Студопедия — Толерантність як чинник формування міжетнічної злагоди Запорізького Приазов’я
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Толерантність як чинник формування міжетнічної злагоди Запорізького Приазов’я






Проблема толерантності як соціокультурна проблема має на увазі не солідарність, не розуміння і згоду між «нами» і «іншими», але визнання за іншими бути не такими як ми, не погоджуватися з нами. В нормальному суспільстві люди не перебувають в ідеалістичній згоді один з одним. Боротьба думок пов’язана з конфліктними ситуаціями; вона служить двигуном суспільного життя, якщо не зводиться до нав’язування своєї волі іншим і не вироджується в нетерпимість до інакомислення.

Толерантність увійшла до фундаментальної схеми європейських ціннісних розрізнень в Новий час в ході формування основних інститутів ліберального цивільного суспільства. В релігійній сфері вона знайшла вираз в принципах віротерпимості, релігійної свободи і свободи совісті. Тут толерантний підхід ґрунтувався на визнанні недосконалості людини, з одного боку, і свободи як неодмінної умови гідного і благого життя, з іншого: чесноту не можна нав’язувати людям, до їх помилок і навіть вад слід ставитися поблажливо, терпимо, дозволяючи існувати тому, що може вважатися небажаним або навіть неправильним, щоб не впасти самим в осуджуваний фанатизм. Філософія Освіти розглядала толерантність в етично-правовому полі як моральну якість особи, виходячи при цьому з переконання, що нормою є домінування в суспільстві міцних моральних переконань.

Толерантність в сучасному суспільстві здебільшого означає дещо інше: моральний плюралізм інтерпретується тут у дусі релятивізму, переконаності в тому, що принципи віри і поведінки є абсолютно суб’єктивними і довільними. У такому разі толерантний підхід означає визнання того, що будь-яка точка зору не гірша і не краща всіх інших. Ніяка релігія і культура не може претендувати на виняткове володіння істиною.

Як соціальний феномен, толерантність існує в процесах взаємодії, що мають характер міжкультурного контакту, включаючи відносини між етносами і расами, між статтями і поколіннями, соціальними стратами і релігійними групами.

У культурно-особистісному плані проблема толерантності розв’язується як культурна норма, етичний принцип і моральна
цінність. Етичні норми описуються в структурі відношення «я» до «іншого».

Це особливим чином стосується сьогодення Східної Таврії, де під впливом процесів демократизації та етнокультурного відродження, з одного боку, отримують нового «дихання» національні культури (створюються національні товариства, недільні школи, відроджується мова та історія народів), а з іншого, на тлі історично-соціальної, мовної та світоглядно-ціннісної ідентичності підіймаються «старі образи», посилюються процеси відчуження, виокремлення «свої-чужі». І обумовлене це протиріччя перш за все багатосегментарною структурою суспільства регіону. Ці суспільні сегменти пов’язані так чи інакше з відповідними ідентифікаційними процесами, які стосуються усвідомлення і окреслення кордонів «своїх» та «інших» сегментів, проведення розрізнень між ними. Ті сегменти, до яких люди відчувають свою належність чи реально належать, визначаються ними як «свої». У цьому випадку створюються солідарні інгрупи, які об’єднують «своїх» членів і репрезентують їх загалом як «ми». Сегменти, до яких люди не відчувають своєї належності чи реально не належать, визначаються ними як «інші», «не ми», «чужі». Вони складають так звані аутгрупи, з якими не ідентифікуються, не підтримують солідарних зв’язків. Коли такі суб’єктивні (позитивні чи негативні) ідентифікації поділяються багатьма людьми ще й тривалий час, то вони перетворюються на об’єктивні чинники суспільного життя, з якими потрібно обов’язково рахуватися. Так суспільний досвід і наукова інтуїція підказували, що головною проблемою для України може стати не національна нетерпимість, не жага «іноетнічної» крові, а тихе дистанціювання від «чужих» [3].

Спираючись на вже проведені дослідження в Україні можна виокремити декілька видів угруповань, які складаються за принципом «близькі, свої», «чужі», «байдужі». Це: первинні (родичі, друзі, сусіди, колеги по роботі); регіональні (мешканці західних, центральних, східних та південних областей України); галузеві (працівники фізичної праці, працівники розумової праці, працівники державних підприємств і установ, працівники приватних підприємств і установ); соціоекономічні (багаті, бідні, підприємці); соціокультурні (атеїсти, віруючі, представники етнічних меншин, представники сексуальних меншин, представники засобів масової інформації, творча інтелігенція); політико-ідеологічні (прихильники капіталістичного розвитку країни, прихильники незалежного, самобутнього шляху розвитку країни, прихильники соціалістичного розвитку країни); управлінські (депутати Верховної Ради, депутати місцевих рад, політики, управлінці) [4].

