Оригінальність характеру. Виявляється в індивідуальній своєрідності учня, в тому, що його різко відрізняє від інших. Наприклад, підвищена чутливість, зайва замкненість.

Цілісність характеру. Являє собою погодженість ставлень учня до різних прояв життя (єдність слова і дії).

Твердість характеру. Означає послідовність, наполегливість у досягненні мети, відстоювання поглядів тощо.

Здібності, талант людини теж є об’єктом самопізнання, оскільки від них великою мірою залежить і власна доля особистості, і доля суспільства, в якому він живе.

Учневі слід знати і особливості свого мислення. Характеристикою мислення і розуміння учня є його розум. Мислення – це оперування знаннями.

Самоосвіта – невід’ємна складова ланка самовиховання учня. Вона є запорукою інтенсивного самовдосконалення мислення.

Особливе значення в процесі засвоєння учнями знань має рівень їхнього запам’ятовування. Щоб запам’ятовування було успішним, учнів слід забезпечити раціональними прийомами, без яких учень затрачає багато часу і сил для запам’ятовування.

До методів самопізнання відносяться:

Самоспостереження. Потрібно формувати в учнів здатність бачити переживання людей. Навчившись розуміти інших людей, легше зрозуміти і самого себе. Щоб самоспостереження учнів було ефективним, слід забезпечити їх відповідними правилами. Наприклад: не намагайтеся спостерігати за собою зразу в усіх відношеннях, фіксуючи всі прояви своєї поведінки. Оберіть спочатку один напрям, який вас найбільше цікавить; спостерігаючи за собою, не намагайтеся зразу ж поліпшити те, що вам не подобається в собі.

Самоаналіз. Уміння аналізувати свої вчинки, об’єктивно оцінювати їх є спонукальним мотивом до самовдосконалення. Тому не завадить запропонувати учням облікувати свою діяльність і періодично оцінювати її результати. Вихованцю бажано скласти особистий табель, де вказати види діяльності та невідкладні справи, що повинні бути під контролем. Аналіз діяльності дає змогу намітити наміри на майбутнє і напрямки подальшої праці.

Самоаналіз буде доцільний і ефективний, якщо він допомагає встановити причинно-наслідкові зв’язки в усіх діях і вчинках.

Самокритика – опрацювання результатів самоспостереження. В основі самокритики лежить розвинуте мислення. Знаходити і виділяти основне – абетка мислення.

Самооцінка – оцінка особистості самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Належачи до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач.

Самоутримування від негативних думок, дій, вчинків, поведінки шляхом самонаказу на стримування самовідмови, в разі нестриманості і нездійснення наміченого.

Для осуду негативних вчинків і для формування позитивних рис особистості застосовують прийом самопереконання – переконати себе в чому-небудь завдяки добору відповідних доказів і аргументів. За допомогою самопереконання можна регулювати психічні стани, вчинки як шляхом засудження себе і проявів своєї поведінки, так і схваленням і спонуканням до зміни їх. Успішність застосування цього методу залежить від знань, логічного мислення і почуття обов’язку, адже суть його зводиться до дискусії із самим собою – висунення і порівняння аргументів і контраргументів на користь того, що тобі хочеться і що необхідно зробити.

Самонаказ – веління самому собі – дійовий засіб для вироблення самовладання й уміння управляти собою навіть у найскладніших ситуаціях. Самонаказ, який відповідає провідним життєвим цілям людини, її переконанням, є значно ефективнішим, ніж самонаказ, який суперечить спрямованості особистості, її основним переконанням. Ефективність самонаказу ще більше зростає, якщо поєднується із самопереконанням, тобто коли людина знаходить все нові і нові докази й аргументи на користь виконання самонаказу. Самонаказ і самопереконання взаємопов’язані.

Прийоми самоосуду і самопокарання також використовують при подоланні негативних рис особистості. Самоосуд застосовують у випадках, коли учень допустив негативний вчинок. Тоді він повинен усвідомлено засудити свої дії. Цьому має сприяти певна позиція наставника – зауваження чи роз’яснення дій вихованця, які заслуговують осуду.

При допущенні серйозного порушення дисципліни чи правопорушення учень повинен це розуміти і не тільки засудити свою дію, а й визначити покарання самому собі, і звичайно, для своєї користі.

