Проблеми сучасності, пов’язані з родиною та сімейним вихованням

Протягом усього XX ст. сім’я в Україні переживала глибокі зміни, що торкались усіх аспектів існування цього давнього соціаль­ного інституту. Процес переходу до ринкових відносин негативно позначився на життєдіяльності сучасної молодої сім’ї, зокрема на її матеріально-економічному становищі, житлово-побутових умовах, що вплинуло на морально-психологічний клімат в сім’ї, організацію вільного часу. Тобто одна із значних проблем, з якими стикається сучасна молода сім’я - недостатня можливість якісно виконувати функції, покладені на неї суспільством.

Культура сучасного українського суспільства мало орієнтується на формування та розвиток цінностей, які традиційно були в основі сім’ї. Втрачено виховний ідеал сім’ї, це призвело до відчуження батьків і дітей, духовного зубожіння молоді. Катастрофічно зни­жується рівень психологічного здоров’я, що не може не залишити відбитка на сім’ї. Під загрозою перебуває інтелектуальний і моральний потенціал народу, що зумовлено різким зниженням життєвого рівня більшості сімей в Україні. Ця ж обставина зумовила ситуацію, що народжуваність в Україні не забезпечує простого відтворення поколінь. Все більше сімей обмежується народженням одної дитини. Збільшується кількість пар, які не бажають мати дітей з огляду на соціальні, матеріальні або психологічні причини. Поширюється тенденція до збільшення числа позашлюбних дітей та громадянських шлюбів.

Негативно впливають на розвиток інституту сім’ї зменшення кількості шлюбів і збільшення кількості розлучень. Викликає стурбованість збільшення числа абортів, низька культура регуляції народжуваності та інтимних стосунків.

Аналізуючи сучасну демографічну ситуацію в Україні, Цьома А.П. зазначає, що вона відрізняється великою гостротою і напруженістю, характеризується збереженням тенденції до скорочення чисельності населення України. Згідно з останнім переписом населення України, проведеним 5 грудня 2001 року, у країні проживало 48 457 100 осіб. Згідно даних Державного комітету статистики, в Україні проживало на кінець 1990 року - 54, 94; 1991 - 52, 06; 1992 - 52,24; 1993 - 52,11; 1994 - 51,73; 1995 - 51,3; 1996 - 50,82; 1997 - 50,37; 1998 - 49,92; 1999 - 49,43; 2000 - 48,92; 2001 - 48,46; 2002 - 48,0; 2003 - 47,62; 2004 - 47,28; 2005 - 46,96 млн. осіб.

Як бачимо, природний приріст населення в Україні в 2005 році, як і раніше, негативний. У країні народилося 389 831 особа, померла - 715 462, причому 3 889 з них - діти у віці до 1 року.

Прогноз характеру відтворення населення, здійснений Інститутом демографії і соціальних досліджень національної академії наук сумісно з Держкомітетом України, показує, що чисельність її населення най­ближчими роками і далі скорочуватиметься унаслідок зниження протягом останніх 15 років рівня народжуваності і зростання смерт­ності і може скоротитися до 35 млн. осіб в 2050 році. Питома вага населення молодше працездатного віку знизилась з 23% в 1995 році до 15,4% в 2005 році, а молодь, як відомо, є основним джерелом поповнення населення в працездатному віці.

Негативно впливає на народжуваність дітей в Україні нестійкість шлюбів. Так, за даними РАЦСу в 2005 році зареєстровано більше 315 тис. шлюбів і більше 166 тис. розлучень. Загальний коефіцієнт шлюбів 7,3 на 1 тис. населення, розлучень - 3,9. Це тільки чисель­ність проведених відповідними установами реєстрацій, без урахування „громадянських шлюбів”. Чекати поповнення населення від таких сімей даремно. Небажання молодих людей створювати повноцінні сім’ї та народжувати дітей можна пояснити невпевненістю у май­бутньому, безробіттям, малозабезпеченою, відсутністю житлових умов.

