Значення нотаріату в сучасних умовах

 

Будь-яка діяльність повинна мати певну мету, яка зумовлює організаційні засади і процедуру її здійснення. Стосовно нотаріальної діяльності виокремлено таке поняття як нотаріальна функція, під якою пропонується розуміти те суспільне благо, на досягнення якого спрямована нотаріальна діяльність. Але нотаріальну діяльність неможливо розглядати відірвано від функцій держави. Так, більшість вчених поділяють функції держави на основні та неосновні. Під основними функціями розуміють найзагальніші, найважливіші напрямки діяльності держави щодо здійснення стратегічних завдань і цілей. Основні функції держави за своїм змістом є безперервним процесом реалізації повноважень держави через функції окремих державних органів. Серед основних функцій держави деякі вчені виділяють функцію захисту правопорядку, охорони прав і свобод громадян [97, с. 195].

Тож варто абстрагуватись від традиційного, загальноприйнятого порядку розгляду відповідної діяльності крізь призму минулого, досягнення останніх років або через запозичення найавторитетніших думок іноземних теоретиків права. Давайте поставимо за мету на рівні макрофункції досягти правильного сприйняття діяльності нотаріусів у загальній системі права на сучасному етапі та зробити прогнози стосовно доцільності її існування в майбутньому. При цьому головним визначальним фактором пошуку є задоволення потреб суспільства, окремих його суб'єктів, а не загальноприйнята обов'язковість вчинення нотаріальних проваджень. Такий погляд зумовлюється ч. 2 ст. 3 Конституції України, а саме — права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Отже, загальним принципом побудови правової системи держави на сучасному етапі її розвитку має стати прерогатива прав та інтересів окремих суб'єктів, що охороняються законом, над державними або корпоративними інтересами.

Такий ліберальний принцип має викликати суттєву корективу не тільки в подальшій нормотворчій діяльності з втілення конституційних принципів у галузеве законодавство, а, безперечно, вплинути на практику, організаційну структуру та функціональні повноваження органів держави. Говорячи про функції державних органів на рівні наукового дослідження, неможливо їх трактувати лише за тими повноваженнями, які в них існують на сьогодні, або апріорі запозичувати досвід іноземних країн. Практика запозичення окремих блоків нормативних актів інших країн, що стосуються окремих інститутів, призводить до розбіжностей у термінології та неузгодженості при регламентації правовідносин у різних галузях права. Неможливо пересаджувати рослини без узгодження кліматичних особливостей регіонів, аналогічно не слід вважати реальним запозичення окремих інститутів права різних країн до нашої правової системи без узгодження цих питань з менталітетом народу, його правосвідомістю і, безумовно, життєвим рівнем тощо. Тому саме науковому підходу до нотаріальної функції надається перевага перед прагматичним запозиченням міжнародної провідної практики або історичним методом запозичення досвіду минулих століть. Суспільні відносини розвиваються, як і сама система їх регламентації та впорядкування, що зумовлює невпинний розвиток державного устрою та визначення повноважень державних органів на кожному етапі цього розвитку [65, с. 6].

Теоретичне обґрунтування нотаріальної функції дозволить перейти від загальних теоретичних положень до правильної регламентації та регулювання конкретних правовідносин, що виникають в нотаріальній практиці.

Однак для правильного сприйняття місця нотаріальної функції у правовій системі держави необхідно враховувати існуючі функціональні повноваження інших органів і визначити головні, властиві лише нотаріальному процесуальному порядку, функції.

