О прохождении производственной практики

(с 11 мая по 23 мая)

 

студентки 4 курса

Гаркач П.А.

 

Научный руководитель:

Универ

Научный руководитель:

С места прохождения

 

МИНСК 2015

Введение

Наименование базы прохождения практики: микробиологическая лаборатория ГУ «Минский зональный центр гигиены и эпидемиологии»

Целью учебной практики является приобретение навыков работы в микробиологической лаборатории: отбор проб, проведение микробиологических исследований, приготовление сред, посевы материала, анализ полученных результатов.

1. Материалы и методы исследования.

1.1. Объекты исследования:

- питьевая вода из источников централизованного водоснабжения исследовалась на соответствие требованиям СанПиН 10-124 РБ 99[1] и нецентрализованного водоснабжения на соответствие требованиям СанПиН «Гигиенические требования к источникам нецентрализованного питьевого водоснабжения населения»[2];

- смывы с медицинских инструментов исследовались на соответствие требованиям Гигиенический Норматив «Показатели безопасности изделий медицинского назначения, медицинской техники и материалов, применяемых для их изготовления»[3];

- вода из чаши бассейна на соответствие требованиям СанПиГН «Гигиенические требования к устройству, оборудованию и эксплуатации плавательных бассейнов» [4], инструкция по применению «Методы санитарно-микробиологического контроля воды плавательных бассейнов [5].

Таблица 1 – Микробиологические показатели безопасности для питьевой воды из источников централизованного водоснабжения

Наименование показателя	Единица измерения	Норматив
Термотолерантные колиформные бактерии 1)	Число бактерий в 100 см3	Отсутствие
Общие колиформные бактерии 1), 2)	Число бактерий в 100 см3	Отсутствие
Общее микробное число 2)	Число образующих колонии бактерий в 1 см3	Не более 50
Колифаги 3)	Число бляшкообразующих единиц (БОЕ) в 100 см3	Отсутствие
Споры сульфитредуцирующих клостридий 4)	Число спор в 20 см3	Отсутствие
Цисты лямблий 3)	Число цист в 50 дм3	Отсутствие

 

Примечания:

1. При определении проводится трехкратное исследование по 100 см³ отобранной пробы воды.

2. Превышение норматива не допускается в 95% проб, отбираемых в точках водоразбора наружной и внутренней водопроводной сети в течение 12 месяцев, при количестве исследуемых проб не менее 100 за год.

3. Определение проводится в системах водоснабжения из поверхностных источников перед подачей воды в распределительную сеть

4. Определение проводится при оценке эффективности технологии обработки воды.

Таблица 2 - Микробиологические показатели безопасности для питьевой воды из источников нецентрализованного водоснабжения

Наименование показателя	Единица измерения	Норматив
Термотолерантные колиформные бактерии	Число бактерий в 100 см3	Отсутствие
Общие колиформные бактерии	Число бактерий в 100 см3	Отсутствие
Общее микробное число (при 37 0)	Число образующих колонии бактерий в 1 см3	Не более 100

 

Таблица 3 –

Таблица 4 –

 

1.1.1 Отбор проб

Отбор проб питьевой воды из источника централизованного водоснабжения

Отбор проб на стерильность с медицинского инструмента

Взятие смывов происходит согласно Инструкции 4.2.10-22-1-2006 [6]. Взятие смывов производят стерильным ватным тампоном на палочках, вмонтированных в пробирки или марлевыми салфетками, размером 5х5 см, простерилизованными в бумажных пакетах или в чашках Петри. Для увлажнения тампонов в пробирки с тампонами наливают по 5,0 мл стерильного раствора нейтрализатора. При применении дезинфектантов, содержащих хлор или перекись водорода, в качестве увлажняющей жидкости следует использовать раствор нейтрализатора (1% пептонная вода + 3% ТВИН-80 + 0,5% тиосульфата натрия), при применении других - 1% пептонная вода + 3% ТВИН-80 + 0,3% лецитина. При использовании салфеток стерильный раствор нейтрализатора разливают в стерильные флаконы по 5,0 мл. Салфетку захватывают стерильным пинцетом, увлажняют нейтрализатором и, после протирания исследуемого объекта, помещают во флакон.

При контроле мелких предметов смывы забирают с поверхности всего предмета; при контроле предметов с большой поверхностью смывы проводят в нескольких местах исследуемого предмета площадью примерно в 100-200 см².