У зв’язку з різким падінням життєвого рівня пріоритетне місце в життєдіяльності більшості сімей займає господарчо-економічна функ­ція. За прогнозами українських соціологів, якщо подібна ситуація триватиме й далі, можна чекати змін шкали сімейних цінностей, а також, можливо, і всієї системи цінностей окремих особистостей. На перше місце будуть виходити потреби і цінності більш низького рівня, задоволення яких у дореформений період здійснювалось без великих труднощів (харчування, елементарний одяг) і на яких свідо­мість членів сім’ї особливо не фіксувалась. Отже, можна говорити про ієрархію сімейних потреб і цінностей у бік їхньої примітизації, зведення всієї життєдіяльності сім’ї і особистості до боротьби за елементарне фізичне виживання.

Незайнятість значної частини молоді у сфері суспільного вироб­ництва, нестабільність заробітків, незабезпеченість молодих сімей житлом і відсутність чітких перспектив для його отримання спричиняє складності внутрісімейних відносин, зростання кількості конфліктів негативно позначається на якості сімейного виховання. Цьому сприяє також непідготовленість молодих людей до вступу в шлюб. У зв’язку з цим актуальною для нашого суспільства є проблема соціального захисту, підтримки молодої сім’ї, надання їй соціально-психологічної, медико-юридичної допомоги і підтримки.

Важлива роль в науковій розробці проблем сім’ї, сімейного виховання, педагогічної культури батьків належить педагогам України та Росії, таким як А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушин- ський, М.Г. Стельмахович та інші.

Вагомі аспекти інституту сім’ї взагалі та організації системи соціальної роботи з молодою сім’єю в центрах соціальних служб для молоді зокрема в сучасній науковій літературі в Україні розглядаються в багатьох роботах З.Г. Зайцевої, І.Д. Звєрєвої, А.Й. Капської та інших українських науковців.

У нашій країні питання становлення та розвитку молоді, зокрема молодих сімей, винесені на державний рівень. Державна політика, спрямована на підтримку молодої сім’ї, знайшла своє вираження у Декларації про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок (5 березня 1999 р.), Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні (15 грудня 1992 р.), Законі

України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 5 лютого 1993 р., Законі України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” від 21 червня 2001 р., Конвенції про права дитини, Конвенції ООН „Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок” та інших нормативно-правових документах. У цих доку­ментах одним з об’єктів соціальної політики визначають молоду сім’ю, її створення, становлення, а також виховання у ній дітей. Ці закони визначають організаційні і правові засади соціальної роботи з мо­лоддю; відповідно до них передбачено здійснювати заходи, спрямовані на поліпшення становища молодої сім’ї, її соціальний захист. У вище­зазначених законах наведені терміни вживаються у такому значенні.

Молода сім ’я - це подружжя, в якому вік чоловіка та дружини не перевищує 30 років, або неповна сім’я, в якій мати (батько) віком до 30 років.

Державна молодіжна політика - це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здій- нюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потен­ціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України.

Соціальна робота з дітьми та молоддю - діяльність уповно­важених органів, підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармоній­ного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод та законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб.

Для практичного здійснення підтримки соціального становлення та розвитку молоді держава створює систему соціальних служб для молоді.

До системи соціальних служб для молоді входять соціальні служби для молоді та центри соціальних служб для молоді, уповноважені державою брати участь у реалізації державної молодіжної політики і надавати соціальні послуги та соціальну допомогу молодим громадянам.

Центри соціальних служб для молоді - спеціальні заклади, упов­новажені державою брати участь у реалізації державної молодіжної політики шляхом здійснення соціальної роботи з дітьми та молоддю.

Соціальні служби для молоді - спеціальні заклади, які надають соціальні послуги та соціальну допомогу молоді.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади створює Український державний центр соціальних служб для молоді, який належить до сфери його управління.

Згідно із законом України „Про сприяння соціальному станов­ленню та розвитку молоді в Україні” соціальне становлення та розвиток молоді базуються на таких основних принципах:

1. повага до загальнолюдських цінностей, прав людини;

2. безпосередня участь молоді у формуванні та реалізації політики та програм, що стосуються суспільства взагалі та молоді зокрема;

3. врахування потреб молоді, співвіднесення їх реалізації з еко­номічними можливостями держави;

4. доступність для кожного молодого громадянина соціальних послуг і рівність правових гарантій;

5. єдність зусиль держави, всіх верств суспільства, політичних і громадських організацій, підприємств, установ, організацій та громадян у справі соціального становлення та розвитку молоді;

6. відповідальність кожного молодого громадянина перед суспіль­ством і державою за додержання Конституції України, законодавства України.

