Дослідження історичної та соціальної пам’яті в сучасній соціогуманітарній науці: до постановки проблеми

Східна притча стверджує, що «немає нічого більш далекого, ніж день учорашній і немає нічого більш близького, ніж день завтрашній». Загадка історії – того, як минуле, що відійшло, здається, навіки, виринає іноді несподівано та небезпечно, стаючи силою, яка впливає на сучасність дуже суттєвим чином, завжди була фундаментальною для філософського та наукового пізнання.

Історична пам’ять є одним із засобів існування будь-якого суспільства, адже накопичення, збереження, трансляція матеріальних і духовних цінностей – невід’ємна частина життєдіяльності кожної людини. Це означає, що соціальна пам’ять є сферою важливої інтелектуальної та духовної діяльності людей, у процесі якої розв’язується питання, яким бути суспільству в майбутньому і які воно має для цього потенціальні можливості. Ситуація початку ХХІ століття вимагає переосмислення ціннісних пріоритетів, за якими людство в цілому та кожна окрема людина намагається збагнути історичне минуле та сучасність.

Нагальність завдань, що постали сьогодні перед світовою спільнотою, змушує по-новому розглядати традиційні питання. Глобальні проблеми наших днів вимагають від людства пошуку таких ціннісно-цільових орієнтирів, які були б прийнятними для суспільств, що перебувають у історично безпрецедентному стані відкритості та масового міжіндивідуального спілкування. Це визначає характер діалогу з історичним минулим, яке завжди пізнається в єдності із сучасністю. Сьогодні це розглядається в світлі кардинальних установок щодо нового мислення, фундаментальних цінностей збереження життя людського роду, забезпечення вільного самовдосконалення особистості, розвитку світової культури.

Значну роль у цих процесах відведено історичній пам’яті. У науковій літературі основна увага акцентується на тому, що глобальний характер проблеми пам’яті пояснюється характером сучасної культурної ситуації, що вимагає теоретичного осмислення її в умовах нової історичної реальності, якою є інформаційне суспільство. З’явилися принципово нові види історичної пам’яті, пов’язані із сучасними інформаційними технологіями. Історична пам’ять в умовах інформаційного суспільства безпосередньо пов’язана з проблемами знання та інформації, масові комунікації змінюють механізми її формування та функціонування. Гострота теоретичного осмислення даної проблеми обумовлена також тим, наскільки історична пам’ять сприяє розвитку суспільства й особистості та які можуть бути механізми впливу, що призведуть до зміни як її суб’єктів, так і об’єктів.

Історична пам’ять є системою, що включає різні складові. Потребує дослідницької уваги амбівалентний характер соціальної пам’яті, її аналіз як компоненту соціального буття, сучасна зміна її конфігурації. Виникає необхідність вивчення історичної пам’яті в контексті дискурсивних практик та контрпам’яті. Сьогодні актуальним є питання про історичну пам’ять у контексті віртуальної реальності.

У нинішній ситуації гостро поставлена проблема подолання метаморфоз історичної пам’яті, повернення з небуття її шарів. У першу чергу це стосується реалій пострадянського суспільства та трансформаційних процесів, які відбуваються в Україні: нині в державі прискорюються процеси суспільного життя, змінюється соціальний простір українського суспільства, повертаються із забуття важливі сторінки нашої історії. У таких умовах не можна не враховувати можливість використання історичної пам’яті для блокування негативних явищ та пом’якшення соціальних деформацій.

Тема осмислення і артикуляції історичного минулого за останні десятиліття привертає особливу увагу як широкої громадськості, так і наукової спільноти. Безпосередніми соціальними передумовами актуалізації цієї тематики в наш час і у нашому суспільстві стали розпад СРСР, зміна ідеологічних режимів у пострадянських країнах, виникнення умов і потреби переосмислення непростого з історичної й моральної точки зору радянського минулого, формування нових політичних еліт, що просувають свої концепції сьогодення й майбутнього, засновані на відповідних версіях переказування минулого, болісне визрівання цивільного суспільства із претензіями на декларацію цінності національної саморефлексії й зрештою – це перипетії соціальних трансформацій уже в пострадянський період, починаючи з горезвісних 90-х і до 2000-х. Окремою проблемною галуззю є історично безпрецедентний процес «відкривання» історичної пам’яті різних суспільств як складова процесу сучасної глобалізації, взаємної інтерпретації образів історичних подій, що інтерпретувалися в попередні часи кожною людською спільнотою своєрідним чином. Сучасна відкритість історичної пам’яті в умовах інформаційного суспільства виявляє багато
суперечностей, які стають впливовим чинником для взаємодії людей за умов сучасного міжнародного розподілу праці, міграційних процесів, новітніх умов міжконфесійних та міжетнічних відносин, культуротворчих процесів глобалізованого людства. Цей список можна доповнювати, систематизувати, але важливо, що, простір «керування історією» став більш відкритим, суперечливим, рухливим у порівнянні з недавнім.

