Законодавче регулювання біржової торгівлі в Україні

Відносини біржі і держави у різних країнах будувалися по-різному. У Європі біржі з самого початку знаходилися під контролем держави, яка визначала їх діяльність. При надмірній спекуляції і маніпулюванні цінами уряди певних країн просто закривали біржі. Так було в Німеччині у 1896 р. і в Австрії у 1903 p., коли була заборонена біржова торгівля зерновими і олійним насінням (але продовжували укладатися угоди на біржах цукру, кави, бавовни, кольорових металів), в Індії, де в 1960-ті роки були закриті біржі бавовни, джуту, олії та олійного насіння [34, c.12]. В міру становлення українського біржового ринку формується і налагоджується система його регулювання.

Для залучення до біржової торгівлі великої кількості як продавців, так і покупців необхідний певний механізм, який забезпечував би дотримання інтересів усіх її учасників. Вони повинні бути впевнені у тому, що ризик, пов’язаний з їх участю у торгах, зведений до мінімуму. Регулювання біржової діяльності являє собою певне упорядкування діяльності бірж і укладання біржових угод на основі встановлених правил і вимог. Розвиток біржової діяльності має два історичних напрямки:

* регулювання з боку держави (державне регулювання);

* регулювання з боку бірж й інших учасників ринку (використання принципу саморегулювання біржового ринку) [35, c.37].

Зарубіжний досвід свідчить, що державний контроль біржової діяльності базується на дотриманні таких принципів: суспільної корисності; гласності й відкритості біржових торгів; довіри; саморегулювання; гарантії прав учасників біржової торгівлі. Досвід країн ринкової економіки свідчить про досить тісну взаємодію держави і ринкової системи взагалі та в регулюванні біржової діяльності зокрема. У процесі такої взаємодії на державу покладені обов’язки забезпечення ринку і біржової торгівлі законодавчою базою, що дає змогу відпрацювати і встановити єдині правила для всіх суб’єктів, які беруть участь в економічному процесі [37, c.178-179].

Загальновизнаним є те, що законодавче поле біржової діяльності створюється перш за все не для професійних посередників, а для їх клієнтів, які довіряють їм право на свій товар, і прагнуть мати надійні гарантії. Регулювання біржової діяльності з боку держави не повинно мати заборонного характеру, а виключно забезпечувати рівність прав для всіх учасників торгівлі, при цьому контролюючи дотримання визначених правил. Це досягається завдяки створенню єдиної правової системи для діяльності, через їх ліцензування, системи спеціального пільгового оподаткування та інші заходи.

В Україні відродження біржової торгівлі в 90-ті роки започатковувалось при відсутності єдиного правового поля для такої діяльності. Однак і нині законодавче поле є недостатнім для розвитку бірж. Біржова діяльність грунтується в основному на загальному законодавчому полі розвитку країни, за винятком деяких спеціальних актів, які, однак, не дають змоги ефективно розвиватися біржовому. Державне регулювання біржової діяльності розпочинається з розробки та прийняття для неї єдиної правової основи. Біржова торгівля в Україні відроджувалася за відсутності спеціальних законів, тому в біржовій діяльності використовувалися переважно підзаконні акти. Відставання законотворення від потреб регулювання товарного і фондового ринків нині часто цілком об’єктивний процес, оскільки, по-перше, відсутня стабільна практика функціонування товарних і фондових ринків; по-друге, хоча становлення біржової торгівлі в Україні перебуває під впливом історичного досвіду Англії, країн континентальної Європи і США, своєрідність становища вітчизняного біржового ринку не дозволяє прямого запозичення зарубіжного законодавства, а вимагає своєрідної адаптації [38, c.63-65].

Біржове законодавство - це система законів, які регулюють торгівлю на біржах. Основне завдання - запобігання маніпулюванню цінами, захист інтересів невеликих фірм і спекулянтів. Законодавче регулювання біржової торгівлі помітно посилилося в останні 20 років. Раніше у багатьох країнах біржова торгівля регулювалася переважно нормами і правилами, які розробляються самими біржами. Сьогодні більшість країн має своє законодавство з біржової торгівлі, але, як правило, воно містить найбільш загальні положення, які регулюють діяльність бірж [56, c.69-70].

