Соціокультурні особливості родинних ролей жінки-циганки

Сьогодні на території Запорізької області зареєстровано більше 60 національно-культурних товариств. Мелітополь є унікальним містом, в якому більше 200 років гармонійно співіснують багато етнічних та національних громад. Незважаючи на великий доробок влади, громадськості міста та району, ромська спільнота такого культурного об’єднання не має, хоча нині в Україні активно діють понад 60 ромських громадських організацій. Тому, на наш погляд, доцільним є дослідження в нашому регіоні не тільки культурної самобутності, історії, а й виявлення родинних гендерних стосунків ромів, оскільки саме для них найголовнішими були й залишаються родина та належність до циганського роду. Емпіричною основою даного дослідження послугували матеріали глибинного інтерв’ю з представницями як ромського етносу Мелітопольського району, так і викладачами шкіл, в яких навчаються їхні діти. Використання саме цього методу дозволило отримати повнішу (що не завжди можливо при анкетному опитуванні)
інформацію про причини, мотиви, ментальні аспекти поведінки циганки в різних життєвих циклах.

Перш за все зазначимо, що життя циганки складається з кількох вікових етапів, кожен з яких визначає не лише певний соціальний статус, але й впливовість у родині та громаді. Як і кожна жінка, циганка почергово здобувала базові соціально-вікові статуси дитини, підлітка, дружини та бабусі і поступово проходила шлях від об’єкта до агента соціалізації, від об’єкта ритуальних дій до їх виконавця, від особи, поведінка якої перебувала під постійним соціальним контролем до особи, що має повноваження морального цензора поведінки оточуючих. Й лише за умови успішного виконання низки соціальних ролей, властивих кожному статусу (зокрема, доньки, дружини, матері, бабусі), жінці забезпечувалося визнання її як соціально-повноцінної особи, відхилення ж від усталених взірців спричиняло до певних соціальних санкцій, де неабияку роль відіграє циганський суд («кріс»).

Входження дівчинки у соціальне середовище здійснюється шляхом засвоєння статевих ролей та культури шлюбно-сімейних взаємин, завдяки яким інтеріоризується та відтворюється система ціннісно-нормативних орієнтацій, притаманних конкретному суспільству, його досвід, який, у свою чергу, передається у спадок наступним поко-
лінням.

Треба зазначити, що на першому етапі соціалізації серед дітей не було ніяких утисків у спілкуванні між хлопчиками та дівчатками: вони разом гралися, бешкетували. Підтвердженням цього є й наше емпіричне дослідження. Так, за словами респондентки – представниці ромського етносу: «Нет, никаких ограничений нету, конечно, спокойно вместе гуляют. Да, все можно. Ну у нас девочка, вот с садика еще…в садике там ей мальчики колечки дарили, и уже «жени-
лись» там на ней, всё, и она там за всех «замуж» выходила». (Л., с. Вознесенка, Мелітопольський район).

Підтвердив це і завуч Вознесенської гімназії «Орієнтир», який на запитання: «Скажите, у родителей, которые приводят к вам детей, нет каких-то требований? Например, чтобы девочка-цыганка не сидела за одной партой с мальчиком?», відповів: «Нет, такого не было…» і додав, що: «за семь лет работы я не встречал, допус-
тим, конфликтных ситуаций. Не бывает проблем…. Дети дружат». (О. с. Вознесенка, Мелітопольський район).

Загалом для ромів досить розповсюдженим є культ дитинства. Стара циганка, пригадуючи своє дитинство зазначила: «..настоящее цыганское счастье – это быть ребенком. Тебе – самое вкусненькое, ты всегда с мамой, тебя все любят, балуют. … Ну, а если обидят, то в таборе всегда найдется кто-то – сестра, брат, тетя или крестная, которая утешит, успокоит» [7, с. 151].

Кожна дитина, в тому числі з чужих сімей, чи навіть нециганських, розглядається ромами як особистість, яка потребує захисту, допомоги, доброго слова, частування. Слід зазначити, що система порівняння в здібностях та заохоченні дітей вважаються в них шкідливою для самих дітей.