Отбор проб воды из чаши бассейна

 

1.2 Питательные среды:

1.2.1 Тиогликолевая среда

Состав:

гидролизат казеина (в пересчете на сухой остаток) 15 г

дрожжевой экстракт (10% в пересчете на сухой остаток) 5 г

натрий хлорид 2,5 г

глюкоза 5 г

цистин 0,75 г

тиогликолевая кислота 0,3 мл

раствор резазурина 1:1000 свежеприготовленный 1 мл

агар-агар 0,75 г

вода дистиллированная 1000 мл

рН среды после стерилизации 7,0-7,2

Приготовление:

Смешивают все компоненты среды, кроме глюкозы и тиогликолевой кислоты.

Цистин предварительно растворяют в небольшом количестве ди-стиллированной воды при постепенном добавлении 10-20% раствора NaOH до его полного растворения. Смесь подщелачивают 10% раствором NaOH до рН 8,0-8,2, кипятят, постоянно помешивая до расплавления агара (5-10 минут). Можно автоклавировать 20 минут при 1000С, затем прибав-ляют горячую воду до первоначального объема, прибавляют глюкозу и тиогликолевую кислоту, фильтруют, устанавливают рН 7,2-7,3. Добавляют раствор резазурина, смешивают и разливают в стерильные пробирки по 20 мл. Стерилизуют 20 минут при 1200С.

Допускается приготовление среды без раствора резазурина натрия.

Допускается применение других сортов агара, но с заранее вытитро-ванным количеством.

Тиогликолевую среду хранят до посева, предохраняя ее от света, при комнатной температуре не более 7 суток со дня приготовления.

1.2.2 Питательный агар с 0,5% глюкозы

Состав:

анкреатического гидролизата казеина (в пересчете на сухой остаток) 15 г

дрожжевого экстракта (10%) (в пересчете на сухой остаток) 5 г

глюкозы 5 г

натрия хлористого (с учетом содержания в гидролизате) 5 г

агара (в зависимости от плотности агара) 10-20 г

воды дистиллированной 1000 мл

рН среды после стерилизации 7,2-7,4

Приготовление:

Смешивают все компоненты среды, кроме глюкозы, подщелачивают 10-20% раствором NaOH до рН 8,0-8,2 и оставляют на 20-30 минут для набухания агара. Затем его расплавляют в автоклаве текучим паром или в открытом котле с подогреванием в течение 30 минут, отстаивают 20-30 минут, отфильтровывают через ватный фильтр. В полученный после фильтрации объем среды добавляют глюкозу, устанавливают рН 7,3-7,5, разливают в стерильные пробирки по 5 мл. Стерилизуют при 110-1120С (0,5 атм) в течении 30 минут.

Агар годен для применения в течении 3 месяцев при хранении в хо-лодильнике (4-100С) или 1 месяц при комнатной температуре.

1.2.3 Бульон Хоттингера с 0,5% (1,0%) глюкозы

Состав:

мясной перевар по Хоттингеру до разведения аминного азота на 140-160 мг%;

натрий хлористый 0,5%

глюкоза 0,5% (1,0%)

вода дистиллированная 1000 мл

рН среды после стерилизации 7,2-7,4

Приготовление.

Смешивают мясной перевар по Хоттингеру с водой в таком соотно-шении, чтобы в среде содержалось 140-160 мг% аминного азота, добавля-ют хлористый натрий. Смесь подщелачивают 10% NaOH до рН 8,0-8,2, кипятят на открытом огне 10 минут или автоклавируют при 1000С 10 ми-нут. Если есть выкипание, доводят объем до первоначального кипяченой или дистиллированной водой. Фильтруют через ватный тампон, прибав-ляют 0,5% (1,0%) глюкозы, устанавливают рН 7,3-7,5 добавлением 5% HCl. Фильтруют и разливают в стерильную посуду.

Стерилизуют при 1100С в течение 30 минут.

1.2.4 Среда Сабуро

Состав:

сухой пептон ферментативный 10 г

глюкоза или мальтоза 100 г

вода дистиллированная 1000 г

рН среды после стерилизации 5,5-5,8

Приготовление.

В воду добавляют пептон, кипятят 10 минут и фильтруют. К полу-ченному объему после фильтрации добавляют глюкозу или мальтозу. Если рН выше, чем 5,7, нужно подкислить 5% раствором HCl до рН 5,7.

Разливают в стерильные пробирки по 10 мл.

Стерилизуют при 1100С (0,5 кгс/кв. см - 30 минут).

