СТАТЕВІ КЛІТИНИ, ЇХ РОЗВИТОК ТА ЗАПЛІДНЕННЯ

Під час навчального соціологічного дослідження нами було опитано 16 дівчат і 14 хлопців – студентів ПолтНТУ: з них 18 осіб 18-ти літнього віку, 6 осіб – 19 років, 5 осіб – 20 років і одна особа, якій виповнився 21 рік.

Анкетування студентства, що склали емпіричну базу нашого дослідження, створили живу, динамічну картину читацьких інтересів, характерних для сучасного юнацтва, а саме студентів ПолтНТУ показало:

– Книга залишається для молоді важливим джерелом інформації, незважаючи на засилля ЗМІ. З усіх опитаних тільки 3% - зовсім не ходить в бібліотеку, 37% - відвідують бібліотеку, щоб знайти матеріали, необхідні для виконання навчальних завдань, 26% - за книгами та іншими матеріалами, пов’язаними з особистими інтересами, 11% - щоб познайомитися з новинками літератури, 9% - щоб отримати оперативну інформацію про те, що відбувається у світі та 3%, щоб познайомитися з книжковими виставками.

– В бібліотеці студенти потребують завжди різну літературу. Найчастіше потреба виникає в підручниках та навчальних посібниках (39%), потім - у новинках художньої літератури (23%). Майже на рівні з художньою - стоїть науково-популярна (20%), далі галузева (15%) і на останньому місці - класика (3%).

– Молодь читає літературу різної тематики, а це засвідчує, що студентство всебічно розвивається. Результати нашого соціологічного дослідження показують: психологія – 16%, 10% - життя суспільства, 12% - економіка, 15 % - інформація, пов’язана з власними захопленнями, 9 % - культура, 7% - політика, 7% - маркетинг, 7% - гроші, 7% - краса і спорт, 3% - історія, 3% - менеджмент.

– З нашої роботи ми можемо зробити висновок, що любов до книги закладається ще в дитинстві. З усіх опитаних - 30% вважають, що те, що рідні читали з ними книжки в дитинстві вплинуло на них дуже сильно, 57% вважають, що частково вплинуло і лише 13% думають, що це не вплинуло на їхнє ставлення до літератури взагалі.

– Особливо цікавою є інформація про те, що найпопулярнішими на даний час є письменники з художньої літератури, а саме - Пауло Коельйо і його твори: «11 хвилин», «Алхімік», «Відьма з Портебеллол» та «Диявол і сеньйорита Прим».

– Також ми дізналися що у вільний час студентство не зовсім «прагне до читання». Наше дослідження показало, що у вільний час молодь дивиться телевізор і слухає музику (20%), займається на комп’ютері (15%), відвідує клуби і дискотеки (13%), гуляє на природі (10%), відвідує кінотеатри і музеї (9%), має домашні справи (6%), відпочиває на дивані (6%), займається спортом (5%), зовсім не має вільного часу (3%) і лише 8% читає «для душі».

– З питання «Що вам заважає читати?» можна зробити висновок, що студентство розуміє, що читати потрібно, але не читає, бо на це є якісь причини. Тобто молодь усвідомлює проблему, а це вже шлях, який лежить на півдорозі до її розв’язання: 39% впевнені що їм заважає те, що не вистачає часу, 24% розуміють, що самі не хочуть читати, 26% - заважає непосидючість і лише в 11% є цікавіші заняття.

– На завершення маємо сказати, що книга в житті студентів займає дуже велику роль. Для когось це – релакс і засіб сприйняття світу (4%), для когось - естетична та душевна насолода (33%), для іншого – тренування розуму (26%), інколи книга – це спосіб вільно провести час (20%), або це – комфортний простір (17%). 90% респондентів впевнені, що «Крапля довбає камінь не силою, а частим падінням, так і людина стає розумною не силою, а частим читанням (Публій Овідій)» і лише 10% - так не вважають. А одна дівчина написала в своїй анкеті, що читання – це крила для тих, хто вміє «літати», мріяти та уявляти.

