Подробиці

Історія виникнення та розвитку практичної логістики походить з далекого минулого. Професор Гамбурзького університету Г. Павеллек зазначає, що ще в період Римської імперії існували слуги, які носили титул “логісти”, або “логістики”; вони займалися розподілом продуктів харчування. За свідченнями Архімеда, у IV ст. до н.е. – період найвищої могутності Афін, найбільшої демократизації суспільного ладу й розквіту культури – у Давній Греції налічувалося 10 логістів.

У Стародавньому Римі під логістикою розуміли розподіл продуктів. У Візантії логістика визначалася як мистецтво постачання армії та управління її пересуваннями з урахуванням кількості солдат, завдань їх розподілу та розміщення залежно від особливостей місцевості, озброєння та кількості солдат в армії ворога. У першому тисячолітті нашої ери у воєнному лексиконі деяких країн із логістикою пов’язували діяльність із забезпечення збройних сил матеріальними ресурсами та утримання запасів. Так, у часи візантійського царя Леона IV (865–912 p.p. н.е.) вважалося, що завданнями логістики є своєчасне і належне озброєння армії, постачання її військовим майном та повною мірою піклування про її потреби у кожному акті військового походу.

Німецький філософ, математик, фізик Готфрід Лейбніц (XVII–XVIII ст.) називав логістикою математичну логіку, формальну логіку. Цей термін за математичною логікою був офіційно закріплений у вересні 1904 р. на філософській конференції в Женеві (Економічна, 2001).

Згідно з думками багатьох західних вчених, логістика стала наукою завдяки військовій справі. Основоположником перших наукових праць з логістики вважають французького швейцарського барона, французького генерала (пізніше російський генерал-лейтенант), військового теоретика початку 19 ст. Антуана Анрі Жоміні (1779–1869). У своїй праці “Трактат про мистецтво воєн” (1837) він трактував логістику як практичне мистецтво управління, перевезення, планування, організації постачання військ і тилове забезпечення фронту, успіх якого обумовлений ступенем взаємодії різноманітних, причетних до руху підрозділів (Окландер, 1996). У наступних десятиліттях термін “логістика” вживався лише у військовій літературі в США (1882, 1917), Англії (1879, 1917), Італії (1898, 1903), Німеччині (1922) (Економічна, 2001).

У Росії в середині XIX століття за “Військовим енциклопедичним лексиконом”, виданим у Санкт-Петербурзі в 1850 p., під логістикою розумілося мистецтво управління пересуванням військ як на далеку відстань від ворога, так і на близьку, організація їх тилового забезпечення.

У роки Другої світової війни американська армія широко застосовувала логістичні підходи при організації взаємодії між підприємствами військово-промислового комплексу, транспортом і постачанням армії. Зазначена взаємодія дозволила своєчасно та систематично забезпечувати американську армію поставками зброї, паливно-мастильних матеріалів і продуктами харчування в необхідній кількості.

Ось чому в багатьох західних країнах логістика використовувалася для забезпечення ефективного управління матеріальними потоками в економіці. Як і інші методи прикладної математики (дослідження операцій, математична оптимізація, моделі мережі та ін.), логістика поступово переходила з військової сфери у сферу господарської практики. Насамперед вона сформувалася як новий вид теорії про реалізацію управління рухом товарно-матеріальних ресурсів у сфері обігу, а потім і виробництва.

В Україні термін “логістика” вперше вжив видатний український економіст-математик Є. Слуцький у контексті розгляду праксеології в праці “Етюд до проблеми побудови формально-праксеологічних засад економіки” (1926), підкреслюючи, що логістика стосується логіки такою мірою, як праксеологія формальної економіки (Економічна, 2001).

Отже, ідеї інтеграції постачальних, внутрішньовиробничих і розподільчих систем, у яких би поєдналися функції постачання матеріалами та сировиною, виробництва продукції, її зберігання та процес розподілу, що виникли в ринковій економіці ще на початку та в період економічної кризи 30-х pp. ХХ ст. (“дологістичний” період), трансформувалися в самостійний науковий напрям досліджень і форму господарської практики — логістику.

Саме із середини 50-х років ХХ ст. (період “ класичної логістики ”) поняття логістики ввійшло в економічну термінологію США як логістика підприємства. У 1951 році американський спеціаліст із системного аналізу професор О. Моргенштерн уперше вказав на можливість використання логістичного підходу у сфері економіки. Так, у своїй праці “ Note of the Formula­tion of the Study of Logistics ” він розглядає логістику як частину вчення про організацію та економіку виробництва, яка охоплює заготівельну, внутрішньовиробничу та збутову логістику (Крикавський, 1996). Зокрема, він писав: “... існує абсолютна подібність між підходом до управління і методами забезпечення військ та проблемами з управління матеріалами, які вирішуються в промисловості” (Окландер, 1996).

Наприкінці 70-х років ХХ ст., у завершальний період “класичної логісти­ки”, відбулися концептуальні зміни в логістичній науці. Якщо раніше акцент робився на компромісах між функціями застосування логісти­ки в межах однієї фірми, то надалі він змістився в бік компромі­сів між фірмами.

На початку 80-х років ХХ ст. зміни в розвитку логістики викликали появу “неологістики”, або логістики другого поколін­ня, яка характеризувалася розширенням сфери дії і виходом за межі традиційних логістичних функцій. Необхідність такого процесу по­яснювалася тим, що жоден із структурних підрозділів фірми тради­ційно не мав достатніх можливостей та ресурсів для того, щоб самостійно належним чином реагувати на зміни зовнішніх умов та ефек­тивно працювати. Необхідна була спільна, злагоджена робота всієї фірми чи підприємства. Тому велика увага стала приділятися міжфункціональним компромісам.

Із середини 80-х pp. ХХ ст. у західних країнах спостерігається новий підхід до розвитку логістики, що отримав назву концепції “загальної відповідальності”, який можна охарактеризувати в цілому як логістичне та природне продовження вищезазначеного комплексного підходу. Його особливість – вихід логістичної системи за межі економічного середовища та врахування соціальних, екологічних і політичних аспектів; критерій – максимальне співвідношення вигод і витрат.

З початку 90-х рр. ХХ ст. логістику визначають як новий напрям у науці – теорію та практику управління матеріальним і відповідним інформаційним потоком, тобто в комплексі питань, пов’язаних із процесами обігу сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, запасних частин, готової продукції, їх доставки від постачальника до заводу-виробника і від заводу-виробника до кінцевого споживача відповідно до його вимог та інтересів.