Окремим питанням є співвідношення історичної та соціальної пам’яті – соціальна пам’ять – це «сукупність наукових знань, ідей, концепцій і теорій, а також репрезентацій, що складаються стихійно, символів, знаків і знакових систем і значень – тобто семіосферу, в якій індивіди, соціальні групи і спільності відтворюють свій рух в часі і просторі» [1].

Інакше кажучи, у такому визначенні мова йде про компоненти соціальної поведінки індивідів, які виникли внаслідок історичних подій, при тому, що самі події, які лежать в їх основі, можуть і не усвідомлюватися.

На відміну від соціальної пам’яті, історична пам’ять полягає в утриманні суспільством образів історичних подій в їх цілісності, конкретній раціональній й емоціональній даності. Історична пам’ять є онтологічною, на відміну від соціальної пам’яті, яка є гносеологічною, оскільки історична пам’ять виконує роль утворення базових для людської свідомості образів світу в його онтологічній цілісності, образів буття, оскільки містить образи подій на різних рівнях – індивідуальній (становлення особистості), груповій (становлення групової ідентичності), суспільній (розвиток націй, ідеологій) в той час, як соціальна пам’ять представляє конструкт одного з рівнів суспільного буття – семіосферу, символічний континуум, який використовується інструментально. (Під ідеологіями в даному випадку ми розуміємо логос-про-ідеї, тобто втілені в суспільних практиках тлумачення ідей –
етичних, онтологічних, гносеологічних засад буття людини.) Образи історичних подій є елементами онтологічних засад соціального світу, а відтак виступають певними константами, з використанням яких утворюються референтні системи значень.

Символічний континуум з певної точки зору виглядає як основа соціальних процесів, однак, на нашу думку, таке його тлумачення є проявом гіперболізовано конструктивістського погляду на світ, відповідно до якого соціальні відносини не самовідтворюються в процесі суб’єкт-суб’єктних взаємодій, а створюються, конструюються шляхом інструментальної дії. Причому інструментом («головним» «першопричиною») тут є символічний континуум, опанувавши який можна сконструювати бажаний для суб’єкта-креатора, світ. Однак проблема історичної пам’яті виходить за межі конструювання, тут на соціальний світ можна дивитися лише з позицій його як самовідтворюваного континууму, він постає тут як такий, у якому час від часу актуалізуються (стають «причинами») ті або інші компоненти соціальної взаємодії, залишаючись загалом рівноважливими, рівно значущими. Всі ці компоненти складають єдині образи соціального світу, з якими має справу як наукове пізнання в процесі теоретизування, так і повсякденне пізнання в процесі духовного засвоєння соціального світу. Історичні образи тут виступають однією з основ соціального самоусвідомлення, ідентифікації та ціннісного позиціонування індивіда у соціальному світі. Образи історії складаються з образів історичних подій, закріплених у історичній пам’яті, вони існують для індивідуальної свідомості подібно до платонівських «ейдосів» самобутньо, незмінно та найдосконаліше. У певному смислі кожна соціальна група, будучи носієм цих образів, сприймає їх як елемент самого буття, залишаючись нездатною до їх зміни та не потребуючи цього.

Чи може і чи має досліджувати соціологія ці образи? На нашу думку, так, оскільки експертне знання про історичні події, представлене історичною наукою є недостатнім в умовах індивідуалізованого суспільства.

Індивідуалізація та інформатизація призводить до виникнення ситуації, коли світ починає протистояти індивіду як своєрідний гіпертекст, індивід у соціумі не займає визначеної суспільним метанарративом точки зору, він починає сприймати існуючий онтологічний образ самостійно. Бауман визначає новітню соціальну ситуацію як таку, де індивід вимушений «біографічно вирішувати системні протиріччя» [2, с. 43].

