Програмний комплекс у СФР-контенті ідентифікації продуктивно-творчої сили технологічної самораціоналізації
Він є другим програмним комплексом, котрий створюється на структурно-функціональному рівні творчої дії продуктивної сили технологічної самораціоналізації. А саме – це рівень технологічної успішності спеціаліста, зі своїм власним рівневим СФР-контентом. Подібний СФР-контент представлений у тій же крос-структурі складових та за тією ж структурацією соціальної бази даних, але за своїм особливим інформаційно-технологічним змістом. Конструктивно та операційно це здійснюється за наступною соціальною базою даних. Б. Соціальна база даних структурно-функціонального рівня творчої дії продуктивної сили технологічної самораціоналізації. Як творчо-продуктивна «технологічна сила» вона діє в підсистемі культурно-інформаційних технологій, «інформаційно-технологічного новаторства» та ІТ-новаторської самореалізації. Принциповий механізм дії можна представити у таких основних конструктах (структурних складових):
1. Характер раціоналізації труда за критерієм професійно-технологічного новаторства: (1) функціональна раціоналізація: вона дозволяє оптимізувати виконання трудових функцій й забезпечити «функціональну якість» технологічних процесів шляхом створення «діяльнісних функціоналів» з розширення професійних функцій спеціалістів, здатних до «розширеної» трудової діяльності на технологічному потоці; (2) технологічно-потокова раціоналізація, що пов’язана з механізацією автоматизацією, комп’ютеризацію та загальною інформатизацією виробництва; подібне дозволяє замінити живий труд оречевленим та опредмеченим, який забезпечує «технологічну якість» трудової діяльності, розвиває ІТ-кульутру професійно-творчої самореалізації; (3) професійно-технологічна раціоналізація (міжпрофесійна): вона оптимізує професійну діяльність з боку її суміщення, змісту, творчого збагачення, кваліфікації і дозволяє забезпечити «професійну якість» труда, його професійно-технологічну культуру шляхом створення «діяльнісних комплексів» з технологічно цілісного труда в самому виробничому процесі; (4) господарсько-системна раціоналізація: вона оптимізує всю виробничу систему, управлінські та організаційні структури, забезпечує модернізацію виробництва та його переведення на автоматизовані системи управління – АСУ, на ІТ-програмні комплекси та ІТ-мережі технологічно модернізованого виробництва і системної технологічно-творчої діяльності; подібне включає й господарсько-розрахункову діяльність з трансформацією традиційно-консервативних форм на модернові та новаторські форми, котрі забезпечують інноваційну системну якість виробництва; (5) інноваційна та культурно-інформаційна раціоналізація, котра забезпечує генерування, продукування та розширене відтворення технологічних здібностей і здатностей до технотворчості і, отже, «людську якість» технологізованого труда; тобто професійну здатність фахівців до технологічно-творчої самореалізації, до професійно-творчого самоствердження в успішному кар’єроздійсненні за власними професійно-технологічними проектами. 2. Спосіб технологічної самоорганізації за її технологічно-новаторськими структуроутвореннями: (1) структурно-розподілена виробнича структура: виокремлення виробничих підрозділів, що є відносно автономними та які виділяються і самоорганізуються за технологічною схемою вертикальних зв’язків і вертикальної інтеграції («дивізіональні структури»); (2) модернізована соціально-технологічна структура: утворення матричних виробничих інфраструктур, які формуються і розвиваються лідерськими соціально-професійними групами, новаторськими колективами, і творчими технологічними бригадами; вони діють за комунікативною схемою «цільової координації» і предстають у статусі «комунікативних координаторів по лініям наскрізних «крос-зв’язків» за реалізаційною моделлю «творчі зв’язки – творчі технології – творчо-продуктивне (креативне) виробництво»; (3) новаторська соціально-професійна структура: створення соціально-професійних груп фахівців, котрі самоорганізуються за схемою «виробничої демократії» і децентралізованого «демократичного підпорядкування»; це партнерські групи, які діють на основі розвитку відносно автономних партнерських горизонтальних зв’язків та впровадження моделі «складні зв’язки – складні технології – складне виробництво» у професійно-творчій діяльності; (4) творчо-продуктивна