Співвідношення та взаємний вплив феноменології, герменевтики та екзистенціалізму.

Предметом феноменології є опис актів свідомості стосовно об´єктів. Центральним поняттям феноменології є"інтенційність", тобто спрямованість свідомості на об´єкт. Однак інтенційні предмети, про які йдеться у феноменології, не мають нічого спільного з реальними, які виключаються з розгляду. Філософію як науку про "чисті сутності" феноменологи протиставляють пізнанню реальних фактів. "Нова філософія", що мислилась Гуссерлем як науковчення, була зорієнтована на вивчення науки, а не реальної дійсності.

У цілому сутність вчення Гуссерля можна звести до трьох основних ідей:

1) філософія не має ніякого відношення ні до навколишнього світу, ні до наук про нього; предмет філософії - феномени свідомості, які розглядаються як єдині і безпосередньо дані;

2) феномени - це не психічні явища, а абсолютні сутності, які мають загальне значення, не залежать від індивідуальної свідомості і в той же час знаходяться тільки в ній і не існують поза нею;

3) вказані сутності не пізнаються шляхом абстрагуючої діяльності розуму, а безпосередньо переживаються, а потім описуються так, як вони осягаються в акті інтуїції.

Екзистенціалізм - один з відомих поширених модних напрямів сучасної західної філософії. Він виник після Першої світової війни, коли було зруйновано ілюзії щодо нескінченного прогресу, який гармонійно розгортається в історії. На зміну цій ілюзії прийшло відчуття безглуздості людського існування, безперспективності історичного процесу і водночас глибокого безсилля. Вдвоє посилюється це відчуття під час Другої світової війни, воно володіє людьми і після неї.

Філософською течією екзистенціалізм став після Першої світової війни, що зворушила основи усього соціально-економічного устрою європейського суспільства насамперед його негативну ліберально-християнську ідеологію з її просвітительською впевненістю у неподоланості прогресивного руху людства завдяки успіхам науки. Перша і особливо Друга світова війна з організованим фашизмом геноцидом виявили явний дефіцит гуманності у самому підґрунті науково-технічної цивілізації - у стосунках між людьми. Виникають великі сумніви в тому, що "знання - сила", а також сильні "підозри" в тому, що людина - істота розумна. Тоді і прийшли часи екзистенціалізму,котрий у 40-60-ті роки XX ст. стає самою популярною течією думки в Західній Європі.

Центральною проблемою, на якій зосереджують увагу філософи-екзистенціалісти, є проблема взаємовідносин людини і суспільства. З точки зору екзистенціалістів, взаємовідносини людини і суспільства характеризуються відчуженістю одне від одного, що є фундаментальною характеристикою людського буття. Суспільство влаштоване так, що "виробляє" масу однакових людей, тиражує їх як товар. Однаковість, нерозрізнюваність людей забезпечується тим, що людина читає те, що читають інші, міркує, як інші, радіє тому, чому радіють усі, живе "як усі". Суспільство зацікавлене в цьому, воно підкорює людину, не дає їй "відбутися" як унікальній особі.

Нову постановку проблеми герменевтики дав німецький філософ-екзистенціаліст Мартін Хайдеггер (1889-1976). У своїй програмній праці "Буття і час" (1927) Хайдеггер відмовляється від традиційних післядекартовських понять: суб´єкт, об´єкт, пізнання, дух, матерія. Для виявлення передумов людського існування Хайдеггер застосовує феноменологічний метод Гуссерля, отже, герменевтика для нього - це феноменологія людського буття.

На противагу попередній герменевтиці, що розрізняла розуміння, тлумачення (інтерпретацію) і "застосування" (аплікацію) як відносно самостійної процедури, вчений Гадамер стверджує їх тотожність: 1) розуміння завжди є "тлумачуючим", а тлумачення - "розуміючим"; 2) розуміння можливе лише як "використання" - співвідношення змісту тексту з культурним та інтелектуальним досвідом сучасності. Розуміння укорінене як у забобоні суб´єкта розуміння, так і в забобоні об´єкта розуміння.