З таким розподілом можна погодитись, але якщо звернути увагу на їхні темпоральні або просторові показники, тобто надати даним угрупованням характеристики з боку статичного чи вирогідністного характеру, то більшість цих угруповань мають тимчасові ознаки та розмиті межі, що постійно змінюються під впливом соціально-економічних та політичних процесів.

На нашу думку, досліджуючи проблему соціокультурних взаємин, та як наслідок, проблему толерантності, слід виокремити найбільш статичні утворення. Це, насамперед, етнокультурна та мовна ідентифікації, які мають широкий спектр проявів у повсякденному бутті народів як регіону Східної Таврії, так і українського соціуму взагалі, і, в першу чергу, як показники та чинники позитивних або негативних процесів у міжкультурній взаємодії.

Так, на думку респондентів, такі чинники, як відмінності у
ментальності різних народів країни – 15,8% опитаних, певні стереотипи – 14,9% та складність мовної ситуації – 10,6% заважають, процесу консолідації нашого суспільства в єдину спільноту. Отже, для даного регіону, зважаючи на поліетнічну структуру його населення, необхідними умовами збереження соціальної безпеки та повноцінного політичного, економічного, культурного розвитку виступає, насамперед, етнічна та мовна толерантність.

Відомо, що найважливішим фактором посилення етнічності є намагання відокремитися від інших. Адже, етнічність – категорія емоційно-нормативна. Гідність, гордість, образа, страх – є найважливішими критеріями міжетнічного порівняння. Ці почуття спираються на глибокі емоційні зв’язки з етнічною спільнотою і моральні зобов’язання стосовно неї, що формуються в процесі соціалізації індивіда. Емоційні імперативи впливають на образи сприйняття і, значною мірою, пояснюють ірраціональність поведінки сторін в етнічних конфліктах. Етнічність – це не тільки прийняття певних групових
уявлень, готовність до схожого напрямку думок та поділ етнічних почуттів. Це також побудова системи ставлень і дій у різних етноконтактних ситуаціях.

Так, Є. Бистрицький, констатуючи кризу класичного та модерного підходів до проблеми толерантності, робить висновок про те, що в сучасних умовах толерантність означає можливість знаходження в ситуації паралельного існування з усім інакшим [1]. Саме це характеризує з феноменологічних позицій та, передусім, враховує культурні світи індивідів, тобто локальний спосіб буття людей, їх повсякденний життєвий світ, який максимально визначає їх поведінку та зв’язки в суспільстві – особисті переживання, розуміння сенсу життя, почуття страху та ін. Ось чому міжнаціональні й етнокультурні зіткнення в країнах СНД після розпаду СРСР, як і деякі інші в світі, слід розглядати, на його думку, глибше – як конфлікти культурних світів життя, різних способів буття людей.

Н.М. Лебедєва додає до цього, що етнічна толерантність є характеристикою міжетнічної інтеграції як однієї з чотирьох форм міжетнічної взаємодії, згідно з теорією аккультурації Дж. Беррі, який вважав, що міжетнічна інтеграція – це «прийняття» чи позитивне ставлення до своєї етнічної культури та до етнічних культур груп, з якими дана етнічна група вступає в контакт [2]. Таким чином, стає зрозумілою важливість сприйняття етнічною групою та її членами, насамперед, себе, своєї культури, вираження етнічної ідентичності як важливої умови формування міжетнічної толерантності. Це і є один із загальновизнаних механізмів оптимізації міжнаціональних відносин та збереження унікальності етнічних культур.

Поняття етнічної ідентичності в останні роки розглядається з точки зору кількох різних концептуальних підходів. Згідно з першим, етнічна належність становить споконвічну сутність, що існує у природі поза часом. Цей погляд отримав підтримку з боку соціобіології, що розглядає етнічну ідентичність як подальший розвиток процесів генетичної селекції та пристосування до середовища. Інша концепція приписує етнічній ідентичності цілком ситуаційний характер, вважає це явище нетривалим і мінливим.

