Тематика та зміст самостійної

Хворий миттєво втрачає свідомість, відмічається судомне скорочення м'язів, зупинка дихання, різкий розлад серцевої діяльності.

Якщо ураження не призвело до моментальної загибелі та через деякий час свідомість постраждалого відновилася, то в нього визначається головний біль, сонливість, загальна млявість. Місцево відмічаються сліди опіку у вигляді жовтувато-бурих плям та смуг.

Електричні травми являють собою чітко виражені місцеві пошкодження тканин організму, викликані впливом електричного струму або електричної дуги. Зазвичай це ураження шкіри, рідше — інших м'яких тканин, а також зв'язок і кісток. У більшості випадків електротравми виліковуються і працездатність потерпілого відновлюється повністю або частково. В окремих випадках, зазвичай при важких опіках, травми можуть призвести до загибелі людини.

Розрізняють такі електричні травми: електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, електроофтальмія.

 

Постраждалий лежить, ухопившись за розетку, електропристрій чи мета­левий предмет, який вставлений в електророзетку або електроприлад.

- Відчувається запах горілого, плавленої пластмаси.

- На шкірі ураженого можна побачити почервоніння, набряки, опіки, обвуглення.

- Людина лежить без свідомості, обличчя бліде.

- Можливі зупинка дихання, слабке чи відсутнє серцебиття.

Невідкладна медична допомога може бути різною; у залежності від того, хто її надає, розрізняють:

· першу медичну некваліфіковану допомогу, яка здійснюється немедичним працівником, який часто не має необхідних засобів та медикаментів;

· першу медичну кваліфіковану (долікарську) допомогу, яка здійснюється медичним працівником, який пройшов спеціальну підготовку з надання першої допомоги (фельдшер,медична сестра, лаборант, зубний технік і т. д.);

· першу лікарську медичну допомогу, яка здійснюється лікарем, який має у своєму розпорядженні необхідні інструменти, апарати, медикаменти, кров та кровозамінники та інше).

Першу медичну допомогу потребують особи, з якими трапився нещасний випадок або в яких раптово виникло важке захворювання, що загрожує життю.

Нещасним випадком називається ушкодження органів людини або порушення їхньої функції при раптовому впливі навколишнього середовища. Нещасні випадки часто трапляються в умовах, коли немає можливості швидко повідомити про них на станцію швидкої медичної допомоги. У таких обставинах надзвичайно важливого значення набуває перша невідкладна медична допомога, яка повинна бути надана на місці пригоди до прибуття лікаря або доставки постраждалого до лікувального закладу. При нещасних випадках постраждалі, їхні родичі, сусіди або випадкові свідки нерідко звертаються за допомогою у найближчі медичні заклади (аптека, зубопротезна майстерня, лабораторія, санітарно-епідеміологічна станція (СЕС), дитячий садочок тощо). Медичні працівники цих закладів повинні негайно прийти на допомогу.

Для того щоб вміти кваліфіковано надавати першу невідкладну медичну допомогу при нещасних випадках та раптових захворюваннях, усі медичні працівники повинні чітко знати основні ознаки різних ушкоджень, раптових захворювань, уявляти наскільки небезпечні для постраждалого або хворого можуть бути ці ушкодження або стан.

Термінальний стан (лат. terminalis — прикордонний, кінечний) — кінцеві стадії життя — агонія і клінічна смерть; стан між життям та смертю.

Під час термінальних станів відбувається розпад функцій серцево-судинної системи, дихання, центральної нервової системи, нирок, печінки, ендокринної системи, метаболізму. Найістотнішим є згасання функцій центральної нервової системи. Наростаюча гіпоксія і подальша аноксія в клітинах головного мозку (перш за все кори головного мозку) призводять до заміни окисного типу обміну на гліколітичний. При цьому спостерігається порушення синтезу АТФ, іонних градієнтів, утворюються вільні радикали, підвищується проникність клітинних мембран. Ці зміни обміну тягнуть за собою деструктивні зміни в клітинах, що проявляється у вигляді мутної гідропічної дегенерації.