Отже, проаналізувавши це все, ми можемо зробити загальні висновки і висунути свої рекомендації:

V. Рекомендації

1. Впроваджувати різні форми популяризації книги в університеті, а саме:

– Організовувати зустрічі з авторами книг.

– Організовувати свята книжок.

– Презентації бестселерів.

– Організовувати літературні та поетичні вечори.

– Влаштувати виставки топ-видань.

– Організовувати клуби любителів конкретного літературного жанру.

2. Самим студентам, та і не тільки, хочемо порадити більше звертатися до книжок, і не тільки у процесі навчання, але і у свій вільний час, особливо до класичної літератури. Адже саме вона залишиться назавжди у світовій історії, не тільки як зразок того, як люди писали в ті чи інші часи; вона показує, як люди мислили, які проблеми у них виникали і як вони їх вирішували. У класичній літературі ми можемо побачити частинку себе, і зрозуміти чого ми хочемо і до чого прагнемо, і чи варте воно тих зусиль, які ми будемо прикладати, щоб досягти його. Отже, не забувайте книги, любіть їх, шануйте, дорожіть ними, а саме найголовніше ЧИТАЙТЕ.

VІ. Список використаної літератури

Балагура Т. Самостійний крок до книги. // газ. «По Українські» - №189(3), березень 2011р.

Баркер Р., Эскарпи Р. Жажда чтения. – М.: Книга, 1979.

Лукашевич М.П. Підручник для дистанційного навчання – К.: Університет «Україна», 2005.

Соціологія: Підручник / За заг. ред. проф. Андрущенка В.П., Горлача М.І./. – Харків – К., 1998.

Читання юнацтва Кіровоградщини як ресурс розвитку культури регіону // джерело інформації http://kr.cen.library.kr.ua/.

КОРОТКИЙ ІСТОРИЧНИЙ НАРИС.

У біології часто зустрічаються два поняття: онтогенез і філогенез. Онтогенез, або індивідуальний розвиток організму, починається від моменту виникнення (зародження) і завершується його природною смертю. Онтогенезу протиставляють філогенез - історичний розвиток як окремих видів і груп організмів, так і органічного світу в цілому. Філогенез проходить впродовж мільйонів років в довгому ряду поколінь.

При статевому розмноженні початком онтогенезу є запліднення з утворенням зиготи, яка далі розвивається в багатоклітинний організм. Онтогенез включає внутрішньоутробний і післяутробний (постнатальний) розвиток. Перший є об'єктом вивчення ембріології. У ньому ще виділяють період ембріональний - від запліднення до утворення певних органів і фетальний (фетус - плід) - від формування певних органів до народження.

Ембріологія - це наука про зародок, його морфологію, закономірності, причини і динаміку розвитку. Її розділяють на загальну і спеціальну. Загальна ембріологія вивчає ранні стадії розвитку зародка, утворення осьових органів, плодових оболонок, наприклад, птахів, ссавців. Сюди входить і вивчення гамет, їх розвиток, запліднення. Спеціальна ембріологія вивчає формування окремих органів, систем органів. Звичайно ці питання розглядаються при вивченні відповідних органів і систем.

З глибокої старовини у людей з'явився інтерес до суті зародження. Відгомони цього зустрічаються ще в античній літературі. Вчені багатьох країн сприяли розвитку ембріології. Спочатку це були просто спостереження після розтину тварин і птахів, філософські узагальнення. Так, славнозвісний лікар античної медицини Гіппократ (459-377 рр. до н.е.) висловив гіпотезу про те, що дихання плоду відбувається через пуповину, а з'являється він на світ тому, що йому починає не вистачати їжі. Він припустив, що всі частини зародка утворюються в один і той же час і весь подальший розвиток зводиться до зростання вже існуючих частин. Видатний мислитель старовини Арістотель (З84 – 322 рр. до н.е.). був впевнений, що головну роль в розвитку плоду виконує чоловіче сім'я, а організм матері тільки виношує плід.

