і демографічними факторами).
22. Соціально-класова структура сучасного українського сус-ва. Поступово складаються контури трьох основних рівнів, верств соціальної ієрархії: вищого, середнього і нижчого класів. Однак зазначені рівні соціальної ієрархії не становлять цілісного утворення і багато в чому є невизначеною, напіврозмитою структурою. Особливість розвитку соціально-класової ієрархії українського суспільства полягає в повільному збільшенні середнього класу за швидкого збільшення вищого та нижчого класів і поглиблення на цій основі соціальної поляризації. Основу вищого класу, становлять підприємці, комерсанти, банкіри, певна категорія управлінців, представники творчої інтелігенції та ін. Проте особливість соціального розвитку українського суспільства полягає в тому, що вагоме місце серед вищого класу займають несистемні елементи структури, які швидко розбагатіли, стали таким класом на основі кримінальні, мафіозні структури, корумповані управлінці, чиновництво, керівники державних господарських підприємств, які зловживають своїм службовим становищем, використовуючи суспільне багатство для власного збагачення. бореться за виживання інший соціальний організм, що слабо розвивається і саморегулюється, становить основу легітимної організації суспільного буття і належить до нижчого класу. Структурні елементи цього класу дуже слабкі, хоча мають у майбутньому стати основними системними чинниками саморегуляції як ринкових перетворень, так і соціального організму, становлення середнього класу, який здійснюватиме свою трудову діяльність на основі легітимної продукуючої праці, реалізації власних соціальних інтересів.
23.Соціалівзація особистості та її сутність. Соціалізація особи — це загальний багатогранний процес впливу соціальних умов на життєдіяльність індивіда з метою включення його як дієздатного суб'єкта в систему суспільних відносин. На цей процес впливають різноманітні чинники : • Сукупність ролей і статусів, що їх пропонує суспільство людині • Сукупність соціальних інститутів, суспільних організацій, соціальних • Сукупність соціальних цінностей, норм, знань, звичок, навиків, якостей, • Соціальне середовище, яке включає соціальні інститути і технології ви • Конкретні події, соціальні явища і процеси, якими зв'язана конкретна Агенти соціалізації — це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури. ВНЗ Організації Дошкільні установи Неформальні об’єднання Сім’я Школа Деякі інститути соціалізації здійснюють вплив на формування особистості протягом усього життя. Це — засоби масової інформації, громадська думка. Схвалення оточення, референтної групи необхідне людині для успішної соціалізації.
24.Покажіть які існують погляди на соціалізацію особистості. Міждисциплінарний підхід до вивчення процесу соціалізації передбачає виокремлення й розмежування в ньому двох взаємопов'язаних напрямів: змістового та функціонального. Т. Парсонс в ролі основного механізму соціалізації визначає пристосування. Більшість дослідників стверджують, що адаптацію можна розглядати як складову соціалізації і як її механізм. Тому розрізняється два види адаптації — психофізіологічна та соціально-психологічна, що перебувають у взаємозв'язку. Є взаємозв'язок між поняттями «соціалізація», «становлення» та «розвиток». Якшо під соціалізацією розуміють процес, у ході якого людська істота з певними біологічними задатками набуває якостей, що необхідні їй для життєдіяльності в суспільстві, то в такому розумінні соціалізація — це процес розвитку людини як соціальної істоти, становлення її як особистості. З іншого боку, розвиток особистості, ототожнюючи із соціалізацією, подають як процес входження людини в нове соціальне середовище та інтеграції в ньому в результаті цього процесу. Вчинковий підхід до проблеми розвитку і становлення особистості в соціумі (В. Роменець, В. Татенко, Т. Титаренко та ін.) передбачає той факт, що життя як учинок може відбуватися за умови, коли кожний його прояв, вольовий акт, переживання, кожна думка будуть формою реалізації вчинкового принципу. Ще один підхід до розгляду питання про стадії соціалізації — компромісний — враховує як соціологічні, так і психоаналітичні погляди на них. Згідно з цим підходом виокремлюють два етапи соціалізації: первинну (вона охоплює дві стадії: від народження до початку навчання; від початку навчання у школі до початку соціальної зрілості й вибору професії) і вторинну (засвоєння соціальних ролей дорослою людиною у процесі праці, пізнання і спілкування). 25.Розкрийте природу процесу соціалізації та назвіть його основні етапи. Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості. Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації: 1. Соціалізація дитини. 2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна). 3. Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23—25 років). 4. Соціалізація дорослих. На кожному етапі існують «критичні періоди». Щодо соціалізації дитини — це перші 2—3 роки і вступ до школи; для соціалізації підлітка — перетворення дитини і підлітка на юнака; для тривалої — початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості. Соціалізація дорослих націлена на зміну поведінки в новій ситуації, дітей — на формування ціннісних орієнтацій. Дорослі, спираючись на свій соціальний досвід, здатні оцінювати, сприймати норми критично, тоді як діти спроможні лише засвоювати їх. Соціалізація дорослого допомагає йому набути необхідних навичок (часто конкретних), а соціалізація дитини пов'язана здебільшого з мотивацією. Отже, соціалізація особистості є специфічною формою привласнення нею тих суспільних відносин, що існують в усіх сферах суспільного життя.