Будь-яка правова держава, законодавче закріплюючи права і свободи за тими або іншими суб'єктами права, має забезпечити відповідні юридичні гарантії належного їх здійснення, охорони і захисту — це аксіома, яка не потребує доведення. Але, як свідчить судова практика, на шляху до здійснення прав виникають певні перепони, які за своєю суттю можуть і не мати ні ознак злочину, ні "прямого" правопорушення. Тому в системі юридичних гарантій прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб важлива роль має належати цивільно-правовому захисту, за допомогою якого повинні досягатися відновлення порушених майнових прав або особистих інтересів, запобігання і припинення дій, що порушують або здатні порушити права та інтереси зацікавлених осіб, усунення спірності права тощо. При цьому поняття "захист" у сучасному законодавстві України вживається в багатьох нормах, і слід звернути увагу, що в різних нормах це поняття має суттєві відмінності у змісті.

Так, згідно зі ст. 6 ЦК УРСР захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражем або третейським судом, товариськими судами, профспілковими та іншими громадськими організаціями, а у випадках, окремо передбачених законом, захист цивільних прав здійснюється в адміністративному порядку. Тобто ці органи можна визначити як правозахисні [69, с. 202].

Необхідно звернути увагу, що у вищенаведеному переліку нотаріат, органи прокуратури, МВС не згадуються, однак, враховуючи, що прокуратура, міліція належать до правоохоронних органів, нотаріат також можна віднести до таких органів. А саме законодавством віднесені до правоохоронних органів: органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовчі або правоохоронні функції. Цим визначенням підкреслюється можливість віднесення органів, що застосовують право, до правоохоронних і одночасно виокремлюється особливість правоохоронної функції. Оскільки нотаріусом, безумовно, має застосовуватися закон, то можна віднести нотаріат до правоохоронних органів. Про те, що нотаріат є правозастосовчим органом, уже йшлося, і слід вважати цей аспект установленим.

Але стосовно поняття "правозахисна діяльність" та терміна "правозахисні органи", що від нього походить, в законодавстві немає єдиного підходу. Тому досить цікавою для правильного розуміння авторської позиції є також вимога Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", якою передбачається, що для виконання обов'язків Уповноважений окрім громадянства України, віку до 40 років, володіння державною мовою, наявності високих моральних якостей та ін., повинен мати досвід правозахисної діяльності. Але ні в цьому документі, ні в інших, де застосовується поняття "правозахисник" або "правозахисна діяльність", немає визначення цього поняття та характерних його ознак, а також органів, що здійснюють таку діяльність, та ознак, за якими відповідну діяльність можна ідентифікувати як таку. При цьому для реального застосування такої вимоги Закону необхідно її конкретизувати та визначити певні ознаки правозахисної діяльності. Слід враховувати також, що такого самостійного завдання авторка собі не ставить, а лише намагається визначити окремі критерії для розмежування правоохоронної та правозахисної функцій і на підставі цього визначити властиві нотаріату правові функції в загальній системі права [63, с. 46].

Підбиваючи підсумок, слід сказати, що як критерії оцінки функціональних повноважень мають застосовуватись такі поняття, як правоохорона, правозахист та правозастосування. Але юридична термінологія в різних нормативних актах не дає можливості визначити принципи розмежування повноважень для окремих державних органів. Це положення є підставою для тривалої теоретичної полеміки науковців з приводу тлумачення понять "правовий захист" та "правова охорона".

Законодавство про нотаріат регулює суспільні відносини, що виникають між нотаріальними органами та особами, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій. Отже, нотаріальне процесуальне право — це система правових норм, котрі регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення нотаріальних дій між нотаріальними органами та особами, які звертаються за вчиненням цих дій.

Предметом нотаріального процесуального права і є суспільні відносини, що регулюються цим правом.

Нотаріальне процесуальне право не є самостійною галуззю права України. Питання про його місце в системі права України є спірним у юридичній літературі. Існує думка, що нотаріальне процесуальне право входить до предмета регулювання цивільного процесуального права. Це пояснюють тим, що і суд, і нотаріат здійснюють ту ж саму функцію захисту прав і законних інтересів. Заперечуючи це, можна вказати, що нотаріат функцію захисту прав і законних інтересів здійснює, як виняток, тільки під час вчинення трьох нотаріальних дій: вчинення виконавчих написів, протестів векселів і посвідчення несплати чеків.