Епоха середньовіччя ив внесла нічого нового в розвиток зародка. У ХVІІ столітті дуже скрупульозно досліджував розвиток ссавців, курчати в яйці англійський лікар Гарвей (1578-1657). Він побачив на жовтку невелику світлу плямочку і зрозумів, що це зародок, що розвивається, а жовток і білок служать для нього живленням. Він писав про поступове виникнення частин організму в процесі розвитку, тобто епігенез. З кінця ХVІІ століття біологи стали застосовувати для дослідження мікроскоп. Складність будови організму навіть на ранніх стадіях розвитку привела професора М. Мальпіги (1628-1694) до думки, що процес розвитку не може бути лише епігенезом. Знову відродилося і розповсюдилося на вищому рівні вчення про преформізм, почате колись Гіппократом: розвиток - це розгортання готового організму з сім'я або яйця як протиставлення епігенезу (виникненню органів з безструктурної маси). Тільки сперечалися - в яйці або сперматозоїді знаходиться зародок (овум - яйце, анімалькулюс - звірятко, спермій). Вчені розділилися на два табори – овісти і анімалькулісти.

Грунтовно спростовував преформізм і доводив справедливість епігенетичного розвитку органів з недиференційованої маси зародка К. Вольф (1734-1794), в майбутньому академік Російської Академії наук, якого вважають одним з засновників наукової ембріології. Вивчаючи розвиток курчати, він вперше описав зародкові листки, з яких послідовно формуються органи, але причиною розвитку вважав "життєву силу", тобто був віталістом.

"Теорія зародження" К. Вольфа залишалася незрозумілою сучасникам. Навіть те, що в ній було безумовно вірним, пригадали лише через півстоліття після його смерті, коли К.Бер підтвердив багато з його висновків. Два академіки Петербурзької Академії К. Бер (1792-1876) і X. Пандер (1794-1865) своїми чудовими дослідженнями багато додали в розвиток ембріології. Х. Пандер описав утворення трьох зародкових листків у курчати, роль кожного з них в розвитку певних органів. К.Бер по праву вважається засновником сучасної ембріології. Він вперше побачив яйцеклітину у тварин і людини, описав хорду у зародків курчати і людини, сформулював закон зародкової схожості, згідно якому зародки різних хребетних тварин на ранніх етапах ембріонального розвитку дуже схожі; показав, що у ембріонів в процесі розвитку виникають спочатку загальні ознаки типу, далі з'являються ознаки класу, пізніше - загону, сімейства, роду, виду і, нарешті, індивідуальні відмінності. Цей закон зіграв велику роль в створенні Ч. Дарвіном еволюційної теорії, оскільки був, на думку Ч. Дарвіна, одним з доказів спільності походження тваринного світу. В книзі К. Бера "Історія розвитку тварин", крім безлічі описів зародків птахів, рептилій, ссавців і людини, було багато і інших важливих теоретичних узагальнень.

У другій половині XIX століття його гідними наступниками стали А.О. Ковалевський і І.І. Мечников. Знаменита робота А.О. Ковалевського (1840—190I) про розвиток ланцетника - зв'язуючої ланки між хребетними і безхребетними тваринами, що показала схожість процесів зародкового розвитку тих і інших, з'явилася першим найважливішим успіхом нової еволюційної біології. У створенні порівняльної ембріології і доказі загальних закономірностей ембріонального розвитку велику роль зіграли дослідження І.І. Мечникова (1845 - 1916). Роботи К.М. Бера, О.О. Ковалевського, І.І. Мечникова та інших вчених підготували грунт для яснішого уявлення про взаємозв'язок онтогенезу і філогенезу. У чіткій формі питання про зв'язок ембріонального розвитку з еволюцією вперше поставив Ф. Мюллер (1821 - 1897). У своїх дослідженнях він зробив висновок, що в ембріональному розвитку спостерігається коротке повторення тривалого історичного розвитку. Ця думка була цілком прийнята Е. Геккелем (1834 - 1918) і, підтверджена новими даними, стала поширеною у вигляді основного біогенетичного закону. Цей закон в узагальненій формі свідчить, що в своєму індивідуальному розвитку (онтогенезі) організм повторює в короткій, стислій формі історію свого виду (філогенез). Біогенетичний закон набув великого поширення серед морфологів. Проте широко розгорнені ембріологічні дослідження виявили безліч виключень із закону і навіть суперечності. По-новому поставив питання про співвідношення між онто- і філогенезом радянський академік, засновник еволюційної морфології О.М. Сєвєрцов (1866-1936). Онтогенез, на його думку, не тільки віддзеркалення філогенезу, але і етап, на якому можуть виникати нові якості, що зберігаються в дорослому стані. Таким чином, новоутворення в процесі ембріогенезу не можна розглядати тільки як тимчасові пристосування організму до умов існування, оскільки вони можуть привести до корінної перебудови дорослої особини. Ембріональні зміни, які істотно впливають на будову дорослого організму та мають філогенетичне значення, були названі О.М. Сєвєрцовим філембріогенезами.