1.2 Методы исследования

К БГКП относятся факультативно-анаэробные, грамотрицательные, оксидазоотрицательные, не образующие спор палочки, сбраживающие лактозу (глюкозу) с образованием кислоты и газа при (37 + 1)⁰С в течение 24-48 часов, в основном, являющиеся представителями родов Escherichia, Citrobacter, Enterobacter, Klebsiella, Serratia (т.е. учитываются цитратположительные и цитратотрицательные варианты БГКП).

Для выявления БГКП производят посев на среду обогащения, для чего тампон (марлевую салфетку) погружают в 10-20% желчный бульон или среду Кесслера. Через сутки инкубирования при (37 + 1)⁰С делают пересев на среду Эндо.

При отсутствии на среде Эндо колоний, типичных для БГКП (красных и темно-красных с металлическим блеском или без него, розовых или бледно-розовых), выдают заключение об отсутствии БГКП. При наличии на среде Эндо характерных колоний из них готовят мазки, окрашивают по Граму и микроскопируют; выполняют пробу на оксидазу. Наличие в мазках грамотрицательных, оксидазоотрицательных палочек предполагает присутствие БГКП. Исследуемые колонии засевают на среду Гисса с лактозой или глюкозой. Инкубируют (37 + 1)⁰С 24 часа. Первичный учет проводят через 4-6ч. При обнаружении кислоты и газа выдают положительный ответ. При выявлении на среде Эндо мелких бесцветных колоний, подозрительных на наличие возбудителей кишечных инфекций, колонии снимают и изучают на принадлежность к патогенным микроорганизмам семейства Enterobacteriaceae.

ВЫВОДЫ:

 

ЛИТЕРАТУРА:

1. СанПиН 10-124 РБ 99 «Питьевая вода. Гигиенические требования к качеству воды централизованных систем питьевого водоснабжения. Контроль качества», утвержденные постановлением главного государственного санитарного врача №46 от 19.10.1999 года, с изменениями и дополнениями от 26.03.2002 года №46;

2. СанПиН «Гигиенические требования к источникам нецентрализованного питьевого водоснабжения населения», утвержденные Постановлением Министерства здравоохранения Республики Беларусь №105 от 02.08.2010г;

3. Гигиенический Норматив «Показатели безопасности изделий медицинского назначения, медицинской техники и материалов, применяемых для их изготовления», утверждённый Постановлением МЗ РБ №128 от 16.12.2013 года;

4. СанПиГН «Гигиенические требования к устройству, оборудованию и эксплуатации плавательных бассейнов», утвержденные постановлением Министерства здравоохранения Республики Беларусь от 22.09.2009г;

5. инструкция по применению «Методы санитарно-микробиологического контроля воды плавательных бассейнов», утвержденная Министерства здравоохранения Республики Беларусь от 19.03.10г;

6. Инструкция 4.2.10-22-1-2006 «Методы микробиологического контроля санитарно-гигиенического состояния помещений в организациях здравоохранения и стерильности изделий медицинского назначения»;

Вступ

 

Перехід до ринкової економіки вимагає від банків України підвищення ефективності в роботі, конкурентноздатності та підвищення якості надання послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Комерційні банки та їх установи працюють на принципах комерційного розрахунку, тобто в процесі виконання своїх функцій вони одержують прибуток. Банківський прибуток є одним з найважливіших показників ефективності функціонування банку, його стабільності. Він формується у результаті здійснення кредитних, розрахункових, грошових операцій та інших видів діяльності банків.

В Україні, як і в світі в цілому, з кожним роком одержують усе більше поширення платіжні картки. Якщо раніше власниками платіжних карток вважалися представники найбільш забезпечених шарів суспільства, то сьогодні ситуація в корені змінюється. Унаслідок впровадження зарплатних проектів на підприємствах і реалізації пенсійних карткових проектів комерційними банками, у зв’язку з уведенням Нацбанком у 2002 році Національної системи масових платежів, власниками платіжних карток стають рядові громадяни, пенсіонери і студенти, що одержують «електронну» зарплату, стипендії і пенсії на особисті картки. Крім того, багато підприємств сьогодні оцінюють ефективність впровадження карткових проектів і доцільність використання корпоративних платіжних карток для оплати відрядних і представницьких витрат, при розрахунках за товари, послуги й ін.

Попит народжує пропозиція, і темпи приросту власників «електронних грошей» змушують задуматися підприємства торгівлі і послуг про необхідність емісії та використання платіжних карток як засобу одержання оплати за продані товари і надані послуги.

