Створення програмного комплексу у СФР-контенті актуалізації продуктивно-творчої сили професійного саморозвитку
Це третій програмний комплекс, що формується на структурно-функціональному рівні (СФР) творчої дії продуктивної сили професійного саморозвитку. Його можна характеризувати як рівень фахової досконалості компетентного професіонала, котрий має свій релевантний СФР-контент з відповідною матричною крос-структурою та соціальною базою даних. Вона відповідним чином визначається, має свій контент і 4-х ланцюговий конструкційний механізм, як і в інших програмних комплексах. Все це практично репрезентується наступним чином. В. Соціальна база даних структурно-функціонального рівня творчої дії продуктивної сили професійного саморозвитку (підсистема культурно-інформаційний, «креативний фахівець»). Принциповий механізм дії представлений у таких основних конструктивних складових: >
У даному механізмі дії, як і у всіх вищерозглянутих, також наявні чотири конструкційні ланки, де кожна з них – це структурна складова механізму з п’яти основними функціями, котрі ускладнюються по мірі підвищення структурно-функціонального рівня (СФР) творчої самореалізації успішних фахівців. 1. Характер професійної інтеграції труда і соціально-професійного партнерства у спільній діяльності: (1) виробнича професійно-спеціалізована (функціональна) група: виконує локальні виробничі задачі відповідно до соціально-виробничої організації виробничого процесу за структурними елементами; (2) виробничий технологічний колектив – це професійний «новаторський колектив», котрий виконує закінчений цикл виробничих операцій на технологічному потоці; до подібних «новаторських команд» належать всі види «наскрізних колективів», що об’єднують структурні підрозділи виробництва з інтеграцією професійних діяльностей: наприклад, технологічних і ремонтних працівників, фахівців по технологічній «горизонталі» і структурній «вертикалі», за суміщенням професій тощо; (3) виробничий комплексний колектив – це «професійна команда» або «професійний колектив», котрий виконує відносно закінчений об’єм виробничих операцій у структурному підрозділі шляхом створення структурних «діяльнісних комплексів»; (4) господарський комплекс або внутрішньовиробничий кластер; подібне з’єднання працює на кінцевий результат, інтегруючи соціально-економічні інтереси всіх співробітників в єдиний «колективно-господарський інтерес», об’єднаних партнерських мереж; у міжгалузевому відношенні подібне набуває характеру господарського внутрішньовиробничого кластеру (вищого класу господарської діяльності у її міжгалузевій інтегрованості); (5) виробнича асоціація партнерських мереж, котрі солідарно (комплексно, технологічно, кластерно) працюють на професійно-договірних, економічних або господарських початках залежно від рівня їх професійної інтеграції, щільності виробничих контактів, сумісності діяльності, спільного професійного розвитку і кар’єроздійснення (за власними професійними проектами і проектними програмними комплексами). 2. Спосіб професійної самоорганізації, сумісного та спільного професійного саморозвитку в процесі виробничої діяльності, що надає статус «успішного фахівця» і «успішного партнерства»: (1) проста (первинна) партнерсько-бригадна організація труда або функціональне фахове партнерство; (2) партнерсько-поточна організація труда на технологічному потоці зі створенням технологічних мереж «зонного обслуговування» технологічного обладнання на потоці; (3) партнерсько-комплексна організація трудової діяльності за способом укрупненого міжпрофесійного партнерства; (4) партнерсько-господарська організація трудової діяльності з налагодженням соціально-професійного і соціогосподарського партнерства на широкій основі професійно-ділових інтересів; (5) партнерська асоціація професійної власності та її організація (самоорганізація) у професіосферний партнерський кластер. 3. Особистісна форма професійної інтеркомунікації. Найбільш яскраво вона представлена як професійна форма партнерських комунікативних взаємодій. Критерій їх морфологічної диференціації – комунікативно-компетенційні форми та професійно-комунікативні способи фахового спілкування на виробництві, які можуть бути представлені функціонально і структурно професійно-компетентною «багаторольовою комунікацією», професійним «комунікативним поліфункціоналізмом». Їх виявлення – досить складна соціологічна задача сама по собі, але коли і вона вирішується, професійно-комунікативні ролі стають досить специфічними для різних виробничих колективів з різними формами і способами професійного партнерства. Найбільш ефективно ця задача вирішується методами таксономічного