Теорія філембріогенезу була використана А.В. Румянцевим (1889 –1947) при вивченні еволюції різних видів хрящової і кісткової тканин, а також іншими сучасними дослідниками при вивченні закономірностей ембріонального гістогенезу.

До кінця XIX століття було накопичено багато фактичних даних про розвиток зародків різних тварин, але питання про причини, суть розвитку було ще неясне. Цьому намагалися допомогти вчені, які проводили експерименти на зародку з пересадкою його частин. Засновником цього напряму - механіки розвитку - був Вільгельм Ру (I850-1924). Видне місце в історії механіки розвитку займає Г. Шпеман (I869-I94I), який вдосконалив методику експериментальних операцій на зародку. Він є автором гіпотези про "організаційні центри" - такі ділянки зародка, які, розвиваючись раніше інших, індукують утворення різних частин його тіла. Великий внесок у розвиток цього напряму внесли і вітчизняні учені А.А. Тихомиров (I850-I93I), Д.П. Філатов (1876-1943), П.П. Іванов (1878-1942), І.І. Шмальгаузен (1884-1963) і ін.

Багато даних, освітлюючих окремі сторони ембріонального розвитку організмів, одержано за допомогою гістохімічних, біохімічних і інших нових методів дослідження. Зародковий розвиток визначається спадковим апаратом клітини, що знаходиться в ядрі. В ході цього розвитку реалізуються ознаки батьківського і материнського організмів, закодовані в генах. Таким чином, на хід ембріонального розвитку впливають багато чинників: спадкові, запрограмовані в молекулах ДНК; взаємодія частин зародка; дія чинників зовнішнього середовища - механічних, фізичних, біологічних, імунологічних. Розкриттям цих причин займаються ембріологи, одержуючи всі нові дані.

 

Рис. 1. Сперматозоїди свійських тварин (схема).

1-жеребця; 2-осла; 3-бугая; 4-барана; 5-козла; 6-кнура; 7-кобеля; 8-кота

 

СТАТЕВІ КЛІТИНИ, ЇХ РОЗВИТОК ТА ЗАПЛІДНЕННЯ

Чоловічі і жіночі статеві клітини здатні до запліднення і розвитку нового багатоклітинного організму. У зв'язку з цим вони відрізняються від решти клітин тіла (соматичних). Головна особливість - одинарний (гаплоїдний) набір хромосом (Рис. 1, 3).

С п е р м а т о з о ї д и (спермії) - дрібні рухливі клітини, що мають головку, шийку і хвостик. Розвиваються вони в звивистих канальцях сім’яника (чоловічої статевої залози). Процес розвитку сперміїв називається сперматогенез (сперміогенез). Він проходить в чотири стадії - розмноження, росту, дозрівання і формування. Самі поверхневі клітини в стінці канальця багато разів діляться мітозом, кількість їх збільшується. Ці клітини з інтенсивно забарвленим ядром, де міститься диплоїдний набір хромосом, називаються сперматогонії. Частина їх припиняє ділитися, починає збільшуватися в розмірах, тобто переходить в стадію росту. У їх ядрах відбувається складний процес підготовки до мейозу (редукційного поділу): подвоєння ДНК, зближення гомологічних хромосом і обмін їх ділянками. Ці клітини займають середнє положення в стінці звивистого канальця, є найкрупнішими з чітко окресленими ядрами і називаються сперматоцитами першого порядку (первинними сперматоцитами). Третя стадія розвитку - власне дозрівання. У цей період відбуваються одне за одним два поділи (без повторного подвоєння ДНК), що приводять до утворення клітин з гаплоїдним набором хромосом. Після першого поділу клітини називаються сперматоцитами другого порядку, але через швидкий подальший поділ їх важко знайти під мікроскопом в стінці канальця. Після другого поділу утворюються сперматиди,
які лежать в декілька рядів ближче до просвіту канальця і мають вид дрібних клітин з світлими ядрами.

