За принципом регулярності в часі спостереження поділяють на систематичні й епізодичні.

Систематичне спостереження характеризується регулярністю проведення протягом певного періоду. Воно дає змогу виявити динаміку процесів, значно збільшити можливість її екстраполяції. Спостереження може вестися щоденно, раз на тиждень, раз на місяць і т. д. Спостерігати можна за такими об’єктами:

· певною групою протягом дня, місяця, року;

· певним процесом у різних групах (формуванням громадської думки);

· певним процесом у певній групі (розвитком неформальних відносин, зміною ставлення до тих чи тих явищ).

Епізодичні спостереження — це коли спонтанно, незаплановано досліджують явище, діяльність, соціальну ситуацію. Наприклад, спостерігаючи розвиток неформальних відносин у колективі, соціолог може спостерігати зміни в стилі діяльності керівника цього колективу, у його ставленні до службових обов’язків.

Цей тип спостереження особливо часто зустрічається в розвідувальному дослідженні, коли спостерігач має справу з неперед­баченими ситуаціями.

Залежно від кількості досліджуваних об’єктів (спостерігаються всі об’єкти, що стосуються проблеми, чи тільки певна їх час­тина) спостереження поділяють на суцільні та часткові. Суцільні дають повнішу інформацію, але їх проведення не завжди можливе й економічно обґрунтоване, а часткові — обмежуються окремими об’єктами.

За місцем і способом організації розрізняють спостереження польові й лабораторні. Польові здійснюють над реальними соціальними групами в природних умовах їхньої життєдіяльності. Більшість спостережень, що проводяться, є польовими. Їх використовують як основний і як допо­міжний метод дослідження в певних його різновидах.

{Звичність обставин допомагає адекватному розумінню дійсності, але не завжди є сприятливою для дослідника: вплив зовніш­ніх факторів ускладнює фіксування, немає змоги охопити всіх членів досліджуваної групи тощо. З огляду на це проводяться лабораторні дослідження групи людей, які відбираються дослідником і ставляться в спеціально створені умови. Зміст досліджуваної ситуації, умови навколишнього середовища визначає дослідник. Лабораторні дослідження найчастіше застосовують у експериментальних дослідженнях, коли ставиться завдання розробити й експериментально перевірити робочі гіпотези чи нову методику}.

Недоліком лабораторного дослідження є те, що штучно створена ситуація може вплинути на природність поведінки дослід­жуваних.

Залежно від наявності контролю спостереження поділяються на контрольовані і неконтрольовані.

Контрольоване спостереження здійснюють з метою збирання інформації для відтворення більш чіткої картини досліджуваної ситуації, перевірки певних гіпотез. Для цього збільшують кількість спостерігачів і порівнюють результати їхніх спостережень, а також інтенсифікують сам процес дослідження проведенням серії спостережень за одним об’єктом. Порівняння результатів стає можливим лише за умови стандартизованих планів спостереження з використанням таблиць, карт спостереження і допоміжних технічних засобів (кіно-, фото-, звукозаписувальної апаратури тощо).

Неконтрольоване спостереження має на меті вивчення реальних життєвих ситуацій, загальний опис певного процесу, явища, а також соціальної атмосфери, в якій вони відбуваються. У такого спостереження, як правило, нема чіткого плану, заздалегідь визначається лише головний об’єкт спостереження. Ефективність неконтрольованого спостереження багато в чому залежить від кваліфікації спостерігача.

{Недоліком неконтрольованого спостереження є загроза суб’єк­тивного ставлення дослідника до об’єкта, а отже, спотворення результатів дослідження. Неконтрольоване спостереження найчастіше застосовують на початкових етапах дослідження}.

Особливим видом соціологічного дослідження є самоспостереження, коли соціолог користується не тільки даними спостереження за поведінкою індивідів, а і їхніми власними судженнями й оцінками цієї поведінки. У ньому можуть вико­ристовуватися такі документи, як автобіографії, листи, щоденники, записи самоаналізу тощо. Різновидом самоспостереження є відповіді тих, за ким спостерігають, на питання запропонованої анкети чи інтерв’ю з ними. Проте слід зауважити, що відповіді на питання анкети треба розцінювати не як об’єктивні, а як гіпотетичні.

