РАСЧЕТНО – ГРАФИЧЕСКАЯ РАБОТА №1

Розповідь – це метод навчання, який передбачає оповідну, основну форми розкриття начального матеріалу з метою спонукання учнів до створення в своїй уяві певного образу.

Вимоги до розповіді: достовірність змісту, логічна послідовність, чіткість і доказовість, образність і емоційність викладу, мова вчителя (чітка, доступна, правильна).

Виділяють розповіді: художні, наукові, науково-популярні, описові.

Пояснення – вербальний метод навчання, за допомогою якого учитель розкриває сутність певного явища, закону, процесу.

Бесіда – питально-відповідальний метод навчання. Проводиться на основі отриманих знань.

Види бесід:

- Вступна.

- Повідомляюча

- Бесіда-повторювання

- Контрольна

Диспут, дискусія. Ці методи навчання близькі до бесіди. Диспут – це суперечка на наукову або суспільну тему. Дискусія – суперечка, обговорення будь-якого питання.

Лекція – усний виклад навчального матеріалу, великого за обсягом, складного за логічною побудовою. Зосередження уваги на лекціях досягають такими прийомами: її незвичний початок, слухачі стають учасниками подій, цікаві приклади, проблемний виклад матеріалу, наочність і технічні засоби навчання, підвищення голосу, паузи і т.п.

Чільне місце у групі словесних методів посідає метод роботи з книгою. Важливо, щоб учні володіли методами і засобами самостійної роботи з книгою: читання, переказ, виписування, складання плану, рецензуванню, консультування, складання таблиць, схем тощо.

Учні повинні розуміти, що основне джерело отримання наукової інформації – не вчитель, а книга.

Наочні методи

Наочні методи передбачають, передусім, використання демонстрації та ілюстрації.

Метод демонстрування передбачає демонстрування прикладів, дослідів, різних препаратів.

Метод ілюстрування передбачає ілюстрування статистичної наочності, плакатів, карт, зарисовок на дошці, картин та ін.

Спостереження як метод навчання передбачає сприймання певних предметів, явищ, процесів у природному і виробничому середовищі без втручання у ці явища і процеси.

Усі методи цієї групи тісно пов’язані. Наочні методи передбачають використання ТЗН і зокрема комп’ютерної техніки.

Практичні методи

Практичні методи спрямовані на досягнення завершального етапу процесу пізнання. Вони сприяють формуванню умінь і навичок логічного завершення ланки пізнавального процесу відповідно конкретної теми розділу.

Лабораторний метод передбачає організацію навчальної роботи з використанням спеціального обладнання та за визначеною технологією для отримання нових знань або перевірки певних наукових гіпотез на рівні досліджень.

Найважливішою цінністю лабораторних робіт є те, що вони сприяють зв’язку теорії з практикою.

Практична робота спрямована на використання набутих знань у розв’язанні практичних завдань.

Вправи – багаторазове повторення певних дій або видів діяльності для їх розв’язання, яке опирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коректуванням.

Щодо навчальної мети виділяють такі різновиди вправ:

- підготовчі, мета яких підготувати учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці;

- пробні – перші завдання на застосування тільки що засвоєних знань;

- тренувальні – спрямовані на засвоєння учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, за інструкцією, за завданнями);

- творчі – за своїм змістом і методами наближаються до ситуацій, які можуть виникнути в житті кожної людини;

- контрольні – мають основним чином навчальний характер (письмові, графічні, практичні).

Використовуючи практичний метод, варто зважати на ряд передумов: необхідно забезпечити розуміння учнями сутності наукових знань як базового компонента практичної діяльності; озброїти учнів алгоритмами застосування знань відповідно до дидактичної мети; створити оптимальні умови для самостійної діяльності кожного учня у процесі формування умінь і навичок.

27. Урок як основна форма організації навчальної діяльності школярів. Сучасні вимоги до уроку.

26.Поняття про організаційні форми навчання, історія їх виникнення і розвитку.