структура: вона утворюється шляхом розвитку новаторських і модернових господарсько-ділових центрів і комплексів, інкубаторних фірм, венчурів, кластерів та команд «внутрішнього підприємництва» (інтрапренерства); всі вони є соцієтальними утвореннями, котрі самоорганізуються за технологічною схемою творчої продуктивної самореалізації і «реалізаційних зв’язків» за моделлю «творчі зв’язки – творча самореалізація – творчо-продуктивний уклад»; (5) інноваційно-креативна структура: вона пов’язана з формуванням соціально-культурних і культурно-інформаційних структур, орієнтованих на розширене відтворення професійно-творчих здібностей; тут діють переважно інноваційно-технологічні схеми інформаційно-креативного новаторства, комунікативних і когнітивних соцієтальних зв’язків за моделлю «творчі зв’язки – раціоналізаційна комунікація – когнітивне знання – креативне опредмечення». Як бачимо, при визначенні технологічного характеру раціоналізації труда способами його технологічної самоорганізації, перші з них задіюються як способи створення виробничих умов для професійно-функціональної самореалізації фахівців. Для цього їх повинна спонукати вся адміністративно-виробнича система, котра поступово раціоналізується у структурно-розподілену структуру вертикальної інтеграції з полуавтономними дивізіональними утвореннями. Це дозволяє виявити і розвинути безпосередню дію сил технологічної самореалізації як новаторських і професійно-продуктивних. На вищому п’ятому рівні їх техногенна дія (за механізмом і способами «технологічного детермінізму») трансформується у культурогенну дію професійно-творчих і культурно-інформаційних сил успішних фахівців. В умовах ІТ-культури виробництва та за інноваційними ІТ-програмами відтворювального розвитку професійно-творчих сил вони успішно самореалізують себе у фаховому кар’єроздійсненні в повному життєдіяльнісному циклі. Але для цього необхідно створення відповідного інноваційного комплексу, добре налаженої культурно-інноваційної системи виробництва, де можлива ІТ-новаторська самореалізація на основі інноваційно-опредмечувальних форм технологічної комунікації. 3. Форми технологічної комунікації. Для них переважним і домінуючим стає новаторське спілкування, інноваційна комунікація в різних особистісних формах «технологічної самореалізації». Проте форми «багаторольового спілкування», «тематичної» і «багаторепертуарної комунікації» є характерними для всіх типів та різновидів професійно-творчої самореалізації. Але, коли вона перетворюється на «технологічно-багаторольове спілкування», тобто стає комунікацією, що технологічно матеріалізується, то тоді набуває предметної якості технологічно-продуктивного спілкування. Саме через технологічну комунікацію професійна творчість фахівців стає когнітивно-практичним і технологічно-продуктивним процесом, а професійно-творчий контент трудової діяльності перетворюється на творчо-продуктивний процес самореалізації – вже за законами людських відносин та гуманізованих технологій. Базовими серед них стають саме гуманізовані «людські технології», котрі представлені у різних формах технологічної комунікації, в гуманізованій поліморфності технокомунікацій, в котрих і виявляється комунікативно-продуктивний характер технологічної самореалізації успішних фахівців. «Комунікативний характер» технологічного спілкування найбільш виразно прослідковується за альтернативними «комунікативними парами». Вони представленні відповідними «комунікативними дихотоміями», які формно протистоять одна одній за комунікативними способами технологічного спілкування. У них меншою мірою виражений «рольовий контекст» (форма, що найбільш характерна для професійного спілкування), а більше представлений «змістовний контекст», контент-аналітична компонента спілкування. Тобто комунікація предстає не стільки «контекстуально», а «контентно», не стільки «особистісно-виражаюче», скільки «особистісно-втілююче», менше «самовизначаюче», а більше «самовпроваджуюче» як технопрактичне і когнітивне спілкування. Звідси й таксономічна специфіка характеристик в їх комунікативно-дихотомічних парах, а саме: (1) «примітивісти – комплексисти» з відповідними простими й складними способами технологічної самореалізації, з одновимірними й багатовимірними формами технологічної комунікації, з однофакторними й багатофакторними моделями професійного самоздійснення; якщо брати біхевіористський аспект