Розглянутих різновидів спостереження зазвичай у чистому вигляді не існує. На практиці їх поєднують одне з одним залежно від складності та багатовимірності об’єкта, специфіки завдань дослідження, тобто залежно від типу дослідження.

Однією з найголовніших вимог до спостерігача є об’єктивність. Він має дотримуватися таких правил:

· не втручатися, не допускати будь-яких власних дій щодо явища, яке вивчається, щоб не спотворити природного перебігу подій;

· проводити спостереження завжди цілеспрямовано, тобто заздалегідь визначати його мету, форми і засоби здійснення;

· забезпечувати своєчасний запис результатів спостереження (протокол, картка, таблиця спостереження). Запис має бути таким, щоб згодом можна було аналізувати та обробляти зафіксовану інформацію.

 

Вадою методу спостереження є його велика трудоємкість. Дослідження ускладнюється й неможливістю повторення ситуації. Соціальні явища і процеси незворотні, їх не можна знову повторити, щоб дослідник міг перевірити та зафіксувати моменти, котрі його цікавлять. Використання спостереження також обмежується часом здійснення події. Тому фіксують лише ті події, що мали місце в момент спостереження. Багато подій залишається непоміченими. Окрім того, спостереженням фіксуються лише факти реальної поведінки людини. Хоч про людину судять за її діями, але в діях людини за певних обставин виявляється лише частина її внутріш­нього світу, решта прихована і виявлятиметься за інших обставин. Для того щоб мати повне уявлення про людину, потрібно дуже довго спостерігати за її поведінкою в різних ситуаціях. А це не завжди можливо. У зв’язку із цим раціональніше застосувати метод опитування.

{Спостереження як метод збирання соціологічної інформації не можна віднести до специфічних методів соціології. Остання запозичила його ще з часів перших соціологів із раніше сформованих галузей емпіричного знання і в кінцевому рахунку із природничих наук. В соціологічно-природничому симбіозі спостереження можна в першому наближенні визначити як планомірне цілеспрямоване сприйняття явищ, результати якого в тій або іншій формі фіксуються дослідником і потім перевіряються. При цьому збирається і фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка) лише та інформація, яка може бути використана для опису, а потім і пояснення проблемної ситуації, яка досліджується}.

Застосування соціологічного спостереження має три особливості:

• воно зазвичай застосовується в комплексі з іншими методами збору інформації, такими, як аналіз документів, опитування і т. д.;

• його специфіка в порівнянні з іншими методами полягає у здатності давати багаті конкретними деталями, живі, безпосередні відчуття про об'єкт, що досліджується, а не в їх спогадах і інтерпретації;

• спостереження дає можливість одержати дані незалежно як від вміння респондента описати словами свою поведінку, так і від того, чи бажає він взагалі щось говорити про свою поведінку.

{Спостереження називається надійним якщо, будучи повтореним в тих же умовах з тим же об'єктом, воно зможе дати один і той же результат незалежно від того, ким спостереження повторюється — первинним спостережувачем або будь-яким іншим. Спостереження (спостережувальна процедура, результати спостереження) називаються обґрунтованими, якщо вони фіксують саме те, що повинно фіксуватися згідно мети соціологічного дослідження}.

З метою одержання об'єктивної інформації про явище, соціальний факт, що вивчаються, використовуються такі способи контролю: 1)спостереження за спостереженням; 2) контроль іншими методами; 3) звернення до повторного спостереження; 4) виключення із списків оціночних термінів і т. п.

{Як основний метод збирання первинної інформації метод спостереження є досить ефективним в монографічних дослідженнях, тобто дослідженнях окремого випадку, а також в дослідженнях, які не вимагають великого обсягу вибірки}.