26.Характеристика сучасних моделей соціалізації. Сучасній науці відомі різноманітні моделі соціалізації. До головних належать:психоаналітична теорія Зігмунда Фрейда;теорія "рольового тренінгу" Т. Парсонса, "соціального навчання" Г. Долларда;П. Скіннера та ін.;"міжособистісного спілкування" Ч.Х. Куллі, Дж.Г. Міда та ін.;"когнітивна" теорія Е. Еріксона та ін. Усі ці моделі уміщують виховання як один із механізмів соціалізації.Вадою ж вказаних теорій є те, що вони прагнуть пояснити соціалізацію людської особистості за допомогою одногу фактору (біологічного, еволюційного, соціального, тощо), тобто тяжіють до певної однобічності."Людина та її історія - зазначав видатний соціолог П.Сорокін, - виявляються надто складними явищами, найскладнішими у світі. Пояснити їх за допомогою якогось одного принципу - справа безнадійна. Звідси - хибність і безнадійність усяких моністичних теорій, що роблять спроби пояснити історію та діяльність людей за допомогою одного фактора"(10.181).У вітчизняній соціології існує біосоціальна концепція людини, яка розглядає процес соціалізації з врахуванням біологічних та соціальних законів. Негативним явищем у вітчизняній соціології став соціологізаторський підхід до розуміння природи людини, що став результатом тоталітарної системи організації суспільства. Людина, за цією теорією, розглядається як елемент суспільного механізму, причому ігнорується індивідуальний рівень буття особистості.Алі вже в той час з'явилися педагоги - соціологи Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьєв, які розуміли соціалізацію як комплексний процес, що врахував би підпорядкування людини біологічним законам, від яких залежить життя будь-якого організму. Таким чином, розглядаючи теорію формування можна констатувати, що головне психолого-педагогічне завдання виховання полягає в гармонізації взаємозалежних векторів особистісного розвитку вихованців - персоніфікації та соціалізації.
28. Соціологія конфлікту. Термін «конфлікт» у буквальному перекладі означає «зіткнення». Конфлікт виникає тоді, коли люди починають усвідомлювати, що їхні інтереси, потреби, цілі не можуть бути задоволеними у разі збереження існуючої системи соціальних відносин і починають діяти так, аби змінити ситуацію. В залежності від змісту, характеру та спрямованості таких дій конфлікт може наростати, пом'якшуватись, або розв'язуватись. Отже, конфлікт — це зіткнення протилежних цілей, позицій, поглядів суб'єктів соціальної взаємодії, які усвідомлюють суперечливість своїх інтересів. Конфлікт має соціальну природу, оскільки учасниками конфлікту завжди є люди, або певні соціальні групи та спільноти. В свою чергу, соціальна природа конфлікту зумовлює включення його у коло проблем, які становлять безпосередній інтерес для соціології та окреслюють її предмет. Враховуючи, що безконфліктного розвитку соціальних систем (від суспільства до особистості) не існує і не може існувати, проблематика конфлікту є однією з найбільш актуальних у соціології і досліджується у соціології конфлікту. У вивченні конфліктів соціологія зосереджує свою увагу на дослідженні їх соціальної природи та структури, причин та умов виникнення, механізмів попередження та подолання конфліктів, можливостей їх прогнозування. Значний інтерес для соціології становлять також питання типології та класифікації конфліктів, з'ясування їх ролі у функціонуванні соціальних систем. можна виділити наступні види конфліктів:1) між окремими особистостями — міжособистісні ;2) між окремою особистістю та групою — особистісно-групові;3) між групами — міжгрупов і.