В принципі ці зміни є оборотними і при відновленні нормального постачання тканин киснем не тягнуть за собою станів, які загрожують життю. Але при тривалої аноксії вони переходять в необоротні дегенеративні зміни, які супроводжуються гідролізом білків і, врешті-решт, розвивається аутоліз. Найменш стійкими до гліколітичному типу обміну є тканини головного і спинного мозку, всього лише 4-6 хвилин аноксії необхідно, щоб відбулися незворотні зміни в корі головного мозку. Довше при гліколітичному типі обміну можуть функціонувати підкіркова область і спинний мозок. Виразність термінальних станів і їх тривалість залежать від вираженості і швидкості розвитку гіпоксії і аноксії.

· До термінальних станів відносять:

· Важкий шок (шок IV ступеня)

· Позамежна кома

· колапс

· Преагональний стан

· Термінальна пауза

· Агонія

· Клінічна смерть

 

Реанімація — комплекс заходів, спрямований на відновлення різко порушених або втрачених життєво-важливих функцій організму (серцево-легеневі та церебральні функції).

Необхідність у реанімаційній допомозі може виникнути у будь-якій обстановці. Життя постраждалого у цьому випадку буде залежати від того, наскільки людина, яка надає допомогу, володіє методами реанімації (зовнішній масаж серця та штучне дихання). Звичайно, що повноцінні реанімаційні заходи може провести лише медичний працівник.

Велике значення має організація спеціального кабінету у полікліниці, аптеці, будь-якому медичному пункті, де необхідно мати реаніматологічний набір. У ньому повинні бути:

1. стерильні бинти та серветки;

2. шприці у спеціальних укладках;

3. кровоспинні джгути;

4. повітровід для дихання рот у рот;

5. ручний мішок-респіратор;

6. медикаменти: адреналін у ампулах — 0,1% розчин, кальцію хлорид у ампулах — 10% розчин, кофеїн, ефедрин, корглікон, промедол або морфін, преднізолон для внутрішнього введення, новокаїн, папаверин, нітрогліцерин у таблетках;

7. розчини для внутрішнього вливання — поліглюкін, гемодез та желатиноль;

8. голки для венепункції;

9. стерильна система для внутрішньовенного вливання.

Спеціальні реанімобілі оснащені усім необхідним для здійснення реанімації, навіть для проведення операцій (трахеостомія, катетеризація вен, артерій та серця, прямий масаж серця та ін.).

В усіх великих лікарнях є спеціальні реанімаційні відділення. Ці відділення мають окремий штат лікарів-реаніматологів та висококваліфікованих сестер, складне обладнання для проведення реанімації, діагностічну апаратуру. У реанімаційні відділення надходять тяжкохворі з інших відділень, наприклад, після операції, та доправлені машинами швидкої допомоги.

Існують реанімаційні відділення

· терапевтичного профілю, в яких лікують хворих з інфарктом міокарда, з гострою серцевою недостатністю, тяжкими захворюваннями органів дихання,

· хірургічні — для післяопераційного ведення хворих,

· токсикологічні центри — для лікування отруєнь,

· травматологічні відділення — для хворих з тяжкими травмами та травматичним шоком.

 

 

 

Закритий масаж серця
Проводиться шляхом ритмічного натискування на серце між передньою стінкою грудної клітки і хребтом. У цьому випадку кров з порожнин серця виштовхується у великі артерії. При припиненні тиску серце внаслідок своєї еластичності розслабляється і заповнюється кров'ю

Перш, ніж приступати до проведення штучного дихання, необхідно звільнити постраждалого від стискуючого його одягу, розстібнути комір, ліфчик, послабити ремінь, потім очистити порожнину рота від слизу, ґрунту та інших предметів Затиснути пальцями ніс постраждалого, розкрити його рот, зробити глибоке вдихання повітря і, щільно притиснувши свій рот до рота постраждалого, здійснювати різке видихання повітря до тих пір, доки легені постраждалого не наповняться повітрям і грудна клітка не почне підійматись. Потім необхідно дати можливість постраждалому зробити пасивний видих і продовжувати видихати повітря в легені постраждалого

 

Лікування залежить від причини асфіксії, яку слід встановити першу чергу. При закупорці дихальних шляхів блювотними масами, слизом, кров'яними згустками або їжею — звільнитиверхні дихальні шляхи (протерти марлевим тампоном, відсмоктати гумовим балончиком тощо), почати негайно штучне дихання способом «рот в рот» або «рот в ніс». Одночасно налагодити вдихання зволоженого кисню (чистого або у суміші СО₂), ввести лобелін, цититон. Іноді необхідна трахеотомія.

