Оновлений поняттєвий контент успішного фахівця на етапі суспільної модернізації і постіндустріального розвитку

Третій етап. Це етап «постіндустріалізації» на її власному суспільно-економічному базисі в якості третьої «промислової революції», що приймає конкретний вигляд комп’ютерної або «мікроелектронної революції». Індивідуалістська орієнтація на особистий фаховий успіх у конкурентній боротьбі-змаганні за «фахову перемогу» змінюється і оформлюється в парадигмі успішного професійного лідерства і лідируючій групі «успішних професіоналів». А надалі (і вперше) оформлюється в концепції успішної професійної кар’єри у солідарній групі (команді) професіоналів, що виступає своєрідною «групою підтримки». Подібна «фахова трансформація» у розумінні професійного успіху набуває реальності у 80-х роках минулого століття у таких основних визначеннях.

1). Визначальна суспільна умова. Нею виступає технологічна «мікроелектронна революція» в комп’ютерній техніці, її мініатюризації та створення відповідного інформаційно-прикладного інтерфейсу за аналогом «електронного коттеджу». За Е.Тоффлером, це визиває «шок майбутнім» від поглинаючої «третьої хвилі» радикальних суспільних трансформацій, зміни архетипу «людини-консьюмера» (споживача) на «людину-просьюмера» або інформаційного продукувача знань, завдяки «якісного покращання головного мозку за допомогою ЕОМ» [19, c.288]. В цей час закладаються основи комп’ютерно-інформаційного виробництва з інформаційно-ітелектронним базисом та загального перетворення постіндустріальної соціальної системи на «інформаційне суспільство», в якому професійне лідерство здійснюють успішні «інформаційні спеціалісти», інформаційно-лідируючі групи успішних професіоналів, котрі досконало володіють комп’ютерною технікою і здатні створити комп’ютеризоване «кібернетичне виробництво». Хоча це й породжує реальну загрозу виникнення суспільства «технокібернетичного типу» з «соціокібернетичною організацією суспільства» та необхідністю його подальшої «соціокультурної трансформації» на гуманітарно-культурогенних засадах [16, c.37-39].

2). Визначальна виробнича умова зміни інтерфейсу «успішного фахівця». Подібною умовою стала здатність постіндустріальної виробничої системи до масового випуску персональних ЕОМ та їх швидкого вдосконалення від «першого покоління» до «п’ятого покоління» ПЕОМ (моделі «Пентіум»). Така «мікрокомп’ютерна постіндустріалізація» потребувала великої кількості успішних «інформаційних спеціалістів», «комп’ютерщиків», розробників нових моделей ПЕОМ, прикладних програм для них, інформаційного обслуговування, ІТ, «дружніх інтерфейсів» для різних модельних рядів, «клієнтських браузерів» в корпоративних інформаційних системах (КІС). ПЕОМ виступила у статусі «комп’ютер-визволитель» та в якості необхідної умови людської «інформаційної свободи», що потребувало, за Дж.Нейсбітом, свого виявлення у глобальних «мегатрендах» світового розвитку соціуму та закріплення цих мегатенденцій в інформаційно-комп’ютерних «сітьових структурах» за типом створеної системи Internet [20, c.67, 280]. А подальший перехід від глобалізованих «сітьових структур» до «сітьових підприємств», «інформаційних ТНК» зобумовив на слідуючому етапі розвиток «інформаційного виробництва», що мало великі соціально-економічні наслідки.