29. Поясніть причини що викликають конфлікти. Причини конфлікту – це явища, події, факти, ситуації, які передують конфлікту і в певних умовах викликають конфлікт.
30. Основні стадії розвитку соціального конфлікту і методи його розв’язання. Аналіз змісту і особливостей протікання соціального конфлікту доцільно провести по трьох основних стадіях:предконфликтная ситуація;безпосередньо конфлікт;стадія вирішення конфлікту. Передконфліктна ситуація. Жоден соціальний конфлікт не виникає вмить. Передконфліктна стадія- це період, в який конфліктуючі сторони оцінюють свої ресурси, перш ніж зважитися на агресивні дії або відступати.Спочатку кожна з конфліктуючих сторін шукає шляхи досягнення цілей уникнення фрустрації без впливу на суперника. Цей момент в передконфліктної стадії називається ідентифікацією. Безпосередньо конфлікт. Ця стадія характеризується, передусім, наявністю інциденту, тобто соціальних дій, направлених на зміну поведінки противника. Це активна, діяльна частина конфлікту. Дії, що складають інцидент, можуть бути різними. Їх можна розділити на дві групи, кожна з яких має в своїй основі специфічну поведінку людей. До першої групи відносяться дії суперників в конфлікті, що носить відкритий характер. (Словесні дебати, економічні санкції, фізичний вплив, політична боротьба і т.п.) До другої групи відносяться потайні дії суперників в конфлікті Вирішення конфлікту. Зовнішньою ознакою вирішення конфлікту може служити завершення інциденту. Вирішення соціального конфлікту можливе лише при зміні конфліктної ситуації. Ця зміна може приймати різні форми. Але найбільш ефективною зміною конфліктної ситуації, що дозволяє погасити конфлікт, вважається усунення причин конфлікту. Всім конфліктам властиві чотири основних параметри: · причини конфлікту;гострота конфлікту;тривалість конфлікту;наслідки конфлікту. Післяконфліктна стадія. Велике значення має заключнапісляконфліктна стадія. На цій стадії повинні бути зроблені зусилля по остаточному усуненню протиріч інтересів, ціліше, установок, ліквідована соціально-психологічна напруженість і припинена будь-яка боротьба. 31. Основні шляхи та механізми розв’язання конфліктів. Розв 'язання конфлікту — це повне чи часткове усунення причин, що його породжують, або зміна цілей та поведінки учасників конфлікту. Розв'язання конфліктів є головною, проте не єдиною складовою процесу управління конфліктами, який включає в себе заходи і стратегії не тільки подолання, а й попередження конфліктів. Метод уникнення конфлікту дозволяє виграти час, мобілізувати ресурси, об'єктивно оцінити ситуацію, скорегувати свої цілі, однак не усуває причини, а, отже — і ймовірності виникнення конфлікту у майбутньому. Метод переговорів дозволяє уникнути насильницьких методів, зняти гостроту конфлікту, зрозуміти аргументацію опонента, об'єктивно оцінити реальне співвідношення сил та умови примирення. Метод використання посередництва. Практика доводить, що вдало підібраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без його участі згода була б неможливою. Метод третейського розгляду передбачає, що аналіз конфлікту здійснюється у чіткій відповідності нормам закону, у тому числі, й міжнародного права. Стратегії виходу із конфлікту компроміс — часткове досягнення своїх інтересів конфліктуючими сторонами на основі взаємних поступок, відмови від окремих вимог і претензій, часткового визнання вимог і претензій протилежної сторони; співробітництво — конструктивне розв'язання проблеми конфлікту на основі взаємного корегування його суб'єктами своїх цілей, позицій, узгодження інтересів; домінування — задоволення інтересів однієї з конфліктуючих сторін за рахунок іншої шляхом нав'язування їй вигідного для першої сторони рішення; пристосування — вимушена або добровільна відмова від боротьби однієї з конфліктуючих сторін за умов усвідомлення своєї неправоти, необхідності збереження добрих стосунків з опонентом або сильної залежності від нього Управління конфліктами — це цілеспрямований вплив відповідних державних органів, громадських організацій на характер відносин між соціальними суб'єктами з метою: • уникнення їх конфліктної взаємодії,• усунення чи мінімізації причин ймовірних конфліктів,• а у разі їх виникнення — корегування поведінки учасників конфлікту у напрямку пошуку взаємоприйнятних шляхів його конструктивного розв'язання. 