У Декларації про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок зазначаються принципи державної політики щодо сім’ї та жінок:

1. Держава гарантує та забезпечує рівні права і можливості жінкам і чоловікам відповідно до основних прав та свобод людини;

2. Держава захищає права сім’ї як основної ланки суспільства;

3. Держава захищає материнство та дитинство і визначає пріори­тетність інтересів матері та дитини в суспільстві;

4. Держава підтримує громадські та благодійні організації, діяльність яких спрямована на поліпшення становища сім’ї та жінок;

5. Держава забезпечує неухильне додержання законодавства України та норм міжнародного права стосовно сім’ї та жінок.

Одними з головних завдань державної молодіжної політики є:

7. вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді;

8. надання державою кожній молодій людині соціальних послуг по навчанню, вихованню, духовному і фізичному розвитку, професійній підготовці;

9. координація зусиль всіх організацій та соціальних інститутів, що працюють з молоддю.

Головними напрямами державної політики стосовно сім’ї та жінок є:

10. розроблення та удосконалення законодавства з питань становища сім’ї та жінок відповідно до норм міжнародного права;

11. створення матеріальної та соціально-економічної бази для зміц­нення сім’ї та підвищення її добробуту;

12. створення сприятливих умов для повноцінного розвитку та виховання дітей у сім’ї;

13. підтримка заходів, спрямованих на підвищення культурного, освітнього, морального рівня сім’ї та кожного її члена;

14. організація повноцінного відпочинку та дозвілля сім’ї з ураху­ванням потреб різних вікових груп.

Так, держава у різних нормативно-правових документах визначає мету, завдання, основні напрями, принципи державної молодіжної політики та політики стосовно сім’ї та жінок, які є основою для подальшого розвитку правової бази, практичної діяльності органів державної влади і управління, яка спрямовується на сприяння повноцінного розвитку молодих громадян України.

Родина являє собою систему соціального функціонування люди­ни, один з основних інститутів соціалізації, її функції трансформуються під впливом соціально-економічних умов та внутрішніх процесів розвитку.

Сучасна родина переживає складний етап - перехід від тради­ційної моделі до нової. Поряд із традиційними функціями, пов’язаними з народженням і вихованням дитини, з рішенням повсякденних проблем, родина покликана бути надійним психологічним „укриттям”, що допомагає людині виживати у важких умовах сучасного життя, що швидко змінюються.

Родина забезпечує своїм членам економічну, соціальну і фізичну безпеку, турботу про малолітніх, старих і хворих, умови для соціалізації дітей, молоді і, що найважливіше, поєднує своїх членів почуттям любові, спільності і дає можливість розділяти з іншими труднощі і радості життя.

За останні роки спостерігається скорочення складу і структури родини (ріст розлучень, народження дітей самотніми матерями і т.д.). Нині переважний тип родини - це прості нуклеарні родини, що складаються з чоловіка і жінки з дітьми або без них. Значну частку становлять неповні родини. У гнітючому числі випадків це родини самотніх матерів, розлучених жінок і вдівців. У більшості цих родин одна, рідше дві дитини. Незважаючи на матеріальну підтримку дер­жави, бідує більшість родин самотніх матерів. Аналогічні труднощі випробують родини військовослужбовців термінової служби; родини, у яких один з батьків ухиляється від сплати аліментів; родини з дітьми-інвалідами; родини з батьками-інвалідами; родини, що взяли дітей під опіку (піклування); багатодітні родини; родини з малолітніми дітьми (у віці до трьох років). В особливому положенні знаходяться студентські сім’ї з дітьми. У більшості випадків забезпечують їх батьки. До родин, які бідують і особливо потребують підтримки держави, належать сім’ї біженців і змушених переселенців, родини безробітних, що мають неповнолітніх дітей. До особливої категорії відносять девіантні родини. Це родини алкоголіків, наркоманів, правопорушників і ін. Соціальна педагогіка, соціальна робота орієн­товані не тільки на вирішення сімейних проблем, а й зміцнення і розвиток, відновлення внутрішнього потенціалу родини для виконання нею численних суспільно значущих функцій, стабілізації демографічного і соціально-економічного становища в Україні.

Сім’я завжди є моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності. Отже, сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, криза в політиці, культурі - все це відбивається на життє­діяльності сучасної сім’ї, при цьому поглиблюється її дезорганізація.