Подальший розгляд етнокультурних механізмів конструювання жіночих ролей засвідчив поступове засвоєння ґендерних стереотипів та опанування відповідних моделей поведінки у процесі виховання дівчаток. Ґендерна соціалізація починалася від самого народження, коли шляхом ритуально-магічних дійств кодували та програмували майбутню успішність дівчинки в головних сферах жіночої самореалізації (подружній, материнській та господарській).

Слід зазначити, що з початком статевого дозрівання в дівчат закінчується дитинство і починається новий період – дівоцтво, оскільки саме з цього моменту життя підлітків розділяється та проходить паралельно. Саме до таких висновків можна прийти, проаналізувавши різні документальні джерела. Так, наприклад, в публіцистичному нарисі «Эй, цыган!» В. Родіонова знаходимо наступне підтвердження того, що з дорослішанням в дівчат в циганських родинах Росії, Америки (адже цигани зберігають власні традиції незалежно від того, де проживають) починається новий етап в житті: «Дівчата живуть у жіночому світі, хлопці – чоловічому. Для дівчат подібний перехід особливо відчутний: учора була майже цілковита воля, а сьогодні вже маса обмежень, які проявлялися в одязі, зовнішньому вигляді, поведінці» [24]. Ці обмеження були пов’язані, перш за все, з поняттям «осквернення», яке посідає важливе місце в світоглядній позиції циган, їх ідеології. Завдяки ньому відбувалася, закріплена на онтологічному рівні, певна регламентація дозволених та заборонених дій та вчинків жінок [22, с. 908].

Так, відомий радянський дослідник ромів Л.М. Черенков у своїй статті «Деякі проблеми етнографічного дослідження циган СРСР» розглядав осквернення як етноментальну світоглядну рису, притаманну ромам. «… У циган усіх етнічних груп існує поняття «осквернення», яке називається словом «пекелімос» («магірдо»). Воно пов’язане, в першу чергу, з нижньою частиною тіла статевозрілої або заміжньої жінки. Вважається, що нижче пояса жінка «брудна», «нечиста» і контакт з нею може осквернити людину або річ (природно, виключенням є контакт під час виконання подружніх обов’язків). Контакт може бути не обов’язково фізичним, «скверна» жінки як би «стікає вниз», і тому їй досить біля чого-небудь пройтися, щоб «осквернити» це. Тому все, до чого торкнулася її спідниця, вважалося оскверненим, запаскудженим, а будь-яка їжа, чи навіть дорогий посуд в цьому випадку викидали, продавали, або віддавалась не циганам» [28, с. 7-9].

У якості запобігання від «скверни» циганка може носити фартух (якщо їй доводиться носити, наприклад, самовар або велику каструлю, притискаючи до себе). Тому невід’ємною складовою національного жіночого вбрання багатьох циган світу є великий фартух [22, с. 909].

Однак, «осквернення» стосувалося багатьох інших сторін побутових речей. Так, заміжній жінці заборонялося переступати через голоблі, кінську збрую, навіть через лежачий на дорозі ціпок. Вона не могла перейти струмок, з якого беруть воду для приготування їжі. Самі цигани іноді жінок боялись ще й тому, що «осквернена» нею річ, або людина, теж ставали джерелом «скверни» [11, с. 57].

Уникання «осквернень» було однією з причин того, чому переважна більшість ромів стала надавати перевагу помешканню не в кибитках, а в невеликих будинках (сільського типу). Проте тут уявлення про «осквернення» набуло іншого характеру, бо, якщо це був двоповерховий будинок, на другий поверх вхід жінкам заборонений, прибиранням же там займалися лише дівчата. Більше того, якщо на другому поверсі будинку побувала жінка, щоб не осквернити себе, чоловіки туди вже більш ніколи не заходили [2, с. 34].

Проте, в ході взятих нами інтерв’ю було виявлено, що зараз чітке дотримання зазначених правил спостерігається далеко не у всіх ромів. Особливо це відноситься тих, хто більш-менш пристосувався до навколишніх звичаїв, сповідує християнство та віддає своїх дітей до школи. Так, одна з наших респонденток зазначила: «Нет, не знаю о таком…Хотя вот, женщина ни в коем случае не должна переступать через миску или кастрюлю…» (Л.)