Масова персоніфікація стає значущим чинником поряд з соціалізацією, інкорпоруванням у склад соціальної групи та їх систему. Стабільна соціогрупова приналежність виступає вже не виключною засадою соціальної взаємодії, індивід постає в багатоманітному надскладному соціальному середовищі персоніфіковано. Це ставить його в умови перманентної «покинутості», світоглядної кризи, соціальної дезорієнтованості, змушує його конструювати персоніфікований світогляд, виходячи за межі механізмів групової соціалізації. Відтак історичне знання, що транслюється інституціалізовано, не відповідає специфічним умовам соціальної взаємодії таких індивідів.

Історичне знання, з яким індивід стикається в процесі соціалізації, завжди конкретне, представлене у вигляді цілісних образів тих або інших подій – незалежно від того, у якій семіотичній формі вони представлені. Вироблення нових соціальних механізмів впливу на процеси розвитку масового індивідуалізованого сприйняття історії неможливе без звертання до традиції дослідження її в європейських гуманітарних науках.

Розглядаючи стан соціологічних досліджень історичної пам’яті, можна виділити два блоки тем, перший з яких може скласти уявлення про сучасний стан концептуалізації масової історичної свідомості, а другий – про стандартний набір, обов’язково присутній в подібних дослідженнях.

У вітчизняних дослідженнях частіше вживається категорія «історична свідомість», традиція дослідження якої має свій початок ще за з епохи Просвітництва, вона активно розробляється сьогодні істориками, філософами, культурологами.

Поряд з історичною свідомістю в публікаціях використовуються такі поняття як: історична пам’ять, соціальна пам’ять, колективна пам’ять, соціальні відомості про минуле, історична ідентичність, образи минулого.

У контексті цих понять також вибудовуються інші значущі концепції, що описують умови й фактори формування історичної свідомості, такі як: історичне знання; історичне пізнання; історична освіта; особливості пам’яті (подієва пам’ять, жива пам’ять, реконструйована пам’ять) і спогадів; концепція минулого (далекого історичного минулого, радянського минулого, соціальної ностальгії); патріотизм і громадська ідентичність.

У соціології, на відміну від філософії, досліджуються не теоретичний і повсякденний рівень суспільної свідомості як такі, а реально функціонуюча свідомість, виражена в позиціях конкретних людей, що складають конкретне суспільство. Соціологи звертаються за інформацією до самих людей, тому вони стикаються з тим, що кожен окремий об’єкт наукового дослідження – людина, група, шар, когорта становить «досить вигадливе сполучення деяких наукових і повсякденних (побутових) відомостей про історію в цілому, історію свого народу, а також і історію свого міста, села, і іноді своєї родини. Особливо часто об’єктом пильної уваги стають значні історичні події, що стосуються країни, соціальних шарів і груп, окремої особистості, деякі проблеми в житті народу» [3].

Підводячи теоретичну базу під дослідження історичної свідомості, проведеного Соціологічним центром Рагса, російський дослідник Бойків В.Е. визначає специфіку соціологічного підходу до історичної свідомості у такий спосіб: «... історична свідомість розглядається як один з феноменів соціокультурної регуляції поводження індивідів і колективів, соціальних груп і станів, етносів і суспільства в цілому» [4]. Особлива увага приділяється оцінному й нормативно-ціннісному змісту історичної свідомості. Виділяються три ключових аспекти історичної свідомості:

1) система цінностей і символів, яку поділяють усі члени суспільства;

2) усвідомлення індивідом свого «Я» у сімейному й становому родоводі, розуміння «Ми» у конфесіональному середовищі, у культурній спільності краю, країни, загальнолюдський цивілізації;

3) історичний досвід, що передає від покоління до покоління знання, символи, ідеї, вірування, що ввійшли в історичну пам’ять [4].

Інша важлива соціологічна характеристика – контекстуальність історичної свідомості. Оскільки саме в контексті подій, що відбуваються, вона, по-перше, визначає ставлення людей до історичного минулого народу, країни й держави; по-друге, виражає їхні оцінки із приводу минулих подій; по-третє, є ґрунтом для формування ставлення до майбутнього.

Визначення історичної свідомості, що дає російський дослідник Ж.Т. Тощенко, є типовим: «…воно є сукупністю ідей, поглядів, подань, почуттів, настроїв, що відбивають сприйняття й оцінку минулого у всьому його різноманітті, властивому і характерному як для суспільства в цілому, так і для різних соціально-демографічних, соціально-професійних і етносоціальних груп, а також окремих людей» [3].

Історичну пам’ять Ж. Тощенко визначає як спосіб збереження минулого досвіду задля потреб сучасності, на його думку, вона є «певним чином сфальцьована свідомість, що відбиває особливу значущість і актуальність інформації про минуле в тісному зв’язку із сьогоденням і майбутнім. Історична пам’ять, по суті, справи є вираженням процесу організації, збереження й відтворення минулого досвіду народу, країни, держави для можливого його використання в діяльності людей або для повернення його впливу в сферу суспільної свідомості» [3].