Вчиняючи решту нотаріальних дій, нотаріуси здійснюють охорону прав та інтересів. При цьому захист прав нотаріальними органами не має остаточного характеру. Акти нотаріальних органів можуть бути оспорені в суді чи арбітражному суді. Крім того, захист права нотаріальним органом не здійснюється, якщо вимога оспорюється другою стороною [23, с. 52].

Нотаріальне процесуальне право є самостійним відносно цивільного процесуального права, оскільки діяльність нотаріальних органів має безспірний характер, під час вчинення нотаріальних дій не використовується змагальна форма процесу, нотаріус встановлює юридичні факти в основному на підставі документів. Крім того, нотаріальні органи є органами державного управління, і їхня діяльність має адміністративний характер. Тому є всі підстави вважати, що нотаріальне процесуальне право входить до предмета регулювання адміністративного процесуального права.

Нотаріальний процес — система процесуальних дій, що врегульовані нормами нотаріального процесуального права і визначають порядок вчинення нотаріальних дій. Змістом цих процесуальних дій є взаємні права та обов'язки як нотаріальних органів, так і осіб, котрі звертаються за вчиненням нотаріальних дій.

Нотаріальний процес складається з ряду послідовних стадій. Залежно від виду дії нотаріальне провадження може пройти всі чи деякі стадії процесу. З-поміж них є обов'язкові.

Перша така стадія — порушення нотаріальної діяльності поданням письмової чи усної заяви. Наприклад, для порушення нотаріального провадження про видачу свідоцтва про право на спадщину обов'язково подається письмова заява, а для засвідчення вірності копії документа досить усної заяви. Порушенню нотаріального провадження передує перевірка наявності передумов права на вчинення певної нотаріальної дії, а також умов здійснення цього права. Скажімо, для посвідчення угод необхідно перевірити наявність таких передумов права на вчинення цієї нотаріальної дії, як: правоздатність юридичної особи, законність вчинюваної дії. Як умови здійснення цього права перевіряються наявність дієздатності фізичної особи, справжнє волевиявлення сторін на посвідчення конкретної угоди, додержання правил предметної й територіальної компетенції [38, с. 14].

Друга стадія нотаріального процесу — попередня підготовка до вчинення нотаріальної дії, яка не є обов'язковою для кожної нотаріальної дії. Вона проводиться у випадках, коли необхідно витребувати додаткові документи чи одержати додаткові відомості або призначити експертизу. Саме ці дії і складають зміст цієї стадії нотаріального процесу.

Розгляд заяви по суті і вчинення нотаріальної дії — третя обов'язкова стадія нотаріального провадження. Зміст цієї стадії складає перевірка поданих документів, їх оцінка та аналіз, на підставі чого нотаріус приходить до висновку про юридичні факти, які дозволяють учиняти нотаріальну дію, і вчиняє нотаріальний акт.

Наступна стадія, яка не є обов'язковою, – оскарження нотаріальних дій або відмови у вчиненні їх. Якщо заінтересована особа вважає, що нотаріус неправильно вчинив нотаріальну дію або неправильно відмовив їй у вчиненні нотаріальної дії, то вона має право оскаржити ці дії нотаріуса до районного суду. В таких випадках судовий процес буде продовженням нотаріального процесу.Для деяких нотаріальних дій обов'язковою є стадія виконання нотаріального акту. Це стосується таких дій, як: вчинення виконавчих написів, протестів векселів, посвідчення несплати чеків. Виконання нотаріальної дії вимагається і при прийнятті в депозит грошових сум і цінних паперів: нотаріус повинен сповістити кредитора про грошові суми чи цінні папери, прийняті на депозитний рахунок нотаріальної контори, і видати їх йому.

 

Розділ 2. Теоретико-правові аспекти нотаріального процесу в Україні