Історія виникнення:

у школах Давнього світу панувала система індивідуального навчання-вчитель навчав кожного учня окремо.

У Середньовічних школах домінувала індивідуально-групова система н.- вчитель займався з групою учнів,проте як і раніше індивідуально.в одній групі збирали учнів різного віку з різним рівнем підготовки,заняття провод. без усталеного розкладу,дітей приймали до школи впродовж року,закінчували навчання в будь-яку пору року.

В епоху Відродження виникає групова форма навчання. Так у 16-17 ст у братських школах України й Білорусії виникла нова форма організації навч занять,яка передбачала певні елементи класно-урочної системи н.(учитель працював фронтально з усім класом за певним розкладом)використовувались такі методи: бесіда, пояснення,с.р,диспут,взаємне навчання.

В 18 ст у Зах Європі,Америці робилися спроби відмовитись від класно-урочної системи,стала розвив. Белл-ланкастерська система(взаємне навчання)- старшу учні які добре навчались були помічниками вчителів і під їх керівництвом навчали решту учнів.

На поч. 20 ст у США, Англії стали впров. Системи індив навчання, серед яких найпош був даль тон план,(від міста Дальтон у США)

Вже у 2 пол 20-х років у дещо зміненому вігляді даль тон- план намагався перенестись до рад. Школи; основні його ідеї було втілено в лабораторно-бригадній організації навчання-замість класів створ лабораторії,учні под. на групи-бригади по 5-7 осіб),вчилися за спец підручниками,виконували складені вчителем денні тижневі, місячні «роб завдання» з кожного навч предмета(ця система знижувала керівну роль вчителя,не заб опанування системат і міцними знаннями)

У сучасній вітчизняній шк. Вик. Класно-урочну систему н.незважаючи на те,що її основні положення були обґрунтовані ще 400 р тому,вона продовжує залишатись основною завдяки своїм перевагам:чіткій організаційній структурі та економічності(недолік:орієнтація на середнього учня).

25. Сутність та специфіка використання окремих методів навчання в сучасній школі(дидактична гра,метод програмованого навчання)

Великі можливості щодо організації творчого розвитку молодших школярів має дидактична гра. Дидактична гра – творчий засіб навчання, виховання і розвитку здібностей, що спрямовані на розвиток спостережливості, уваги, пам'яті, мислення, мовлення, сенсорної орієнтації, кмітливості і винахідливості, а тому їх можна використовувати під час викладання будь-якого предмета у початковій школі.
Дидакти високо оцінюють дидактичну гру та її роль в системі навчання: "Дидактичні ігри, ігрові завдання та прийоми дозволяють підвищити сприйнятливість дітей, урізноманітити навчальну діяльність дитини, приносять цікавість, розвивають дитячу творчість
Організація і керівництво дидактичними іграми передбачає роботу вчителя щодо підготовки до гри, проведення її, аналізу гри та її результатів. Готуючись до проведення дидактичних ігор, вчитель повинен дібрати її відповідно до програмних вимог виховання і навчання дітей певної вікової групи; визначити оптимальний час її проведення; підготувати необхідний дидактичний матеріал; вивчити й осмислити гру; продумати методи і прийоми керівництва нею; збагатити дітей знаннями й уявленнями, необхідними для розв'язання ігрового завдання.
Ознайомленню дітей зі змістом дидактичної гри сприяють демонстрування предметів, ілюстрацій, короткі бесіди, під час яких уточнюються їхні знання й уявлення. Розкриваючи хід і правила гри, вчитель повинен налаштувати дітей на дотримання її правил, спільно з ними з'ясувати найраціональніші способи досягнення передбачуваного результату. Безпосередня його участь залежить від віку, рівня підготовки дітей, складності дидактичного завдання, ігрових правил.
При ознайомленні з новою дидактичною грою дітей молодшого шкільного віку вчитель враховує їхній досвід, актуальні для них навчально-виховні завдання. Здебільшого він пояснює кілька суттєвих правил, а решту правил і окремих ігрових дій уточнює під час гри.
Аналіз гри передбачає з'ясування ефективності її підготовки і проведення, індивідуальних особливостей дітей, збагачення майбутніх ігрових задумів новим матеріалом.
Цілком доречною й ефективною є самостійна участь учнів у дидактичних іграх. Важливо тільки, щоб завдання і правила були доступними для дітей. Спочатку дітей доцільно залучати до простих ігор.
Педагог повинен продумано добирати ігри, враховуючи зміст виховної роботи в групі на конкретний період, інтерес дітей до ігор, їхнє особисте прагнення до взаємодії, створювати ігровий настрій, замінювати окремі ігри новими, урізноманітнювати ігрові дії тощо.