Родина як соціальний інститут перебуває у стані гострої кризи, що, звичайно, негативно впливає на виконання нею основних функцій, тобто на життєдіяльність сім’ї: матеріально-економічне забезпечення, житлово-побутові умови. Це, в свою чергу, створює певний морально- психологічний клімат, який впливає на духовність сім’ї, виховання дітей, організацію вільного часу членів родини.

В особливо складних умовах у період кризи опинилася молода сім’я, яка визначається як соціальна група, у якої вік чоловіка та дружини, або одного з них, не перевищує 30 років. В Україні налічується 10,3 млн. молоді (віком від 15 до 28 років), що становить 19,1 відсотка загальної кількості населення. В країні мешкає 2 млн.

400 тис. молодих сімей, в яких народжується 80 відсотків усіх народжуваних в Україні дітей. Тобто 46,6 відсотка молодих людей перебувають у шлюбі, і хоча статистика недосконала і не встигає за кількістю розлучень, скажімо, що 50 відсотків молоді перебуває в шлюбі (або була в шлюбі). Є молодь, яка готується до шлюбу. Молодь хвилюють такі питання шлюбно-сімейних відносин: як підготуватися до шлюбу, як обрати супутника життя, як одружитися, зберегти сім’ю, запобігти сімейним чварам, як виховувати дітей та ін.

Перед молодою сім’єю стоять особливо гострі проблеми мате­ріально-економічного та житлово-побутового характеру. Невизначеність майбутнього, незайнятість у сфері суспільного виробництва, нестабіль­ність заробітків, непідготовленість до сімейного життя та виживання у таких умовах негативно позначаються не лише на демографічній ситуації в Україні, а й внутрісімейних процесах, характері взаємин членів сім’ї, її стосунків з навколишнім середовищем, вихованні дітей, організації вільного часу.

Державна політика, спрямована на підтримку молодої сім’ї, знайшла своє вираження у Законі про сприяння соціальному станов­ленню і розвитку молоді в Україні, галузевій програмі Мінмолодьспорту України щодо поліпшення становища молодих жінок, сім’ї, завдяки якій передбачається здійснити заходи, спрямовані на поліпшення становища молодої сім’ї, її соціальний захист. Ці завдання реалі­зуються за допомогою соціальних служб для молоді, створених на початку 90-х років.

Визначення сім’ї. Поняття про сім’ю як малу соціальну групу

Сім’я - мала соціальна група, що складається з поєднаних шлюбом чоловіка та жінки, їхніх дітей (власних або усиновлених), інших осіб, пов’язаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів. Сім’я здійснює життєдіяльність на основі спільного побуту, економічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Як мала соціальна група і первинний колектив сім’я забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію осо­бистості, захист від проблем.

Сім’я сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою. Родина є моделлю суспільства на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості. Вона функціонує на основі спільного побуту, економічного, морально- психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Сім’я забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою. Це мала соціальна група, заснована на шлюбі та кровній спорідненості. Члени сім’ї об’єднані емоційними зв’язками, спільністю побуту, моральною відповідальністю, взаємодопомогою. Сімейні взає­мини є офіційними за формою та неофіційними за змістом.

Психологія сім’ї вивчає закономірності виникнення, становлення й руйнування родини як специфічної малої соціальної групи, умови та механізми її функціонування. Психологічному аналізові підлягають різні аспекти сімейного життя: витоки утворення сім’ї; формування готовності до шлюбу й подружніх стосунків; загальні тенденції розвитку сім’ї, особливості шлюбно-сімейних міжособистісних взаємин та інші соціально-психологічні проблеми. Досліджується вплив сім’ї на формування особистості дітей. Психологія вивчає особистісні та соціально-психологічні чинники, що зміцнюють або дестабілізують шлюб. Багато уваги приділяється питанням статево-рольового вихо­вання молоді, формуванню просімейної мотивації, психологічним аспектам сексуальних стосунків, взаємоадаптації шлюбної пари, їхній психологічній сумісності. Чільне місце відводиться дослідженню соціально-психологічних процесів, що відбуваються в сім’ї: сімейна комунікація та інтеракція (взаємодія), міжособистісна перцепція, рольова диференціація у взаєминах подружжя.