32.Визначте особливості соціальних конфліктів в Україні Дослідження напруження в Україні виявило такі характеристики соціальної ситуації: • високий рівень незадоволеності населення умовами життя (насамперед матеріально-економічними); • посилення недовіри до офіційних структур влади й політичних лідерів; • зростання розчарування в легітимних засобах вирішення державних та особистісних справ. З трьох складових напруження (проблема — суперечність, ставлення населення до влади та ситуації, готовність до активних форм протесту) остання є стимулом конфліктної поведінки. Українські соціологи, вивчаючи це питання, дійшли висновку, що нині населення має досить високий ступінь готовності до соціального протесту. Важливою умовою переростання соціальної напруги у конфлікт є посилення стану незадоволеності існуючим станом справ або розвитком подій та усвідомлення потенційним суб'єктом конфлікту неможливості зміни ситуації звичайними способами взаємодії. Наступною умовою виникнення конфлікту є пред 'явлення учасниками конфлікту односторонніх або взаємних претензій, прагнення довести їх правомірність, звинувачення опонента у небажанні вирішувати спірні питання законними, справедливими методами. Обов'язковою умовою виникнення конфлікту є руйнування традиційних структур соціальної взаємодії, перехід до взаємних звинувачень та погроз, наростання агресивності, а у кінцевому рахунку — формування «образу ворога» та установки на боротьбу з ним. історичних, соціокультурних, духовних проблем сьогодення у своїх вузькопартійних інтересах. Це, зокрема, стосується проблеми двомовності в Україні, оцінки окремих історичних подій та особистостей, міжконфесійних взаємин. 33. Соціально психологічний клімат трудового колективу. Соціально-психологічний клімат — якісний бік стосунків, що виявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі. Такий клімат може бути сприятливим, несприятливим, нейтральним, позитивно чи негативно впливати на самопочуття людини.Найважливіші ознаки сприятливого соціально-психологічного клімату групи (колективу):• довіра та взємовимогливість членів групи один до одного;• доброзичливість і ділові претензії;• вільне висловлювання думок щодо справ колективу чи поведінки окремих осіб;• відсутність тиску з боку керівництва на підлеглих і визнання за ними права приймати рішення, значущі для справ колективу;• достатня поінформованість членів колективу про завдання та стан справ у колективі;• високі показники результатів діяльності;• низька плинність кадрів;• високий рівень трудової дисципліни;• відсутність напруженості й конфліктності в колективі тощо. Загальні фактори формування соціально-психологічного клімату:• організація й умови трудової діяльності;• специфіка й особливості роботи органів управління та самоврядування;• стиль і характерологічні форми керівництва;• чисельність групи тощо. Вирізняють такі основні фактори формування соціально-психологічного клімату: • фактори макросередовища;• фактори мікросередовища. Отже, основними факторами, які впливають на стан соціально-психологічного клімату в колективі, є зміст праці та ступінь задоволення людей роботою; умови праці та побуту, задоволеність ними; ступінь задоволення характером міжособистісних стосунків зі співробітниками. 34.Основні методи соціологічних досліджень.Важливіша особливість емпіричного соціологічного дослідження полягає в тому, що використовуються специфічні методи збирання інформації, що дозволяє вести якісний аналіз соціальних проблем, включаючи складні з них, становище суспільної думки, особливості суспільної, групової свідомості людей та ін.Виділяється чотири основних методи емпіричного соціологічного дослідження: аналіз документів, спостереження, опит і соціальний експеримент, що розділяються в залежності від становлення фактів свідомості, а також способу їх фіксації, шляхи та методи їх використання. Процес обробки даних соціологічного дослідження включає такі етапи: • кодування отриманої інформації; введення інформації в комп'ютер; • перевірка введених даних; • обчислення та аналіз результатів. Аналіз даних передбачає побудову таблиць, обчислення статистичних показників, перевірку гіпотез, побудову нових ознак тощо. Первинні дані упорядковуються різними статистичними методами, наприклад: • групування; • обчислення узагальнюючих параметрів та коефіцієнтів; • кореляційний аналіз. 