Правове регулювання аграрного ринку та ЗЕДЗакон України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 р. визначає аграрний ринок як сукупність правовідносин, пов'язаних з укладенням та виконанням цивільно-правових договорів щодо сільськогосподарської продукції. Наукове визначення поняття аграрного ринку надає професор В. І. Семчик. На його думку аграрний ринок - це сфера товарного обміну, який (у межах, врегульованих законодавством про аграрні ринки) здійснюється між продавцями і покупцями (юридичні і фізичні особи, територіальні громади і держава) як товарообмін, що виникає на підставі попиту і пропозиції за результатами аграрного товаровиробництва у встановлених місцях і формах шляхом укладення і виконання договорів купівлі-продажу, інших цивільно-правових правочинів на добровільно узгоджених умовах і цінах та волевиявлення продавців і покупців. Аграрний ринок включає біржовий ринок сільськогосподарської продукції, оптові ринки сільськогосподарської продукції (іноді у поєднанні з регіональними аграрно-маркетинговими центрами), оптово-роздрібні ринки сільськогосподарської продукції, аукціони, фірмові магазини сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарські виставки та ярмарки тощо. Допоміжними елементами інфраструктури аграрного ринку є: транспорт, складське господарство, зв'язок, системи цінового моніторингу, стандартизації, сертифікації, страхування тощо. Оптові ринки сільськогосподарської продукції діють на підставі Закону України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції» від 25 червня 2009 р. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2008 р. № 1447-р схвалено Концепцію Державної цільової програми створення оптових ринків сільськогосподарської продукції. Регіональні аграрно-маркетингові центри створюються відповідно до наказу Міністерства аграрної політики «Про регіональні аграрно-маркетингові центри оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією» від 13 листопада 2006 р. № 660. Наказом Міністерства аграрної політики від 13 серпня 2002 р. № 653/6941 затверджено Положення про організацію та проведення аукціонів живої худоби та птиці, яке регламентує порядок організації та проведення аукціонів живої худоби (племінної, неплемінної продуктивної) та птиці. Виставково-ярмаркова діяльність в АПК регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення виставково-ярмаркової діяльності в Україні», якою затверджено Концепцію розвитку виставково-ярмаркової діяльності від 22 серпня 2007 р. № 1065. Відповідно до зазначеної постанови Міністерством аграрної політики України видано наказ «Про вдосконалення виставково-ярмаркової діяльності в системі Мінагрополітики» від 27 березня 2008 р. № 183. В Україні агроторгові доми діють у формі обслуговуючих кооперативів. На виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Програми розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на 2003-2004 роки» від 12 грудня 2002 р. № 1858 наказом Міністерства аграрної політики «Про затвердження примірних статутів сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу» від 26 червня 2003 р. № 191 затверджено Примірний статут сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу-агроторгового дому. Це надало поштовх розвитку агроторгових домів як неприбуткових організацій. Наказом Міністерства аграрної політики України «Про підвищення ефективності функціонування агроторгових домів» від 20 квітня 2005 р. № 163 затверджено Перелік рекомендованих заходів щодо підвищення ефективності функціонування агроторгових домів. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2009 р. № 184-р схвалено Концепцію Державної цільової програми підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на період до 2015 р. Постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2008 р. № 557 затверджено Державну цільову економічну програму підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на період до 2015 року. Український біржовий ринок сільськогосподарської продукції (організований аграрний ринок) пройшов нелегкий шлях становлення, що характеризувався періодичними сплесками біржової активності та недосконалістю нормативно-правової бази. Створенню мережі регіональних товарних бірж, через які повинна реалізовуватися сільськогосподарська продукція, сприяло прийняття таких нормативно-правових актів, як закони України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 4 липня 2002 p., «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 p.; постанови Кабінету Міністрів України «Про прискорення організації біржового ринку сільськогосподарської продукції» від 17 листопада 1995 р. № 916, «Про Концепцію розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції» від 5 серпня 1997 р. № 848; Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку» від 6 червня 2000 р. № 767/2000; постанова Кабінету Міністрів України «Про активізацію діяльності біржового ринку продукції агропромислового комплексу та необхідних для його матеріально-технічних ресурсів» від 19 жовтня 1999 р. № 1928; укази Президента України «Про заходи щодо розвитку продовольчого ринку та сприяння експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів» від 7 серпня 2001 р. № 601, «Про заходи щодо прискорення розвитку аграрного ринку» від 8 серпня 2002 р. № 694/2002, «Про додаткові заходи щодо прискорення розвитку аграрного ринку» від 19 травня 2003 р. № 415 та «Про заходи щодо розвитку аграрного ринку» від ЗО серпня 2004 р. № 1021; постанова Кабінету Міністрів України «Про Аграрний фонд» від 6 липня 2005 р. № 543 та інші. Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 р. визначає, що організований аграрний ринок - сукупність правовідносин, пов'язаних з укладенням та виконанням цивільно-правових договорів, предметом яких є сільськогосподарська продукція, за стандартизованими умовами та реквізитами біржових договорів і правилами аграрної біржі. Постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1997 р. № 848 було схвалено Концепцію розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції, згідно з якою інфраструктура біржового ринку сільськогосподарської продукції включає: товарні біржі; аукціони худоби (як самостійні заходи або підрозділи бірж); агроторгові доми; допоміжну базу біржового ринку (елеватори, сховища, складські приміщення, транспортні структури тощо); добровільні об'єднання (асоціації, спілки тощо). Згідно з Указом Президента України «Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку» від 6 червня 2000 р. головним елементом аграрного ринку є аграрні біржі як спеціалізований вид товарної біржі. Товарні біржі в Україні діють на підставі норм ЦК України, ГК України та Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 р. Також діяльність товарної біржі регламентується Статутом біржі, Правилами біржової торгівлі та біржового арбітражу. Під час біржових торгів можуть бути укладені угоди, що пов'язані з: - негайною (від 1 до 30 днів) взаємною передачею прав та обов'язків щодо реальної сільськогосподарської продукції (спотова угода); - відстроченою (від 30 до 360 днів) взаємною передачею прав та обов'язків щодо реальної сільськогосподарської продукції (форвардна угода); - взаємною передачею прав та обов'язків щодо стандартного контракту (ф'ючерсна угода); - поступкою прав на майбутню передачу чи набуття прав і обов'язків щодо реального товару або стандартного контракту (опціонна угода). Стаття 17-1 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» передбачає необхідність отримання висновку щодо відповідності вимогам біржами, які надають послуги з укладення та реєстрації певного кола угод. Так, центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної аграрної політики надає безоплатно товарним біржам висновок щодо відповідності вимогам стосовно надання послуг з укладення та реєстрації угод купівлі-продажу сільськогосподарської продукції і продовольства для державних та регіональних потреб, погашення податкової заборгованості, а також з укладення та реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (за участю центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики). [5] Міжнародно-правове регулювання здійснюється через посередництво різноманітних міжнародних економічних організацій та регулюється розробленими нормативно-правовими документами. Конференція ООН по торгівлі і розвитку цей орган 00Н створений у 1964 р. Нині до його складу входять близько 170 держав. Основні завдання цього органу полягають у розвитку міжнародної торгівлі, рівноправного взаємовигідного співробітництва держав, розробці рекомендацій, що стосуються міжнародних економічних відносин. Конференція застосовує груповий метод діяльності — держави розподіляються на чотири групи за соціально-економічним і географічним принципом. Рішення Конференції 00Н набирають форму резолюцій, заяв тощо. Вони мають рекомендаційний характер. Принципи міжнародної торгівлі сформульовані в багатьох міжнародно-правових актах. Зокрема, у заключному акті Конференції 00Н з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) від 15.06.64 міститься досить довгий їх перелік. Наведемо деякі з них. 1. Торгові відносини базуються на основі поваги до принципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших держав. 2. Недопущення дискримінації, що може відбуватись через те, що держави належать до різних соціально-економічних систем. 3. Кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими країнами. 4. Економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати загальною справою міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин між країнами. 5. Національна і міжнародна економічна політика повинна спрямовуватись на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому. 6. Міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють економічному і соціальному прогресу. 7. Розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежать від можливості доступу на ринки й вигідності цін на сировинні товари, що експортуються. 8. Міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і здійснюватись у режимі найбільшого сприяння, в її межах не повинні застосовуватися дії, які шкодять торговельним інтересам інших країн. 9. Розвинені країни, які беруть участь у регіональних економічних угрупованнях, повинні робити, все, що від них залежить для того, щоб не завдавати шкоди і не впливати негативно на поширення їх імпорту з третіх країн, особливо з тих, що розвиваються. 10. Міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між країнами, що розвиваються. 11. Міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити збільшення припливу міжнародної фінансової, технічної й економічної допомоги для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення економічного розвитку. 12. Значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння, повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються. 13. Державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального положення на їх торгівлю. 14. Повна деколонізація відповідно до Декларації 00Н про надання незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою економічного розвитку та здійснення суверенних прав країн на природні багатства. [6] Однією із важливих умов успішної й ефективної зовнішньоекономічної діяльності України є створення відповідної правової бази. Її недосконалість негативно впливає на розвиток зовнішньоекономічних відносин нашої країни, призводить до безконтрольного вивезення вкрай дефіцитних ресурсів і продажу їх на світовому ринку за демпінговими цінами. Зовнішньоекономічна діяльність потребує корінних змін, передусім її законодавче регулювання. В Україні правова база зовнішньоекономічної діяльності: Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (1 квітня 1991 р.) нормативно визначені принципи, види і суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, питання правового регулювання їхньої діяльності та ін.; Митний кодекс України(12 грудня 1991 р.) визначив принципи організації митної справи в Україні; закони про державне мито, єдиний митний тариф. Містяться норми, що стосуються організації і здійснення зовнішньоекономічної діяльності: закони "Про підприємництво" (7 лютого 1991 р.),"Про підприємства в Україні"(27 березня!991 р.) та ін. З ряду питань зовнішньоекономічної діяльності приймалися відповідні постанови Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Регулювання дає можливість державі з урахуванням суспільних інтересів упорядкувати відносини зовнішньоекономічного характеру, створити відповідний правовий режим (правопорядок), дотримання якого сприяє розвитку міжнародного економічного співробітництва, підвищенню його ефективності.[7] РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ АПК УКРАЇНИ.
2.1 Роль сільського господарства в економіці України У кожній державі, в будь-якому суспільстві сільське господарство є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси буквально кожної людини. Адже нині понад 80 % фонду споживання формується за рахунок продукції сільського господарства. Тому виробництво її є найпершою умовою існування людства. Однак для України, яка стала на шлях ринкової економіки, сільське господарство має особливо велике значення тому, що воно є однією з найбільших галузей народного господарства. В цьому підпункті розглянемо роль сільського господарства в економіці України. [8] Характерною рисою початку ХХІ ст. для аграрного сектору економіки України та національного агропродовольчого ринку є їх розвиток під впливом інтенсифікації d процесі міжнародної економічної інтеграції. У 2008 р. Україна стала членом СОТ, у 2012 р. було парафовано текст Угоди про асоціацію між ЄС та Україною, включаючи поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі, і майже одночасно відбулася ратифікація Договору про зону вільної торгівлі в рамках Співдружності незалежних держав, який набув чинності з вересня 2012 р. Стрімке зростання мережі регіональних торговельних угод стало характерною рисою процесів лібералізації міжнародної торгівлі. Регіональні інтеграційні об’єднання формуються навколо нових центрів інтеграції, які мають більший масштаб і рівень розвитку економіки та політичний вплив, тому при укладанні двосторонніх угод зменш розвиненими економіками виникає асиметричність у домовленостях на користь інтеграційних центрів. [9] Зовнішня торгівля України — діяльність суб'єктів господарської діяльності України та інших держав, яка має місце як на території України, так і за її межами і яка зводиться до посередництва між виробниками і споживачами по здійсненню угод купівлі-продажу товарів або послуг. Зовнішня торгівля України поділяється на експортну (вивізну) — рух товарів або послуг від українського виробника до іноземних споживачів, та імпортну (ввізну) — рух товарів/послуг від іноземного виробника до українських споживачів. Зовнішня торгівля складається з торгівлі товарами та послугами, в даній роботі ми детальніше розглянемо саме динаміку зовнішньої торгівлі послугами України.