аналізу [30, с.84-89]. Саме професійна таксономія фахівців дозволяє достатньо чітко виявити їх професійно-комунікативні і комунікативно-рольові статуси за «комунікативним характером» здійснення професійної діяльності. Соціологічні дослідження професіограм фахівців показують, що граничні параметри рольових професійних статусів мають досить «розмиті» інтервали професійних функцій і тому структура професійних статусів є маловизначеною, вона дуже коливається, статуси інтерферують, утворюючи «змішані статуси» із багатьох «професійних ролей». У той же час за критерієм комунікативного способу самореалізації, що виявляє не особистісний, а «комунікативний характер» фахівця, типовий спосіб його професійного спілкування і характер їх професійної самореалізації в якості «комунікативних фахівців», домінуюча форма їх професійної інтеркомунікації носить досить стійкий характер і чітко таксонормується в адекватній відповідності до кожного компетентного спеціаліста. Подібний «комунікативний характер» сучасних фахівців, що прагнуть до успіху, найбільш виразно прослідковуються за їх альтернативними «комунікативними парами» (дихотоміями), коли вони протистоять одна одній за способами професійного спілкування. Серед них неможливо виділити більш гірший–кращий комунікативний спосіб професійного спілкування, бо всі вони рівнозначні й «спрацьовують» ситуативно, проте у точній відповідності до «комунікативного характеру» (що стійко проявляється як і звичайний характер людини за її психотипом). Проведені соціологічні дослідження дозволили виявити такі основні «дихотомічні пари» комунікативного характеру фахівців, що характерно проявляється у їх професійній діяльності в процесі творчої самореалізації: а) прагматики – вербалісти («діловіки – оратори») з відповідною технократичною та декларативною формами професійної комунікації: їх співвідношення серед фахівців вищої ланки виробничого управління складає 28-35% – 5-7%; серед фахівців середньої ланки 8-12% – 2-3%; серед викладачів вищих навчальних закладів 3-4% – 19-24%; серед студентів вищих навчальних закладів 17-21% – 5-7%; можна бачити, що розбіжності чітко виявляються відповідно до «комунікативного характеру», котрий формується за фаховою приналежністю (студенти – це майбутні молоді фахівці); б) некеровані – впорядковані («анархісти – регламентатори») з відповідною імпровізаційною та регламентуючою формами професійної комунікації: їх співвідношення серед вищих фахівців-управлінців 9-17% – 22-32%; фахівців-управлінців середньої ланки 3-6% – 20-35%; викладачів 7-9% – 26-30%; студентів 27-31% – 18-22%; в) конформісти – ригісти («адаптанти – надстійкі») з компромісною (гнучкою) й непоступливою (жорсткою) формами професійної комунікації: їх співвідношення серед вищих фахівців-управлінців 3-5% – 6-9%; серед середніх фахівців-управлінців 19-30% – 3-4%; викладачів 12-15% – 4-6%; студентів 21-25% – 2-3%; г) пацифісти – пугністи («тихоні – скандалісти») з погоджувальною й боротьбістською формами професійної комунікації: співвідношення серед вищих керівників 3-5% – 10-12%; серед середніх керівників – 15-19% – 4-6%; серед викладачів їх співвідношення 25-35% – 7-9%; студентів 14-17% – 5-6%. Як бачимо, переважаюча форма професійної комунікації серед фахівців вищої управлінської ланки – прагматична комунікація (1 ранг), котра придає їм діловий імідж. Популярна також регламентивна комунікація (2 ранг), яка надає іміджу «порядного керівника» і «впорядкованого фахівця». Серед фахівців середньої ланки управління домінує регламентивний стиль комунікації (1 ранг), хоча з іншим підтекстом; 2 ранг – це компромісна, «гнучка комунікація», що надає імідж «управляємого» і «керованого» фахівця (що є лояльним до керівництва більш високого рівня), а це, як відомо, високо котується як «виконавча старанність». Серед викладачів регламентивний стиль професійної комунікації також домінує (1 ранг). Проте не в контексті «керованості», а в іміджі «примирливої людини», «антискандаліста», педагога-методиста, здатного виробити загальну позицію в стилі «розумного тихоні», «сумирного аналітика», «непротивленця», який все розуміє і компромісно узгоджує. Серед студентів переважає конформістський стиль комунікації в іміджі «гарного товарища», «адаптанта», який до всього пристосовується – 1 ранг. Але одночасно достатньо котується й імідж непокірного «анарха-студента», котрий може виявляти незгоду з навчальним регламентом і є незалежною (некерованою) «вільною особистістю» – 2 ранг. Проте альтернативно досить високий імідж і «впорядкованого студента» – 3 ранг, здатного до дисциплінованого засвоєння навчальних знань, хоча така поведінка зараз стає все менш