3). Визначення соціально-економічних наслідків. «Постіндустріальна трансформація» суспільного виробництва і виведення на передній план успішних «комп’ютерних спеціалістів» та «інформаційних працівників», «кібернетичних фахівців», що здатні створювати «інформаційну власність» в інтелектуальних та ІТ-формах економічно інституалізовало постіндустріальні процеси «демократизації власності» та «акціонування працівників» у великих корпораціях в якості нової «коллективно-корпоративної» власності. Її співвласниками виступають не тільки успішні ІТР, а в першу чергу «інформаційні фахівці» і навіть висококваліфіковані робітники інтелектуальної праці («електронні пролетарії»), котрим передавалося за спеціальною програмою в США до 20% акціонерного капіталу з правом створення «робочих фірм» без АК підприємців та корпоративного капіталу. Вони навіть отримають право найму бізнесменів в якості топ-менеджерів своїх «робочих фірм». На подібній колективно-акціонерній основі починають розвиватись в цей період «постіндустріальні» фірми кооперативного бізнесу, новаторські підприємства («взірцеві»), «інженерні центри» (аналогом сучасним «технопаркам»), «венчурні фірми», «робітничі акціонерні підприємства» та інші [21, c.99-101]. В них дозволялось на основі колективно-акціонерної власності успішних працівників, інформаційних спеціалістів, фахівців-винахідників створювати внутріфірмові «винахідницькі підприємства», займатись інтрапренеством (внутрішньофірмовим підприємництвом), створювати «інкубаторні програми» внутріфірмового розвитку [22, c.74-76]. В США була поставлена мета змінити співвідношення власників акціонерного капіталу (котрих не більше 2% при володінні контрольного пакету акцій більше 50% в акціонерному капіталі) і згідно «Програми передачі акціонерної власності робітникам і службовцям» необхідно було до 2000 року передати 25% АК [23, c.70]. Подібне й було здійснено на основі використання «інформаційної сили труда», створення «людських ресурсів» виробництва і перетворення успішних працівників на «інформаційно-виробничу силу» при створенні «інформаційних наслідків» суспільної життєдіяльності з «людською інфраструктурою» [24, c.149, 162, 163].

Соціально-економічний феномен нової «колективно-корпоративної» власності, заснованої на комп’ютерно-інформаційних інноваціях успішних «комп’ютерщиків» та кібернетиків, представлений їх інтелектуальною власністю, інформаційною «організацією бізнесу», «успішним управлінням» інформаційним акціонерним капіталом тощо. Це економіко-регулятивні методи розвитку постіндустріальних процесів інформаційної економіки на основі акціонерної співвласності та інвестицій успішних працівників в АК компаній. Тобто в постіндустріально-економічному визначенні це акціонерно-організаційні методи корпоративного інвестування і реінвестування фінансових коштів та інтелектуального капіталу успішних спеціалістів, що таким чином стали співвласниками компаній. Організація акціонерного капіталу, котрий формується з інтелектуальної власності та фінансових коштів успішних фахівців корпорацій, має наступні особливості [25, c.76]. А саме:

1). Не зважаючи на те, що успішні спеціалісти як «акціонери є власниками корпорації, вони не відповідають по її зобов’язанням і боргам», а мають тільки «обмежену відповідальність» в економічному і правовому відношенні. Конкретно, ‒ тільки в межах своїх матеріальних та інтелектуальних вкладень.

2). Це специфічна організація акціонерного капіталу в тому відношенні, що зорієнтоване на інформаційно-інноваційний розвиток корпорації шляхом інвестування нововведень за кошти успішних фахівців, котрі стають колективними співвласниками. А саме: «акціонери отримують приріст на свої інвестиції у вигляді дивідендів», реінвестують свої доходи навіть без додаткових емісій акцій, а тільки «шляхом підвищення вартості вкладеного капіталу», курсової і ринкової ціни акцій на інвестиційному ринку цінних паперів [25, c.76-77].

3). Особливість організації корпоративної власності, коли інвестування і реінвестування інновацій здійснюється шляхом «продажу інтелектуальних прав власності за типом сферичної операції як основи інноваційної економіки», котрі на порядок вищі ніж «лінійні операції», бо є «багатократними» (а не лінійно-«однократними»); вони можуть пропонуватись «любій чисельності покупців за схемою: ТН→ (де ТН - товар-новація, і - кількість продаж, Гі - отримані грошові кошти). Таким чином замість «лінійної операції» за відомим типом товар-гроші-товар (Т-Г-Т) може здійснюватись багатократні «сферичні» комплекс-операції, які виглядають графічно таким чином:

В цьому відношенні «лінійна» ділова операція є лише одиничною, частинною операцією «сферичної» комплекс-операції [25, c.72-73]. Нею може бути і залучення інвесторів для створення акціонерного капіталу під здійснення інформаційно-розвиткового проекту, програмного комплексу (ПК), з ІТ-проектів, створення бізнес-інкубатора, інноваційного кластера, малого інформаційного підприємства, крупного територіального кластеру. Колективна власність в даному разі виникає з інтелектуальних прав на інтелектуальні продукти («товар-новації»), конкретно, із-за необхідності «спільного захисту інтересів», страхування ризиків, забезпечення гарантій розподілу заохочень і головне - контролювання колективними інвесторами процесу «перетворення товару-новації в гроші» [26, c.73].