Рис. 2.1 Динаміка зовнішньої торгівлі товарами за 1996-2014 рік Проаналізувавши дані рисунка 2.1 ми бачимо, що в період з 1996-2008 рр. обсяги експорту та імпорту товарів зростали, світова економічна криза 2007-2010 рр. вплинула на динаміку географічної й товарної структури зовнішньої торгівлі України. Вітчизняні товаровиробники почали інтенсивніше опановувати ринки Близького Сходу, Китаю, Індії, Єгипту. В українському експорті зменшилася частка сировинних матеріалів, зросла частка машинно-технічної продукції, збільшилися відносні показники імпорту нафти і природного газу. Конфлікт на сході та геополітична напруга, що посилюються, суттєво вплинули на економіку та суспільство. Як наслідок, спричинили поглиблення рецесії економіки та спад показників зовнішньої торгівлі. [10]
Рис. 2.2 Динаміка експорту товарів з України за 1998-2014 роки за регіонами світу.
Рис. 2.3 Динаміка імпорту товарів з України за 1998-2014 роки за регіонами світу. При розгляді регіональної структури торгівлі України: можна виділити такі ознаки: 1. Україна проводить зовнішньоторговельні операції майже з 160 країнами. 2. Усі регіони України беруть участь у експорті-імпорті товарів, при цьому найбільша питома вага до початку подій на сході припадала на Дніпропетровську, Донецьку, Київську області. 3. Серед країн світу найголовнішими зовнішньоторговельними партнерами є Російська Федерація (РФ), ЄС, США. На них припадає приблизно 2/3 обсягу зовнішньої торгівлі України. 4. Експорт до Митного союзу знизився суттєво, на 5,3 млрд дол.. США по експорту та на 10,5 млрд дол.. США по імпорту товарів. 5. Незважаючи на преференційний режим експорт до ЄС змінився в сторону зниження на 1,6 млрд. дол. США 6. Таким чином: Дуже різна регіональна динаміка; падіння експорту відбулось в основному через зниження експорту до Митного союзу 6. Частка товарообігу України із США не перевищує 4% від загального. [11,12] Не всі галузі господарства дають однаковий економічний ефект, тому варто розглянути структуру експорту товарної продукції за 2014 рік.
Рис. 2.4 Структура експорту товарної продукції за 2014 рік Основні ознаки товарної структури зовнішньої торгівлі України: 1) товарна структура зовнішньої торгівлі України охоплює понад 20 номенклатурних груп, серед яких домінують: Продовольчі товари та сировина для їх виробництва (29%), чорні та кольорові метали та вироби з них (28%), мінеральні продукти (10%) 2) в експорті до РФ з України домінують продовольчі, сировинні товари, текстиль, продукція машинобудування. 3) в українському експорті до ЄС домінують сировина й продовольство: чорні та кольорові метали, добрива, бавовна та волокно, масло й жири, хімічна продукція. З ЄС Україна імпортує продовольчі товари, машини та обладнання; 4) у структурі експорту з України до США зростає частка чавуну і скорочується частка сталі; експортуються нафта і нафтопродукти, бітумні суміші, озокерит. Український імпорт із США характеризується домінуванням ядерних реакторів, котлів, обладнання, їхніх складових та продовольчих товарів. 5) Продукція сільського господарства займає провідну роль у наповненні бюджету України, так як її частка становить майже третину від всього експорту. Сільське господарство відіграє винятково важливу роль як каталізатор розвитку ринкової економіки. Ринкова економіка — це одне з найвидатніших досягнень світової цивілізації, це природне середовище людства і взаємодії товаровиробників, середовище, якому притаманні певний порядок і саморегуляція завдяки дії основного закону — попиту і пропозиції. В становленні ринкової економіки України ця галузь, враховуючи її масштаби, може відіграти (і вже частково відіграє) виключно важливу роль завдяки своїм специфічним властивостям: 1. Сільське господарство є висококонкурентною галуззю, оскільки в ній діє багато незалежних підприємств, що виробляють переважно ті самі товари. В результаті створюється ринкове середовище, що стимулює розвиток також в інших секторах економіки. 2. Сільське господарство України є одним з головних джерел експорту. Цьому сприяють і великі масштаби сільськогосподарського землекористування і родючі землі. У поєднанні з працьовитістю українського народу це виводить Україну на одне з провідних місць за аграрним потенціалом. Таким чином, сільське господарство є галуззю, що відіграє винятково важливу роль у процесі входження України у світовий ринок.[13] На даний момент не дивлячись на економічні проблеми і політичну нестабільність в країні, сільське господарство України продовжує закріплювати свої позиції на світовому ринку продовольства Зростає експортна виручка сільгоспвиробників. За даними Міністерства аграрної політики Україна в 2014 році зайняла перше місце в світі по експорту соняшникової олії, третє – зерна та кукурудзи, шосте – пшениці, дев’яте – курятини.