 

Рис. 2. Схема сперматогенезу (І) і овогенезу (ІІ).

Останній період розвитку сперміїв - стадія формування - проходить довго, оскільки із звичайної округлої повинна утворитися клітина з типовими рисами будови сперматозоїда - головкою, шийкою і хвостиком. У цьому процесі беруть активну участь підтримуючі клітини (клітини Сертолі), з цитоплазми яких спермії, що формуються, беруть поживні речовини. Крім того, ці клітини фагоцитують залишки цитоплазми (Рис. 2).

Сперматиди набувають грушоподібної форми, оскільки ядро переміщується в одну сторону, його хроматин ущільнюється. На поверхні ядра як майбутньої головки спермію пластинчастий комплекс Гольджі утворює акросомний апарат у вигляді двох мембран, що переходять одна в одну. Ця захисна структура на поверхні головки містить ферменти, сприяючи розчиненню оболонок яйцеклітини і проникненню спермію всередину неї. Ущільнення ядра приводить до його сплощення і подовження. На іншій стороні ядра прикріпляються центріолі. Одна з них в майбутньому привноситься в яйцеклітину при заплідненні, а інша бере участь в утворенні хвостика як органоїда руху спермія. Хвостик умовно ділиться на зв'язуючий, головний і кінцевий відділи. Осьова нитка його як перетворена центріоль складається з дев'яти парних периферичних фібрілл і двох центральних. У потовщеному зв'язуючому відділі навколо осьової нитки спірально закручуються мітохондрії. У цитоплазмі цього відділу багато глікогену і ліпідів, необхідних для отримання енергії для руху спермія. Поступово хвостик стоншується, в ньому залишається тільки осьова нитка, покрита плазмолемою. Форма головки у різних тварин неоднакова: яйцевидна (бик, кіт), кругла або овальна (жеребець, верблюд), бочкоподібна (кабан). У сільськогосподарських тварин головка прикріпляється до шийки дещо збоку, асиметрично. Це сприяє поступальному руху сперміїв шляхом поєднання обертання хвоста навколо своєї осі і змієподібного руху. Довжина спермію у бика 65 мкм, жеребця 55 - 60 мкм, собаки 66 мкм, морської свинки 100 мкм (Рис. 18).

 

 

Рис. 3. Будова яйцеклітини ссавців.

 

1-ядро; 2-ядерце; 3-цитоплазма; 4-первинна оболонка; 5-вторинна оболонка; 6-прозора зона вторинної оболонки.

 

