Інноваційне розуміння поняття успішного фахівця на етапі суспільної постмодернізації

Четвертий етап. Це етап «постмодернізації» на своєму власному постіндустріальному суспільно-виробничому базисі внаслідок «інтелектуальної революції» 90-х років минулого століття. Йому відповідає період формування «нетехнологічного» або «інтелектуального укладу» сучасного суспільства на основі його «деіндустріалізації» і «деменеджерізації». Успішність фахівців починає оцінюватись за результатами їх творчо-інтелектуальної діяльності, ефективності їх інтелектуального труда в якості «інтелектуальних працівників», визнання їх фахового авторитету та інтелектуального пріоритету в інформаційному суспільстві.

1). Визначальна суспільна умова. Це «революція управлінців» і перехід до неієрархізованої, рухомої, гнучкої управлінської структури «для даного випадку», що стає таким чином ситуативною та «адхократичною» (ad hoc - «за випадком»). Вона має якість перманентної змінності, емерджентності, багатофункціональності, з великим людським потенціалом управлінської «перенастройки» та здатності до «динамічної комунікації» [33, c.84, 91-92, 94]. В разі подібної «деменеджерізації» адхократична структура починає діяти як «соціальний процесор» за принципом соціального підкріплення-підтримки: «первинної», «вторинної» та все більш «тонкої», скритої і «латентної підтримки». Подібним чином забезпечується її процесорна багатофункціональність, «багатокроковість», і «соціальний процесор» діє як «ланцюжок управлінських кроків для повної реалізації творчих здібностей успішних фахівців» [24, c.167]. За думкою Дж.Нейсбіт та П.Ебедін, традиційна «корпорація перебудовується», «перевинаходиться» («reinventing») і в ній відбувається корінне «преображення труда». Суть подібного «діяльнісного преображення» полягає у 10 слідуючих ознаках: 1) новий працівник, 2) нові трудові контракти, 3) нові ідеї самоуправління, 4) нова стратегія планування життя і роботи, 5) гнучкі робочі графіки, 6) гнучкі системи пільг, 7) комп’ютер перетворює працівників в управляючих, 8) літні люди повертаються на роботу, 9) десятиліття підприємництва, 10) сімейний бізнес. Нове суспільне кредо, що походить з прагнення успішних фахівців до перетворення рутинної праці на творчу діяльність, - «робота повинна бути приємною і приносити радість» [33, c.81-82, 84]. А з цим, - корінним чином змінюються визначальні виробничі умови для реалізації подібної «креативної установки» на професійно-творче вдосконалення успішних фахівців.

2). Визначальна виробнича умова - це створення «інтелектуальних продуктивних сил» і відповідних їм «соціоінтелектуальних виробничих відносин». З становленням і ствердженням інтелектуальних продуктивних сил і відносин «під успішних фахівців» творчо-інтелектуальної праці відбувається «софтизація виробництва», перехід від його «грубо-речових форм» до «м’яких форм» використання творчих здібностей «креативних спеціалістів» як успішних. У «софтному виробництві» безпосередньо - виробничими силами стають: здібність до самоорганізації, здатність до самоуправління і саморегулювання своєї діяльності у змінюючихся виробничих умовах, технічна і технологічна самораціоналізація («технокогнітивність»), вдосконалююча самопрофесіоналізація на основі «треннінгових програм креативності», котрі можуть розробляти успішні фахівці власно, тощо [34, c.102-105]. Продуктивність здібності працівників, що активують в собі подібні властивості підвищується у показниках ФТСР на 1-2 порядки (у 10-100 разів) з відповідним синергетичним ефектом, а продуктивність праці завдяки впровадженню нововведень зростає у 10-20 разів.