Розробка правової основи регулювання біржової діяльності в Україні базувалася на законах, постановах, положеннях і указах, які забезпечували перехід від командно-адміністративної системи управління економікою до ринкової. Серед правових документів того часу передусім необхідно відмітити наступні.

Основи цивільного законодавства. Вони є фундаментом для розробки норм й інститутів цивільного права, які необхідні для функціонування ринкової економіки, визначають організаційно-правову структуру ринку, відповідають на фундаментальні питання ринку, хто і як діє на ньому.

Головними суб’єктами підприємницької діяльності визначені господарські товариства і товариства, які взаємодіють на базі укладених господарських договорів.

Закон України «Про господарські товариства». Цей Закон визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки. Закон створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційної форми підприємства. Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, органами державного управління та місцевого самоврядування [9, c.322].

Закон України «Про підприємництво» від 26 лютого 1991р. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.

Закон України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991р. Цей Закон визначає правові умови створення та діяльності товарних бірж на території України.

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від від 23 лютого 2006 року №3480-IV. Цей Закон визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів на території України. Для регулювання фондового ринку і координації діяльності його учасників в Україні створена Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, в якій працюють представники Міністерства фінансів України, Нацбанку України, Антимонопольного Комітету і т. д. Однак сьогодні це законодавче поле не тільки не задовольняє, а в багатьох напрямах і стримує біржову діяльність. Виникає необхідність розробки гнучкої законодавчої системи стосовно біржової діяльності. У зв’язку з цим першочерговою, на наш погляд, має бути реалізація законодавчих заходів щодо сертифікації товарних бірж, які визначатимуть порядок видачі, скасування і призупинення дії сертифікату на право біржової торгівлі, а також критерії на право його одержання: запровадження на товарних біржах додатково до існуючих інших видів угод з торгівлі реальним товаром. Перш за все це так звані «угоди з умовою», «бартерні угоди» тощо [9, c.323-325].

Держава регулює діяльність бірж за допомогою законодавства. Це регулювання включає різні заходи адміністративного і економічного характеру, визначає насамперед організаційну та управлінську структури, порядок і принципи функціонування біржових інститутів.

На території країни дозволено працювати тільки тим біржам, які отримали ліцензію органів влади [1]. Для її отримання необхідно враховувати наступні вимоги: по-перше, повинна бути юридичною особою і діяти на ринку професіонально, тобто її діяльність як інфраструктурного елементу повинна бути винятковою; по-друге, в штаті повинні бути професіонали, які мають кваліфікаційний атестат фахівця біржової роботи. Більшість бірж за кордоном, зокрема Токійська фондова біржа, вимагає від своїх працівників спеціального навчання, яке організовується цими ж біржами.

Державні органи мають право контролювати діяльність бірж на предмет виконання правил і положень про порядок ведення торгів. Держава, як один з найбільших емітентів і активний учасник ринку цінних паперів, зацікавлена в необхідних умовах обігу цінних паперів, визначенні їх ринкової вартості, поширенні надійної інформації про ціни на ринку цінних паперів, забезпеченні технікою біржових залів, наданні біржам сучасних ліній комунікацій, в тому числі супутникового зв’язку. Державні органи на основі чинного законодавства контролюють фінансову діяльність бірж. Біржа не має права виступати як інвестор, тобто вкладати кошти у діяльність, що не передбачена біржовим законодавством, випускати цінні папери (за винятком власних акцій). Членами біржі, зокрема фондової, можуть бути державні, муніципальні підприємства, а також державні виконавчі органи, які володіють майном [9, c.367-370]. Одним із завдань цих організацій є здійснення операцій з акціями та іншими цінними паперами, зокрема, з облігаціями, які належать державі. Допустима фінансова діяльність фондової біржі може здійснюватися за рахунок:

* продажу акцій самої біржі, які дають право стати членами біржі;

* регулярних внесків членів біржі;

* біржових зборів від кожної угоди, що укладена на фондовій біржі;

* проведення експертиз і реалізації інформації.