Саме тому тема курсової роботи “Емісійні операції комерційних банків на ринку платіжних карток” є досить актуальною.

Метою роботи є розгляд економічного змісту, аналіз та визначення основних напрямків удосконалення проведення емісії платіжних карток в комерційному банку.

Завданнями курсової роботи є:

— розкриття теоретичних аспектів проведення операцій банків з емісією платіжних карток,

— проведення аналізу емісійних операцій ПАТ КБ «Приватбанк» на ринку платіжних карток,

— розгляду основних напрямків підвищення ефективності емісійних операцій ПАТ КБ «Приватбанк»

Теоретичну основу дослідження питань проведення емісійних операцій з платіжними картками склали закони України, постанови НБУ, наукові праці зарубіжних та вітчизняних вчених, таких як: Мороза А. М., Дзюблюка О. В., Савлука М. І., Луціва Б. Л., Маркової О. М. та інших.

Предметом дослідження є діяльність з емісії платіжних карток базового комерційного банку.

Об’єкт дослідження – ПАТ КБ «Приватбанк»

Інформаційною базою дослідження є законодавчі акти, монографічні дослідження, періодична економічна література, фінансова звітність ПАТ КБ «Приватбанк».

Робота складається з вступу, чотирьох розділів та висновків.

В першому розділі розглядаються теоретичні аспекти комерційного банку як основною ланкою кредитної системи України,загальні відомості про ПАТ КБ «Приватбанк» та його клієнтів, і місце на ринку позикових пропозицій.

В другому розділі проводиться аналіз основних фінансово-економічних показників ПАТ КБ «Приватбанк» та емісії карток.

В третьому розділі розглядаються основні напрями підвищення ефективності емісійних операцій ПАТ КБ «Приватбанк» з платіжними картками.

В четвертому розділі розглядається охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях.

Розділ 1 Загальна характеристика ПАТ КБ «ПриватБанк»

 

1.1. Комерційний банк як основна ланка кредитної системи України

 

Комерційні банки – основна ланка кредитної системи країни, яка включає в себе кредитні установи, які здійснюють різні банківські операції для своїх клієнтів на базі комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але й залучений фінансовий капітал у вигляді депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел. При цьому залучені кошти, як правило, значно перевищують обсяги власного капіталу комерційних банків.

На початку своєї діяльності комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Так, в Україні були створені Укрлегбанк, Укрбудбанк, Укрмонтажспецбанк, Укрміжвузбанк, Енергобанк, Поштбанк та інші. Ці банки повинні були сприяти вирішенню перш за все проблем всередині галузі, прискоренню темпів НТП на підприємствах галузі, збільшенню об'єктів виробництва та підви­щенню якості випущеної продукції. Галузеві міністерства та підпорядковані їм підприємства створенням своїх банків намагали­ся мобілізувати як найбільше грошових коштів на розвиток галузі та стати незалежними від кредитної та фінансової політики, яка провадилась державою через так звані спеціалізовані банки – Промбудбанк, Агропромбанк, Житлсоцбанк.

Поступово статус комерційних отримали державні спеціалізо­вані банки. Так, на базі республіканського Житлсоцбанку був ор­ганізований Укрсоцбанк, Агропромбанку – АПБ "Україна" АТ, Промбудбанку – ПІБ. Таке роздержавлення вказаних банків привело до створення в банківській системі України нерівних умов для діяльності банків, зробивши важким становище новостворених. Адже колишні державні спеціалізовані банки були забезпечені приміщеннями, офісною технікою, транспортними засобами, кадрами, мали велику і солідну клієнтуру. Їм і тепер надається значна допомога з боку держави і НБУ. Новостворені комерційні банки такої бази не мали.

Більш правильним за колишніми державними банками було б залишити статус державних спеціалізованих банків, через які направлялась би державна кредитна і фінансова (політика) підтримка пріоритетним напрямкам розвитку економіки. Так в більшості країн така підтримка надається розвиткові сільського господарства, науки, державним підприємствам, житловому будівництву та іншим.

В умовах ринкової економіки суттєві зміни пройшли в банківському контролі. Якщо раніше банки відігравали роль держав­них контролерів за діяльністю суб'єктів господарювання, то в наш час цей контроль здійснюється на партнерських відносинах між банками та їх клієнтами. Правда, в окремих випадках держа­ва накладає на банки контроль за окремими господарськими опе­раціями їх клієнтів. Наприклад, за повнотою здачі в банк вируч­ки готівковими грошима та виконанням касової дисципліни.