трудової поведінки, то досить легко виділити (таксономувати) «комунікативні характери» «супервиконавців», «розпасовщиків», «антибюрократів», «волокітчиків» та інших; межі між ними дуже рухомі і, якщо їх питоме співвідношення оцінювати в контексті «професійної самореалізації», то яку-небудь сталу тенденцію вловити неможливо; однак ввівши критерій «комплексної комунікації» з можливістю багатовимірної і репертуарної «реалізаційної комунікації», то зразу стає можливим виявлення стійкого технологічного співвідношення між «одномірними біхевіористами» й «багатовимірними комплексистами» – 5: 1; тобто останніх (комплексистів) в 5 разів менше – з цього і бере свої витоки філософська проблема «одновимірної людини», бо «простих індивидів» виявляється набагато більше, ніж «складних особистостей» і сформувати з перших «комплексних спеціалістів» вкрай утруднено та можливо тільки черех технологічно «комплексну комунікацію»; (2) «утилітаристи – дженералісти» з відповідними способами конкретно-персоніфікованої й загально-універсальної самореалізації, з однопрофесійною й багатопрофесійною формами технологічної комунікації, зі здатністю до «утилітарно-професійної» й «професійно-універсальної» поведінки; наприклад, за здатністю суміщати по 2-3 професії і бльше на технологічному потоці і досягати в кожній з них професійної самореалізації («спеціалісти-універсали»); «спеціалісти-утілітарісти» на подібне не здатні і потребують для оволодіння універсальними здібностями відповідного професійного навчання та креативних треннінгів; на цій основі вникає проблема «творчої людини», серед яких творчих осіб на порядок менше, ніж пересічних індивідів у співвідношенні 10:1, − тому й можуть створюватись нечисленні групи «креативних фахівців», універсалів-дженералістів, котрі стають професійними лідерами з модернізації виробництва; щоб підвищити кількість креативних груп і творчих фахівців треба налагодити відповідне «ебілітивне виробництво» універсальних «креативних спеціалістів» на основі Програм комунікацій з творчого технологічного спілкування; (3) «структуралісти – системщики» з характерними для них ступеневими циклічними й цілісними (холістичними) способами самореалізації; вони орієнтовані на розвиток структури або на розвиток системи, з однорівневою або багаторівневою самореалізацією (зі зворотним зв’язком), з незворотними (структурно-усталеними) й зворотними (гнучкими) формами професійної діяльності – їх співвідношення 100: 1; так виникає філософська проблема «людини в системі» і фахово-продуктивної здатності до системної креативності і творчої зміни системи, «продуктивної творчості нової системи» як «в комплексі», так і з «системною якістю»; (4) «функціоналісти – інтегратори» з характерними для них «локально-квантифікованим» та «об’єднуючим» способами професійної самореалізації, з орієнтацією на поелементну диференціацію або інтеграцію професійної діяльності в її локальному форматі чи «в системі», здатністю до фахової «мікрореалізації» в дуже вузькій технологічній галузі або до фахової «макрореалізації» в усій технологічній системі; співвідношення подібних спеціалістів складає 1000: 1; тобто «функціоналістів-елементаристів» на три порядки більше, а «інтеграторів» – лише одиниці, і це є «культурний розрив» у професійній діяльності різного рівня її здійснення в аспекті досягнутого рівня професійної культури і ступіня творчої самореалізації, фахівців з «вузькою свідомістю» функціонально-творчої самореалізації як «достатньої» для професійного самоствердження (світогляд вузькоспрямованих і «моноспектральних» спеціалістів) і фахівців з «широкою свідомістю» системно-креативної самореалізації як «вищої» у свойому продуктивно-творчому виявленні та професійному кар’єроздійсненні (світогляд широкоспрямованих і «поліспектральних» спеціалістів). Розвиток обох «технологічних типів» фахівців за базовою морфологією їх виробничої комунікації в процесах «технологічної самореалізації» можна відслідкувати у двох трендах досягнення успіху у професійній діяльності. Це такі два «комунікативні вектори» дії продуктивно-творчої сили технологічної самораціоналізації за їх «комунікативним характером», а саме: 1) «примітивісти – утилітаристи – функціоналісти – структурщики», 2) «комплексисти – дженералісти – інтегратори – системщики». Внутрішні співвідношення цих «технопсихотипів» фахівців за різними способами технологічної