При цьому державним органам, які регулюють діяльність бірж, необхідна інформація як про самі біржі, так і про їх фінансові результати. США, зокрема, використовують інформацію про середні ціни акцій на фондових біржах у складі інших показників (всього 11 змінних індексів) для прогнозування майбутнього напряму зміни реального ВНП. Подібні підрахунки проводяться щомісяця, завдяки чому уряд має інформацію про динаміку зміни ВНП. Виходячи з практики діяльності Міністерства торгівлі США, «індекс випереджувальних індикаторів» досить часто правильно передбачає (попереджає) зміни в економіці. «Індекс випереджувальних індикаторів» може розглядатися як реальна, але недостатня інформація, тому вона з великою обережністю використовується державою для визначення макроекономічної політики країни. «Індекс випереджувальних індикаторів» або подібна йому група показників українського ринку могли б використовуватися і в Україні для прогнозування ситуації в країні і прийняття відповідних рішень щодо корегування макроекономічної політики. На жаль, в Україні подібна практика не набула значного розвитку У зв’язку з тим, що процес становлення ринкових відносин в економіці знаходиться в стадії формування [65, c.148].

Складовою частиною державного регулювання виступає ліцензування як біржових інститутів, так і індивідуальних посередників біржового ринку. Ліцензування потрібно розглядати як спосіб дозволу біржової Діяльності і контролю держави за дотриманням вимог чинного законодавства України, що пред’являється до економіко-правового та організаційного статусу бірж.

Механізм ліцензування біржової торгівлі включає як ліцензування біржових посередників (видача кваліфікаційних атестатів, що дають право на укладення угод і здійснення операцій), так і ліцензії інвестиційних інститутів, що дають право діяти на біржовому ринку. Іншою вимогою при ліцензуванні бірж, як уже зазначалось, є те, що її діяльність на біржовому ринку повинна бути винятковою. Біржа повинна мати мінімальний власний статутний капітал. Термін дії ліцензії не обмежується, хоч передбачається як припинення, так і відзив виданої ліцензії. Наступним принципом регулювання біржової діяльності, що історично склався, крім державного, є саморегулювання. Цей напрям використовується всіма економічно розвинутими країнами. Наприклад, у США поза державним регулюванням залишаються такі питання, як:

* принципи організації біржі;

* організаційна структура;

* органи управління;

* права засновників і керівних органів [56, c.70-74].

Ці питання знаходять відображення у правилах торгівлі, статутах, положеннях, які розробляються кожною конкретною біржею самостійно. Українські біржі також використовують принцип саморегулювання. Кожна біржа має свої внутрішньобіржові нормативні акти, які є основою її діяльності. До них належать Засновницький договір, Статут і Правила торгівлі [9, c.370]. У Засновницькому договорі перераховуються засновники біржі, визначається мета її створення, способи реалізації поставлених завдань, встановлюється відповідальність засновників за зобов’язаннями біржі, первинний розмір статутного фонду, розподіл його на акції і порядок розподілу їх між засновниками. У ньому також фіксуються права і обов’язки засновників біржі, порядок розподілу прибутку і формування резервного фонду, обумовлюються умови припинення діяльності біржі, вказується місцезнаходження і реквізити. Як правило, Статут біржі включає такі розділи:

o загальні положення;

o цілі створення біржі;

o види діяльності біржі;

o розмір, порядок формування і зміни статутного капіталу, фондів і прибутку біржі;

o права і обов’язки членів біржі;

o управління біржею;

o облік і звітність біржі;

o припинення діяльності біржі [1].

У Правилах торгівлі на біржі знаходять відображення такі питання:

o учасники біржових торгів і порядок їх проведення;

o біржовий товар, порядок виставлення і зняття його з торгів;

o біржові угоди, їх види, порядок реєстрації, оформлення, розірвання і визнання їх недійсними;

o вирішення спорів і санкції за порушення правил біржової торгівлі. Зокрема, фондові біржі у рамках саморегулювання мають досить широке коло повноважень. Вони визначають, які цінні папери будуть продаватися на біржі, встановлюють правила здійснення операції, правила поведінки брокерів на торгах, а також порядок вирішення суперечок по укладених угодах [9, c.381].

Також регулювання біржової діяльності проводяться і через оподаткування.

