Різновиди релігійного туризму
Релігійний туризм – це самостійний вид туризму. У нього, як і у інших його видів, є свої різновиди. На підставі аналізу літературних джерел у рамках релігійного туризму можемо простежити такі різновиди: • релігійний туризм і паломництво (С. Дутчак, М. Дутчак, М. Біржаков; W. Gaworecki); • паломництво, екскурсійний туризм релігійної тематики і науковий туризм із релігієзнавчими цілями (М. Мальська, В. Худо, В. Цибух та М. Мальська, Н. Антонюк, Н. Ганич); • паломництво і релігійно-екскурсійний туризм (Т. Христов та А. Кузишин); • паломництво, пізнавальні подорожі, наукові поїздки (І. Школа, Т. Ореховська, І.Козьменко, І. Лошенюк, Р.Кравчук та І.Мініч). На підставі проведеного аналізу спільних і відмінних рис між релігійним туризмом та паломництвом за 11 критеріями, доцільно окремо виділяти паломництво і релігійний (чи сакральний) туризм. В основу лягли такі критерії: сприйняття об’єкта, мета, мотивація (потреба), місія (спонукальний мотив), світогляд людини, туристичний продукт, організаційні моменти при створенні туру, приуроченість до подій, тривалість подорожі, форма одягу, норми поведінки. Паломницький туризм – це сукупність поїздок представників різних конфесій з паломницькими цілями. Паломництво – прагнення віруючих людей поклонитися святим місцям. До паломництва людей спонукає багато різних мотивів: - здійснення релігійного обряду (молитва, причастя, сповідання): релігійні таїнства являють собою найголовнішу внутрішню основу, зміст будь-якої релігії; - духовне удосконалення; - одержання благодаті, духовної поради і фізичного одужання; - релігійна освіта або самоосвіта; - вшанування святого місця, храму, мощів. Слово “паломництво” походить від слова “пальма”: паломники – християни, які здійснювали поїздки на Святу землю в Середні віки, привозили звідти пальмову гілку. Паломництво передбачає певне ставлення людини до дійсності. Психологічні особливості паломників дуже різнопланові. Паломник в більшості випадків – глибоко релігійна людина з уже сформованою системою цінностей. Він готовий на час поступитися звичним способом життя: колом спілкування, задоволеннями, харчуваннями – для досягнення своїх духовних і моральних цілей. Ідея паломництва має на увазі дії в умовах певних труднощів, добровільно взяті на себе зобов'язання бути в цих умовах. Це символізує готовність людини пожертвувати тимчасовим і минущим матеріальним в ім'я вічного духовного. В індуїзмі, буддизмі, християнстві та інших конфесіях отримало розвиток піше паломництво, особливо по вже існуючих маршрутах. Люди відправляються в паломництво, коли їм недостатньо ритуальних дій у місцях звичайного середовища їх проживання. Вони їдуть або йдуть у святі місця, більш значущі для них. Традиції паломництва сягають корінням в глибоку старовину. В Індії люди з давніх часів здійснювали поїздки в святі місця, наповнені енергією того чи іншого божества. У Древній Греції паломники з різних куточків країни приїжджали в Дельфи до віщунки Піфії, що жила в храмі, для отримання прогнозів. У Середні віки паломництво отримало широке поширення. Мандри пілігримів до Палестини почалися вже в III ст. н. е. За імператора Костянтина були зведені храми в Єрусалимі, наприклад Храм Гробу Господнього. У XV ст. для паломників з Європи були розроблені спеціальні маршрути, або “шляховики”, від берегів Рони до річки Йордан. Однак найперші путівники для паломників були написані грецькою мовою у Візантії ще в VIII ст. Найбільшою популярністю серед пілігримів користувався путівник “Коротке сказання про міста і країни від Антіохії до Єрусалиму, а також Сирії, Фінікії і про святі місця Палестини”, написаний візантійцем Іоанном Фокою в XII ст. Хрестові походи закріпили традицію паломництва у Святу землю. За даними СОТ, щорічно здійснюють паломництво більше 200 млн осіб. У науці звичайно виділяють кілька видів паломництва, що класифікуються за різними ознаками: 1) за кількістю учасників і сімейної приналежності – індивідуальні, сімейні і групові паломництва; 2) за тривалістю – тривалі і короткочасні паломництва; 3) по сезонності – цілорічні паломництва, а також приурочені до релігійних свят; 4) по об'єктах відвідування – відвідування конфесійних культових місць (церкв, монастирів, храмів), а також природних культових місць (гір, озер, печер, джерел, гаїв); 5) за місцем розташування об'єкта паломництва – внутрішні (в межах державних кордонів) і зарубіжні паломницькі тури; 6) за ознакою обов'язковості – добровільні та обов'язкові паломницькі тури (наприклад, в ісламі паломництво хадж є обов'язковим для кожного правовірного). Паломники зазвичай висувають набагато менше вимог до