Осв. процеси в Україні в польсько-литовську добу.Книгодрукування.

Велике князівство Литовське сформувалось у XIII ст. і посилилось у XIV ст. Свої зв'язки з сусідніми князівствами зміцнювало міждержавними шлюбами. Литовські князі свідомо збирали докупи руські землі. Вже князь Гедимін (1315—1341) називав себе королем «литовським і руським». Він нікому не боронив держатися своєї віри. Деякі його сипи були християнами. У Вільні діяли православні й католицькі церкви.

Литовсько-руська доба (XIV — XV ст.) залишила понад 500 томів так званих литовських метрик, написаних мовою наших предків.

Про стан шкільництва у Великому князівстві Литовському відомо небагато. У монастирях, зокрема Києво- Печерському, Михайлівському та інших, при церквах подекуди діяли стаціонарні школи. У кращих з них можна було не лише навчитися читати й писати. Здібні учні вивчали теологію, літературу, грецьку мову. Вчителями були переважно місцеві освічені монахи й дяки, іноді заїжджі переписувачі — каліграфісти з почту митрополита.

Найосвіченішим станом було духівництво, яке утримувало школи та інші осв. чи благодійні установи. Друге місце серед освічених людей посідали мешканці міст. Осв. в Україні, як і в Білорусі, Литві, була подібна до тогочасної західноєвропейської. Чимало грамотних людей було серед дворян, а також серед ремісників.

Осв. центри були не лише в Києві, а й у Львові та інших великих містах. Відомо, що в XIV ст. у Грушівському монастирі на Закарпатті виготовляли рукописні букварі. У листі ректора ужгородської школи (1400) повідомляється про шкільну бібліотеку.

З XV ст. у Львові діяла школа при Богоявленській церкві. У цьому місті функціонувало кілька європейських мов, та основною мовою торгівлі й адміністративних документів була латинська, яка забезпечувала торговельні зв'язки з Європою. Це зумовило необхідність вивчення латині.

1444 р. на вимогу магістрату і громадян Львова Владислав III дозволив збудувати нову школу при лікарні біля костелу. Школа підпорядковувалася раді Львова, яка обирала її ректора. Отже, відкрити школу можна було лише з дозволу високопоставлених осіб.

1508 роком позначене повідомлення про кафедральну школу у Львові, яку фінансував магістрат. Йшлося про оплату щотижневого користування учнями й магістрами лазнею. Тобто дбали не лише про навчання, а й про санітарний стан, гігієну школярів. Судовий документ від 1508 року містить повідомлення про бійку учнів з шляхтичем, під час якої кілька учнів були поранені й один убитий.

За литовської доби Київ відроджує своє значення культурно-освіт нього осередку. При великих монастирях активізується створення рукописних книг. Зокрема, в 1397 р. було завершено переписування київського Псалтиря.

Багато пам'яток київського письма позначено XV століттям. Одна з таких пам'яток — Євангеліє, виготовлене ченцем Макарієм у київсь кому Нікольсько-Пустинному монастирі. Книга великого формату, писана півуставом на папері. В післямові зазначено: «В лето 1411 съвершена книга сия Євангелие в нарицаемом и богом спасаемом граде Киеве, в обители...Николи...рукою многогрешного инока Макария». Як і в попередньому столітті, існигописання зосереджувалось у великих монастирях.

Серед переписаних у Печерському монастирі в XV ст. книг науці відомі «Толковое Євангеліє» (1434); «Лествиця» (1455), «Златоструй» (1474). Не припинялося книгописання в Софійському соборі. Зі створених там у другій половині XV ст. книг збереглася в одній з бібліотек Кракова Кормча книга київського Софійського собору, в якій містилися відомості з історії Великого князівства Литовського.

В середині XV ст. сформувався гурток вчених — перекладачів, які отримали освіту, очевидно, в Києві. Вони перекладали книги зі старо давньої єврейської та латинської мов. Зокрема, відомий перекладений в 1464 — 1473 рр. Теодором зі староєврейської на старослов'янську мову Псалтир. Використані перекладачем звороти живої нар.ної мови допомагали розуміти зміст Святого Письма тим людям, котрі не знали церковнослов'янської мови. Списана в Кам'янці «четья» (1489) також має деякі прикмети нар.норозмовної української мови. На полях церковнослов'янських рукописів часто давались пояснення більш зрозумілими укр.и словами та щораз більше таких слів вводилося в нові переклади й поправки до біблійних книг. Так поступово церковнослов'янська мова давніх оригіналів була замінена зрозумілою для широких мас, наближеною до нар.ної або нар.ною мовою. Були поши рені перекладені нар.ною мовою Псалтирі, за якими українці вчилися читати.

У другій половині XV ст. в Києво-Печерському монастирі завершилася кодифікація Патерика.

Гурток перекладачів закінчив свою роботу над перекладом трактату з астрономії «Про сфери», відомого під назвою «Шестокрил».

Успішна боротьба проти татарської орди сприяла поновленню процесів гуртування українських земель та зміцненню взаємин між ними. Основним територіальним центром формування України було Середнє Подніпров'я — Правобережна Київщина, Переяслав, Чернігівщина, Сіверщина. Саме тут утвердилась назва «Укр.», яка згодом поширилась на всю етнічну територію українського нар.у.