РЕФЕРАТ. З дисципліни “Основи економічної теорії”

З дисципліни “Основи економічної теорії”

На тему “ цілі, перепони і показники підприємницької діяльності”

Виконав студент

Групи ПЗ-13-1

Кобзар О.

 

Загальновизнано, що підприємницька діяльність — це діяльність, спрямована на одержання прибутку.
У ст.42 Господарського кодексу України в легальному визначенні поняття підприємництва в якості однієї з його цілей назване одержання прибутку.
Згідно з ч. 1 ст. 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Прибуток (дохід) суб'єкта господарювання — це основний узагальнюючий показник фінансових результатів його господарської діяльності. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р., прибуток — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. При цьому під доходами в Положенні розуміється збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників), а під витратами — зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).
У Цивільному кодексі України мета одержання прибутку покладена в якості критерію в основу класифікації товариств на підприємницькі і непідприємницькі (ст.84 ЦК). Основна мета діяльності підприємницького товариства — це одержання прибутку та його наступний розподіл між учасниками. Таким чином, у цивільному законодавстві поняття “прибуток” використовується як мета, що дозволяє розмежувати підприємницьку діяльність та інші види діяльності учасників економічного обороту.
Відзначаючи велике значення мети одержання прибутку як характерної ознаки підприємництва, слід одночасно зазначити, що мета одержання прибутку — не єдина його мета.
Закон України “Про підприємництво”, що діяв раніше, у легальному визначенні поняття “підприємництво” не зазначав інших цілей, крім мети одержання прибутку. Вказівка на мету задоволення суспільних потреб як на мету або, принаймні, на одну з цілей підприємницької діяльності не зустрічалася в законодавстві до введення в дію Господарського кодексу України.
У ст.42 Господарського кодексу України, де міститься легальне визначення підприємництва, поряд з метою одержання прибутку зазначена мета досягнення економічних та соціальних результатів.
Таким чином, виходячи з легального визначення поняття “підприємництво”, слід зазначити дві цілі підприємництва: мету досягнення економічних і соціальних результатів, тобто спрямованість на задоволення суспільних потреб у товарах, роботах і послугах, та мету одержання прибутку.
Наявність у легальному визначенні поняття “підприємництво” ознаки спрямованості на досягнення економічних і соціальних результатів значно підвищує загальноекономічне та загальносоціаль-не значення поняття підприємницької діяльності. В економічному та соціологічному аспекті результати підприємницької діяльності забезпечують задоволення потреб, у яких виявляються матеріальні і духовні інтереси людей. Споживчі властивості — невід'ємна якість результатів (продуктів) підприємницької діяльності. Ці результати або продукти є матеріальними і нематеріальними благами, що згідно зі ст.177 ЦК України визнаються об'єктами цивільних прав. Діяльність, не спрямована на задоволення суспільних потреб, не може визнаватися підприємницькою і має бути заборонена, наприклад, діяльність з виробництва і реалізації наркотиків, отрут, психотропних речовин (за винятком контрольованого державою виробництва і розподілу в лікувальних цілях).
Досягнення економічних і соціальних результатів в якості мети підприємництва відображає публічний аспект підприємницької діяльності в змісті задоволення суспільних потреб. Те, що ця ознака (елемент) включена у легальне визначення підприємництва, що міститься в Господарському кодексі України, означає акцентування на суспільному, зокрема, економічному та соціологічному значенні підприємництва, істотне посилення публічно-правового характеру поняття підприємницької діяльності. Це законодавче зміщення акцентів призвело до того, що в юридичній науці підсилився інтерес до дослідження підприємництва не тільки в цивільно-правовому аспекті, тобто у взаємозв'язку з інститутами цивільного права, а й у господарсько-правовому аспекті, тобто у взаємозв'язку з господарською діяльністю та інститутами господарського права.
Разом з тим, зменшення приватного або приватноправового характеру і, відповідно, перебільшення публічного, або публічно-правового характеру підприємницької діяльності вважаємо помилковим. Підприємництво — це такий економічний та соціологічний феномен, якому властивий і приватний, і публічний характер.
Приватний характер виявляється у свободі підприємницької діяльності. Визнання свободи підприємницької діяльності міститься як у конституційних положеннях, так і в Господарському кодексі України, відповідно до якого підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом (ч.І ст.43 ГК).
Надані законом правові можливості реалізуються громадянами. Вони самі вирішують питання — займатися або не займатися підприємницькою діяльністю, а якщо займатися, то яким чином — шляхом створення юридичної особи або в якості підприємця без створення юридичної особи, і багато інших питань, пов'язаних з підприємницькою діяльністю. У вирішенні цих питань підприємцем рухає його приватний інтерес, що полягає в одержанні прибутку (доходу) і накопиченні капіталу.
Однак не слід перебільшувати значення зазначеного приватного інтересу підприємця, оскільки його задоволення забезпечується лише завдяки тому, що своєю діяльністю підприємець приносить користь суспільству в тому ступені, у якому результати діяльності підприємця задовольняють потреби споживачів.
Публічний характер підприємницької діяльності обумовлюються суспільними інтересами. Внаслідок суспільної заінтересованості підприємницька діяльність здійснюється відкрито в тому змісті, що основні відомості про підприємця та його діяльність є відкритими. Так, згідно зі ст.20 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців” відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб — платників податків.
Підприємцеві надається, наприклад, право не розкривати певні відомості про свою діяльність, що він може охороняти як комерційну таємницю (глава 46 ЦК України). Однак це нечисленні у законодавстві випадки, що є виключеннями з принципу відкритості підприємницької діяльності.
Якщо підприємець узяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звернеться, то договір, що укладається таким суб'єктом з його клієнтами, є публічним договором. Причому, як сказано в ч.З ст.633 ЦК України, підприємець не має права надавати перевагу одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Більш того, підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг) (ч.4 ст.633 ЦК). Обов'язковість укладення публічного договору є проявом публічного і відкритого характеру підприємницької діяльності.
Таким чином, два аспекти підприємництва — приватноправовий і публічноправовий — нерозривно пов'язані. Наявність цього закономірного взаємозв'язку відбите в легальному визначенні поняття підприємництва шляхом позначення двох його цілей: досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