рівня і якості обслуговування, харчування, розміщення. Вони зупиняються на нічліг в келіях монастирів, на території ашрамів, в наметових містечках (під час хаджу, наприклад), можуть ночувати в храмах на підлозі або прямо на вулиці. Вибір їжі зазвичай невеликий, і вона скромніша. У християнських країнах під час постів їжа пісна, в Індії – вегетаріанська. Паломництва пов'язані з відвідуванням певних місць, що є святими. Це можуть бути монастирі, храми, природні об'єкти – гори, річки, озера, гаї, печери. Часто паломництва бувають приуроченими до певних свят. Скажімо, в християнстві паломництво в той чи інший храм або монастир може бути приурочено до дня святкування пам'яті святих, які шануються місцевими. У Ватикан збирається багато прочан послухати пасхальну проповідь Папи Римського. Різновидом паломницького туризму є духовно-паломницький туризм. Духовно- паломницький туризм поки має досить вузьку соціально-психологічну базу. І все-таки про нього можна говорити як про різновид паломницького туризму. Маються на увазі поїздки туристів з Північної та Південної Америки, Західної Європи, країн СНД на різні духовні практики в країни Сходу, в першу чергу в Індію, а також у Китай, Тибет, Непал, Японію. Наприклад, одна з мусульманських організацій Казахстану планувала направити своїх членів у міжконфесійний похід до Тибету. Тибет, хоча там немає мусульманських святинь, є дуже значущим в духовному відношенні місцем. В Індії системами залучення таких туристів служать ашрами – центри медитації, йоги, філософії, керовані духовними вчителями, багато з яких відомі далеко за межами Індії. Практики та настанови, що даються в багатьох ашрамах, часто виходять за рамки релігії або не мають безпосереднього (видимого) релігійного підґрунтя. Підкреслюється їх універсальний характер для людей різних віросповідань, національностей, статі, віку та професії. Мета таких практик – допомогти людині у вирішенні її проблем, а також в її духовному і моральному самовдосконаленні, пізнанні своєї внутрішньої духовної природи. У рамках власне релігійного туризму, або екскурсійного туризму релігійної тематики, передбачається відвідання релігійних центрів, в яких туристи зможуть побачити релігійні об'єкти – діючі культові та пам'ятні, побувати в музеях і на виставках. Туристи відвідують богослужіння, беруть участь у хресних ходах, медитаціях, інших релігійних заходах. Слід мати на увазі, що туристи, у тому числі представники інших релігій, можуть потрапити не на всі заходи. Так, в деякі індуські храми пускають тільки індусів. Мекка є священним містом для мусульман, немусульман туди в'їзд заборонений. Все це слід враховувати при плануванні турів. У релігійних турах туристи використовують наявні елементи туристської інфраструктури – селяться в готелях і т. д. Екскурсійно-пізнавальні тури на відміну від паломницьких більш короткі, вони не приурочені до релігійних свят, і в них можуть брати участь як дорослі, так і діти. Релігійні об'єкти туристи можуть відвідувати і під час комбінованих турів, в яких екскурсійна складова є лише частиною програми. Для паломників екскурсія має вторинне значення по відношенню до певних культовим діям. Проте в деяких турах можуть брати участь як паломники, так і екскурсанти. Екскурсійним групам необхідний досвідчений екскурсовод, який добре знає тему, а після прибуття на місце їх повинен супроводжувати і представник релігійної організації. Деякі науковці також виділяють такий різновид релігійного туризму як науковий туризм релігійної тематики. Такі поїздки нечисленні, але вони розширюють географію туристських поїздок. Вчених цікавить релігійна спадщина – рукописи, різні культові предмети, знайдені в тому числі завдяки археологічним розкопкам, архітектурні форми як сучасних, так і зниклі релігії і багато іншого. Дослідники направляються до центрів існуючих релігій, країни і регіони з багатими релігійними традиціями. На Заході і в Україні є інтерес до країн Сходу – Китаю, Індії, Японії. Відвідуються місця зниклих релігій – Єгипет, Месопотамія, Греція та Італія, Центральна Америка. Релігійний туризм і його різновиди представлені різними формами. Як було зазначено, види релігійного туризму виділяються по мотивації подорожуючих, тобто по внутрішнім чинникам, а форми туризму – за зовнішніми причинами та впливами. Існує багато можливостей, що дозволяють класифікувати форми туризм по зовнішнім критеріям, найбільш поширеними серед них є: - за видом трпнспорту; - за організаційною формою; - по тривалості перебування в подорожі; - за віком; - від числа учасників (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Форми релігійного туризму За особливостями