Ще в період свого дівоцтва циганки остаточно засвоюють притаманні їм гендерні ролі та готуються втілювати їх в подальше життя. Аналіз спостережень етнологів дає підставу вважати, що процес соціалізації дівчат-підлітків пов’язаний з певними утисками особистої свободи та зростанням особистої відповідальності за вчинки. Всупереч легендам про романтичність циганського життя, особисте життя дівчат дуже цнотливе. Хоча циганська дівчина була відносно вільна в межах родини й табору, ще до заміжжя вона ходила разом з матір’ю на заробітки [11, с. 93]. Як правило, цигани боялися відпустити дівчину в місто одну.

Та як і засвідчують наші респонденти (шкільні вчителі), матері й зараз приводять та відводять дівчаток зі школи. В ході глибинного інтерв’ю цьому отримане наступне підтвердження: «…с утра их всех привозят и всех их забирают после уроков» (О.). І саме на матері лежить відповідальність зберегти доньчину «чистоту» та дівочу честь. Якщо ж про дівчину піде «дурна слава», родину очікувала така ганьба, що довелося б на кілька років відділитися від табору й кочувати [11, с. 118].

Наступним важливим етапом в житті циганської дівчини є вступ до шлюбу, оскільки заміжжя було тією засадничою передумовою, яка визначала долю жінки. Лише заміжня жінка (молодиця) могла реалізувати свою ґендерну місію й досягти визнання як соціально-повноцінна особа. В багатьох етнічних груп циган установка на ранній шлюб залишалась головним чинником її життєвої стратегії. У шлюбному виборі наречена посідала, як правило, очікувально-пасивну, об’єктну позицію, оскільки зазвичай ініціатива одруження належала парубкові.

Як в минулому, так і зараз у ромів не прийнято ходити на побачення, юнаки й дівчата переважно знайомляться на весіллях родичів та інших святах. Хоча звісно, багато молодих людей знають один одного з дитинства, якщо живуть або навчаються в одному місті. Підтвердженням цього є слова респондентки: «У нас до замужества нету никаких, конечно, отношений… Пока молодой человек не спросит разрешения у отца……а знакомятся не обязательно на свадьбах. Вот просто так, дружат…ну, как всегда… даже могут в одной школе учится, вот подружились. Ну, там, растут вместе. Или так даже в городе, бывает познакомились, одно общение или где-то учеба вместе...» (Л.)

Життя серед своїх припускає поінформованість про все. Так звана «циганська пошта» знає, де підросла красуня й куди можна засилати сватів. Як тільки син натякає батькам про свій вибір, починається підготовка до сватання. Про обряд сватання наша респондентка Елла розповіла наступне: «Приезжают сватать девочку, если отцу понравилась семья, семья хорошая, хороший мальчик, то он спрашивает свою дочь, если дочери понравилось, то он дает согласие сватам, если же девочке не понравился жених, значит, они не соглашаются» (Е., с. Костянтинівка, Мелітопольський район).

Аналіз різних документів (народознавчих нарисів, етнографічних розвідок, різних публікацій та інтерв’ю) та власне емпіричне дослідження свідчать, що дослідження шлюбних обрядів в циганських етнодіалектних групах, є досить складним. Адже кожній з них притаманні свої особливості.

Відомо, що історично в Україні склалося декілька особливих циганських етнодіалектних груп (сміливо можна казати – етносів). Кожна з них має власну назву, самовідчування, відрізняється мовою, ареалом формування, заняттями, віруваннями. Перш за все, це найбільш чисельна циганська група в Україні – українські цигани: серви (лівобережні цигани) та влахи (правобережні). Майже всі серви та влахи належать до християнської православної церкви. Друга група за чисельністю це – кримські цигани, волоські (молдавські цигани, кишиньовці, рудари, урсари; ловари, келдерари). Вони сповідують мусульманство. Ще менша група – це російські, польські, німецькі (сінті), латиські, північнорумунські, цигани-«чорнобильці», люлі (середньоазіатські цигани). Серед них є католики і греко-католики та християни [15, с. 12-13]. Оскільки, як зазначалося раніше, Мелітопольський район є поліетнічним і багатоконфесійним, то на його теренах проживають роми різних етноконфесійних та етнодіалектичних груп. Однак, проживаючи разом на одній території, вони не підтримують сусідських стосунків між собою.