Самопримушування до здійснення позитивних дій, вчинків, добрих справ, за допомогою тих самих методів і прийомів, що й при стримуванні, але із “зворотним знаком” – плюсом. Зважування на терезах розуму, совісті, коли потрібно утриматись, або коли, навпаки, примусити себе, призводить знову до самооцінки.

Розглянемо ще деякі прийоми самовпливу.

Самоконтроль – усвідомлення й оцінка суб’єктом власних дій, психічних станів. Самоконтроль є вірним помічником учня в тому випадку, коли ця форма саморегуляції закріпилась як звичка.

Самонавіювання – процес навіювання, адресований самому собі, при якому суб’єкт і об’єкт навіючого впливу збігаються. Самонавіювання веде до підвищення рівня саморегуляції, що дає можливість суб’єкту викликати у себе ті чи інші відчуття, сприйняття, керувати процесами уваги, пам’яті, емоційними реакціями. Ефективність прийому самонавіювання залежить від посильності поставленого учнем завдання, від його особистості та суспільної значимості, від морально-психологічного розвитку. Шляхом самонавіювання можна максимально мобілізувати свої сили і волю і набути навичок самовладання, тобто здатності здійснювати діяльність і в ситуаціях, що дезорганізують її і впливають на її емоційну сферу. Здійснюючи самонавіювальний вплив, учень повинен вірити в самонавіювання. Сумнів, критика, тощо можуть повністю знищити дієвість цього методу самовпливу.

Рекомендуємо педагогам пропонувати учням користуватися і прийомом самопідбадьорування. Адже в ході самовиховання учень може розгубитися в складних життєвих ситуаціях, втратити віру у власні сили і можливості.

Самосхвалення і самозаохочення мають велике значення у роботі учня над собою. Самосхвалення використовують тоді, коли учень подолав певні труднощі, виконав складне доручення, наприклад, переміг себе у процесі виготовлення виробів в учнівській майстерні. Одержана нелегка перемога над собою дає внутрішнє задоволення, і учень може схвалити свій учинок. Це є твердим переконанням для нього, що він може долати труднощі.

Якщо учень поставив перед собою завдання складніше, ніж попереднє, й успішно його виконав, тоді може використати прийом самозаохочення. Наприклад, протягом тижня не отримав незадовільної оцінки і не мав зауважень від вихователів. Тоді може із задоволенням сказати, що добре попрацював і заслуговує похвали.

Самопереключення – ефективний прийом самовиховання, суть якого в тому, що в момент конфліктної ситуації, на грані негативного вчинку вихованець переключає свої думки на корисні справи, які відвертають його від конфлікту через самопереключення.

При плануванні на тривалий час роботи із самовдосконалення використовують прийом самозобов’язання. Це конкретна програмна дія на місяць, півріччя, рік, залежно від рис особистості й складності завдань.

Щоб привчити учнів виконувати правила внутрішнього розпорядку навчального закладу і заповіді майбутнього спеціаліста, доцільно використовувати прийом – мої усвідомлені заповіді. Всім ходом навчально-виховного процесу в учня формують переконання, що заповіді є правилами його поведінки. Учень усвідомлює обов’язковість даних правил. Але ж можуть бути випадки, що учень загалом не порушує вимог заповідей і водночас йому притаманні негативні риси: скупість, заздрість, байдужість, егоїзм тощо. Важливо допомогти учневі виробити власні вимоги і правила поведінки, виконання яких допоможе йому подолати негативні звички та формувати позитивні.

Прийом “ упізнай себе ” має характер гри: учитель дає неповну характеристику учневі, не називаючи його прізвища, той впізнає себе, а товариші доповнюють цю характеристику.

Отже, самовиховання – це свідома діяльність, спрямована на найбільш повну реалізацію себе як особистість. Ґрунтуючись на активізації механізмів саморегуляції, самовиховання передбачає наявність чітко усвідомлених цілей, ідеалів, особистісного смислу. Мета самовиховання змінюється й удосконалюється з віком учня.

 

Контрольні запитання та завдання

 

Сформулюйте основні ідеї виховного процесу.

Назвіть основні аспекти виховання.

Розкрийте структуру виховного процесу.

Розкрийте сутність основних етапів процесу самовиховання.

В чому полягають методи самопізнання?