І. Ознайомлення студентів з методикою контактно! взаємодії

Розроблені спеціальні технології поступового просування до контакту, які дають змогу подолати опір партнера у спілкуванні та бар'єри, які він вибудовує, Високу ефективність має так звана методика контактної взаємодії, запропонована Л. Б, Філоновим (5),

Реалізуючи цю методику, ініціатор спілкування досягає ефективної взаємодії всупереч початковому опору співрозмовника.

Головні тези цієї методики такі:

1. Довірче спілкування не може бути нав'язаним, воно має виникнути як природне бажання іншої сторони.

2. Процес спілкування, встановлення контакту проходить у своєму розвитку певні етапи (стадії спілкування). Затримка того чи того етапу або спроба проминути його може порушити взаємодію.

3. Процес взаємодії має розвиватися послідовно, а перехід до іншої стадії здійснюватися лише за наявності певних ознак.

Розгляньмо стадії контактної взаємодії на прикладі спілкування вчителя та підлітка. Цей вибір зумовлений, з одного боку, тим, що найбільші ускладнення відчуває вчитель у спілкуванні саме з підлітками. З другого боку, саме у взаємодії з підлітками ця методика дає найкращий результат.

І. Накопичення згоди, Не можна одразу розпочинати з предмета розмови, якщо ви маєте підозру, що ця ситуація є неприємною для підлітка. Отже, завдання першого етапу взаємодії — нейтралізація настороженості, тривожності партнера, розвідувальний пошук спільних тем для розмови. Роздратований, брутальний, збуджений підлі-

ток може провокувати вас на такий самий тон, але ваше завдання — підвести його до згоди, спочатку хоча б у розмові на якусь незначущу тему. Для цього потрібно ставити запитання, на які співрозмовник даватиме тільки позитивні відповіді. На цій стадії Домагаються первинної співзвучності, збігу у висновках і судженнях. Про результати можна судити з того, що скоротяться паузи співрозмовника, він почне висловлюватися і розслабиться, зменшить самоконтроль за висловлюваннями.

II. Пошук спільних інтересів. На цій стадії важливо знаходити і зважати на погляди, що збігаються, схожість позиції, однакові захоплення тощо. Вчитель нібито стає на один рівень з підлітком і доводить йому, що вони можуть зрозуміти одне одного. Важливо виявити схильність і здатність до поступок (підліток має переконатися, що дорослий може піти йому назустріч, якщо переконається у його, підлітка, правоті), показати зацікавленість у тому, що хвилює і цікавить співрозмовника.

III. Взаємне прийняття для обговорення особистих справ. До початку цієї стадії спілкування вже має позитивне емоційне забарвлення, і можна починати шукати міцніше підґрунтя для поглиблення стосунків. Тут важливо, щоб учитель показав: незалежно від фактичного стану справ він беззастережно приймає ті позитивні якості, які підліток собі приписує. Потрібно підвести співрозмовника до висновку, що спільними в них є не тільки інтереси, а й погляди, що їхні характери схожі.

IV. Виявлення якостей, небезпечних для взаємодії. На цій стадії настороженість підлітка послаблено, знятб настільки, що він уже може поділитися своїми тривогамк з приводу негативних якостей, які в нього є, вдатися до самокритики (причому не тільки в безпосередній форміг а й опосередковано, ніби говорячи про інше). У нього з'являється потреба розкритися цілковито.

V. Реалізація способів індивідуальною впливу і взаємної адаптації. На цій стадії психологічне підґрунтя спілкування вже настільки міцне, що можна підступатися до реалізації тієї початкової мети, яку ставив перед собою ініціатор спілкування. Тепер він уже може відверто говорити про те, що потрібно підліткові змінити в поведінці *ш характері.

VI. Погоджена взаємодія. Лише тепер слід починати принципові дискусії з тих проблем, які були окреслені перед початком взаємодії. Адже установки нейтралізовано, взаємну довіру встановлено, виникла можливість прислухатися до доводів і наказів неупереджено, без нашарування впливу особистісних якостей та психологічних бар'єрів.