організації поїздок релігійний туризм може бути організованим або неорганізованим. Одні туристи воліють організовані поїздки. Вони суворо регламентовані і зазвичай здійснюються на умовах попередньої оплати. Продавець і клієнт заздалегідь обговорюють маршруті поїздки, терміни перебування, набір послуг, що надаються (повний пакет або лише ряд послуг). При неорганізованих поїздках туристи не вдаються до допомоги фірм- посередників, які реалізують свій туристський продукт. Вони планують і самостійно здійснюють свою поїздку. Неорганізовані поїздки мають велику перевагу в тому, що мандрівник не прив'язаний до певної програмі заходів і може вже на місці спонтанно коригувати свій маршрут залежно від внутрішніх і зовнішніх обставин. До внутрішніх обставин можна віднести психологічні мотиви, що впливають на прийняття рішення відвідувати або не відвідувати ті чи інші місця, внести коректування в маршрут. До зовнішніх обставин можна віднести фінансовий стан туриста, від якого залежать його можливості в оплаті тих чи інших послуг, надходження нової інформації про різні об'єкти притягнення його інтересу тоді, коли він вже перебуває в поїздці. Сюди можна включити зміни погодних умов, а також виникнення або загострення різних релігійних і (або) політичних конфліктів. Залежно від числа учасників подорожі виділяють тури індивідуальні та групові. Число учасників індивідуального туру 1-5 чоловік, групового – від 6 і більше. Деякі туристські фірми вважають груповим подорож, в яку відправляються 2 людини і більше. Окремим випадком індивідуального туру може бути поїздка однієї людини. Часто це можна спостерігати в паломницьких поїздках, які на відміну від екскурсійних можуть тривати по кілька місяців. Людина має величезне бажання усамітнитися для молитовного спілкування, роздумів про свої внутрішні проблеми, складних життєвих ситуаціях. І він відправляється один в паломницьку поїздку в монастир або інше місце. Залежно від тривалості можна виділити поїздки одноденні, що тривають кілька днів і багатоденні. Одноденні поїздки можна поділити на триваючі: менше 3 годин, 3-5 годин, 6-8 годин, 9-11 годин, більше 12 годин (одноденні). Подорожі з ночівлею бувають тривалістю 1-3, 4-7, 8-28, 29-91, 92-365 ночей. Мандрівниками в залежності від їх віку можуть бути діти, які подорожують з батьками, молодь (15-24 роки), досить молоді, економічно активні люди (25-44 роки), економічно активні люди середнього віку (45-64 роки), які подорожують зазвичай без дітей, пенсіонери (від 65 років). Туристи під час подорожей користуються різними засобами транспорту. Вони можуть добиратися до місць призначення авіаційним, залізничним, автомобільним, морським, річковим транспортом. На різних етапах поїздки можуть використовуватися різні види транспорту. Наприклад, якщо паломництво або екскурсія проводиться далеко від місця проживання мандрівника, він може скористатися авіаційним або залізничним транспортом. А на місцевих маршрутах і (або) при переміщенні на невеликі відстані – автомобільним. Слід також врахувати, що на певних етапах паломництва або на частинах маршруту паломники можуть не користуватися жодним транспортом, переміщаючись пішки. Це є подвижництвом, обумовленe свідомим наміром узяти на себе тяжкість, для того щоб зміцнитися на духовній стежці. При цьому можливості для користування певними засобами транспорту можуть бути або не бути. Крім зазначених варіантів, форми туризму можна поділяти залежно від інших різноманітних демографічних і соціальних характеристик учасників подорожі; від місця проживання туриста (міський або сільський); соціального становища в суспільстві (дитячий, шкільний, молодіжний, сімейний, за професійним складом тощо). Релігійний туризм може бути різних типів залежно від територіально-країнових особливостей поїздок. Якщо паломники або екскурсанти подорожують в межах своєї країни, то це – внутрішній туризм. До в'їзного туризму відносяться відвідування тієї чи іншої країни громадянами інших держав. Виїзний туризм являє собою відбування громадян відповідної країни в туристичну поїздку по інших країнах. Сполучення цих типів призводять до формування категорій туризму. Так, подорожі по території країни її громадян, а також відвідувачів з інших країн (тобто внутрішній і в'їзний туризм) називаються туризмом в межах країни. Всю сукупність поїздок екскурсантів і паломників будь-якої країни як в її межах, так і по інших державах (внутрішній і виїзний туризм) визначають поняттям національний туризм. В'їзний і виїзний релігійний туризм поряд з іншими видами туризму увійде в поняття міжнародний туризм (рис. 1.2).
Рис. 1.2. Типи і категорії релігійного туризму [42]
|