Я й ц е к л і т и н и (жіночі статеві клітини) розвиваються у фолікулах яєчника (жіночої статевої залози). Процес овогенезу (оогенез) приводить до утворення зрілої яйцеклітини з гаплоїдним набором хромосом. Він складається з трьох стадій: розмноження, росту і дозрівання. Перша стадія проходить ще у плода, де в яєчник, що розвивається, з ентодерми жовткового мішка мігрують первинні статеві клітини. У кірковій речовині яєчника вони розмножуються, кількість їх збільшується. Це овогонії. Навколо них розвивається оболонка з оточуючих епітеліальних клітин, що доставляють поживні речовини. Спочатку оточуючі клітини мають плоску форму. Вони формують примордіальний (пристінковий) фолікул. Потім епітелій стає кубічним, призматичним (первинні фолікули). Яйцеклітини в них вже не діляться і знаходяться у стадії росту (овоцити першого порядку). Ці процеси відбуваються в яєчнику після народження особини і продовжуються протягом репродуктивного періоду життя даного організму. Виходить, що у сільськогосподарських тварин після народження нові статеві клітини не розвиваються, а наявні вже овоцити першого порядку є запасом на все життя. У стадії росту овоцит першого порядку збільшується в розмірах, в його ядрі відбуваються процеси підготовки до мейозу, в цитоплазмі розвиваються органоїди і накопичуються запаси поживних речовин (фази превітеллогенезу, або малого росту, і вітеллогенезу, або великого росту). Активну участь в цьому беруть фолікули, що розвиваються (вторинні), стінки яких стають багатошаровими. Навколо яйцеклітини можна розрізнити блискучу оболонку, променистий віночок, зернистий шар і сполучнотканинну оболонку (теку) фолікула. Поступово між клітинами фолікула накопичується рідина, з'являються щілини, потім утворюється одна порожнина. Фолікулярні клітини відтісняються в одну сторону, а яйцеклітина розташовується усередині виступу – яйценосного горбика. Такий фолікул називається зрілий, розвинений, третинний, пухирчастий (граафів пухирець). Ці процеси відбуваються під впливом гормонів гіпофіза, і фолікулярна рідина містить гормон естроген.

Розміри фолікула все збільшуються, він виступає на поверхні яєчника, розривається (овуляція) і з нього виходить яйцеклітина, оточена променистим віночком. Безпосередньо перед овуляцією починається третя стадія розвитку яйцеклітини - дозрівання, тобто поділ первинного овоцита на дві різні за розмірами клітини – овоцит другого порядку і перше напрямне (редукційне, полярне) тільце. Другий поділ відбувається вже в яйцепроводі, часто у момент зустрічі із сперматозоїдом, при цьому утворюється велика зріла яйцеклітина та друге редукційне тільце. Перше тільце теж ділиться на дві клітини. Таким чином, в процесі овогенезу, як і у сперміїв, з однієї утворюється чотири клітини, але тільки одна з них зріла яйцеклітина із запасом поживних речовин (жовтка) і три редукційних тільця, що відіграють роль в зменшенні кількості хромосом. В порівнянні із сперматозоїдами яйцеклітини мають величезні розміри. Так, об'єм яйцеклітини корови перевершує спермій бика в 160 тис. разів. Звичайно яйцеклітина має округлу форму, її діаметр у сільськогосподарських тварин 120-140 мкм: у корови 135-140 мкм, свині 120-140 мкм, кобили - 113-115 мкм, кролиці 92-120 мкм. Великі розміри яйцеклітин обумовлені вмістом жовтка як поживного матеріалу для розвитку зародка. До особливостей будови яйцеклітини відносяться полярність - наявність анімального і вегетативного полюсів; кортикальний шар цитоплазми - периферичний, щільніший шар, що бере участь в заплідненні; оболонки - плазмолема, жовткова (вітеллінова) оболонка, блискуча зона, променистий віночок (Рис. 3). У яйцеклітин птахів і рептилій є і третинні оболонки.

За кількістю жовтка яйцеклітини сільськогосподарських тварин відносяться до оліголецитального типу, а за його розташуванням – ізо - або гомолецитального, тобто жовтка мало і він рівномірно розподілений в клітині. Є і інші типи яйцеклітин. Так, у амфібій вони мезолецитальні і телолецитальні, тобто містять середню кількість жовтка, що лежить на вегетативному полюсі. У рептилій, птахів яйцеклітини полілецитальні, телолецитальні: велика кількість жовтка, зосередженого на вегетативному полюсі.