Функція комерційного банку, пов’язана з видачею кредиту, є логічним продовженням першої і перетворює банк на фінансового посередника. Реалізовуючи цю функцію, банк вирішує протиріччя суспільного виробництва, яке полягає в тому, що в одних членів суспільства є тимчасово вільні кошти, а в інших їх немає, але є нагальна потреба в них та ще й чітко сформульована як у часі, так і в обсягах. Зрозуміло, що це протиріччя може бути вирішено і за рахунок безпосереднього кредитування власниками коштів тих, хто потребує таких коштів. Але цей кредит є обмеженим як за напрямом (від постачальника до замовника), так і за розмірами (залежить від розмірів резервного фонду підприємця-кредитора). До того ж він, як правило, є товаром. Що ж до кредиту грошима, особливо у значних розмірах, то власникові тимчасово вільних коштів безпосередньо надати їх у позику дуже непросто. Ця форма витратна і не може бути дуже поширеною, бо обумовлюється складнощами у визначенні платоспроможності і відповідальності позичальника. У побутових відносинах ми з цим постійно стикаємося і добре знаємо, що зовсім незнайома людина навряд чи позичить нам навіть гривню. Банк же має можливості з меншими витратами визначити платоспроможність і надійність позичальника і тим самим суттєво зменшити економічний ризик для того, хто віддає в користування свої тимчасово вільні кошти.

Третя функція банку полягає у забезпеченні взаємних розрахунків між усіма учасниками суспільного виробництва, і перш за все між господарюючими суб’єктами. Переказуючи гроші з рахунка одного клієнта банку на рахунок іншого клієнта, банк не тільки істотно зменшує їх витрати на організацію розрахунків і прискорює їх, але й гарантує виконання розрахунків, отже, зменшуються ризики для учасників суспільного виробництва. З боку держави розрахунки між клієнтами за допомогою банку забезпечують повну прозорість і контрольованість грошового обігу.

Остання функція банку полягає в тому, що в процесі депозитно-чекової емісії комерційний банк створює нові платіжні засоби, що помітно підвищують здатність грошової системи реагувати на зміни в суспільному виробництві, які не так просто врахувати і на які не завжди може відреагувати центральний банк шляхом емісії грошей. Такі обставини найчастіше складаються через зміни в окремих регіонах. У цьому випадку депозитно-чекова емісія посилює еластичність системи грошового обігу.

Перелічені вище функції комерційного банку мають загальний характер. На практиці комерційний банк надає величезну кількість послуг. Це можуть бути, наприклад, операції з цінними паперами, довірчі (трастові) операції, надання консультацій і багато інших. У країнах з розвинутою банківською системою таких послуг налічують до 200, а в Японії фахівці налічують до 300 операцій, які може надавати комерційний банк своїм клієнтам.

Банк, як і будь-яка установа, має свою організаційну структуру. До неї належать два основних елементи, а саме: органи управління банком і його функціональні підрозділи. Кожен банк має свою особливу структуру управління, але оскільки в системі комерційних банків переважають акціонерні банки (в Україні їх частка становить близько 90 %), то можна виділити і найбільш типову схему організації управління. Вона подана на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Типова схема управління комерційним банком

 

Структурні підрозділи представлені тими елементами, які забезпечують організацію і управління окремою сукупністю або окремою операцією. До найбільш типових структурних підрозділів належать: кредитне управління, валютне управління, управління депозитних операцій, управління розрахунково-касового обслуговування, управління маркетингу, управління аналізу і статистики та деякі інші. Крім управлінь, у системі структурних підрозділів можна виділити також підрозділи або служби, які забезпечують функціонування самої установи. До них належать бухгалтерський відділ, відділ охорони, відділ транспорту і багато інших. За певних обставин підрозділи і відділи в певних межах можуть об’єднуватись. Це залежить від призначення, розмірів, спеціалізації та інших характеристик банку. Значну роль може відігравати етап розвитку, на якому знаходиться банк. Скажімо, в умовах становлення банку і залучення клієнтів особливе значення має робота відділу маркетингових досліджень.

Таким чином, організаційна структура комерційного банку може бути виділена як типова тільки з огляду на необхідність мати загальне уявлення про організацію управління комерційним банком. У дійсності організаційна структура може суттєво відрізнятись від типової. При цьому перший елемент — органи управління — за структурою і будовою більш детерміновані існуючим законодавством (наприклад, Закон України «Про господарські товариства» чітко регламентує структуру і функції акціонерного товариства), а структурні підрозділи (управління і служби) за організацією, а часто і за функціями, більшою мірою визначаються самим банком.