комунікації та проявлення комунітивного характеру можна визначити у відсоткових питомих вагах, з чого можна бачити, що кількість фахівців, здатних до складної, понадскладної, інноваційно-інтегрованої і системно-реалізаційної професійної діяльності – це «творча меншість», що зменшується на порядки: у 10–1000 разів відносно менш творчої більшості, нетворчої або «функціонально-творчої». Але, щоб не ділити та не розділяти їх у професійно-творчій спроможності, дати можливість творчого зросту і «креативного розвитку» всіх спеціалістів у професійно-якісному відношенні їх можна таксономувати в різних «професійних образах», котрі є відносно рівнозначними, структурно-ієрархічно не поділяються та співвідносно мають однаково високу фахову цінність у своїх «професійних класах». Серед них: – «генератори нововведень», що формують «банки ідей» і «бази даних» («банки знань») для підвищення як часткової, так і загальної технологічної ефективності виробництва; вони володіють сильним інноваційним і творчим мисленням та мають велике натхнення до творчого пошуку, можуть формувати навколо себе сильні «групи підтримки» і «команди ентузіастів» для активного впровадження нових ідей у виробництво; – антрепренери ідей, котрі виступають у двох «професійних образах» – як «розробники ідей» у практичних нововведеннях та як «прокатники ідей» при їх технологічній популяризації та доведення до практичних розробок; у першому випадку навколо «антрепренерів ідей» можуть створюватись «команди розробників», у другому – «команди прокатників ідей», котрі створюють інвестиційну привабливість технологічним ідеям та здійсненим розробкам; вони також займаються здійсненням відповідних розрахунків, створенням схем та алгоритмів впровадження, техніко-економічних обґрунтувань (ТЕО); – розробники проектів, до котрих належать як безпосередні «лінійні розробники» проектів, так і «координатори проектів» для забезпечення внутрішньої і зовнішньої сумісності нововведень; вони розраховують необхідні ресурси для реалізації проектів, здійснюють розробку бізнес-планів, інвестиційно-фінансове забезпечення, їх оптимізацію, обчислення витратних впроваджень нововведень та уникнення форс-мажорів; для цього створюються найрізноманітніші профільні «проектні групи» і «проектно-технологічні команди», «координаційні групи» і «комплексні колективи», проектні «інноваційно-інвестиційні групи» розробників та інші; – новатори впровадження, що займаються просуванням розроблених проектів на всіх стадіях їх реалізації, а також конкретних нововведень та технологічних інновацій; вони можуть створювати різні типи впроваджуваних інкубаторів – «інкубаторні групи» фахівців, формувати внутрішньовиробничі кластери – «кластерні комплекси» впровадження нововведень, а при загальній модернізації – створювати малі інноваційно-інвестиційні підприємства, інженерні центри, технопарки для інженерної концентрації сил і налагодження висококласного інженерного обслуговування впроваджуваних проектів та нововведень; – конструктивні альтернативісти: вони, з одного боку, пропонують власні «альтернативні проекти» та обстоють їх більшу ефективність і результативність, а з другого боку, виступають як «критики-опозиціонери» відносно вже існуючих технологічних проектів та способів їх впроваджень; загалом це конструктивна критика, оскільки подібні фахівці представляють конкуруючі групи за своїми підходами і випробовують розроблені проекти на їх конкурентоспроможність; вони можуть об’єднуватись і ставати «експертними групами» за відповідними напрямами проведення експертиз і технологічного контролю; – контролери якості, що можуть виступати в статусі як експертних груп, так і «груп техноконтролю», служб стандартизації та ліцензування, технологічних «кружків якості», технологічного функціонального контролю створених комплексних груп та фахових угрупувань «менеджерів-контролерів»; – тренінгові наставники: це фахівці, що виступають у статусі як «професійних тренерів» у досягненні фахової досконалості, так і «технологічних тренерів» у виробленні технічних вмінь і навичок; вони в якості коучерів, інструкторів, консультантів, наставників передають і розповсюджують кращий професійний досвід технологічної модернізації виробництва («референтний досвід»), за їх рекомендаціями формується кадровий склад підприємства з фахівців-техноноваторів та кадровий резерв на заміщення вакантних посад; – вільні