Між цими двома крайнощами існують погляди, що наголошують на історичних та символіко-культурних атрибутах етнічної ідентичності. Головними такими атрибутами є: групова самоназва, спільна історична пам’ять, відчуття Батьківщини, один або декілька основних компонентів спільної культури, спогади про предків та чуття солідарності у значної частини спільноти. Один з основних атрибутів етнічної ідентичності – історична пам’ять – може бути значною мірою міфологізованою, проте її наявність є необхідною умовою формування й подальшого існування етнічної спільноти. Посилення або послаблення суб’єктивного значення кожного з названих атрибутів для членів спільноти прямо пов’язане із ступенем їх етнічної самосвідомості та рівнем етнічної консолідації всієї спільноти.

Підтвердженням цьому слугують відповідні дані, отримані в ході нашого дослідження. На запитання: «Що ви розумієте під національністю?», більшість респондентів відповіли, що це їхня соціально-біологічна спільність (40,5%), а 27,9% ідентифікують національність з особистим наданням переваг тій чи іншій культурі, тобто з самоусвідомленням.

Етноміфологічне світосприйняття, етноцентрована картина світу характерна для будь-якого етнічного формування. Кожний етнос прагне до протиставлення щодо «іншого» і самоідентифікації як результату цього протиставлення. При ідентифікації та самоідентифікації це досягається через уявлення про «власне/чуже». Протиставлення може виникати з різних обставин: через антропологічні особливості, культурні традиції та вірування, своєрідність господарства й організації побуту, мовні особливості. Так, на думку 40,5% респондентів, мешканців Східної Таврії, найбільш впливають на збереження національності такі чинники, як збереження народних звичаїв, а також збереження мови (35,3%).

Також, до факторів, які забезпечують та підкріплюють етнічну ідентичність, відносять державотворення, військову мобілізацію та релігію. Численні історичні приклади показують, що заснування об’єднаного політичного утворення відігравало провідну роль у розвитку чуття етнічної спільноти. Війна мобілізує етнічні почуття й свідомість, стає об’єднуючою силою в житті спільноти і забезпечує спогадами та міфами наступні покоління. Релігія також відіграє важливу духовну та соціальну роль, консервуючи обряди й традиції та переказуючи нащадкам спогади про спільне етнічне походження.

Таким чином сфер прояву та відтворення ідентичності, особливо етнічної багато. Але найсуттєвішими та найбільш статичними виявляються етнокультурна та мовна ідентифікація.

Відтворення міжетнічної толерантності через власну ідентифікацію проявляється у порівняльному співставленні ментальних рис з іншими народами. Так, запитання про етнічні симпатії мешканців регіону виявило принципову тенденцію обирати симпатиків із своєї національності та росіян і українців. Слід до цього додати, що чехам до вподоби ще й поляки, росіянам – чехи, українцям – греки, кримським татарам – євреї, німцям – чехи, караїмам – кримські татари та поляки, вірменам – болгари. Тобто, виявляється бажання жити лише з тими, хто сприймається близьким за національним характером, що вказує на рівень толерантної культури. Здебільшого, ці симпатії пояснюються наявністю однакових рис у національному характері, так як долі цих народів були взаємопов’язані спільністю території мешкання, а сусідські відносини сприяли набуттю загальних рис.

Показником також є той факт, що кожен з етносів не отримав цілком негативного ставлення і не був обраний як претендент на співжиття, до того ж, майже, не має відповідей, які б указували на етноси, що історично не мешкають на території Східної Таврії.

Підтвердженням рівня толерантної культури в регіоні також слугує достатньо високий показник задоволеності міжнаціональними відносинами: молдовани та чехи – 100%, німці – 95,2%, болгари – 91,6%, вірмени – 90,0%, кримські татари – 89,2%, росіяни 84,0%, караїми – 83,3%, українці – 77,2%, євреї та греки – 75,0%.

Але, незважаючи на вищезазначене, частина респондентів (50,0% євреїв, 48,2% кримських татар, 25,0% греків, молдован, росіян, 20,0% чехів та караїмів, 12,0% українців, 8,3% болгар) все ж таки вказали на факти стикання в житті з проявами нетолерантної поведінки. Загалом 11,0% опитаних відзначили, що вони зустрічались з недружелюбним до себе ставленням із-за своєї національності в різноманітних життєвих ситуаціях: на вулиці, в транспорті, магазині, на базарі. Вочевидь, саме тут спрацьовує феномен масової свідомості, коли роздратування людей в магазині, чергах, автобусній штовханині «звалюється», перш за все, на «чужаків». По суті справи в більшості подібних випадків можна говорити не про прояви націоналізму, а, насамперед, про наслідки постійно діючих стресових факторів (внаслідок тотального дефіциту і побутової невлаштованості), накладених на відсутність елементарної культури міжнаціонального спілкування.