Релігійний фактор значною мірою впливав і на шлюбний вік. Так, для ромів, які сповідують мусульманство, властивий ранній шлюб. На основі матеріалів етнографічних експедицій І. Крижанов-
ська робить висновок, що «...ранні шлюби циган пояснюються наступними міркуваннями: батько волів скоріше видати дочку заміж, щоб не хвилюватися за репутацію родини. Циганський шлюб улаштовувався не з волі молодих людей, а за рішенням їх батьків. Часто дівчина довідувалася про вирішення своєї долі останньою, і коли запитували її згоди, вона розуміла, що це лише проста формальність» [21, с. 199]. Підтвердженням цьому й є дослідження Н.М. Мостовського, який зазначив, що: «…в багатьох циган шлюби укладалися досить рано: старші боялися, що молодь «розгуляється та зіпсується». До того ж більш юна дівчина швидше звикає до укладу родини чоловіка. Середній вік молодят 15-17 років, але не рідкість ще більш ранні шлюби, часом в 11-12 років.» [11, с. 123].

Трапляються й такі випадки, коли дітей батьки (що сповідують мусульманство) одружують мало не з народження. У кримських циган за наречену ще платять калим. Розмір калиму залежить від багатьох складових: багатства батьків нареченого, віку та здоров’я нареченої, її спритності. [14, с. 152]. Про традицію викупу нареченої розповідає Елла: «У ромов мусульман дается выкуп. Когда приходят сватать девочку, мусульманку, если же отцу понравилась семья, он дает согласие, он назначает ну как, например, там калым называется, деньги он должен дать, ну определенную суму денег, он должен дать и золото, например, надо килограмм золота и он должен дать килограмм золота» (Е.).

Ті ж цигани, які сповідують християнство, виступають проти ранніх шлюбів і сьогодні. Про це розповідають й самі роми: «Да, мы христиане. Но у нас ранних браков нет, такого нет. Вот я ж говорю, у крымских цыган, у них там возможны и ранние браки, и за девочек берут выкуп – калым, как они говорят. У нас этого нет» (Л.)

Однак, при виборі нареченого думка батьків, є все ж вирішальною: «….Дочь должна выходить замуж со слова отца, как отец сказал, так и должно быть» (Е.).

Зазначимо, що при виборі наречених батьками, діти все ж не залишаються зовсім байдужими. Вони мають право три рази відмовитися або зробити прозорий натяк на бажану кандидатуру, але на четвертий раз їхня думка вже не буде враховуватись [24].

Батьки, зрозуміло, приглядають майбутніх наречених для своїх дітей, але частіше виступають у ролі порадників, а не диктаторів. Кожному батькові, кожній матері хочеться, щоб родина, з якою треба бути поріднитися, була шанованою, шляхетною й чималою. А якщо багатою – ще краще. Тому й не дивно, що серед головних критеріїв оцінки дівчини як потенційної дружини, першочергове місце посідали родовід, краса, господарські навички, стан здоров’я.

Легенди про те, що цигани крадуть наречених, мають під собою реальне підґрунтя. Це відбувається й у наш час, якщо батьки не схвалюють вибір дітей. В таких випадках весільні бенкети, як правило, не влаштовуються. Все проходить тихо й скромно. Ставлення ромів до таких подій відображене в наступному: «Бывает, что молодые, которые полюбили друг друга, убегают. Потом возвращаются, но что ж уже сделать – приходится их женить. Но это не приветствуется» [1].