Як соціальна група сім’я розв’язує завдання, котрі стосуються осіб, які її складають, а також ті, що торкаються безпосередньо суспіль­ства. Завдяки репродуктивній функції сім’я забезпечує відтворення суспільства. Крім того, шлюб є схваленою суспільством формою задоволення сексуальних потреб людей. Дорослі члени сім’ї, виконуючи в суспільстві професійні функції, своєю працею створюють економічні основи існування родини, забезпечують її матеріальні та культурні потреби. Сім’я виконує обслуговуючу й опікунську функції щодо своїх членів, забезпечуючи їм надання різноманітних послуг, а також піклуючись про тих, хто потребує допомоги (діти, старі або хворі та інваліди). У такий спосіб в сім’ї задовольняються альтруїстичні потреби.

Родина виховує для суспільства нових громадян, передаючи їм мову, основні форми поведінки, національні традиції й звичаї, моральні та духовні цінності. Вона виконує соціалізуючу функцію.

Соціалізації зазнають не тільки діти, а й саме подружжя, оскільки адаптація до шлюбних, батьківських та інших сімейних ролей — це також соціалізуючий процес. Водночас він задовольняє батьківські потреби у вихованні дітей і збагачує новим соціальним досвідом особистість шлюбних партнерів.

Сім’я сприяє збереженню психічного здоров’я суспільства завдяки виконанню психогігієнічної функції, яка полягає в забезпеченні почуття стабільності, безпеки, емоційної рівноваги, а також умов для розвитку особистості своїх членів. Стабільна, добре функціонуюча сім’я дає змогу кожній особі, яка її складає, задовольняти такі потреби, як любов, емоційна близькість, розуміння і повага, визнання тощо. У такій сім’ї індивід має умови для самореалізації, самоствердження, збагачення й розвитку своєї особистості. Отже, сім’я суттєво впливає на своїх членів, задовольняючи їхні потреби - біологічні, емоційні, психосоціальні та економічні.

Зміни, що відбуваються в житті сім’ї, тісно пов’язані зі змінами й перетвореннями в суспільстві, частиною якого вона є. Різні соціальні зрушення, індустріалізація, урбанізація, професійна праця жінок, зміни в матеріальній і духовній культурі, зумовлені науково- технічним поступом, поліпшенням засобів комунікації тощо, впливають на сім’ю. Зокрема, вони викликають зміни ролей і позицій у межах родини, ціннісних орієнтацій, норм і способів поведінки, укладу сімейного життя взагалі.

Кожна сім’я створює власну мікрокультуру на основі загально- сімейних цінностей, традицій, звичаїв, норм і правил поведінки. Шлюбна пара, розбудовуючи власний стиль життя, спирається при цьому на усталені в конкретному суспільстві норми, а також запозичені з батьківських сімей і збагачені досвідом свого самостійного життя.

Сім’я як мала соціальна група зазнає певних динамічних перетворень, пов’язаних головним чином з перебігом життя індивідів. У розвитку кожної сім’ї можна виділити кілька фаз: початкова фаза подружнього життя - до народження першої дитини; три батьківські фази, що охоплюють періоди зростання й виховання дітей; фаза, коли діти стали соціально зрілими, й відокремлюються від батьків; пенсійне подружжя. Перехід з однієї фази в іншу характеризується зміною структури сім’ї, її функцій, перебудовою внутрісімейних стосунків і взаємодії відповідно до нових завдань, що постають у різні періоди сімейного життя.

На початку кожної фази може створюватися специфічна кризова ситуація, пов’язана з пристосовуванням членів родини до нових сімейних завдань і функцій, зміною ролей і позицій. Зміни в кіль­кісному й віковому складі сім’ї викликають перетворення всіх її функцій - економічної, захисної, психологічної, соціалізуючої та ін. Це вимагає перегляду попереднього способу життя родини. Успішне функціонування сім’ї в нових умовах збагачує осіб, які її складають, новим досвідом і свідчить про їхні адаптивні можливості.

Психологічний аналіз сім’ї, як малої соціальної групи, умов і механізмів її функціонування, передбачає вивчення ціннісних орієнтацій подружжя, які є одним з чинників, що регулює взаємини подружжя, визначає їх ставлення один до одного, до дітей, інших людей, навколишнього світу взагалі. Розбіжності в індивідуальних системах ціннісних орієнтацій подружжя є головною перешкодою інтеграції сім’ї, її повноцінного функціонування. Гострі конфлікти, що виникають на цьому ґрунті, роблять неможливим нормальне внутрісімейне спілкування і створюють небезпеку для існування родини.