Терпимість, повага до інших поглядів, іншого способу мислення, інших звичаїв – все це важливі елементи загальної культури та її утвердження – вимога часу. Разом з тим, відзначимо і моменти непрямих даних (усне опитування, розмови і т. ін.), які свідчать про те, що на досить близьку відстань (родичів, друзів) більшість респондентів згодні допустити переважно представників тих національностей, які традиційно проживали в нашому краї.

Таким чином, цілком логічним слід вказати на достатньо високий рівень толерантності у регіоні, де історично, протягом століть мешкають представники різних етносів, конфесій та культур, які
від покоління до покоління випробовували дружні, взаємовигідні
стосунки.

На закінчення слід підкреслити, що мультикультуралізм є реальністю сучасного життя, котре характеризується зростанням соціальної динаміки та імперативною необхідністю інтеграції конструктивних ідей, концепцій, теорій, які б сприяли культурному діалогу і полілогу. Тому і збереження міжнаціонального миру і злагоди на Україні багато в чому обумовлено збереженням стабільного рівня толерантності до національних спільнот у більшості населення її регіонів, не дивлячись на погіршення економічного стану країни і політичну напруженість в суспільстві.

І хоча дотепер як в Україні загалом, так в Східній Таврії триває безконфліктний, інтегративний тип розвитку міжнаціональної взаємодії, разом з тим не можна не враховувати і того, що в умовах тривалої соціально-економічної кризи і зниження рівня життя населення потенціал стабільності міжетнічних відносин може бути вичерпаний в достатньо близькій перспективі. Тому у контексті аналізу перспектив розвитку суспільства регіону толерантність слід розглядати не лише у якості потенціалу підтримання миру та спокою у країні, але й як показник ступеню готовності масової свідомості населення до відкритості та співробітництва із світовим співтовариством на засадах загальновизнаних демократичних принципів.

 

Список використаних літературних джерел:

 

1. Бистрицький Є. Конфликт культур i философiя талерантностi // Демони миру та боги вiйни. Соціальні конфлiкти посткомунiстичної доби. // С. Макеєв (керiвник авторського колективу). – К.: Полiтична думка, 1997. – С. 147-168.

2. Лебедева Н.М. Теоретико-методологические основы исследования этнической идентичности и толерантности в политкультурных регионах России и СНГ // Идентичность и толерантность. Сб. статей (под ред. Н.М. Лебедевой. – М., 2002. – С. 10-34.

3. Паніна Н.В. Соціальна дистанція, етнічні установки та національна толерантність в Україні // http://politicon.iatp.org.ua/tm/panina
distanc.htm

4. Ручка А. «Свої» та «чужі» в багатоскладовому суспільстві // Соціокультурні ідентичності та практики / За ред. А. Ручки. – К.: Ін-т соціології НАН України, 2002. – 148 с.

 

 







Дата добавления: 2015-06-15; просмотров: 831. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Решение Постоянные издержки (FC) не зависят от изменения объёма производства, существуют постоянно...

ТРАНСПОРТНАЯ ИММОБИЛИЗАЦИЯ   Под транспортной иммобилизацией понимают мероприятия, направленные на обеспечение покоя в поврежденном участке тела и близлежащих к нему суставах на период перевозки пострадавшего в лечебное учреждение...

Кишечный шов (Ламбера, Альберта, Шмидена, Матешука) Кишечный шов– это способ соединения кишечной стенки. В основе кишечного шва лежит принцип футлярного строения кишечной стенки...

Влияние первой русской революции 1905-1907 гг. на Казахстан. Революция в России (1905-1907 гг.), дала первый толчок политическому пробуждению трудящихся Казахстана, развитию национально-освободительного рабочего движения против гнета. В Казахстане, находившемся далеко от политических центров Российской империи...

Виды сухожильных швов После выделения культи сухожилия и эвакуации гематомы приступают к восстановлению целостности сухожилия...

КОНСТРУКЦИЯ КОЛЕСНОЙ ПАРЫ ВАГОНА Тип колёсной пары определяется типом оси и диаметром колес. Согласно ГОСТ 4835-2006* устанавливаются типы колесных пар для грузовых вагонов с осями РУ1Ш и РВ2Ш и колесами диаметром по кругу катания 957 мм. Номинальный диаметр колеса – 950 мм...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.014 сек.) русская версия | украинская версия