54. Загальна характеристика напрямів діяльності класного керівника

Педагогом, який найближчий до учнів і має на них особливий, різнобічний вплив, є класний керівник. У Положенні про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад зазначається: "Повсякденне керівництво навчально-виховною роботою в класі здійснює класний керівник, який призначається адміністрацією школи з числа вчителів, що викладають у цьому класі. Увільнення класного керівника від учительської роботи не передбачається, тому що тільки на уроках педагог має змогу систематично вивчати своїх дітей, вступає з ними в контакт".

Класний керівник:

о виховує в учнів культуру поведінки, формує в них моральні якості;

о забезпечує єдність педагогічних вимог з боку сім'ї і школи;

о організовує в разі необхідності допомогу учням (навчальну, матеріальну, моральну);

о здійснює заходи, які передбачають зміцнення здоров'я учнів;

о організовує суспільно-корисну працю учнів, веде документацію класу;

о будує взаємини з дітьми та їхніми батьками на демократичних засадах,, співробітництві, сприяє розвитку самоврядування учнів.

У своїй діяльності класний керівник тісно пов'язаний з причетними до виховання шкільними і позашкільними установами. Із заступником директора школи з виховної роботи він планує свою діяльність, бере участь у підготовці й проведенні шкільних свят, урочистих подій, моральних та естетичних акцій. З учителем праці він з'ясовує питання профорієнтації старшокласників, з бібліотекарем — забезпечення класу підручниками та читання художньої літератури учнями, з учителем фізичного виховання — участь класу в кросах і спартакіадах, із керівником музичного виховання налагоджує питання естетичного виховання учнів. Немало питань можна розв'язати спільно з батьками-активістами. Отже, громадські зв'язки класного керівника урізноманітнюють, пожвавлюють виховну роботу в класі, спрямовують її на ширший і глибший вияв здібностей і уподобань школярів, на виконання головного завдання — зробити кожного учня повноцінним, зацікавленим суб'єктом виховання.

53. Провідна роль класного керівника у вихованні підростаючого покоління,його функції та завдання.

Класні керівники-педагоги.які працюють з класом закріпленим за ними,різнобічно впливають на формування особистості учнів і водночас працюють за предметною системою. У «положені про КК» зазначено,що він організовує і спрямовує виховний процес у класі,об*єднує виховні зусилля вчителів, батьків і громадскості відповідає за організацію виховної роботи у своєму класі.

У «положені про сер загальноосвітню школу Укр» зазначено що кк призначається директором школи з числа найкращих й авторитетних вчителів,які мають найбільший досвід роботи і в яких сформовані необхідні професійні та особистісні риси.

У Статуті СЗОШ визначені обов*язки кк:

Має право відвідувати уроки всіх вчителів у своєму класі

Запрошувати до школи батьків або опікунів учнів класу

Подавати клопотання до дирекції про заохочення або застосування стягнень до учнів

Завдання кк:

забезпечити оптимальні умови для всебічного гармонійного розвитку вихованців ії самореалізації

у співдружності з батьками,вчителями,громадскістю,здійснювати всебічне виховання школярів у процесі навч-виховної роботи в школі та за її межами

систематично аналізувати рівень успішності учнів класу

24 Класивікація методів навчання за характером пізнавальної діяльності учнів(Скаткін, Лернер) та їх характеристика.