комунікатори: головне виробниче завдання цих фахівців, що є технологічними комунікаторами вищого класу – це збір нової інформації у процесі реалізації проектів та нововведень, в першу чергу тієї, що покращує первинний замисел техноідей; друге завдання – систематизація цієї «впроваджувальної інформатизації» та її зведення до певних ІТ-формулярів, ІТ-алгоритмів та ІТ-підпрограм; третє завдання – показати, що виявляються нові можливості і резерви, котрі можна ефективно використати та вдосконалити як сам проект, так і всю технологічну систему виробництва; – системний координатор, котрий здійснює стратегічне узагальнення та «доводку» проекта у процесі його впровадження; йому можуть надаватися повноваження «генерального конструктора» (в адміністративній системі управління) або «комунікативного координатора» з управління та організації знань у новій (інноваційній) системі виробництва, що технологічно модернізується. Всі ці зміни у формі технологічної комунікації і в «комунікативному характері» технологічних фахівців-новаторів, зміни у їх «комунікативному технотипі» і в способі технологічної самореалізації вже відбулися у багатьох постіндустріальних країнах і зараз продовжуються в процесах суспільної постмодернізації. У США – це «технологічний прорив» на основі «ментального прориву» у технологічній творчості (зразком чого є «Кремнієва долина»), створення 19 японських «технополісів» для здійснення «креативного прориву» у мисленні і технологічній постмодернізації, намагання створення російського технополісу у Сколково і технологічного «інфополісу» в Україні. Їх сутність – це «прорив» у творчих технологічних комунікаціях, які стають безпосередньо продуктивними і зобумовлюють розвиток інноваційного культуротипу з технологічної самореалізації успішних фахівців. Формування подібного культуротипу є складним і протирічним процесом, але він має певну послідовність, що відповідає закономірності розвитку продуктивно-творчих сил професійної самореалізації успішних фахівців. 4. Інноваційний культуротип технологічно-новаторської самореалізації. Різні соціовиробничі аспекти інноваційних технологій дозволяють творчо-реалізаційно розвивати абсолютно визначене виробниче відношення до труда. Це детерміноване виробниче відношення фахівців до самих себе як суб’єктів труда («жива творчо-продуктивна сила»), так і об’єктів труда («об’єкти самореалізації»). Самі «виробничі взаємини» за своєю суттю стають інтегральною сукупністю подібного роду відношень, трансформуючись у виробничі відносини до засобів труда і способів виробництва, а також відношення до виробництва як до системи – з його системно-технологічними процесами, присвоєнням вироблених продуктів труда, їх обміном і розподілом, подальшим суспільним споживанням. Тому кожен «цілісний працівник», а особливо творчі фахівці, котрі здатні до цілісної професійної самореалізації, презентують себе у всьому цілісному «ансамблі виробничих відносин», а суспільна людина – стає «ансамблем суспільних відношень» (К. Маркс). Але за іншим технологічним культуротипом трудової діяльності, технологічним способом зміни виробництва (в процесі його модернізації) самі виробничі відносини можуть бути й іншими. Так, за умови професійно-творчої самореалізації успішних фахівців виробничо-технологічне відношення до труда (функціонально-професійне) трансформується у «людські відносини» творчих суб’єктів труда, у виробничі відносини професійно-творчої самореалізації як окремий культуротип відносин на виробництві. Це інноваційний культуротип креативних фахівців, котрі здатні активно і цілеспрямовано розвивати сили технологічного новаторства і технологічно-творчої самореалізації успішних фахівців. Серед них можна розрізнити: (1) організаційний культуротип технологічно-новаторської самореалізації; це культуротип, що розвиває «організаційні технології» професійної діяльності, організаційну культуру виробництва й «організаційну поведінку» фахівців, що заснована на їх професійно-ціннісній вмотивованості; подібні технології можуть приймати загальний характер «тектологічних технологій», що засновані на «організаційній науці» («тектології», за А. А. Богдановим) і розвивають організаційно-виробничу структуру і культуру труда, його «організаційний дизайн» та «структурний дизайн організації» до рівня його колективної самоорганізації [31, с.72, 75]; (2) техномісткий культуротип новаторської