35.Метод спостереження в соціології. Одним із методів, яким користуються соціологи для отримання інформації, є спостереження. Спостереження - це метод, за допомогою якого відбувається пряма реєстрація подій їх свідками. Знання, отримане шляхом спостереження, має такі особливості:• пов'язаність з дослідницькою метою та визначеними завданнями;• передбачуваність чіткого планування;• фіксування отриманої інформації у щоденниках або протоколах;• необхідність контролю на обґрунтованість та сталість отриманих даних. Найпоширенішою є класифікація спостережень в залежності від становища спостерігача на включене та невключене спостереження. Включене спостереження передбачає входження у соціальне середовище, адаптацію до нього дослідника. Якщо мета дослідження пізнавально-аналітична, то активне втручання соціолога у події є доцільним. Створюючи нестандартні ситуації, дослідник вивчає реакцію об'єкта спостереження на свої дії, стимулює його діяльність, що дає можливість краще вивчити його стан. Перевагами: отримання яскравих, безпосередніх вражень, можливість краще зрозуміти вчинки. До недоліків:дослідник може втратити здатність об'єктивно оцінювати. Невключене спостереження передбачає реєстрацію позицій дослідником, котрий не є членом соціальної групи і спостереження здійснює ніби збоку.Невключене спостереження використовується при дослідженні буденного життя, де об'єктами є люди, які реагують на поведінку спостерігача. Для того, щоб звести до мінімуму вплив дослідника на об'єкт, необхідно:• добитися, щоб люди не знали, що за ними спостерігають або забули про це; створити у людей хибне уявлення про мету спостереження. 36. Метод опитування в соціологічних дослідженнях.Опитування - це найпоширеніший та незамінніший спосіб отримання інформації про життєвий світ людини, її наміри, мотиви, думки, події, результати людської діяльності тощо. Цей метод є поширеним не тільки серед соціологів, а й серед журналістів, юристів, лікарів, педагогів, тобто тих, хто працює з людьми. Специфіка соціологічного опитування у тому, що, опитавши певну кількість індивідів і зібравши їх суб'єктивні думки, дослідник з допомогою спеціальної дослідницької техніки та процедур отримує інформацію про соціально типову думку, виводить усереднену картину дійсності. Анкетне опитування - метод здобуття соціологічної інформації, за яким спілкування між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою анкети. Анкета - основний документ у анкетному опитуванні, являє собою впорядкований певним чином перелік питань, з допомогою яких збирається первинна інформація. Розрізняють такі різновиди анкетного опитування: Анкетування індивідуальне,анкетування групове, поштове анкетування, пресове анкетування (у ЗМІ,експертне анкетування. Іншим типом опитування є інтерв'ю. Інтерв'ю - метод здобуття соціологічної інформації, який полягає у безпосередньому спілкуванні дослідника та респондента.Виділяють такі різновиди інтерв'ю: фіксоване (стандартизоване),фокусоване - такий різновид інтерв'ю, у якому респондента заздалегідь знайомлюють з проблематикою бесіди; вільне (нестандартизоване, неформалізоване) - такий різновид інтерв'ю, у якому тема визначена заздалегідь, а інтерв'юер має відносну свободу у веденні бесіди. квазі-інтерв'ю у фокус-групах - ретельно спланована дискусія, націлена на збір думок респондентів у неформальних обставинах. 37.Соціологія праці:предмет, об’єкт, функції, завдання та категорії. Соціологія праці — це галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну підсистему суспільства, його соціальні інститути, а також: соціальні спільності в сфері праці, соціальнотрудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них. Предмет науки нами визначено так, що він «поєднує» п'ять складових: • соціальні верстви,• соціальні інститути в сфері праці,• соціально-трудові відносини, • соціально-трудові процеси,• соціальне управління ними. Суб'єкти праці — це соціальні верстви працівників, які беруть участь у трудовій діяльності (підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, ро
|