Ці методи співвідносяться з рівнем мислительної активності учнів:

пояснювально- ілюстративні(сприйм. і зап готова інформація)(репродуктивна група)

+за короткмй термін повідомляється значний обсяг навчальної інформації

-д-сть учнів зводиться до запам*ятовування і відтворення готової інформації. Мало розвивається творче мислення і пізнавальне вміння

2.репродуктивний (застосування набутих знань за зразком)(репродукт. Група)

+заб формування ЗУН за зразком

-не гарантує розвитку творчих здібностей учнів

3. метод проблемного викладу знань вчителя(проміжна група) (перехід від виконавчої до творчої діяльності;вчитель ставить проблему і сам її розвязує)

+учні засвоюють способи і логіку розв*язання певної проблеми на основі вчительського прикладу

-не формується вміння самостійно застосовувати ці способи

4. частково-пошуковий(евристичний)(продуктивна група) (вчитель планеє етари пошуку,розчленовує проблемне завдання на пвдпроблеми,які розв*язують учні)

+учні сприймають завдання, осмислюють його,розв*язують проміжні частини завдання,застосовуючи наявні знання,здійснюють самоконтроль і мотивують свої дії

5. дослідницький(продуктивна група)(організ пошуково-творча діяльність учнів спрямована на розв*язання нових для них проблем;самостійно)

+в орган діяльності залучені самі учні,які і вирішують проблему.

55. Роль сім*ї у вихованні особистості. Типові помилки сімейного виховання та шляхи їх подолання.

.

Сім'я дає дитині первинну підготовку до життя, яку школа все-таки не може дати,

Відомо, що сім'я — природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім'я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів.

Виховати дитину здоровою, працелюбною, справжнім громадянином - справа нелегка. Батько і мати несуть відповідальність перед суспільством за виховання дітей, за формування майбутнього громадянина. Процес виховання дітей в сім’ї знаходиться в тісному зв’язку з процесом виховання та навчання підростаючого покоління в школі. Керівна роль, при чому, належить школі, яка повинна функціонувати виховні функції і сім'ї в суспільстві.

В сім'ї дитина вперше засвоює норми моралі, навики спільної праці, формуються життєві плани дітей, естетичні ідеали, виховується любов до України.

Саме в сім'ї складаються і поступово змінюються ті або інші життєві установки особистості, котрі й визначають сутність її духовності, її моральне обличчя.

Визнаючи усе віковічне значення школи, шкільної освіти для найкращого розвитку дітей, не можна не бачити, що найкраща школа без позашкільної освіти і її допомоги не дасть великих корисних наслідків.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група — сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необгрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група — сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічно пасивні. Вони з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належним чином виховувати дітей. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

Третя група — сім'ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють у сім'ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, — сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномарках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посягання на свободу їх дитини.

Життєдіяльність сім'ї реалізується через основні її функції: матеріально-економічну (бюджет сім'ї, організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві, набуття професії, відновлення втрачених на виробництві сил); житлово-побутову (забезпеченість житлом, ведення домашнього господарства, організація побуту); репродуктивну (продовження людського роду); комунікативну (створення сприятливого сімейного мікроклімату, внутрісімейне спілкування, взаємостосунки сім'ї з мікро- і макросередовищем, контакт із засобами масової інформації, літературою, мистецтвом); виховну (формування особистості дитини, передача їй соціального досвіду); релактивну (організація вільного часу та відпочинку).

56. Форми організаційної роботи школи із батьками учнів

На розвиток дитини помітно впливає зацікавленість батьків шкільним життям.

Сім'я і школа — потенційні природні партнери у вихованні дітей — часто виявляються реальними супротивниками, а поміж ними в постає дитина, яка вимушена пристосовуватися, лицемірити, що призводить до проявів аморальної поведінки.