 

Загальний економічний результат (ефект) від діяльності малого і середнього бізнесу можна визначити одним або кількома показни­ками.

Для суб’єкта підприємницької діяльності важливим показником результату (ефекту) є загальний дохід, отриманий ним упродовж певного періоду. Щодо сільськогосподарських підприємств, то такий період, як правило, становить рік.

У кінцевому підсумку, загальний дохід суб’єкта малого і серед­нього бізнесу на селі за певний період у ринкових умовах характе­ризується обсягом збільшення його економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, що приводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу через додат­кові інвестиції за рахунок власників):

де Еі — загальний дохід суб’єкта малого і середнього бізнесу на селі в ринкових умовах; Кі і К2 — власний капітал суб’єктів малого і се­реднього бізнесу відповідно у попередньому і звітному періодах (без капіталу, що збільшився за період унаслідок додаткових внесків власників бізнесу до статутного фонду підприємства).

Показник ефекту, що характеризується приростом капіталу, на­був поширення у ринкових економіках країн з розвиненим фондо­вим ринком. Інвестори вкладають кошти у цінні папери з метою збільшення капіталу, що досягається за умови придбання цінного паперу за мінімальною ціною і продажу його за вищою.

У показнику доходу (Еі) відображується економічний ефект, який у процесі перерозподілу фінансових результатів використовують вла­сники бізнесу (дохід на вкладений капітал), працівники підприємст­ва (заробітна плата, премії), держава (податки та збори до державних фондів) і органи місцевого самоврядування (місцеві збори та подат­ки). Отже, у створенні нормальних умов ведення малого і середнього бізнесу на селі мають бути зацікавлені не тільки власники, а й пра­цівники, держава і органи місцевого самоврядування.

Суб’єктів малого і середнього бізнесу на селі також цікавить до­хід, який залишається у них до розподілу і визначається передусім різницею між загальним доходом (виручкою) від реалізації продук­ції (Д) та витратами на її виробництво (В):

При визначенні показника економічного результату діяльності малого і середнього бізнесу на селі доцільно застосовувати окремі його різновиди.