Система ціннісних орієнтацій сім’ї не є сталою протягом усього її життєвого циклу. Загальносімейні цінності не завжди включають у себе ціннісні орієнтації кожного з подружжя. Діапазон ціннісних орієнтацій окремих осіб родини може бути вужчий або ширший від загальносімейних. Чим ширший обсяг індивідуальних цінностей под­ружжя, тим більше в них можливостей для взаєморозуміння, тобто для єдності.

Для психологічної сумісності подружжя важливе значення має взаємопізнання і взаємоузгодження індивідуальних ціннісних орієнтацій кожного з них, вироблення на їх основі загальносімейних цінностей. При цьому мають значення не тільки схвалення й прийняття загально- сімейних цінностей, а й позитивне ставлення кожного з подружжя до ціннісних орієнтацій партнера. Тому з погляду психологічної допо­моги сім’ї доцільно з’ясувати характер цього ставлення. У практиці психологічного консультування виділені такі його варіанти:

1. один з подружжя намагається дізнатися про ціннісні орієнтації іншого, а також сім’ї його батьків, але не приймає їх, визнаючи лише свої;

2. подружжя взаємотолерантні до ціннісних орієнтацій, один одного, визнають їх рівноправність, але не прагнуть до створення спільної системи цінностей; наслідок цього - життя „поруч”, а не „разом”;

3. подружжя схильні до схвалення і прийняття майже всіх цінностей один одного, значно змінюючи при цьому власні системи цінностей. Такий стан криє в собі небезпеку для самореалізації й самоствердження одного з подружжя і може призвести до надмірної залежності його від іншого;

4. подружжя створюють спільну систему цінностей, визнаючи при цьому право кожного на індивідуальні ціннісні орієнтації, але збері­гаючи пріоритет загальносімейних орієнтацій.

Розбіжності в системах ціннісних орієнтацій подружжя можуть бути підґрунтям для багатьох сімейних конфліктів, зокрема таких, як конфлікт сімейних ролей, боротьба за лідерство в сім’ї, конфлікт як засіб зняття напруження, конфлікт як захист власного „Я”. В основі кожного з них лежить суперечність між сформованими до шлюбу ціннісними уявленнями кожного з подружжя про функції чоловіка і дружини в сім’ї та способи їх реалізації. Конфлікт може виникнути і в результаті зіткнення звичних для кожного з подружжя шляхів і способів задоволення соціокультурних, інтелектуальних, естетичних та інших потреб, прагнення відстояти свою індивідуальність, намагання узгодити уявлення про себе з думкою партнера.

Конфліктна ситуація у сфері ціннісних орієнтацій, що переш­коджає створенню взаємоприйнятної системи сімейних цінностей ширшого обсягу, ніж індивідуальні, унеможливлює інтеграцію родини, а отже - й виконання нею своїх обов’язків, створює небезпеку для її існування. Викликаючи напруження в сімейних стосунках, конфлікти ціннісних орієнтацій дезінтегрують (роз’єднують) родину.

Для забезпечення психологічного комфорту в сім’ї та успішного її функціонування суттєве значення має те, як складаються взаємини і взаємодія принаймні у трьох складових: між самим подружжям, батьками й дітьми, між братами й сестрами, якщо в родині зростають двоє і більше дітей. Основним чинником, що зумовлює характер взаємин і взаємодії в усіх ланках сім’ї, є ставлення подружжя один до одного та їхні батьківські установки щодо дітей. У працях з психології сім’ї виділено чотири типи ставлення: прийняття - неприйняття; взаємодія - уникнення контактів; визнання свободи активності - над­мірна опіка; повага до прав кожного в сім’ї - надмірна вимогливість.