Утворення комерційних банків в Україні почалося ще наприкінці 1980-х pp., коли наша країна входила до складу Радянського Союзу. Уже тоді, з початком перетворення планової економіки на ринкову виникла необхідність створення мережі комерційних банків.

Першим кроком на цьому шляху стало перетворення спеціалізованих державних банків, що існували в умовах централізовано-планової економіки, на комерційні. Суттєвим імпульсом прискорення цього процесу було прагнення підприємств за допомогою комерційних банків задовольнити свої індивідуальні або групові інтереси. Цей чинник створення банківської системи був посилений глибокою кризою виробництва і всієї банківської системи, яка не була пристосована до нових ринкових відносин, що вже зароджувались у суспільстві.

Формування ж власної системи комерційних банків України як незалежної і суверенної держави почалося з 1990-х pp. Правову основу утворення і функціонування всієї банківської системи нашої держави було закладено в Законі України»Про банки та банківську діяльність» (1991 p.).

Відповідно до цього закону комерційний банк створювався у формі акціонерного товариства (відкритого або закритого типу) або у вигляді товариства, заснованого на пайовій участі.

Акціонерний банк створює власний капітал способом розміщення своїх акцій. Оскільки акціонери не мають права вимагати від банку повернення своїх коштів, то це посилює позиції банку, підвищує його надійність. Цим акціонерні банки відрізняються від банків, заснованих у вигляді пайових товариств, у яких внесок учасника повертається йому при виході з нього.

Особливу перевагу над товариствами з пайовою участю мають банки, створені у формі відкритого акціонерного товариства. Ця перевага полягає в тому, що за необхідності збільшення свого статутного фонду (а мінімальний рівень капіталу центральний банк постійно змінює в напрямі підвищення) такий банк може без особливих труднощів випустити нові акції і залучити кошти інших інвесторів. У той же час закрите акціонерне товариство, як і товариство з пайовою участю, обмежене потенційними ресурсами засновників цих товариств.

Створення комерційного банку — це досить складний процес, який завершується внесенням його у відповідний реєстр Національного банку України. При цьому однією з найважливіших умов реєстрації комерційного банку є виконання вимоги НБУ щодо розміру мінімального статутного фонду. Цей розмір Національний банк України періодично підвищує з метою зміцнення і розвитку банківської системи. Якщо на початок 1992 р. розмір мінімального статутного фонду дорівнював 5 млн крб., то на 1999 р. він піднявся вже до 1 млн екю. З 2002 р. НБУ вводить категорію регулятивного капіталу, який складається з основного й додаткового і встановлює мінімальний розмір регулятивного капіталу. Для діючих банків, які, до речі, поділені на місцеві кооперативні, регіональні та міжрегіональні, мінімальний розмір регулятивного капіталу повинен дорівнювати у 2003 р. відповідно 1,3 і 5 млн євро. На 2005 р. — уже 1,3; 4,0 і 6 млн євро, а на початок 2007 р. місцеві банки повинні мати регулятивний капітал 1,5 млн євро, регіональні — 5 млн євро, а міжрегіональні — 8 млн євро.

Слід зазначити, що поряд з вітчизняними банками в Україні можуть існувати і банки з участю іноземного капіталу, а також банки, капітал яких цілком належить іноземному власнику. їх реєстрація і порядок видачі ліцензій на окремі види діяльності мають ряд особливостей порівняно з вітчизняними банками. Ці особливості стосуються насамперед розміру мінімального статутного фонду. Так, для відкриття банку з іноземною участю (у випадку, якщо частина іноземного капіталу в статутному фонді становить менше 50 %) розмір статутного капіталу повинен бути не менше суми, еквівалентної 5 млн екю. У тих же випадках, коли частка іноземного капіталу вище 50 %, необхідна для утворення такого банку сума повинна бути не менше 10 млн екю на день підписання установчого договору. Розрахунок суми статутного фонду в гривнях здійснюється за офіційним курсом Національного банку України.

Банки, що не виконують даного нормативу, позбавляються можливості виконувати окремі банківські операції, на які видаються ліцензії Національним банком України.

Реєстрація комерційного банку дає йому можливість приступити до реалізації своєї функціональної ролі і досягнення цілей. Головним призначенням банку є забезпечення ролі посередника в організації руху тимчасово вільних коштів. Комерційний банк акумулює ці кошти і на умовах терміновості, платності і повернення дає їх тим, у кого виникає тимчасова потреба в коштах. Крім того, банки надають своїм клієнтам різноманітні послуги, їхній спектр постійно розширюється й удосконалюється.