З а п л і д н е н н я. При злитті чоловічої і жіночої статевих клітин відновлюється диплоїдний набір хромосом, привнесених двома різними за умовами розвитку організмами, що сприяє кращому пристосуванню потомства до зовнішнього середовища. Для того, щоб відбулося це злиття, необхідна сумісна дія багатьох біологічних чинників. При заплідненні виділяється величезна кількість сперміїв. Так, в еякуляті жеребця загальна кількість сперматозоїдів 4 – 20 млрд, бугая 4 – 10 млрд, кабана 20 – 80 млрд, барана – 2 – 10 млрд. На цьому засноване штучне запліднення. При глибокому охо-лоджеииі сперми (до -196 ⁰С) спостерігається анабіоз - припиняється обмін речовин при збереженні здатності до запліднення після нагрівання. Внаслідок цього сперма цінних плідників може зберігатися декілька років і при розбавленні використовуватися для запліднення багатьох самок.

За декілька годин спермії проникають в яйцепровід (маткову трубу), у верхній третині якого відбувається зустріч з яйцеклітиною після її овуляції. Швидкість руху сперміїв в статевих шляхах самки 2 – 4 мм в хвилину, проте на їх шляху зустрічається багато несприятливих чинників, тому велика частина сперміїв гине. Наприклад, в еякуляті щура 70 млн. клітин, а через 12 годин у верхній третині яйцепровода їх налічується менше 50 екз. Життєздатність сперміїв в статевих шляхах самки різна: у корови 25 - 30 годин, вівці 30 - 36 годин, кролиці 8 - 12 годин (за даними сучасного вітчизняного ембріолога Г.А. Шмідта).

Перш ніж спермії зможуть вступити в контакт з плазмолемою яйцеклітини, вони повинні пройти через клітини променистого вінця, а потім через блискучу зону. Але спочатку у сперматозоїда виникає акросомна реакція - вивільнення ферментів для полегшення проходу через оболонки. Для цього необхідна певна кількість сперміїв, можна і іншого виду тварин. Проте проникнути в яйцеклітину може, в основному, спермій свого виду. Пройшовши через блискучу зону, сперматозоїд потрапляє на жовткову оболонку, і плазмолеми обох клітин зливаються. У кортикальному шарі яйця гранули глікозамінгліканов (мукополісахаридів) набухають, перетворюються у вакуолі, які швидко розриваються, і їх вміст утворює під жовтковою оболонкою перівітелліновий простір. Оточуючі його численні мікроворсинки охоплюють чоловічу статеву клітину і втягують в яйце. В цей же час на внутрішній поверхні жовткової оболонки накопичується щільний матеріал кортикальних гранул, і утворюється оболонка запліднення, яка не дає пройти всередину іншим сперміям. Проникнення одного спермія в яйцеклітину називається моноспермією. Це характерно для сільськогосподарських тварин, приматів. У полілецитальних яйцеклітин (рептилії, птахи) в яйце проникає багато сперміїв (поліспермія), але в заплідненні бере участь один. Після проникнення в яйцеклітину ядро спермія не змінюється до тих пір, поки в ній не завершиться процес мейозу з виділенням редукційного тільця. Потім ядро спермія набухає, в ньому розкручується щільно упакована хроматинова нитка - чоловічий пронуклеус, який разом з частиною шийки починає просуватися до центру яйця. Обмін речовин в яйцеклітині посилюється, її ядро (жіночий пронуклеус) теж прямує до центру. Тут в пронуклеусах відбувається подвоєння ДНК, ядерні оболонки руйнуються. Обидва пронуклеуса зближуються і утворюється зигота з диплоїдним набором хромосом. Центріоль спермія ділиться, і починає формуватися веретено першого дроблення. Хромосоми займають екваторіальне положення (метафаза). Потім вони діляться і розходяться по полюсах (анафаза), формуючи дві клітини (бластомери). Це перший поділ зиготи, з якого почина-ється розвиток зародка. Таким чином, спермій, що потрапив в яйцеклітину, ви-конує цілий ряд функцій: стимулює дозрівання яйцеклітини і виділення редук-ційного тільця; вносить гаплоїдний набір хромосом; вносить центріоль, що бе-ре участь в механізмі клітинного поділу. Якщо при заплідненні спермій вносить Х – хромосому, то стать майбутнього організму буде жіночою, якщо У – хро-мосому – чоловічою. Невикористані спермії і незапліднені яйцеклітини гинуть в яйцепроводах або матці і фагоцитуються лейкоцитами (Рис.20).