самореалізації; подібний культуротип треба відділяти від спеціалістів техногенного типу, котрі створюють «технотронні технології», в той час коли «техномісткий фахівець» розвиває креативне, творчо-технологічне відношення до труда, насамперед, у формах «технологічної власності», «інженерної власності» та інших; це право на «технологічну самораціоналізацію» виробництваі на його «технологічну трансформацію», на ІТ-перетворення підприємства шляхом позацентралізованої модернізації, «самомодернізації» і за рахунок власних коштів, реконструкції і технологічного переозброєння на основі «технологічного права» власності на засоби труда і загалом – на ствердження технологічної культури професійної діяльності і всього виробництва; (3) професіоємкий культуротип технологічно-новаторської самореалізації; подібний «самореалізаційний культуротип» розвиває новаторські «соціально-професійні технології», що формують соціально-професійне відношення до труда, насамперед, у переважних формах «професійної власності» (інтелектуальної, організаційної, когнітивно-креативної); це також організаційно-відповідальне відношення до професійної діяльності у компетенційних формах професійного права на самоорганізацію, «професійну самоорганізацію» в розширених межах фахової компетенції: наприклад, права на створення «діяльнісних функціоналів», «діяльнісних комплексів», професійних проектів і проектно-програмних комплексів і загалом – права на розвиток професійної культури творчої технологічної самореалізації, культури професійної діяльності у формах успішного кар’єроздійснення; (4) інноваційно-господарський культуротип технологічно-новаторської самореалізації; до цього культуротипу відносяться спеціалісти, котрі розвивають «творчо-підприємницькі технології», що активують господарсько-ділові відносини конкурентного співробітництва, а саме – творчо-конкурентні відносини і «креативне підприємництво» в інноваційних підходах та у творчо-продуктивному відношенні до труда як інноваційної системно-господарської діяльності; подібне спостерігається, насамперед, у підприємницько-інноваційних формах власності нових культурно-інноваційних господарських укладів, у ствердженні інноваційного господарсько-підприємницького права на культурно-інфомраційні та ІТ-форми суспільного господарювання, необхідності в розробці інноваційних «господарських технологій» ведення суспільного господарства; все це повинно розвинути і ствердити інноваційно-господарську культуру професійної діяльності, сформувати культурно-інформаційну професіосферу суспільного виробництва з якісно новими суспільними виробничими відносинами, що дозволить кожному фахівцю здійснити успішну творчо-продуктивну професійну діяльність та ефективну творчо-підприємницьку самореалізацію; (5) комунікативно-інформомісткий та когнітивний культуротип технологічно-новаторської самореалізації; це комунікативно-інформаційний тип спеціалістів, котрі розробляють і впроваджують «комунікативно-ціннісні технології», генерують когнітивно-практичне знання і когнітивні технології його креативної реалізації, розвивають культурно-ціннісне відношення до професійної діяльності і трансформують культурно-інформаційні потенціали труда в культуру професійної діяльності, творчі потенціали успішних фахівців в актуалізовані та активно діючі креативні сили професійного самоздійснення; тобто подібним чином можна трансформувати потенційну фахову здатність до самореалізації в актуальну і технологічно-предметну самореалізацію за здібностями, здійснити ІТ-самореалізацію за набутими творчими здібностями та культурно-інформаційними технологіями креативних комунікацій, що стають безпосередньо діючими креативними «технологіями самореалізації»; вони надалі розгортаються і розширено відтворюються як «ебілітивне виробництво» творчих здібностей за креативними «технологіями самореалізації» в успішній професійній діяльності та кар’єроздісненні. З даної «технологічної бази даних» можна «набирати» усі функціональні параметри третього рівня. А з під’єднанням до «організаційної бази даних» та «професійної бази даних» набирати функціональні параметри усіх п’яти рівнів творчої самореалізації фахівців у креативній асоціації. А потім – технологічно проектувати обраний спосіб творчої самореалізації у відповідних професійних проектах на всіх рівнях структурно-функціональної підсистеми та в їх системній інтеграції.
|