Метою роботи комерційного банку є одержання прибутку. Цей стимул виступає вирішальним як для організації його діяльності, так і для забезпечення її ефективності.

Становлення банківської системи України відбувається не так швидко як, наприклад, в інших постсоціалістичних країнах, які багаті на сировинні ресурси і нагромадили кошти від їх продажу. У нашій країні немає таких джерел для утворення великого капіталу і тому немає особливо сприятливих умов для швидкого становлення потужної банківської системи.

На 1 січня 1999 р. в Україні зареєстровано 214 банків. У їх числі 2 державних банки і 14 банків з іноземним капіталом. Частина банківського капіталу, представленого іноземним капіталом, становила 4,1 % при нормативі 15 %. На кінець 2002 р. кількість банків становила 185. При цьому вже було зареєстровано 31 банк за участю іноземного капіталу, в тому числі 7 зі 100 %-м іноземним капіталом. На початок 2005 р. в Україні було зареєстровано 182 банки.

Банки виконують роль посередника в процесі обігу тимчасово вільних коштів. Ця місія посередника дуже важлива, бо дає змогу уникнути суперечності, яка існує між термінами й обсягами, пропонованих безпосереднім кредитором позик, і термінами, обсягами та прибутковістю тих позик, які хоче взяти безпосередній позичальник.

 

1.2 Загальна інформація ПАТ КБ «Приватбанк»

 

ПАТ КБ «Приватбанк» — найбільший український універсальний комерційний банк, що здійснює свою діяльність на основі ліцензії Національного Банку України № 22 від 04.12.2001 року, орієнтований на обслуговування приватних осіб і корпоративних клієнтів всіх форм власності, входить до складу семи системних банків України, має один з найбільших обсягів капіталу і чистих активів. За оцінкою експертів журналів Euromoney і Global Finance в 1999 р. ПАТ КБ «Приватбанк» був визнаний кращим українським банком в номінації кращих банків на ринках, що розвиваються. У банківській системі України «Приватбанк» відноситься до групи нових комерційних банків, так званих банків «другої хвилі», на відміну від колишніх державних банків першої хвилі. За восьмилітній період свого існування банк добився лідируючих позицій на ринку банківських послуг України за рахунок збільшення частки ринку, підвищення ефективності діяльності, постійного підвищення надійності, збільшення конкурентоспроможності і комплексності надання банківських продуктів для своїх клієнтів. Досягти цього удалося спільною роботою згуртованого колективу банку на базі прогресивної системи менеджменту і передових банківських технологій. Заснований в 1992 році, комерційний банк «ПриватБанк» є лідером банківського ринку країни і найбільшим банком з вітчизняним капіталом. За станом на 1 січня 2012 року:

- розмір чистих активів «ПриватБанку» становить 80.165 млрд. грн.,(станом на 1.01.2009 року)

- статутний фонд банку становить 13.56 млрд. грн.,

- власний капітал — 16,74 млрд. грн.,

- кредитний портфель банку — 100.79 млрд. грн.,

- чистий прибуток «ПриватБанку» за підсумками 2011 року склав 1.42 млрд. грн.

Стратегія банку спрямована на подальше збільшення капіталу банку, розширення кількості й обсягів операцій.

Пріоритетними завданнями банку є:

- підвищення якості обслуговування й розширення клієнтської

бази;

- активне просування інноваційних банківських продуктів у всіх сегментах фінансового ринку;

- підвищення професійно-кваліфікаційного рівня й добробуту персоналу банку;

- ефективне управління фінансовими й трудовими ресурсами;

- проведення збалансованої політики управління ризиками;

- подальше зміцнення надійності банку;

- створення гнучкої системи управління, що відповідає передовим світовим досягненням.

Місія ПриватБанку полягає в:

- завоюванні й утриманні лідируючих позицій на фінансовому ринку України;

- сприянні економічному розвиткові корпоративних і поліпшенню добробуту індивідуальних клієнтів на основі взаємовигідного партнерства;

- наданні комплексу якісних банківських послуг на території України.

Організаційна структура управління (ОСУ) Приватбанку являє собою впорядковану сукупність підрозділів із чітким розподілом на прибуткові (бізнесові) та витратні (підтримуючі) залежно від характеру впливу на прибутковість банку.