Рис 2.5 Частка України в світовому експорті 2013/2014 МР З даного рисунку ми бачимо що у 2013/2014 МР Український експорт пшениці склав 6% від світового, насіння ріпаку – 14,84%, кукурудзи – 15,43%, ячменю – 16,1%.[14] Загальний обсяг зовнішньої торгівлі товарами сільського господарства і харчової промисловості в 2013 році склав близько 25,2 млрд USD, що лише на 0,8% менше порівняно з 2012-м (25,4 млрд USD), у тому числі експорт – 17 млрд USD (-4,8%), імпорт – 8,2 млрд USD (+8,8%). Позитивне сальдо при цьому склало 8,8 млрд USD, що на 1,5 млрд USD менше ніж за аналогічний період 2012-го. Коефіцієнт покриття імпорту експортом склав 2,08 (у 2012 році – 2,38). Дві третини валютної виручки від експорту агропродовольчих товарів забезпечили лише п’ять товарів: кукурудза (23%), пшениця (11%), насіння ріпаку (7%), соняшникова олія (19%) і шрот (5%). Найбільший приріст експорту в вартісному вираженні демонстрували наступні товари: м’ясо птиці (+60% до 232 млн USD), насіння ріпаку (+51% до 1,2 млрд USD), готові харчові продукти (+51% до 139 млн USD), соки (+38% до 240 млн USD), цигарки (+12% до 252 млн USD) тощо. [15]
2.2 Аналіз структури експорту агропродовольчої продукції Важливим напрямом розвитку будь-якої країни є міжнародна торгівля. В умовах глобалізації світової економіки рівень соціально-економічного розвитку держави в значній мірі залежить від зовнішньої торгівлі. Саме зовнішньоекономічна діяльність забезпечує використання конкурентних переваг і є фактором економічного зростання, розвитку виробництва та задоволення споживчого попиту населення. За останні два десятиріччя в Україні відбулися важливі економічні зміни, що також позначилися на її зовнішньоекономічній діяльності. Щорічно зростає зовнішньоторговельний оборот, кількість держав, з якими Україна має торговельні відносини. Про якісний рівень зовнішньої торгівлі свідчить товарна та географічна структура в торгівлі товарами, а також характер сальдо. Важливими товарами для кожної держави є продукти харчування, так як вони дають змогу забезпечити базові потреби населення, а також продукція сільського господарства, що має дещо більшу сферу призначення. Аналіз ринку цих товарів та тенденції розвитку їх вітчизняного виробництва показують, що Україна зміцнює свої позиції на світовому ринку, а згадана продукція стає одним з головних вітчизняних експортних товарів Значне місце у вітчизняному товарному експорті займає продукція агропродовольчого комплексу, що включає в себе сільське господарство і харчову промисловість. На цю продукцію e 2014 р. прийшлося 29 % всього товарного експорту України. Причому, в останні роки ця частка стрімко зростає – з 19,3 % в 2010 році до 29 % в 2014 році. По зовнішній торгівлі цією продукцією торгівельне сальдо весь час додатне, а в 2012 році і 2013 році склало, відповідно, 10362 млн. дол. і 8840 млн. дол., або 41,9 % і 39,9 % додатного сальдо в загальній торгівлі товарами. В цілому ж по зовнішній торгівлі, починаючи з 2006 року, Україна постійно має від’ємне сальдо, яке в 2012 році і 2013 році склало, відповідно 24704 млн. дол. і 22136 млн. дол., що загрожує фінансовій безпеці держави.[16] В останні роки Україна досить динамічно завойовує зовнішні ринки і розширює експорт продукції агропродовольчого комплексу (табл. 2.1). Таблиця 2.1
|