Дослідниками підкреслюється така особлива риса історичної пам’яті, як вибірковість – вона зберігає окремі історичні події, ігноруючи інші. В той же час історична пам’ять утримує у свідомості людей основні історичні події минулого, іноді перетворюючи їх у різні форми світоглядного сприйняття минулого досвіду, фіксує в легендах, казках, переказах.

Слід підкреслити, що конкретність історичної пам’яті передбачає розгляд того, яким чином відбувається утворення, передача та зміна образів історичних подій.

З погляду інших дослідників, «історична пам’ять» може трактуватися як щось однопорядкове з «історичним знанням». «Співвідношення історичної свідомості (а), історичного знання (б) і історичної пам’яті (в) можна виразити формулою: а = б + в [5].

Чіткого визначення історичної пам’яті не вироблено. У найбільш загальному вигляді це поняття концентрує в собі здатність суб’єкта зберігати спогади про пережитий досвід, що є необхідною основою для вироблення історичної свідомості. З іншого боку – це результат певних сенсоутворюючих операцій зі впорядкування спогадів, здійснюваних у ході формування історичної свідомості шляхом переробки пережитого досвіду. Як він переробляється, які чинники впливають на розвиток цих процесів, якими є можливі сучасні соціальні механізми впливу на історичну пам’ять, хто та як на них реально впливає – ці питання залишаються здебільшого відкритими і соціологія має надати на них відповідь.

Іноді історичну пам’ять трактують як сукупність відомостей про соціальне минуле, що існують як на індивідуальному рівні, з усім багатством емоційного спектру, так і на рівні масового знання про минулу соціальну реальність, що приймають часом за зміст історичної пам’яті. Можна зустріти версії, коли її позиціонують як опорні пункти масового знання про минуле, як мінімальний набір образів історичних подій і особистостей. Актуальним залишається питання, як співвідноситься історичне знання про минуле в цілому з іншим трактуванням минулого в істориків. Підручники, написані істориками, все історичне утворення є лише каркас історичної пам’яті.

Соціальний аспект містить те, що залишається в пам’яті людей у результаті їхніх взаємин із суспільним устроєм, колективами людей, корпоративними співтовариствами, трудовою й суспільною діяльністю, рівнем життя, гендерними проблемами.

Культурний аспект історичної пам’яті містить інформацію про естетичні цінності, повсякденність, способи життя, моральні підвалини, про взаємини людей на рівні спілкування. Він є дотичним до цінностей, пов’язаних з літературою, засобами масової інформації, творами і жанрами мистецтва.

Таким чином, виявляється, що особиста історична свідомість формується під впливом колективного, а колективне – виявляється завжди під впливом особистого. Діалектична і непроста взаємодія цих двох феноменів ще тільки починає обговорюватися у академічному дискурсі.

Особиста історична пам’ять розглядається дослідниками як канал наступності, зв’язку поколінь, формування цивільної, територіальної, національної ідентичності. Особиста історична пам’ять людей – це, з одного боку, засіб від схематизації, ідеологізації історії. Важко затушувати історію сталінських репресій, коли живі очевидці «великого терору» або викреслити позитивні риси життя за часів радянської доби, коли мільйони людей порівнюють реалії сучасності з власним особистим досвідом.

 

Список використаних літературних джерел:

 

1. Фостачук О.О. Соціальна пам’ять як соціокультурний фено-
мен: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд соціол. наук: спец. 22.00.04 / Олена Олександрівна Фостачук. – Х., 2005. – 19 с.

2. Бауман З. Текучая современность / З. Бауман; [пер. с англ. С. Комаров, Ю. Асочаков. – СПб.: Питер, 2008. – 240 с.

3. Тощенко Ж.Т. Историческое сознание и историческая память. Анализ современного состояния / Ж.Т. Тощенко // Новая и новейшая история. – 2000. – №4. – С. 3-14.

4. Бойков В.Э. Историческое сознание в современном российс-
ком обществе: состояния и тенденции формирования / В.Э. Бойков, В.И. Меркушин // Социология власти. – 2003. – №2. – С. 5-21.

5. Романовский Н.В. Историческая социология в структуре со-
ціологического знания / Н.В. Романовский // Социологические иссле-
дования. – 2000. – № 6. – С. 10-19.