Банк має свою мережу яку систематизують:

1. Головний офіс (ГО), розташований у м. Дніпропетровську;

2. Регіональні підрозділи (РП), розташовані у всіх регіонах України, а також за її межами (Додаток 1);

3. Філійні (дочірні) банки - МоскомПриватбанк (м. Москва, Росія), Паритате Банка (м. Рига, Латвія)

ГО є вищим (ведучим) підрозділом системи Приватбанку, що має повну господарсько-економічну й адміністративну самостійність і діє на підставі Статуту Приватбанку.

Управління Головним Офісом і системою Приватбанку в цілому здійснюється Правлінням Банку, що очолює Голова Правління Приватбанку. Правління Банку є постійно діючим виконавчим органом загальних Зборів учасників і Ради Банку.

Нова ОСУ Приватбанку є однією з найбільш прогресивних ОСУ як серед банків України, так і банків Східної Європи. По суті вона є комбінованою, тому що містить ознаки широко розповсюджених у світовій практиці видів ОСУ:

- горизонтальна (площинна), оскільки в ній виділено лише 3 рівні управління (1-й рівень - Head-office (ГО), 2-й рівень - Middle-office, 3-й рівень - Front-office, що виконують різні функції);

- лінійно-функціонально-штабна, тому що в ОСУ сформовано штаби при Голові Правління - Head-office (ГО), при Директорах ГРУ, РУ та філій - Middl e-offices; крім лінійних, широко використаються функціональні вертикальні зв'язки;

- дивізіональна клієнто- і функціонально-орієнтована, тому що виділено підтримуючі й бізнесові дивізіони (напрямки), які зорієнтовані на комплексне обслуговування певних груп клієнтів або виконання комплексу однорідних функцій. Наприклад, бізнес індивідуальних VIP-клієнтів, підтримуючий напрямок Бухгалтерія);

- дивізіональна продуктова, тому що в межах окремих бізнесів виділяються підрозділи, що спеціалізуються на розробці й просуванні до клієнтів однорідних продуктів або послуг (наприклад: напрямки "Карткові продукти" у Бізнесі роздрібного обслуговування фізичних осіб й у Роздрібному корпоративному бізнесі);

- дивізіональна регіональна, тому що є велика кількість регіональних підрозділів (35 ГРУ, РУ, СФ та 3000 відділень);

- мережна - наявність зв'язаних (дочірніх) банків і компаній;

- проєктно-матрична, тому що в межах ОСУ банку часто створюються тимчасові проектні групи для реалізації конкретного проекту або робочі групи для вирішення важливих завдань.

У Приватбанку сформовано три рівні управління:

- вищий - Head-office, тобто Головний офіс (ГО);

- середній - Middle-office, себто ГРУ, РУ,СФ (РП);

- нижчий - Front-office, тобто відділення.

Основні переваги нової ОСУ:

- оперативність у прийнятті й реалізації управлінських рішень за рахунок мінімальної кількості рівнів управління;

- висока швидкість реакції на зміни зовнішнього середовища - усунення структурних бар'єрів підсилює здатність швидко реагувати на зміни потреб ринку;

- підвищення вірогідності інформації при передачі від одного рівня управління до іншого за рахунок їхньої мінімальної кількості - за результатами досліджень, до 30% вірогідності інформації губиться при

передачі між рівнями управління;

- високий ступінь централізації функцій підтримуючих напрямків на рівні Head-office й Middle-office, повна відмова від підтримуючих функцій на рівні Front-office, що дозволяє їм концентрувати свої зусилля, в основному, на процесі обслуговування клієнтів;

- підвищення відповідальності й повноважень лінійних керівників;

- чітке виділення лінійних і функціональних пірамід управління, що підвищує ефективність управління, як ось: лінійна піраміда "Голова Правління Банку - Керівники ГРУ, РУ, СФ - керівники відділень -спеціалісти відділень"; функціональна піраміда "Керівники бізнесів ГО -керівники бізнесів ГРУ, РУ та СФ - закріплені менеджери та спеціалісти відділень".

 

1.3 Клієнти ПАТ КБ «Приватбанк» та його місце на ринку позикових операцій

 

Основну частину корпоративних клієнтів, що обслуговуються банком, складають підприємства малого і середнього бізнесу. При цьому значну долю вжитку банківських продуктів забезпечують крупні фінансові і промислові корпорації. Особлива увага протягом року приділялася обслуговуванню компаній, що мають широку мережу структурних підрозділів, — мереже