Загальний варіант формули (3) може застосовуватися для визна­чення показника ефекту від виробництва товарної продукції в осо­бистих господарствах сільського населення, які не є юридичними особами.

Якщо у формулі (3) до витрат на виробництво (В) зараховуються витрати на заробітну плату працівників і амортизацію, то економі­чний ефект (Е2) характеризується сумою прибутку (П), тобто Е2 = П. Цей показник доцільно застосовувати в оцінках ефективності біль­шості сільськогосподарських та інших підприємств, які мають влас­ні основні засоби і виплачують заробітну плату працівникам. За­значене стосується також реорганізованих колективних сільського­сподарських підприємств (КСП) або їхніх правонаступників, які орендують майно, що становить пайові фонди колишніх членів цих КСП. У цьому разі у складі витрат відображується не амортизація, а орендна плата.

В умовах ринкової економіки прибуток розглядається як уза- гальнювальний показник фінансового результату господарської ді­яльності підприємств, зокрема малого і середнього бізнесу на селі. Розрізняють прибуток бухгалтерський і економічний. Чистий облі­ковий (бухгалтерський) прибуток визначається зменшенням вартос­ті реалізованої продукції (послуг) на суму витрат на виробництво цієї продукції; економічний прибуток — різницею між чистим облі­ковим (бухгалтерським) і нормальним прибутком; нормальний при­буток характеризується розміром прибутку на капітал у вигляді від­сотка.

Отже, економічний прибуток виникає тоді, коли загальна ви­ручка перевищує суму витрат підприємства на її отримання і виплат власникам бізнесу нормального відсотка на вкладений ними капітал.

У малому бізнесі на селі, зокрема у селянських (фермерських) гос­подарствах, їх власники є основними або (і) єдиними виконавцями робіт, які проте не отримують заробітну плату. У цьому разі показ­ник чистого доходу фермера (Е3) містить можливу заробітну плату, наприклад фермера, а також економію витрат по нарахуваннях на заробітну плату. При цьому:

де З' — умовна заробітна плата фермера з нарахуваннями на неї.

Можливість застосування суб’єктами малого бізнесу на селі ме­тодів прискореної амортизації зумовлює доцільність використання в оцінках різновиду показника загального ефекту, що характеризу­ється сумою прибутку і амортизації (Е4):

При цьому амортизація розглядається як умовні витрати, що за­раховуються до собівартості продукції і забезпечують повернення власникам бізнесу інвестицій, здійснених у попередні періоди.

Слід ураховувати, що при застосуванні методів прискореної амор­тизації обсяг показника загального ефекту буде заниженим, що мо­же спричинити неправильний висновок про порівняно нижчий рі­вень ефективності бізнесу. Тому для забезпечення порівнянності показників ефект (Е4) визначають за формулою (3), збільшивши його на суму додатково нарахованої амортизації порівняно з базо­вим методом.

У разі потреби формули (4) і (5) об’єднують, тоді ефект характе­ризується сумою грошового потоку (Е5):

 

Отже, при визначенні потрібного розміру економічного ефек­ту за даними звітності важливо правильно встановити суми до­ходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, інших активів) і витрат.

Витрати характеризують зменшення економічних вигод у вигля­ді вибуття активів або скорочення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками).

Суб’єктам малого і середнього бізнесу на селі доцільно застосову­вати цей показник у разі кризового стану їх. Він свідчить про фі­нансову можливість підприємства відповідати за зовнішніми зо- бов’язаннями у кризовому стані, тобто можливість на певний час зберегти підприємство від банкрутства.

Проте в оцінюванні ефективності підприємницької діяльності найважливіше значення має дохід, що залишається у підприємців для використання після вирахування відповідних податків, зборів, знижок тощо, тобто прибуток після оподаткування (чистий прибу­ток). Цей показник ефекту характеризує вартість, яку реально отримують власники бізнесу чи суб’єкти підприємницької діяльності й можуть використовувати на виробничі потреби або вилучати з бізнесу.

Умови ведення малого і середнього бізнесу на селі постійно змі­нюються. Тому щороку суб’єкти підприємницької діяльності вирі­шують питання щодо можливості розширення або скорочення мас­штабів бізнесу (обсягів виробництва продукції).