Українські дослідники з діаспори О.Мороз і Ю.Саєнко, що вивчають проблеми постіндустріального розвитку суспільств інформаційного типу, де пройшли «інтелектуальні революції» дають таке осмислення суспільним процесам інтелектуалізації та інформатизації виробничої системи сучасного соціуму [58]. А саме:

1) домінування в суспільному технологічному укладі масового використання мережних інформаційних технологій: за А.Туреном, це швидкі «способи змін» у технологічному розвитку суспільства (10-20 років) замість змін суспільних «способів виробництва», за К.Марксом (із тривалістю в сотні років і навіть тисячоліть);

2) створення ринку інформації та знань, налагодження інформаційного обміну знаннями в процесі суспільного спілкування та комунікативних взаємодій;

3) зростання ролі інформаційно-комунікативної інфраструктури в системі суспільного виробництва, особливо телекомунікаційної інфраструктури ЗМІ та ЗМК;

4) якісне забезпечення потреб суспільства в інформаційних продуктах і послугах («інформаційні потреби»), пов’язаних зі зростанням інтелектуального рівня громадян і громадянської культури «відкритого» суспільства;

5) підвищення рівня освіти на основі вільного отримання відповідної інформації у створених творчих «навчальних середовищах» (комунікативне, когнітивне, креативне середовища тощо);

6) інформаційна безпека постіндустріального суспільства, дотримання інформаційних прав громадян, що обумовлює необхідність, за нашою концепцією, розробки нової суспільної «інформаційної угоди», за якою соціальними лідерами стають люди, що володіють інтелектуальною власністю;

7) включення України до світового інформаційного простору та її «глобальна інформаційна інтеграція» із висходженням у 4-й «однополюсний світ» найбільш розвинених країн світового соціуму.

Моделюючи «час інтелекту» в сучасному суспільному розвитку в площині «сукупного українського розуму», О.Мороз і Ю.Саєнко доходять висновку, що «інтелект нації» в інформаційному відношенні акумулюється в таких головних якісних надбаннях:

- здатність прирощувати знання і продукувати інформацію на системній основі («інформаційна ментальність»);

- інноваційність у формі творення нового знання та інформації;

- інформаційне управління в здатності ставити мету та відповідні завдання, методично їх реалізовувати в інформаційному плані;

- прогнозування, що передбачає бачення майбутніх станів суспільства, здатність до створення інтелектуальних імперативів духовного розвитку;

- синтез культури і знання у вигляді інтелектуального капіталу;

- висока динаміка відтворення і зросту інтелектуального капіталу.

Можна бачити, що всі ці компоненти мають чітке економічне визначення у загальновиробничому аспекті, що й дозволить успішно інтегрувати Україну у світову соціоекономічну систему, а «економічним проводом» для цього зробити успішних фахівців творчо-інтелектуальної праці.

3). Визначення соціально-економічних наслідків. У загально-економічному відношенні соціоекономічні наслідки постмодернізації суспільства на даному етапі його розвитку в аспекті створення творчо-інтелектуальних цінностей успішних фахівців («інтелектуальних працівників») можна визначити наступним чином (М.Маклюен, В.Тоффлер, Дж.Нейсбіт, М.Кастельс, В.Іноземцев, В.С.Стьопін):

1. Управління знаннями та створення «економіки знання» або «постекономіки», за формулою «знання-влада-знання».

2. Наявність високоякісного людського ресурсу та інтелектуального капіталу суспільства в якості суспільного «інформаційного багатства».

3. Здатність трансформувати «матеріальну» економіку в «нематеріальну» і створення духовно-інтелектуальних виробничих сил: нематеріальні активи, інтелектуальні та інформаційні технології, інформаційний, партнерський і соціальний капітал тощо.

4. Впровадження інновацій та нововведень, розвиток інноваційного виробництва, в тому числі «виробництва творчих здібностей» («ебілітивне виробництво»).

5. Інформаційний розвиток і створення інфосфери суспільства, розвиток інформаційних мереж, а в їх комплексі - соціальних інфополісів.

6. Розбудова «відкритого» громадянського суспільства в поєднанні процесів глобалізації та регіоналізації на підґрунті інформаційної культури.