Державне регулювання біржової діяльності здійснюється шляхом оподаткування як самої біржі, так і тих операцій, які на ній здійснюються, включаючи операції з цінними паперами. Біржі в Україні функціонують в загальному податковому полі України, яке визначалося відповідними законами Верховної Ради. Загальні принципи системи оподаткування в Україні, які поширюються і на біржі, закладені Податковим кодексом України. Система оподаткування будується за принципами обов’язковості, економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян та забезпечує надходження коштів до бюджетів відповідних рівнів і державних цільових фондів [63, c.275]. Ставки податків та розміри інших обов’язкових платежів встановлюються Верховною Радою України і місцевими радами народних депутатів відповідно до законодавства України про оподаткування. При сплаті податку існують певні пільги. Звільняються від оподаткування: покупці цінних паперів перших емісій, акцій при створенні акціонерних товариств, юридичні особи, які здійснюють у встановленому порядку посередницькі операції за кошти та за дорученням клієнтів при купівлі державних цінних паперів. При сплаті податку на прибуток, зокрема, від операцій з цінними паперами об’єктом оподаткування є:

* дивіденд або процент, отриманий від цінних паперів (акцій, облігацій, депозитних сертифікатів), що належать суб’єкту оподаткування (фізичній або юридичній особі);

* прибуток від продажу цінних паперів за ціною вищою, ніж ціна придбання; ставки приймаються у розмірі ставок податку на прибуток, встановлених для даного підприємства;

* прибутки від погашення облігацій, що купуються з дисконтом, за ставкою податку на прибуток.

Біржі як платники податків зобов’язані:

§ вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встанов­лені чинним законодавством;

§ подавати до державних податкових інспекцій та інших державних орга­нів відповідно до законодавства декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та інших обов’язкових платежів;

§ сплачувати належні суми податків та інших обов’язкових платежів у встановлені законодавством терміни [1].

Керівники і відповідні службові особи бірж під час перевірки, що проводиться державними податковими інспекціями, зобов’язані давати письмові пояснення з усіх питань, що виникають, виконувати вимоги державних податкових інспекцій щодо усунення виявлених порушень законодавства про податки та інші обов’язкові платежі і підписати акт проведення перевірки. На них покладається відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків та інших обов’язкових платежів і додержання законодавства про оподаткування. Платники податків та інших обов’язкових платежів за неподання або несвоєчасне подання державним податковим інспекціям податкових декларацій, розрахунків, аудиторських висновків та інших документів, необхідних для обчислення податків та інших обов’язкових платежів, а також за неподання або несвоєчасне подання установам банків платіжних доручень на сплату податків та інших обов’язкових платежів додатково сплачують до бюджету 10 відсотків належних до сплати сум податків (платежів). Слід зазначити, що законодавче поле, з метою досягнення чіткості при оподаткуванні виділяє операції, пов’язані з біржовою діяльністю, як окремий об’єкт оподаткування зі всієї сукупності операцій особливого виду. Крім того, законодавчо трактуються такі поняття біржової торгівлі, як форвардна операція, ф’ючерсна операція, операція з опціоном та визначаються особливості обчислення прибутку (збитку) від здійснення перерахованих видів операцій. Ставка оподаткування біржової діяльності за період формування бірж в Україні дещо змінилася з прийняття нового Податкового кодексу України [33, c.81].

Однак, недоліки існуючої податкової системи значною мірою стримують біржову торгівлю, сприяють торгівлі по інших каналах. Це стосується в першу чергу того, що посередники в біржовій торгівлі, юридичні особи, які є членами біржі, сплачують 45% податку на прибуток. Крім того, біржі сплачують у бюджет 0,1 % митних зборів від вартості угоди. При здійсненні цих операцій за межами біржі ці податки не надходять до бюджету, а є основою тіньової економіки.

Крім того, значна частина посередників, враховуючи існуючу ставку оподаткування брокерської діяльності, взагалі не бажає користуватися послугами біржі.

Зміна ставки оподаткування з існуючої (45 %) до базової (30 %) у кінцевому результаті дозволить безпосереднім товаровиробникам опосередковано через брокерів брати більш активну участь у біржових торгах, що дасть можливість зменшити питому вагу позабіржової торгівлі і тим самим відійти від неконтрольованих, часто демпінгових цін та підняти їх до рівня світових, тримаючи їх прозорими та контрольованими.