Економічну ефективність малого і середнього бізнесу на селі до­цільно оцінювати з точки зору інтересів:

► власників бізнесу (підприємств, селянських або фермерських, господарств), а також потенційних інвесторів чи власників інвести­ційних ресурсів — підхід інвестора;

► суб’єкта підприємницької діяльності або менеджерів підприєм­ства — комерційний підхід;

► держави або органів місцевого самоврядування — загально­економічний підхід.

У конкретних випадках сторона, яка оцінює економічну ефектив­ність малого і середнього бізнесу на селі, використовує показники ефективності, що найбільше відповідають її економічним інтересам та враховують вимоги критерію ефективності. Наприклад, власники бізнесу і потенційні інвестори надають перевагу чистому прибутку, члени сільськогосподарського кооперативу, що працюють у ньо­му, — сумі прибутку і заробітної плати, органи державної влади й управління — прибутку до вирахування з нього податків, нараху­вань і зборів. Фермерів і власників особистих господарств населення цікавить насамперед чистий дохід.

На основі результатів аналізу економічної ефективності діяльно­сті підприємств малого і середнього бізнесу на селі ухвалюється рі­шення, що найкраще відповідає інтересам сторони, яка здійснює оцінювання.

Для розвитку бізнесу найбільш бажаним є рішення щодо його збереження і розвитку на основі додаткових інвестицій або підтри­мки наданням певних пільг через економічні механізми державно­го регулювання. Загальноекономічний підхід до оцінювання ефек­тивності ведення малого і середнього бізнесу на селі має забезпечу­ватися в усіх випадках. Дані щодо ефекту підприємницької діяль­ності та витрат на такі цілі використовуються при визначенні по­казників ефективності.

 

РЕФЕРАТ

тема: Ассемблеры, структуры данных.

 

Составил:		Иванов В.Я. курсант группы 231, специальность 230115
Проверил:		Преподаватель ЦК ПЭВМ Гончаренко И.А.

 

 

Структура данных - это такие данные, организация которых известна программисту. Cтруктуры данных определяются тогда, когда одна и та же совокупность данных используется по меньшей мере двумя программами или программистами. Благодаря определению, у обеих сторон имеется ясное представление об этих данных. Если программа A передает некоторые данные программе B, то определение структуры данных гарантирует, что каждая из программ обращается за данными в то же место памяти.

Блок управления файлом FCB является структурой данных. Блок FCB используется программами для того, чтобы обмениваться информацией с DOS. В блоке FCB содержатся такие важные данные об обрабатываемом файле, как номер текущей записи, длина файла и т.д. Кроме этого, зарезервированное поле блока FCB содержит информацию, которая используется только DOS. В блоке FCB находится вся информация, необходимая для DOS и прикладных программ. Эта структура данных служит для передачи параметров файла между DOS и прикладной программой.

В разработанном фирмой IBM Макроассемблере имеется оператор STRUC, позволяющий определять структуру данных. С точки зрения программиста структура данных выглядит как еще один сегмент. Определение данных ассемблируется так же, как и обычные операторы данных, и в конце структуры, как и в конце сегмента, ставится оператор ENDS. Однако сама по себе структура в действительности не генерирует данные. Оператор STRUC определяет структуру данных для ассемблера. В дальнейшем имя этой структуры данных используется в ассемблируемой программе для генерации соответствующей области данных.

Если рассматривать оператор STRUC описанным выше образом, то он больше похож на оператор MACRO. Структура определяется в некотором месте программы, а позже программа осуществляет вызов этой структуры данных. Фактическая генерация данных происходит при вызове структуры.

Оператор языка ассемблера STRUC отмечает начало определения структуры. Метка FCB является здесь именем данной конкретной структуры. В данном примере определяется каждое поле в структуре данных FCB. Обратите внимание, что в столбцах слева ассемблер генерирует объектный код данной структуры. Однако, когда осуществляется редактирование связей ассемблированного объектного кода, то область данных отсутствует в программе. Ассемблер распечатываешь данную структуру данных в оттранслированном виде исключительно для справок.