Позитивні типи ставлення - прийняття, взаємодія, свобода активності, повага до прав кожного - забезпечують партнерські сто­сунки та егалітарний (рівноправний) устрій життя сім’ї. Виникнення порушень у сімейних взаєминах, як правило, пояснюється наявністю значної дистанції між членами родини, пов’язаної з прагненням уник­нути контакту, неприйняттям особистості партнера або надмірною емоційною зосередженістю на ньому, що виявляється в опіці, захисті, надмірній вимогливості та спробі будь-що підігнати його під уявлю- ваний образ чоловіка, дружини або дитини. У взаєминах подружжя в період першої фази сімейного життя часто виникають негаразди, пов’язані з надмірною емоційною зосередженістю на партнерові, щільною опікою його і жорсткою вимогливістю щодо образу чоловіка чи дружини. Це саме простежується нерідко і в сім’ях з однією дити­ною, на якій сфокусовані всі почуття й турботи батьків. У пізніших фазах подружнього життя та в його кризові періоди джерелом сімейних чвар частіше є емоційна дистанція. Реалізація тих чи інших установок подружжя в сімейних взаєминах створює певну соціально-психологічну картину родинного життя, яка виявляється у специфічному її укладі. Кожна сім’я має притаманний тільки їй одній індивідуальний стиль родинних стосунків (систему прийомів впливу один на одного та ін.). Дослідження стилю взаємин у сім’ї передбачає їх класифікацію для надання цілеспрямованої психологічної допомоги в налагодженні сімейних стосунків.

Сім’я - найважливіший інститут соціалізації підростаючих по­колінь. Родина є об’єктом дослідження багатьох наук: соціології, економіки, права, етнографії, психології, педагогіки, демографії. Кожна з наук, співвідносно до свого предмета, вивчає специфічні сторони функціонування сім’ї. В центрі уваги економіки знаходиться сім’я (або домашнє господарство), як споживчий кошик. В умовах здійс­нення економічної реформи сім’я все більше привертає увагу вчених- економістів як продуктивна сила. Рішення про скасування коопера­тивної власності та індивідуальної трудової діяльності, які приймалися на перших етапах розвитку соціалізму, по суті, скасовували й виробничі функції сімейного виховання. Проте реальність розвитку суспільства виявилася дещо іншою: доки не вичерпані всі ресурси кооперативного та індивідуального господарства, зберігається необхід­ність існування сімейних кооперативів, сімейних підрядів, присадибного господарства і відповідно до цього - виробнича функція сім’ї, яка крім суто економічного має ще й велике виховне значення.

Етнографічні дослідження пов’язані з вивченням особливостей побуту та життя сімей з різними етнічними характеристиками. Для демографії головний інтерес полягає у вивченні ролі сім’ї як сус­пільної структури для відтворення населення. З точки зору філософії та соціології - сім’я розглядається як соціальний інститут і мала соціальна група. Як соціальний інститут виховання сім’я характери­зується сукупністю соціальних норм, санкцій та зразків поведінки, що регламентують взаємини між подружжям, батьками, дітьми та іншими. Водночас, сім’я розглядається як заснована на шлюбі або кровнородинних зв’язках мала соціальна група, члени якої пов’язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємо­допомогою. Соціальна педагогіка розглядає сім’ю як соціальну групу, що складається з поєднаних шлюбом чоловіка і жінки, їх дітей (власних або всиновлених), інших осіб, пов’язаних з подружжям родинними зв’язками. Сім’я здійснює життєдіяльність на основі спіль­ного економічного, побутового, морального, психологічного укладу, виховання дітей.

Родина становить персональне середовище життя і розвитку дітей, підлітків та юнацтва. Саме в цьому середовищі відбувається процес засвоєння індивідом суспільних соціальних і культурних цін­ностей. Відповідно до цих установок, сім’я повинна стати основним осередком суспільства, а всі інші соціальні інститути повинні працювати на неї. На перший погляд так воно і відбувалося. Проте протягом певного часу у розвитку радянського суспільства домінувала думка про те, що держава - все, людина - ніщо. Цей ідеологічний підхід формував відповідну систему виховання, яка була скерована на те, щоб виховати особистість як ”гвинтик” державної машини. Та головним завданням було повне і беззастережне виконання вимог держави. Над реалізацією цього завдання працювали всі навчально-виховні заклади системи народної освіти, дитячі громадські організації, інші інститути соціального виховання.