І нарешті саме весілля – це одна з головних подій життя для ромської жінки. Циганські весільні свята схожі на театралізовані
вистави. Наприклад, для приготування святкового короваю допускаються тільки ті жінки, чиє сімейне життя склалося. В сучасних українських (православних) ромів цей весільний обряд зберігся й до сьогоднішнього дня. Ось як про це розповідає наша респондентка: «Ну, вот печь короваи могут только замужние женщины… у которых есть семья и все сложилось: в семье все хорошо, взаимоотношения хорошие, которые живут и не расходятся» (Л.). Обов’язковим у весільних обрядах християнських ромів є й благословення наречених іконами. Так, про це в інтерв’ю нам зазначала Елла: «Да, в церкви венчаемся. А в загсе не обязательно, просто можно пойти после свадьбы и расписаться» (Е.).

До цнотливості нареченої ставляться досить суворо. Ця традиція притаманна всім етнічним групам циган, незалежно від їх віросповідання: як християнам-сервам, так і мусульманам – кримським циганам і в наш час. Так, наприклад, в статті Усанокової С. знаходимо: «А от цнотливість нареченої – неодмінна умова. Із цим пов’язаний такий весільний звичай як винесення на осуд запрошених простирадла. Так, під час весілля наречений повинен вийти в спеціальне приміщення й позбавити наречену невинності. Нареченого й наречену врочисто проводжають в окремі апартаменти з піснями, танцями, потім так само врочисто зустрічають. У знак непорочності дівчини гостям приколюють на груди червоні квіти. Потім свекруха бере це простирадло й демонструє його присутнім – над головами молодят розкривають весільне покривало для того, щоб гості могли впевнитися в незайманості нареченої. Дівчина одягає нове вбрання, на голову їй пов’язують хустку» [27].

Про весільний обряд розповідає представниця ромського етносу: «Знак невинности выносят на полотно, свашки, женщины, которые за этим следят. Они находятся за дверью, чтоб ничего там не было подстроено. Потом свашки взяли эту простынь, украсили ее красиво, приезжают на свадьбу, там же на банкет, потом перед всеми гостями показывают невинность невесты, что она вышла замуж девочкой, что она не гуляла до свадьбы. Все потом танцуют, благодарят родителей невесты за воспитание дочки и дают всем красные ленточки – знак того, что невеста вышла замуж невинной, простынь остается у свекрови – это как гордость свекрови в любой момент она может показать людям, что ее невестка вышла хорошей, порядочной» (Е.).

Наступним етапом у житті циганки є материнство, яке визначало соціальний статус циганської жінки. Відомо, що у циган жінка не вважається сформованою особистістю, доки не народить дитину. Й здебільшого, тільки після народження першої дитини (особливо якщо це був хлопчик) вона ставала повноправним членом сім’ї. Тому, материнство у ромів порівнюється з соціальним чи професійним досягненням чоловіка. Чим більше жінка реалізувала себе як мати (тобто, чим успішніше вона виховує свою дитину або дітей), тим вагомішою стає її власна думка й положення в ромському суспільстві [11, с. 148].

Саме тому раніше циганські сім’ї були такими багатодітними. Але зараз через складні соціально-економічні умови, в яких опинилися не тільки роми, а й значна частина українського суспільства, ситуація дещо змінилася. Так, в ході глибинного інтерв’ю респондентка зазначила: «Да, раньше цыганские семьи были многодетными…Не знаю, в нашей семье двое детей. Как подумаешь, очень тяжело сейчас, а как дальше будет.. Есть конечно, которые и сейчас как-то не боятся, стараются, чтоб было побольше деток, но...» (Л.)

У циган здавна вагітним і жінкам з маленькими дітьми надавались ті чи інші побутові привілеї. Якщо жінка з кочового табору починала народжувати, то табір негайно зупинявся, чоловіки (незалежно від споріднення жінці), дружно споруджували укриття, а жінки похилого віку виявляли при необхідності акушерську допомогу, приносили воду для обмивання матері й дитини та «перев’яз», що виконував також роль пелюшки. 40 днів відводилося на те, щоб мати зміцніла. На цей період вона була практично звільнена від домашньої роботи, за нею доглядали жінки (родички або сусідки). Молода мати їла із окремого посуду, користувалася окремою білизною. Приблизно так само все відбувалося й в осілих циган [22, с. 910].