Точно так же, как и в случае макрокоманды, имя FCB становится как бы новым оператором языка ассемблера. Первым оператором в сегменте CODE является вызов структуры данных FCB. В данном примере этой структуре данных присваивается имя INPUT. Эта структура данных FCB идентифицирует входной набор данных. Заметьте, что в операторе, содержащем FCB приводятся некоторые операнды. Эти операнды заменяют значения, которые были задания в исходном определении структуры данных.

Если мы сравним объектный код определения структуры FCB с объектным кодом структуры INPUT, то увидим, что они различаются по значениям первых трех полей. В определении структуры данных поле DRIVE равно 0, в структуре INPUT равно 1. Первый операнд в угловых скобках определения структуры INPUT равен 1. Это значение заменяет присутствовавшее в исходном определении значение 0. Аналогично в данном примере изменяются значения второго и третьего полей, относящихся к имени файла. Закрывающая угловая скобка в определении структуры INPUT завершает процедуру замены значений полей структуры данных. Оставшаяся часть структуры INPUT идентична определению структуры данных FCB.

Программа может изменять любой из полей структуры FCB, если определение этого поля включает только один элемент. В рассматриваемом примере программа может изменять любое поле структуры FCB, за исключением поля RESERVED. В данной программе это поле определено, и следовательно, оно не может быть изменено. Точно так же, если поле определено следующим образом:

DB 10,20

то его нельзя перезадать. При вызове структуры можно изменять только поля, состоящие из единственного элемента. Символьный стринг, включающий несколько символов, рассматривается ассемблером как один элемент. В данном примере поле FILE_AME содержит несколько символов, но является одним элементом, значение которого можно изменить.

Операнды, перечисленные в угловых скобках, заменяют операнды, входящие в определение, по позиционному принципу, как и в макрокоманде. Если вы не хотите модифицировать заданное в определении значение, но желаете изменить следующее за ним поле, то в список значений нужно включить нулевой параметр. Например, для модификации полей FILE_AME и CURRENT_BLOCK, в то же время оставляя по умолчанию заданные значения полей DRIVE и FILE_EXT, структуру FCB следует вызвать следующим оператором:

EXAMPLE FCB <,NEWNAME,,12>

Первый параметр нулевой, так что ассемблер использует для него режим по умолчанию. Значение следующего поля, равное стрингу из пробелов, заменяется на NEWNAME. Для значения поля FILE_EXT по умолчанию используется стринг из пробелов, и наконец, нулевое значение поля CURRENT_BLOCK заменяется на 12.

В следующей исходной программной строке на рис.П6.14 программа определяет структуру данных FCB под именем OUPPUT для выходного файла. И здесь также модифицируются первые три поля определения данных путем записи новых значений в поля операндов оператора, содержащего FCB.

Выигрыш от использования структур данных проявляется в командах, котрые фактически образуют программу. Программа может ссылаться на имена INPUT и OUTPUT так же, как и на любые другие метки в программе. Вы можете убедиться в этом, обратившись к участку программы, где открывается входной файл и с помощью оператора

LEA DX,INPUT

устанавливается адрес структуры данных FCB с именем INPUT.

В программе можно использовать каждое из указанных полей структуры данных. Например, программа помещает в регистр BX адрес структуры данных FCB с именем INPUT. После этого программа обращается к полям RECORD_SIZE и SEQ_NUMBER в режиме адресации по базе. Так как регистр BX уже указывает на структуру данных FCB, то нужно задать смещение относительно этой базы. Способ адресации

[BX].RECORD_SIZE

указывает ассемблеру, что в команде, которую он должен сгенерировать, смещение поля RECORD_SIZE складывается со значением базы, хранящимся в регистре BX. Если вы рассмотрите команды на машинном языке, то увидите, что в них присутствуют смещения для полей RECORD_SIZE (0EH) и SEQ_NUMBER (20H). Символ "." служит указанием того, что имена полей являются смещениями в структуре данных.

Помимо режимов адресации по базе и индексу можно использовать структуру данных и для прямой адресации. Следующий участок программы непосредственно изменяет поле RECORD_SIZE в структуре данных FCB с именем OUTPUT. Программа именует это поле OUTPUT.RECORD_SIZE. Имя OUTPUT определяет конкретную структуру данных, а RECORD_SIZE - имя поля в этой структуре данных.