За паралічу дихального центру необхідно негайно припинити наркоз та розпочати штучне дихання, ввести внутрішньовенно 1 мл 1% розчину лобеліну або 1 мл цититону, вдувати вуглекислий газ через нелатоновський катетер, введений у ніс на глибину 5-6 см, підшкірно 2-3 мл 20% розчину камфори, 2 мл 10-20% розчину кофеїну.

Язик слід витягнути та ритмічно посмикувати за допомогою язикотримача або шовкової нитки, проведеної через всю товщу його по середній лінії на відстані 1,5-2 см від кінчика.

Сторонні тіла, що потрапляють до гортані, трахеї чи бронхів, видаляються за допомогою спеціальних інструментів або хірургічно. важливо негайно повернути набік голову хворого. Дані дії допоможуть запобігти западання язика, попадання слини в дихальні шляхи. Якщо помітні напади блювоти, повернути набік потрібно все тіло, а не тільки голову.

 

Надання першої допомоги при утопленні. При справжньому (мокрому) утопленні рідина обов'язково потрапляє в легені (75-95% всіх утоплень). При ре­флекторному звуженні в голосову щілину (сухе утоплення) вода не потрапляє в легені і людина гине від механічної асфіксії (5-20% утоплень). Зустрічаються утеплення від первинної зупинки серця і дихання внаслідок травми, темпера­турного шоку. Утоплення може наступити при тривалому пірнанні, коли кіль­кість кисню в організмі зменшується до рівня, що не відповідає потребам мозку.

Ознаки - у випадку мокрого утоплення, коли потерпілого рятують одразу пі­сля занурення в воду, у початковий період після його підняття на поверхню ві­дмічається загальмований або збуджений стан, шкіра і видимі слизові бліді, дихання супроводжується кашлем, пульс прискорений, потерпілого морозить. Верхній відділ живота - здутий, нерідко буває блювання шлунковим вмістом з проковтнутою водою. Вказані ознаки можуть швидко зникнути, але інколи слабість, запаморочення, біль у грудях та кашель зберігається протягом кількох днів. Якщо тривалість остаточного занурення потерпілого становило не більше кількох хвилин і після витягнення з води не було свідомості, шкіра синюшна, з рота і з носа витікає піна рожевого кольору, зіниці слабо реагують на світло, щелепи міцно стиснуті, дихання уривчасте або відсутнє, пульс слабий не рит­мічний. Стан організму характеризується як агональний.

У тих випадках, коли після остаточного занурення потерпілого під воду на 2-3 хв самостійне дихання і серцева діяльність як правило, відсутні, зіниці роз­ширенні і не реагують на світло, шкіра синюшна. Всі ці ознаки свідчать про на­стання клінічної смерті. При сухому утопленні посиніння шкіри виражене ме­нше, в атональному періоді відсутнє витікання піни з рота, у випадку ж клініч­ної смерті її тривалість становить 4-6 хв.

 

Жертва удавлення не зможе говорити, так як повітря не може досягти її легенів. Але якщо постраждалий може на ваше звернення тільки показати на своє горло, починає синіти то він швидше за все удавився. Ви повинні виконати негайно прийом Геймліха (Heimlich).

· Займіть правильну позицію – станьте за жертвою, міцно поставивши одну ногу між ніг постраждалого.

· Обхопіть однією рукою постраждалого і покладіть кулак цієї руки трохи вище його пупка.

· Покладіть другу руку безпосередньо на першу.

· Стискайте швидко живіт потерпілого в напрямку вгору стільки разів, скільки необхідно, щоби усунути сторонній об’єкт з дихальних шляхів постраждалого.

 

 

тематика та зміст самостійної