Але зараз ця традиція вже втратила своє існування: «…Ну тогда, может что-то и было. А вот сечас такого нет. Сейчас с перво-
го дня из роддома забрали, все собрались и вместе сидят за
столом…А тогда гости не приходили из-за того, что только родила…» (Л.).

Моральний кодекс ромів по відношенню до заміжньої циганки вимагає від неї повної покірності. Всі родичі чоловіка, включаючи його сестер і братів могли вимагати беззаперечної підлеглості. Це знайшло відображення в циганських прислів’ях, так народна мудрість каже: «Е борі трубул те тердел кай коверчі», що в перекладі означає – «Невістка завжди повинна стояти на ногах»; «Е жювлі кана най марді, най лащі», перекладається як – «Небита дружина погана» [11, с. 134-135].

Ще одним прикладом покірності по відношенню до родини чоловіка було те, що свекор не повинен був бачити невістку сплячою, вона раніше за всіх вставала й лягала самою останньою. З самого ранку вона повинна була тримати напоготові рушник для того, щоб поливати із глечика воду на руки свекру та чоловікові. Молода дружина вважалася нечистою, їй необхідно було дотримуватися безліч заборон у спілкуванні з оточуючими. Так, вона не мала права йти попереду чоловіка та поруч із ним, не могла подати йому руки. Крім того, оминаючи людину, що сиділа, циганка повинна була обов’язково повертатись до неї обличчям та вибачитися. З боку жінки вважалось нечемним проходити перед чоловіком, якщо можна обійти його позаду, і стояти спиною до чоловіка, якщо він сидить [11, с. 136-137]. І в наш час циганські жінки дотримуються такого звичаю: «Есть такое, да. Особенно, там, если свекор, или там братья мужа...тогда да, желательно не поворачиваться к ним спиной, проходить как-то по-другому, лицом повернуться…» – зазначає респондентка(Л.).

Про принизливий статус молодої циганки свідчить й той факт, що за словами однієї з наших респонденток, серед ромів спостерігається таке, що: «..на суде цыганском разговаривают одни мужчины, женщины просто сидят, слушают, они не имеют права ничего сказать, как люди решат, так оно должно и быть» (Е.). Про відношення ромів до жінки як до менш значущої порівняно з чоловіком свідчать наступні слова: «Когда к цыгану в гости приезжают цыгане, женщина только подает угощение, она не имеет права сидеть за столом. Мужу она подчиняется душой и телом» [1]. Положення жінки стосовно чоловіка відображене в ромських традиціях. Так, наприклад, під час весілля жінки та чоловіки сидять за окремими столами. «Мужчина есть мужчина, а женщина – это женщина. О чем ты можешь разговаривать за столом с женщинами? Ты с мужчинами должен общаться. Дома для жены есть время» [1].

Досить важливим для виявлення ґендерних стереотипів у родинах ромів є розподіл праці. Так, в традиційній циганській родині переважно саме на жінку лягала більша частина сімейних обов’язків, чоловік же міг взагалі нічого не робити та ніде не працювати. І якщо на молоду жінку – як правило, молодшу невістку, найбільше припадало виконання домашньої роботи, то обов’язки «заробляння грошей» завдяки ремеслу гадання лягали на зрілих жінок. Оскільки заробіток чоловіків був переважно сезонним, щоденний родинний прибуток приносила все-таки жінка. Тому й чималу частину свого життя вона повинна була проводити поза табором. Й для того, щоб заробити гроші вона повинна бути сміливою, спритною, вміти за себе постояти [11, с. 184].

Глибоко патріархальний устрій зберігається і в сучасних сім’ях. Так, на думку Елли, гендерні стосунки у ромів відображені наступним чином: «Мать, воспитывает дочь по цыганским обычаям, рассказывает ей, как она должна себя вести, что она должна все уметь делать по хозяйству, как она должна быть в замужестве, соблюдать все законы учат с самого рождения, уважать отца, понимать семью. Отец – самый главный в семье» (Е.).