Визначальна умова взаємодії цих двох суб'єктів - батьків і педагога - вичерпне уявлення про зміст виховної діяльності один одного.

Батьки і вчителі повинні стати партнерами, активними співучасникам творчого процесу виховання учнів.

Педагогічний колектив школи ставить своїм завданням дати батькам глибокі знання виховання.

Педагогічна освіта батьків планується відповідно до вікових особливостей дітей, цілей і задач навчально-виховного процесу, конкретних проблем, що виникають у ході спільної діяльності вчителя й батьків.

Родинне виховання тільки тоді ефективне, коли батьки разом з учителями володіють сучасними педагогічними знаннями й уміннями, застосовують їх практично.

Форми роботи педагогів з батьками — це способи організації

спільної діяльності та спілкування.

Робота педагогічних колективів шкіл з батьками здійснюється в двох напрямках:

організаційна робота школи із сім'єю;

підвищення педагогічної культури батьків.

В о рганізаційній роботі школи з батьками доцільним є поєднання

індивідуальних,

групових,

колективних та

масових форм роботи.

Індивідуальним и формами роботи вчителя з батьками є:

відвідування сімей учнів удома,

бесіди з батьками учня, тощо.

Відвідування сім'ї учня вчителем.

Учитель відвідує сім'ю учня з метою налагодження контактів з батьками, з'ясування загальної та педагогічної культури сім'ї, умов життя учня, консультування щодо єдиних вимог до дитини, залучення батьків до участі в роботі школи тощо.

Індивідуальні бесіди з батьками

Відбуваються як за ініціативою самих батьків, так і за ініціативою педагога. Інтерес батьків до питань виховання, їхню ініціативу щодо бесіди з класним керівником на педагогічні теми потрібно заохочувати та стимулювати.

Перевагою індивідуальної роботи є те, що наодинці з учителем батьки відвертіше розповідають про свої проблеми та труднощі у вихованні дітей. Дорослі мають бути переконані, що їхня бесіда з учителем залишиться між ними, що жодна їхня відверта думка не буде розголошена.

Індивідуальне спілкування з батьками дає вчителю можливість вибрати правильний підхід до дитини.

Робота з групами батьків

Вчителю доцільно починати зі спостереження за навчанням та поведінкою учнів та вивчення їхніх сімей. Застосування методів анкетування, опитування, вивчення шкільної документації, спостереження дозволить вчителю отримати потрібну інформацію та розподілити батьків на групи (за типом сім'ї, за помилками батьків у сімейному вихованні, за проблемами учня, що виникають у навчанні, спілкуванні з товаришами тощо). Деякі батьки можуть входити до кількох груп. Соціально-педагогічна робота вчителя з групами батьків сприяє активнішій участі батьків у взаємодії зі школою.

Основними колективними формами роботи з батьками є класні батьківські збори, лекції, бесіди, конференції, сімейні свята в класі («День матері», «Бабусина скарбничка» тощо).

Класні батьківські збори слід проводити раз на семестр.

Батьківські збори — не просто форма зв'язку сім'ї і школи, це місце одержання важливої педагогічної інформації, трибуна пропаганди кращого досвіду роботи та стосунків із дітьми.

Проте, за можливості, краще організовувати їх частіше. Особливо це стосується батьків першокласників, які більшою мірою потребують педагогічних порад щодо організації життя, навчання та виховання дитини.

Класні батьківські збори можна організовувати по-різному.

Батьківські збори

організаційні,

тематичні,

підсумкові.

Але більш раціональною та дієвою формою цієї роботи є комбіновані збори, які комплексно розв'язують завдання, поставлені перед школою в соціально-педагогічній роботі з батьками.

Для ефективної організації батьківських зборів доцільно періодично проводити анкетування.

57. Форми роботи школи з батьками з метою підвищення педагогічної культури батьків.