В США, за «фінансовою концепцією ЕСОП», власники корпоративних акцій знаходяться у відносинах «колективної власності», в котрій власність працівників отримує колективний «баланс між соціальною сферою, економікою і доходами держави» [27, c.51-52]. В західноєвропейських компаніях в цей період формується свій практичний досвід створення «партнерського балансу» на основі розвитку відносин «виробничої демократії», де колективні «успішні власники» ще й пов’язані єдиною системою соціально-партнерського та «інтелектуального навчання» за методикою «управління знаннями». Створюються перші «інтелектуальні моделі» і практичні методики «групового навчання» в «самонавчальній організації» [28, c.204, 231, 259]. Практично це перетворюється на навчання-треннінг успішної професійної діяльності через «управління знаннями», насамперед, як стати успішним фахівцем інформаційного типу, як реально здійснити в постіндустріально-комп’ютерних умовах успішну професійну кар’єру «інформаційного фахівця» тощо.

4). Визначення професійного статусу успішних фахівців. Первинна форма професійного «інформаційного успіху» приймає вигляд успішної професійної кар'єри комп’ютерного спеціаліста, «кібернетичного фахівця» в успішній команді «комп’ютерних професіоналів» (надалі вони набули статус комп’ютерних «провайдерів»). Тобто відбувся перехід від одноосібного визначення «успішного фахівця» як його особистого статусу за персональні досягнення (переважно нетривалого і швидкоплинного успіху) до більш тривалого у часі корпоративного фахового успіху у команді професіоналів, а на постіндустріальному етапі - до довготривалої успішної кар’єри у лідируючій групі професіоналів. У постіндустріальному «комп’ютерно-інформаціному виробництві» іншого і могло статись, бо сам комп’ютерно-кібернетичний процес потребує відповідної широкорозгалуженої інфраструктури, «мережних структур», котрі надалі приймають глобалізований характер високорозвинених «горизонтальних зв’язків». Зараз вони все менше стають замкнутими «корпоративними мережами» (УІС - «універсально-інформаційні системи» та КІС - «корпоративно-інформаційні системи») і стають «відкритими» системами по типу Linux та «соціальних мереж». Це має і відповідні суспільні наслідки.

5). Визначення суспільних наслідків. За концепцією Дж.Мартіна - це виникнення «телематичного суспільства», що стало «викликом ближнього майбутнього», котре, вже за концепцією Т.Стоун’єра, і створює «інформаційне багатство», яке предстає у вигляді головного «профілю постіндустріальної економіки» [29, c.371, 392]. Мегатренд суспільного розвитку, за Дж.Нейсбітом, - це «життя у мережній моделі», перехід «від ієрархій до мережних структур», постійне «інформаційне переосмислення» життя, що є процесом «постійним і довготривалим» [30, c.138, 271, 292]. За Б.Гейтсом, - це перехід до «веб-стилю життя», «переключення працівників на інтелектуальну діяльність» та на постіндустріальні «інформаційні технології як основу реінжинірингу» [31, c.126, 231, 304]. Що стосується України, що зараз намагається здійснити суспільну модернізацію, за якою повинна наступити постіндустріалізація, то тут перспективи недостатньо ясні. Так, професор А.А. Чухно робить такий сумний і невтішний висновок щодо постіндустріальних перспектив України: «Хіба недостатньо фактів, які свідчать про те, в скільки обходиться Україні нерозуміння або ігнорування закономірностей цивілізаційного прогресу, перш за все постіндустріальних процесів. Досвід переконує, що процеси постіндустріального розвитку - це не «ілюзорні уявлення», не «романтизм», а реалії розвитку економіки і суспільства в цілому на сучасному етапі». Якісні характеристики, якщо їх розглядати на загальнонаціональному рівні, для України просто вражаючі за її низьким місцем у «постіндустріальному процесі» [31, c.102]. Зараз для українського суспільства за найкращу перспективу видається «невздогінна модернізація»; тобто «модернізація, що наздоганяє» далеко «просунуте» західноєвропейське суспільство і займається копіюванням його культури. Українське суспільство подається як «посткомуністичне» і «пострадянське», якому приписується «правова», «конституційна», «цивілізаційна» модернізація за європейськими моделями «розвиненої демократії». Виходячи з подібних позицій, в українському суспільстві повинна відбуватися певна «нормативна функціоналізація», за якою «у соціальній сфері в процесі модернізації відбувається розподіл функціональних ролей, що виконують різні індивіди в суспільстві, розподіл між обов’язками в суспільному виробництві, політиці, сім’ї, розподіл приватного і публічного життя» (хоча на Заході відбувається зворотній процес об’єднання приватного і публічного в єдиному громадському житті) [32, c.21]. Тобто фактично мова йде про те, хто прийме на себе соціально-професійне (нормативно-функціональне) лідерство в суспільній модернізації та подальшій постмодернізації, який соціальний статус надати успішним спеціалістам, що будуть подібне здійснювати, а з цим - соціальні пріоритети, права і преференції, котрі утиснуть прерогативи існуючих правлячих кіл. Тому в процесі суспільної модернізації неодмінно постає питання: модернізація якої сфери має першочергове значення в аспекті постіндустріальних процесів? На це питання відповіді немає, і воно тільки подовжує соціально-політичну боротьбу різних кланів в українському суспільстві, що може призвести до загального громадянського конфлікту. В Україні ситуація складається таким чином, що вона має реальні перспективи розвитку фактично тільки «базового», видобувного і гірничо-металургійного виробництва і то завдяки людям, що там самовіддано працюють. А це лише перший і другий рівні виробництва (видобувний і переробний), а про «третє» і «четверте» виробництва («обслуговуюче» та «інформаційне») мова взагалі не йдеться, і Україна дедалі більше відсторонюється від цих вищих рівнів суспільного виробництва. Тому формування «постіндустріального світогляду» для українського суспільства є не абстрактним завданням, а життєвою необхідністю. Для цього Україні необхідно пройти ряд послідовних етапів, як це до неї робили інші цивілізовані країни.