популярною серед студентів. Таким чином можна визначити й зафіксувати деякі наступні форми професійно-творчої інтеркомунікації як продуктивно-реалізаційної за своїм кінечним результатом: – прагматично-цілеспрямована самореалізація за професійним фахом, що забезпечує цілепокладену саморелазіацію; – регламентивна самореалізація за унормованими (стандартними) засобами досягнення мети; – конформістська самореалізація або позацільове і ситуативне професійне самоздійснення (відповідно до життєвих обставин і професійної кон’юнктури), адаптивно-професійна самореалізація, до якої проявляють найбільшу схильність вітчизняні спеціалісти в умовах ринкових відносин («екзистенційне самоздійснення»); – свободна (егалітарна) самореалізація або довільно-незалежне самоздійснення у формі професійної неприв’язаності, «професійної свободи» довільного вибору-зміни професії на кожній «ділянці життя» і перетворення його таким чином у «вільну життєдіяльність»; – револютивна самореалізація у формах протистояння, конфліктів, «революційної боротьби» за особистісне професійне самоздійснення. 4. Професійний культуротип фахівця та виявлення його професіотипу на різних структурно-функціональних рівнях його професійного саморозвитку. Подібний професіотип можна зафіксувати двома основними методами: способом професійної інтеграції фахівця у креативній асоціації і комунікативним способом професійної самореалізації. а). За способом професійної інтеграції фахівця у креативній асоціації та формі присвоєння їм соціально-професійних відносин успішного фахового партнерства у напрямі творчого професійного саморозвитку можна виділити 5 основних професіотипів: (1) функціональний або «простий фахівець», що професійно реалізує себе в якості простої творчо-продуктивної сили; (2) фахівець-новатор, котрий професійно реалізує себе в якості технологічної творчо-продуктивної сили, «техноозброєнної» і техномісткої професійної творчості; (3) комплексний фахівець або «складний» фахівець-комплексист, котрий професійно реалізує себе як складна творчо-продуктивна сила (зі «структурною самоорганізацією» професійної діяльності); (4) «цілісний фахівець», котрий професійно реалізує себе в культуротипі цілісної творчо-продуктивної сили і виступає як «творчий фахівець» з актуалізованим креативним ресурсом (з «системною самоорганізацією» професійної діяльності); (5) «інноваційний фахівець», що здатний до безперервного і випереджуючого професійного самовдосконалення, креативного самовиявлення та синергетичної акумуляції професійно-творчого ресурсу; б). За комунікативним способом професійної самореалізації також визначаються 5 основних професійних «комунікативних типів» фахівців, які розрізняються за формою присвоєння-відтворення професійно-комунікативних взаємодій з метою професійного саморозвитку: (1) прагматичний робітник, націлений на особистий професійний успіх; (2) адаптивний фахівець, що зорієнтований на життєвий успіх поза певної професії, на професійний поліфункціоналізм і «репертуарну поведінку»; (3) регламентивний фахівець, який робить ставку на засоби досягнення професійного успіху; (4) револютивний фахівець, зорієнтований на життєву боротьбу з метою досягнення успіху та особистісне професійне самоствердження; (5) творчо-дослідницький фахівець, котрий не робить ставку на успіх як такий, а зорієнтований на вільну життєдіяльність і творчий пошук, отримуючи від цього повне професійне задоволення. Набір бази даних для кожного з п’яти структурно-функціональних рівнів здійснюється як і в попередніх випадках («соціальна база» А і Б). Наприклад, «професійна база даних» третього рівня, що вищепредставлена, «набирається» з таких функціональний параметрів: виробничий комплексний колектив, партнерсько-комплексна організація праці, соціально-функціональна комунікація (яка може вибиратися за будь-якими із запропонованих вище 5-ма «комунікативними характерами» або 5-ма видами професійної «реалізаційної комунікації»), професійний тип «складного фахівця» з 5-ма видами «реалізаційної комунікації» (обирається якийсь один). З «організаційної бази даних» (першого рівня), що була представлена раніше, набираються такі функціональні параметри другого рівня: вільно-функціональне розподілення-об’єднання праці, професійно-діяльнісний спосіб трудообміну, соціально-професійна форма виробничих відносин труда, партнерська або колективна форма соціальної організації трудової діяльності. Таким же способом можна набрати базу даних для другого рівня (технологічного) творчої самореалізації фахівців, а також четвертого і п’ятого структурно-функціональних рівнів професійно-творчої самореалізації у креативній асоціації.
|