Наступним віковим періодом в житті циганки є старість. Слід зазначити, що жінки старшого віку посідали особливе місце у статевовіковій стратифікації сім’ї та громади. Через часткове зниження
фізичних можливостей коло їх господарських обов’язків поступово звужується (переважно, приготування їжі та догляд онуків), однак впливовість у прийнятті господарських та сімейних рішень навпаки зростає. Чим старіша жінка, тим більш поважною вона стає. Зі старою циганкою вступали в розмову чоловіки, на святах вона могла сидіти разом з ними (чого не могли собі дозволити молоді жінки). До речі, чоловіки нічого не починали робити, не порадившись з найстарішою жінкою, її думка вважалася важливою як для родини, так і табору в цілому. Літні жінки здобували особливий авторитет, посідали статус морального цензора поведінки оточуючих [11, с. 172].

Такимчином, аналіз науково-популярних та періодичних видань, матеріали глибинних інтерв’ю свідчать, що стереотип меншовартості жіночої статі у ромів спрацьовує й до сьогоднішнього дня. Такі риси, як терпіння, покірність, стриманість, скромність, жертовність, працьовитість вважаються ідеальними для циганської жінки; натомість самостійність в прийнятті рішень, бажання висловити власну думку, непокірність не сприйнятливі ромському соціуму. Шлюб та материнство у традиції ромів визначаються для жінки як основні цінності та головні чесноти, як мета життя та найвища винагорода за дотримання бажаних моделей поведінки.

Отже, образ циганки є складним поєднанням архаїчних уявлень, ґрунтується на ієрархічному протиставленні чоловічого та жіночого начал. За якісним змістом та структурою циганський етнокультурний стереотип фемінінності значною мірою співвідноситься з патріархальним каноном та ментальним консерватизмом. Таке розмежування бажаних і небажаних жіночих рис потребує подальшого дослідження щодо виявлення шляхів соціалізації й інтеграції циганок в українське суспільство.

Список використаних літературних джерел:

 

1. Александрова С. Цыганский кодекс чести [Электронный ресурс] / С. Александрова // Экспресс новости. – 2004. – № 17. – 21 апреля. – Режим доступа: http://www.expressnews.by/6.html

2. Андроникова, И. М. Изменения в материальной культуре русских цыган в процессе оседания [Текст] / И. М. Андроникова // Краткое содержание докладов годичной сессии ИЭ АН СССР 1970 г. – Л.: Наука, 1971. – С. 34-36.

3. Афанасьєва, Л. В. Етносамобутність ромів в українському етнічному середовищі [Текст] / Л. В. Афанасьєва // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. – №27. – Філософські науки, 2010. – С. 38-41.

4. Афанасьєва, Л. Ґендерна специфіка взаємин ромів та проблеми втілення ґендерних освітніх проектів в їхньому середовищі [Текст] / Л. Афанасьєва, І. Грабовська // Українознавчий альманах. Випуск 4 (спецвипуск): Гендерна освіта в Україні: досвід, проблеми, перспективи (на виконання Наказу МОН №839 «Про впровадження принципів гендерної рівності в освіту»). – К. –Мелітополь, 2010. – С. 17-24

5. Берн, Ш. Гендерная психология [Текст] / Ш. Берн. – Спб: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. – 320 с. – (Секреты психологии).

6. Бєліков, О. В. Циганське населення України (XVІ-XX ст.): [Текст] автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01. / О. В. Бєліков; [Донецький нац. ун-т.]. – Донецьк, 2003. – 20 с.

7. Варакута Н. Мифы о нашей цыганской вольнице [Текст] / Н. Варакута // Женские секреты. – 2007. – №10. – С. 150-153.

8. Введение в гендерные исследования [Текст]: Учебное пособие / Под ред. И.А. Жеребкиной. – СПб: «Алетейя», 2001. – 240 с.

9. Вовченко, О. М. Гендерное равенство как социально-фило-
софская проблема [Текст] / О. М. Вовченко. – М., 2000. – 156 с.

10. Говорун, Т. В. Гендерна психологія [Текст]: навч. Посіб-
ник / Т. В. Говорун, О. М. Кікінежді. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – 212 с.