6). Визначення системних суспільних змін. На Заході - це «кінець імперії» глобального капіталізму, вступ в «еру метаморфози влади» періоду «пізнього капіталізму» та вступ в еру, коли знання постає проти капіталу («знання проти капіталу»), а влада постає проти розуму («влада проти розуму») [33, c.22, 27, 118, 202]. Е.Тоффлер вважає, що «електронний пролетаріат» та «капітолоносії знань» виграють цю битву, налагодиться «вільний потік знань» і замість суспільно-економічного відношення «товар-гроші-товар», «гроші-влада-гроші» встановиться домінування іншого: «знання-влада-знання» з професійно-фаховою культурою «незамінної людини» з невичерпною «жадобою знань» [33, c.213, 220, 255, 258, 384].

7). Визначення нового статусу успішних фахівців. Такими визнаються спеціалісти, котрі здатні здійснити довготривалу успішну професійну кар’єру, задіяти інтелектуально-творчі підходи до свого професійного зросту у команді професіоналів «креативної корпорації». Це успішні фахівці, що здатні до постійного творчого зросту в інформаційному опануванні знаннями, до створення інформаційних активів, «інформаційної власності» та «інформаційного капіталу», демонструючи вищий рівень результативності (ВРР) у своїй функціонально-творчій самореалізації (ФТСР). Їх ВРР оцінюється не за звичним показником «продуктивності праці», а «продуктивності здібності» (творчої), проявленої креативності у ФТСР за відповідними «діяльнісними функціоналами» (ДФ). А саме: ДФ детермінаційно-професійного комплексу, ебілітивного і праксеологічного комплексу, інтелектуально-ментального та інформаційного комплексу тощо [4, c.146-147]. За подібними ДФ і оцінюється «коефіцієнт корисної дії» (ККД) ФТСР: на рівні «комунікативної інтерактивності» він може досягати 70%, на рівні «технокогнітивності» - ККД ФТСР оцінюється до 80%, на рівні «інформаційної психотронності» він зростає до 90%, а на рівні ВРР предметно-творчої самореалізації приймати 100-відсоткове значення і вище з проявленням синергетичного ефекту: ККД ФТСР>1 [4, c,148-149]. За подібними «індикаціями фахової успішності» ККД ФТСР і можна практично оцінювати успішність професійної кар’єри молодих спеціалістів у довготривалій перспективі. Тобто, як на нинішньому етапі суспільного розвитку, так і при переході до нової ступені кар’єрного зросту, фахової успішності та професійного вдосконалення.