2о Обговорення головних теоретичних положень з теми

Студенти вже мали можливість розглянути деякі чинники на попередніх заняттях. Тому при обговоренні питань слід актуалізувати результати попередніх теоретичних дискусій, а також звернути увагу студентів ще на деякі аспекти спілкування.

Спеціалісти з питань конфліктів наголошують на тому, що саме спілкування, яке має бути головним інструментом для розв'язання більшості життєвих та професійних проблем, само собою може породжувати нові конфлікти. Так, учитель, бажаючи зняти напруження в конкретній ситуації, висловлює свої наміри недостатньо чітко або його партнер у спілкуванні слухав неуважно, не зрозумів його наміру. Спілкування може призвести до негативного результату, якщо в процесі взаємодії виникне почуття образи, ворожості, відчуження. Тому, вступаючи у взаємодію, слід пам'ятати, що такі ускладнення виникають досить часто.

1) Неконгруеитність поведінки або відмінності між мовленнєвим та немовленнєвим спілкуванням. Спеціалісти в галузі спілкування стверджують, що тільки 7 % інформації, що передається, становить зміст сказаного. 55% інформації передається на невербальному рівні (мімікою, жестами), а 38 % — це якісні характеристики голосу (висота тону, тембр). Проте у процесі спілкування ці невер-бальні засоби реалізуються поза контролем свідомості, імпульсивно. Тому те, що проголошується, може не збігатися з тим, що демонструється у поведінці. Так, учитель може говорити про своє доброзичливе ставлення до учня, але поводитися при цьому нервово, з відчуженням. Тому в учня виникне сумнів щодо його щирості.

Отже, під час взаємодії слід звертати увагу на засоби і манеру спілкування, своєчасно виправляти помилки та розбіжності. Розлад між словами, репліками, мімікою, жестами, рухами тіла може мати вирішальне значення для спілкування, роблячи його неможливим.

Виявляючи такі розбіжності у ситуації взаємодії, слід звертати на них увагу опонента, Однак робити це потрібно доброзичливо, фіксуючи обговорення не на самих розбіжностях, а на своєму сприйманні та почуттях; "Я відчуваю, що ви чимось розгнівані (роздратовані, занепокоєні), судячи з вашого тону. Я хотів би знати, чи не пов'язане це зі мною". Таким чином, партнеру у взаємодії надається можливість виявити свої приховані почуття чи обговорити проблеми.

2) Вплив на взаємодію прихованих (хибних) припущень, Входячи у взаємодію, людина найчастіше має певні припущення щодо особливостей поведінки та особистості партнера у спілкуванні, його реагування на окремі дії.

Наявність неточних або хибних припущень може значною мірою ускладнити процес взаємодії, спрямувати його в інший бік. Так, учитель може гадати, що опір підлітка (юнака) у конкретній ситуації спричинений його невихованістю, неповагою до нього, насправді ж це цілком природна реакція на вияв неповаги з боку самого вчителя.

Із засобами подолання хибних або прихованих припущень можна ознайомитися, опрацювавши відповідну літературу [7, с 100].

3) Проблема прихованого контексту спілкування. Входячи у взаємодію, людина не завжди усвідомлює істинні відчуття, думки, бажання. Проте, не висловлюючись конкретно щодо того, що її непокоїть, вона рідко дістає адекватну відповідь. Адже її партнер у спілкуванні має орієнтуватися не в наявному розвиткові ситуації (перебігу подій), а в складному, замаскованому контексті взаємин. Найчастіше виникає ситуація, коли певні неясності у поведінці іншої людини не помічаються, ігноруються. Це призводить до неадекватних дій, або ж взаємодія повністю блокується.

У педагогічній діяльності таке становище ускладнюється тим, що дитина найчастіше сама не розуміє, що з нею коїться, не може усвідомити своїх прагнень, бажань або

страхів, побоювань. Тому вчитель повинен бути зорієнтований передусім не на поведінку учня, а на прогноз можливих причин такої поведінки, "думати й аналізувати за двох". Якщо педагог не орієнтований на виявлення прихованих мотивів поведінки, то спілкування з учнем призводить до образ, роздратування, хибної поведінки, а зрештою, ускладнення конфлікту.