11. Деметер, Н. История цыган – новый вигляд [Текст] / Деметер Н., Бессонов Н., Кутенков В. – Воронеж: ИПФ «Воронеж», 2000. – 336 с.

12. Иванова, Е. Ф. Гендерные роли [Текст] // Словарь гендерных терминов / Под ред. А.А. Денисовой / Региональная общественная организация «Восток-Запад: Женские Инновационные Проекты». – М.: Информация XXI век, 2002. – 256 с.

13. Звіт про результати соціологічного дослідження «Особливості гендерної взаємодії етнічних груп полікультурного м. Мелі-
тополя». / Лабораторія соціологічних досліджень МДПУ ім. Б. Хмель-
ницького. – Мелітополь, 2011. – 37 с.

14. Зеленчук, В. С. Население Бессарабии и Поднестровья в ХІХ в. [Текст] / Зеленчук В. С. – Кишинев: Штиинца, 1979. – 287 с.

15. Зіневич, Н. О. Цигани в Україні: формування етносу і сучасний стан [Текст] / Н. О. Зіневич // Український історичний журнал. – 2001. – №1. – С. 40-52.

16. Кісь, О. Етнічні гендерні стереотипи та джерела їх конструювання [Текст] / О. Кісь // Український жіночий рух: здобутки і проблеми: Зб. наук. праць. Вип.перший. – Дрогобич: Коло, 2002. – С. 26-43.

17. Клецина, И. С. Гендерная социализация [Текст] / И. С. Кле-
цина / СПб.: Изд-во РГПУ им. А.И. Герцена, 1998. – 193 с.

18. Клименкова, Т. А. Насилие как основа культуры патриархатного типа. Гендерный подход к проблеме [Текст] / Т. А. Клименко-
ва // Гендерный калейдоскоп: Курс лекций / Под общ. ред. М. М. Ма-
лышевой. – М.: Академия, 2002. – С. 121-146.

19. Кон, И. С. Психология половых различий [Текст] // Вопросы психологии. – 1981. – №2. – С. 47-57.

20. Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 24.

21. Крыжановская, И. Из истории крепостных цыган Бессарабии в первой половине ХІХ века [Текст] / И. Крыжановская // Труды центрального государственного архива МССР. – Кишинев, 1962. – Т. 1. – С. 186-245 с.

22. Моногарова, Л. Ф. Цыгане [Текст] / Л. Ф. Моногарова // Народы Зарубежной Европы. – 1964. – Т. 1. – С. 906-910.

23. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Закон України від 8 вересня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – №2866-IV

24. Родионов В. Эй, цыган! [Электронный ресурс] / В. Родио-
нов // Чайка. – 2005. – №8 (43) от 22 апреля. – Режим доступа к журн.: http://www.chayka.org/article.php?id=753

25. Рябова, Т. Б. Стереотипы и стереотипизация как проблема гендерных исследований [Текст] / Т. Б. Рябова // Личность. Культура. Общество. – 2003. – Т. V. Вып. 1-2(15-16). – С. 120-139.

26. Стребкова, Ю. В. Ґендерна компонента сучасного українського суспільства (соціально-філософський аспект) [Текст]: автореф. дис. … канд. філос. наук: 09.00.03 / Ю. В. Стребкова; [Національний технічний університет України «КПІ»]. – Київ, 2007. – 20 с.

27. Усанкова, С. Что такое цыганская гордость? [Электронный ресурс] / С. Усанкова // Школа жизни. – 2009. №10. – 8 апреля – Режим доступа: http://shkolazhizni.ru/archive/0/n-26630/

28. Черенков, Л. Н. Некоторые проблемы этнографического изучения цыган СССР [Текст] / Л. Н. Черенков // Малые и дисперсные этнические группы в Европейской части СССР: Сб. ст. – М.: Московский Филиал Географического Общества СССР, 1985. – С. 5-15.

29. Чирко, Б. В. Національні меншини на Україні в 20 – 30-х роках [Текст] / Б. В. Чирко // Український історичний журнал. – 1990. – №1. – С. 51-64.