Виходячи з більш вузького економічного контексту мова йдеться про розвиток у «корпоративних командах» інтелектуальних працівників творчої здатності продукувати інноваційне знання, на основі якого відкриється можливість розширеного продукування «інформації як продукту труда» (інтелектуального). А потім ‒ репрезентувати «інформацію як всезагальний фактор виробництва» і на цьому підґрунті розвивати якісно новий «інформаційний тип економічного зросту» [34, c.48, 52, 77]. Воно засновано на «партнерському капіталі», бо продукти інтелектуального труда не можуть бути відчуженими без добровільної згоди їх власників, і тому в системі «інформаційного виробництва» на зміну «політекономії капіталу» та «політекономії труда» приходить «політекономія інформації» [35, c.16-17]. За її теоретичними засадами інноваційно-інтелектуальна діяльність в інформаційному виробництві продукує збільшену добавлену і надбавлену вартість (до 90% в загальному обсязі трудовитрат) з одночасним різким зменшенням питомої ваги фізичної праці як «необхідного труда». Тоді інтелектуальна діяльність може змикатись з інтелектуальною власністю і капіталом, наприклад, при капіталізації творчо-інтелектуальних та інформаційних процесів у відповідному ІТ-проекті. Тобто суб’єкт-творець інтелектуальних продуктів (інтелектуальних активів, власності та інтелектуального капіталу - ІА, ІВ, ІК) може ставати їх повноправним власником - корпоративним, колективним, акціонерно-дольовим з повною або обмеженою відповідальністю в залежності від організаційно-правової форми підприємства. Успішний спеціаліст підприємства може ставати його акціонером та інвестором, конкретно, інвестором і колективним співвласником ІТ-проекту, будучі одночасно і суб’єктом-творцем цього проекту та продуцентом інтелектуальних цінностей в межах здійснення ІТ-проекту. Об’єкти і суб’єкти праці як успішні фахівці ототожнюються і, таким чином, інтелектуальний труд змикається і зливається з інтелектуальним капіталом в інноваційних продуктах-цінностях.

Тоді, виходячи з «інформаційної теорії вартості», треба вести мову не тільки про «продуктивність праці» (інтелектуальної та інформаційної діяльності), але й про «продуктивність капіталу» (інтелектуального та інформаційного капіталу), коли він вкладається у «виробництво інформації» і несе певні «витрати капіталу» на збільшення своєї капіталомісткості. Тоді згідно «політекономії інформації» економічно «заперечується факт» експлуатації найманої праці», бо інтелектуальний власник як успішний спеціаліст експлуатує сам себе, займається «самоексплуатацією». У фаховому відношенні подібне відбувається дуже продуктивно. Так, злившись в інформації, та в інформаційному виробництві, інтелектуальний труд і капітал розширено творить знання і продукти. В системі сформованого науково-інтелектуального виробництва при інтеграції труда і капіталу продукуються «знання, здатне само собою випромінювати вартісне багатство аналогічно спонтанному випромінюванню ізотопів радіоактивною речовиною» (Е.Лебл) [35, c.61-62]. В такому разі інформація виступає одночасно і продуктом інтелектуального труда і результатом вкладень інтелектуального капіталу (ІТ-вкладень) в одній особі суб’єкта-новатора, котрий як успішний фахівець продукує і привласнює ним же створену надбавлену вартість. Тобто в методичному аспекті можна говорити про фактичне економічне саморегулювання партнерських відносин співвласності на володіння і користування акціонерним капіталом, котрий створили самі успішні фахівці і які стають інвесторами-вкладниками у розроблений ними інноваційно-технологічний проект. Саме на цій основі зараз формуються нові економічні методи регулювання відносин партнерської співвласності і партнерсько-фахових «відносин успішності» та «успішного партнерства» при створенні і користуванні акціонерним капіталом. Він набуває все більш широкого поширення в «інформаційній економіці» з розвитком «партнерського механізму» у взаємодії акціонерних співвласників. Принцип дії цього механізму успішного партнерського регулювання економікою розвитку творчо-інтелектуальних ІТ-процесів достатньо складний і в його основі лежить відповідна «політекономія знання». В інформаційному відношенні вона базується на акціонерно-інвестиційних методах самовкладення інвесторів як успішних фахівців у свої здібності як в основний капітал підприємства. Подібний економічний регулятор діє як ефективний спосіб саморегулювання процесом реінвестицій в об’єкти інновацій, де основними об’єктами предстають самі суб’єкти-творці нововведень в якості успішних «інтелектуальних фахівців». Всі ці соціально-економічні наслідки мають в інтегративному вигляді значні суспільні наслідки.