Питання про роль сім’ї у вихованні підростаючих поколінь та її місце в суспільстві дискутувалося на сторінках наукової літератури вже на початку нашого століття вітчизняними педагогами 20-х років. В той час для формування та виховання підростаючих поколінь ство­рювалася розгалужена мережа дошкільних закладів. За прогнозами деяких спеціалістів, завдяки діяльності цих закладів сімейне виховання повинно було втратити своє першорядне значення. Проте такого не сталося. Чим далі розвивалася сім’я, тим більше доказів збиралося про її необхідність. Так було встановлено, що дошкільні заклади, незважаючи на ту визначну роль, яку вони відіграють у розвитку особистості дитини, не можуть скласти конкуренцію сімейному вихованню в головному: ефективності розвитку інтелектуальних та емоційних здібностей дитини. Для цього необхідне спілкування не тільки „по горизонталі” (з однолітками), а й по „вертикалі”. Іншим важливим висновком соціально-педагогічного досвіду тих років був висновок про те, що сім’я володіє такою системою передання соціа­льної інформації, яка дозволяє дитині засвоювати її з максимальною зацікавленістю, швидко і в повному обсязі. Складовими цієї універ­сальної системи є батьківська любов, довіра дитини до батьків, морально-психологічний клімат сім’ї, її представництво як моделі суспільства. Саме завдяки цим компонентам сімейного спілкування сім’я стає тим „опосередкованим ланцюгом”, який забезпечує орга­нічну інтеграцію дитини в складний світ суспільних відносин, - її ефективну соціалізацію. Було також встановлено, що навіть школа, з її педагогічною озброєністю, не може цілком доповнити те, що втрачено на стадії сімейного виховання. Період найвищої інтенсивності засвоєння дитиною багатьох соціально необхідних вмінь і навичок припадає на період дошкільного дитинства, і саме сім’я володіє найціннішими можливостями їх виховання. У зв’язку з цим турбота про сім’ю, про, все, що супроводжує її становлення і розвиток, є турботою про майбутнє.

Сім’я, що є найменшим осередком суспільства, репрезентує суспільство в цілому, є його мініатюрним зображенням. В ній здій- нюється соціалізація людини. Досвід особистості, який вона набуває в сім’ї, визначає її індивідуальну поведінку, створює внутрішню конструкцію реальності, на основі якої людина сприймає навколишнє середовище і діє в ньому. Єдність сім’ї забезпечується взаємною любов’ю, моральною, економічною, правовою та іншими видами взаємної відповідальності всіх її членів, взаєморозумінням та емоційною прихильністю. З одного боку, сім’я - досить замкнуте об’єднання людей, яке ревно захищає свій внутрішній світ і протистоїть зовнішнім впливам і втручанням. Зруйнування цього світу, нетактовне втручання в його інтимні сфери призводить до краху сім’ї. З іншого боку, сім’я - це об’єднання людей, відкрите для всього, що відбувається в світі. Родина тисячами ниток пов’язана із суспільством. Кожен її член є одночасно членом різних колективів суспільства. На виробництві він працює у колективі службовців, у вчительському колективі - серед учителів і вихователів, у медичних закладах - серед лікарів, медсестер. Учень у школі - це теж член сімейного колективу. Водночас він може входити в різні молодіжні та дитячі об’єднання, спортивні групи, музичні колективи, інші групи за інтересами. Тому стосунки, що складаються в сім’ї, мікроклімат сімейного виховання та спілкування залежить від того, як людина почуває себе у суспільних колективах, які здійснюють зв’язок сім’ї з суспільством.

Важливим результатом цієї взаємодії є вплив сім’ї на форму­вання відносин в суспільстві, характер усіх процесів суспільною життя. Сім’я не лише задовольняє потреби людей, які вступили в шлюб, а й виконує цілий ряд соціальних функцій і тому є невід’ємним компонентом соціальної структури суспільства.

Особливості та перспективи розвитку сучасної родини

Розуміння та врахування особливостей сучасної сім’ї вчителями, батьками, соціальними педагогами сприяють реалізації її виховних можливостей. До найважливіших особливостей сучасності належать:

Зміна ціннісних орієнтацій дітей і їх батьків. Багато представ­ників сучасної молоді здебільшого не вірить в істинні цінності й доброчинність, почуваються обманутими. Як наслідок - збільшується кількість малолітніх злочинців. У системі життєвих цінностей у багатьох батьків переважають прагнення до збагачення, намагання виховати в дітей прагматичність, раціоналізм, волю до успіху. Б