У нідерландській архітектурі цього часу ще панує готичний стиль. Крім церков, характерними будівлями доби були ратуші, міські мури й башти, будинки купецьких і ремісничих гільдій, торговельні ряди і, звичайно, житлові будинки дуже характерного типу: з вузькими фасадами та високими трикутними або ступінчастими фронтонами. Церкви у Нідерландах зводили здебільшого з цегли. Тому церковна скульптура тут не набула великого розвитку. Паростки нового мистецтва у Нідерландах спостерігаються спочатку у книжковій мініатюрі. У XV ст. мініатюрний живопис тут досягає найвищого ступеня розквіту. Найпоказовіший приклад цього виду мистецтва – славнозвісний «Часослов герцога Беррійського», проілюстрований братами Лімбург. З мініатюри великий живопис XV ст. успадкував любовний, поетичний і водночас прискіпливий погляд на світ. Однак у порівнянні з мініатюрою, у великому живописі є й нові художні якості: допитливий, зосереджений погляд на людину, на її обличчя, у глибину її очей. Брати Ян та Губерт ван Ейки, котрі вважаються засновниками національної школи нідерландського живопису, також розпочинали свій творчий шлях як мініатюристи.Найвідоміший твір ван Ейків – великий Гентський вівтар – був розпочатий Губертом, а після його смерті продовжений і 1432 р. закінчений Яном ван Ейком. Вівтарі, що складалися з багатьох стулок, з XIV ст. набули поширення не тільки в Нідерландах, а в усьому західнохристиянському світі. Подібні твори писали практично усі майстри нідерландського живопису доби Відродження. Такий вівтар міг складатися із двох (диптих), трьох (триптих) або кількох (поліптих) стулок, на яких вміщувалися священні зображення. Вибір сюжетів міг бути довільним, але перевага надавалася сценам з Житія святих, Євангелій та Апокаліпсиса. Стулки сполучалися між собою за принципом ширми. Ян Ван Ейк був також видатним портретистом. Один із його найвідоміших портретних творів – парний портрет подружжя Арнольфіні. На полотні презентовані звичайні люди, одягнені за тогочасною модою, у звичайній кімнаті з люстрою, балдахіном, дзеркалом і кімнатним собачкою. На поч. XV ст. у Нідерландах одночасно із новим художнім баченням з’являється і новий метод його образного втілення – олійний живопис. До цього часу ця техніка не мала самодостатньої ролі: олійними фарбами розписували дерев’яні статуї, килими й знамена. Художники, що писали картини на дерев’яних дошках, користувалися такими фарбами дуже рідко й неохоче: сира рослинна олія висихала дуже повільно. Завершений твір доводилося сушити на сонці впродовж кількох днів, при цьому фарби нерідко блякли й розтріскувалися.Однак з XV ст. олійна техніка поширилася по всій Європі. Згодом вона зайняла панівне становище у європейському живописі і зберігала його аж до XIX ст. Це відбулося завдяки нововведенню, яке здійснив Ян ван Ейк. Він удосконалив технологію олійного живопису: спробував розчиняти проварену й очищену лляну олію у так званому білому брюггському лаку (легкій речовині типу скипидару). Додавши ретельно розтертий пігмент, майстер отримав густу масу, що легко висихала навіть у тіні. Ці удосконалені ван Ейком фарби мали й інші властивості: тепер їх можна було змішувати на палітрі, отримуючи надзвичайне багатство кольорів та відтінків. Художник отримав можливість вільно накладати один шар фарби поверх іншого, тобто вносити зміни до картини у процесі написання. Намітивши основні форми плямами одного кольору, він міг «оживляти» їх легкими мазками іншого тону, передавати вигляд предметів і складні переходи від світла до тіні з надзвичайною точністю. На сонці олійні фарби горіли й мінилися, наче дорогоцінне каміння або готичний вітраж. З часу Яна ван Ейка олійна техніка стала традиційною для Нідерландів. Уже з XV ст. вона поширилася у Німеччині й Франції, а згодом – в Італії. Особливо популярною нова техніка була у венеціанських живописців. Ван Ейка вважають винахідником олійних фарб, хоча насправді він лише їх удосконалив. Але саме після нього оліяна фарба здобула загальне визнання,а олійна техніка стала традиційною для Нідерландів; в XV столітті ця техніка прийшла до Німеччини і до Франції, а звідти — до Італії.Найзнаменитіший твір ван Ейка — Гентський вівтар, створений, можливо, спільно з братом Губертом. Ян ван Ейк виконав його на замовлення багатого Гентського бюргера Йодока Вейдта для його родинної капели в 1422—1432 роках. Це грандіозний багатоярусний полиптих з 26 картин, на яких зображено 258 людських фігур.
Серед шедеврів Яна ван Ейка «Мадонна канцлера Ролена», а також портрет купця, представника банкірського дому Медічі, Джованні Арнольфіні з дружиною — так званий «Портрет подружжя Арнольфині», що зберігається в Національній галереї в Лондоні.Основні роботиГентський вівтар (спільно з Губертом ван Ейком; 1432, собор св. Бавона, Гент).Богородиця канцлера Ролена (близько 1436, Лувр, Париж),Богородиця каноніка ван дер Пале (1436, Міська художня галерея, Брюгге),триптих «Богородиця в церкві» (1437, Дрезденська картинна галерея, Дрезден).Портрет Молодого чоловіка (Тимофій; 1432) - олія на дереві, 34.5 x 19 см, Національна галерея, ЛондонПортрет людини в червоному тюрбані (1433, Національна галерея, Лондон).Формування ренесансної культури у Італії відбувався за економічно незалежних містах. У підйомі і розквіті мистецтва Відродження велику роль зіграли Церква та чудові двори некоронованных государів (правлячих багатих сімейств) — найбільших покровителів і замовників творів живопису, скульптури й архітектури. Головними центрами культури Відродження спочатку були міста Флоренція, Сієна, Піза, потім — Падуя. Феррара, Генуя, Мілан і потім всіх, у другій половині XV в., — багата купецька Венеція. У XVI в. столицею італійського Відродження став Рим. Починаючи відтоді місцеві центри мистецтва, крім Венеції, втратили старе значение.