4). Визначення суспільних наслідків. «Революція управлінців» і «деменеджерізація» суспільного виробництва, створення «інтелектронного укладу» в процесі постмодернізації суспільства потребували нової інституалізації («неоінституалізації») успішних «інтелектуальних фахівців» в новому інтегрованому інтелектуально-корпоративному ресурсі (ІКР). Він представляє собою «постмодернізаційний результат» інтелектуальної трансформації суспільства силами успішних «інтелектуальних фахівців». Це результат управлінський, організаційний, структурний, соціальний, комерційний, кадровий, науково-технічний, виробничо-поведінковий, маркетологічний, модернізаційний, інформаційний і загалом - корпоративно-ресурсний результат в суттєвому покращенні виробничої та економічної діяльності суспільства і його суспільного виробництва. При чому подібний результат може бути отриманий навіть у традиційній структурно-ієрархічній системі суспільного виробництва, котра в процесі модернізації поступово трансформується в інноваційну систему. А саме - переходить від ієрархічно-функціонального управління до управління процесного і об’єктно-орієнтованого, де самі інноваційно-постмодернізаційні процеси реструктуризують менеджмент за певним алгоритмом.

Створений інноваційно-інвестиційний ресурс виробництва

Інноваційна система суспільного виробництва, що створюється

Предметний результат безпосередньої суспільної і виробничої дії

Традиційна система виробництва, що модернізується

 

 

За думкою відомого спеціаліста по управлінню знаннями, ІТ та реінжинірингу Т.Давенпорта, саме таким чином можливо перейти від традиційного функціонально-ієрархічного управління з його традиційними методами структурного аналізу, проектування та програмування (з часовим зрізом розподілення відповідальності і взаємовідносин за термінами виконання завдань під управлінським контролем і звітністю) до «процесного управління», в якому відображається динамічний погляд на бізнес-процес від його початку «на вході» до результату «на виході» [36]. Об’єктне орієнтування в такому «процесному управлінні», насамперед, передбачає «об’єктно-орієнтоване програмування», котре «дозволяє подолати складність, що притаманна дуже великим системам» [37, c.401]. Це також «інтеграція таких сучасних технологій, як інтелектуальні технології та інженерія знань, об’єктно-орієнтоване програмування», що дозволяє повторне використання не тільки програм, але й проектів [37, c.404-405]. В подібному об’єктно-орієнтованому проектуванні «реінжиніринг орієнтований на процеси, а не на дані» і «поки що тільки об’єктно-орієнтований підхід дозволяє описувати як дані про сутності, так і їх поведінку» [37, c.405-406]. Тому в ІТ-проектах, що розробляються на основі використання ІКР, передбачається якісно нова, «інноваційна поведінка» об’єкта. Ним стає і сам інтелектуально-корпоративний ресурс (ІКР), що створюють успішні «інтелектуальні фахівці», у складі управлінського інтелектуального ресурсу (УІР), організаційний інтелектуальний ресурс (ОІР), інформаційно-комунікативний інтелектуальний ресурс (ІКІР) та інтелектуально-кадровий ресурс персоналу (ІКРП). В його людських ресурсних складових переважно і повинні бути представлені успішні фахівці у класі «ціннісних» та «інноваційних спеціалістів». Суспільно-виробнича логістика функціонування, розкриття та реалізація ІКР представлена у відповідному алгоритмі створення технологічно-інноваційних програм і проектів (ТІП) або їх комплексної системи (КС ТІП).