Учитель повинен контролювати свої дії, висловлювання, робити їх чіткими, зрозумілими для співрозмовника. Цікаві рекомендації з оптимізації спілкування (як правильно слухати, як виявляти прихований контекст висловлювань) наводяться у літературі [6, с 55—82;?, с. 106—115].

Які ж чинники ускладнюють спілкування?

Погрози (спричинюють страх, образу, ворожість): "Якщо ти не будеш добре себе поводити, тебе виженуть зі школи".

Накази, безапеляційні розпорядження (підкреслення своєї влади над іншими): "Я даю тобі два тижні, щоб ти виправив двійку і став слухняним".

Негативна критика: "Ти недостатньо старанно працюєш; у тебе немає прагнення до роботи"; "Як можна бути таким неорганізованим?.."

Образи, образливі порівняння, прізвиська: "Таке питання може поставити тільки тупа людина"; "Ти просто роззява, чого ще можна від тебе чекати?"

Апеляція до обов'язків (слова-"боржники"): "Ти повинен поводити себе відповідним чином"; "Ти не маєш права так розмовляти"; Ти мусиш добре вчитися".

Репліки-пастки: "Вихована людина не повинна так розмовляти з дорослим", або натяки без розкриття важливої інформації: "Якщо ти будеш поводити себе добре, я зможу допомогти тобі" (не вказуючи, як себе повинен поводити співрозмовник).

Допит: "Розкажи мені, чим ти займаєшся у вільний час. Чого тебе навчають твої друзі? Про що ви говорите у цій компанії?"

Похвала з "пасткою": "Ти ж розумна людина, як же можна таке робити?"

Упереджений діагноз мотивів поведінки: "У тебе немає бажання вчитися; ти безсоромна людина, якщо таке робиш".

Несвоєчасні поради: "Якби ти взявся за розум, було б краще'.'; "Залиш цю спортивну секцію, вона заважає тобі вчитися".

Переконання логікою: "Нічого тут рюмсати, таке покарання цілком зрозуміле. Якщо ти так зробиш, то будеш мати великі неприємності"

Відмова від обговорення питання; "Та хіба це проблема? ї ця дрібниця тебе так розхвилювала?"

Зміна теми: "Це дуже цікаво. Але давай краще поговоримо про твої оцінки".

Змагання: "Та хіба це проблема? От у мене проблема складніша".

Заспокоєння запереченням: "Усе мине, все коли-небудь закінчується, тому не слід хвилюватися" [6, с. 46—47].

Шляхи поліпшення спілкування. Під час обговорення цього питання слід звернути увагу студентів на те, що техніка взаємодії має великий вплив на розвиток спілкування. Потрібну інформацію студенти можуть отримати у відповідній лекції, а також у рекомендованій літературі [2, 4, 6, 7, 8]. Важливо також дотримуватися певних загальних правил поведінки на різних етапах проведення бесіди:

1. Слід оволодіти конфліктною ситуацією, розрядити взаємну емоційну напруженість. Передусім потрібно зняти напруження м'язів, скутість, подолати неконгруентні рухи. Міміка, поза, жести мають не лише виражати внутрішній стан, а й впливати на нього позитивно.

2. Своєю поведінкою вчитель повинен вплинути на партнера, зняти його афективність. Цьому сприяє доброзичлива посмішка, контакт поглядів, пауза.

3. Потрібно зрозуміти мотиви поведінки співрозмовника. Звернення до аналізу знижує емоційне напруження. Треба відмовитися від оцінок, насамперед негативних, висловити розуміння складнощів партнера, передати свій стан та почуття.

4. Слід погодити цілі спілкування. Виявити те, що поєднує із співрозмовником, знайти спільну точку зору, продемонструвати можливість синхронізації дій.

5. Треба закріпити свою позицію вірою в можливість продуктивного результату взаємодії, висловити надію на подальше продовження контактів [1, с 151—152].

259