Навчання батьків як вихователів частково починається з його педагогічної освіти, те ж відноситься й до самої технології - моніторингу, ресурсного забезпечення, способу добору змісту. А ось форми тут використовуються інші, хоча цілком позбутись теоретичного фундаменту навряд чи вдасться.

Назвемо основні, найбільш ефективні.

Тренінг - це широкий клас методів спрямованої зміни психічних властивостей особистості, заснований на практичному й багаторазовому виконанні визначених вправ у визначеній ситуації (ситуаціях). На відміну від звичайного навчання, що впливає на пізнавальну сферу (сферу свідомості), тренінг дозволяє модифікувати особистісні риси й установки, що мають більш глибокий зв'язок із поведінкою.

Ця форма роботи досить нова, і для її проведення потрібен фахівець, який добре володіє методикою такої роботи. При вмілому використанні тренінгу результат помітний відразу.

Тренінг може бути спрямований на навчання навичкам ефективної взаємодії дорослих і дітей, підвищення впевненості в собі, виявлення обдарованості, удосконалювання комунікативних і мовних навичок.

Існують і тренінги, спеціально призначені для педагогів, які працюють з підлітками, - тренінг для підлітків, тренінг педагогічної взаємодії у творчому освітньому середовищі, тренінг самосвідомості й ін.

Ділові ігри - це форма колективної творчої діяльності батьків з вивчення рівня сформованості педагогічних умінь у дорослих. Зразковими темами ділових ігор з батьками можуть бути такі: «Ранок у вашому домі», «Син (дочка) прийшов зі школи», «Вас запросили у школу» й ін.

Методика ділової гри передбачає пояснення її призначення, визначення теми та складу учасників, розподіл ролей між ними, попереднє обговорення можливих позицій і варіантів поведінки учасників гри, установку на ініціативу та творчість її учасників. При цьому важливо спочатку програти кілька варіантів поведінки учасників ситуації, потім обговорити оптимальний вибір варіанта дії для даної проблеми.

Ділова гра дозволяє не тільки рефлексивно оцінити ту чи іншу модель поведінки, а й дає цікавий матеріал про життя родини - її традиції, розподіл внутрішньосімейних ролей, способи розв'язання конфліктів. Особливо ефективне використання ділової гри за участю школярів, адже іноді саме їм присутність усієї родини «у комплекті» дозволяє побачити специфіку взаємодії дорослих і дітей, що не у змозі виявити жодна дидактична методика.

2. Навчання батьків як учителів своїх дітей зазвичай відбувається у формі навчальних семінарів.

Як відзначалось вище, навчальні семінари викликають активний інтерес у батьків учнів початкової школи й у дітей, які переходять у середню школу, у період адаптації до нової організації їхнього навчального життя (навчання в різних приміщеннях і в різних викладачів, які мають різні вимоги).

Збори (семінар) учителів однієї паралелі (початкова школа)

Основна мета таких зборів - виробити загальні вимоги до учнів у частині ведення записів у зошиті, критеріїв виставляння оцінок, режиму роботи на уроці, зовнішнього вигляду школярів тощо.

У результаті проведених зборів учителі повинні одержати відповіді на запитання:

Які особливості навчання цих дітей із цими батьками?

Які ресурси має освітня база для співробітництва з батьками (у тому числі спробуйте зрозуміти, чим ці батьки відрізняються від тих, з якими ви працювали в минулі роки)?

Яких знань (судячи з досвіду) зазвичай не вистачає батькам у цей період?

Яких умінь не вистачає першокласникам у навчальній діяльності у сфері комунікації, у сфері самообслуговування?

Важливе значення має тут ідея наступності. Добре би вивчити думку вчителів, які працюють з більш дорослими дітьми, відповівши, наприклад, на такі запитання: чому так і не змогли навчитись учні початкової школи? З якими складностями зіштовхуються вчителі, учні та їхні батьки при переведенні їх у середню школу? На що треба звернути увагу в першу чергу? Як впливають організаційні (чи комунікативні) проблеми на академічні досягнення дітей?