Студопедия — Світоглядно-культуротипний метод проведення творчо-реалізаційних практик за дихотомічними культуротипами студентського НВП-середовища
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Світоглядно-культуротипний метод проведення творчо-реалізаційних практик за дихотомічними культуротипами студентського НВП-середовища






 

Існує багато класифікацій «дихотомічних культуротипів» відповідно до самих різних критеріїв. Перші з подібних культуротипів були виявлені на основі критеріїв «доповненої класифікації», К.Юнга. Це раніше представлені «інтровертований» та «екстравертований» соціонічні типи або «екстраверти – інтроверти»; «раціоналісти – ірраціоналісти», «інтуїти – сенситиви», «логісти – етики» [1; с.26-27]. З них можна сформувати інтертипну навчальну октаву (з 4-х діад або 2-х квадр) для проведення операційних творчо-реалізаційних практик. Проте «світоглядний соціон» з 16-и культуротипів потребує ще 4-и «дихотомічні діади» або одну октаву. Їх приєднання до вже встановлених 4-х «дихотомічних діад» навчальної октави і створює «творчо-реалізаційний соціон» із 16-и світоглядних культуротипів, яким можна успішно оперувати у навчально-виховних цілях. Найчастіше подібні «дихотомічні культуротипи» виявлялися за характерологічним критерієм, тому що характерологічні проявлення особистості є найбільш усталеними. Протягом довгострокових і систематичних досліджень, що проводилися з початку 70-х років минулого століття на базі Криворізького національного університету в середніх школах, гімназіях, ліцеях, вищих навчальних закладах, на підприємствах і у виробничих колективах, виявилося, що такими первинно усталеними дихотомічними діадами за характерологічним критерієм є наступні [2]:

· «ерудити і комбінатори»: це «інтелектуали», що більше зорієнтовані на теоретичні дії, та «прагматики», що віддають перевагу практичним діям; на цій підставі може сформуватися усталений дуал «теоретики – практики», що можуть співіснувати на «паралельних курсах» за схемою «психофізичного паралелізму» (Р.Декарт); в педагогіці подібний дуал уже склався: «теоретична» й «експериментальна» педагогіка;

· «організатори і супервиконавці»: які діють за схемою «лідер – фоллоу», «ведучі» і котрих ведуть: вони діють у співпраці психотипів владно-вольового типу та рефлексивних психотипів, котрим необхідно ставити ціль;

· «суперактивні і загальмовані» або ті, що діють «на випередження» чи «на відставання»; це «лабільні» психотипи, які можуть швидко іммобілізуватися й за необхідності швидко переключатися, і тормозивні, «ступорні» типи, що є «резистентними» «застряють» при вирішенні завдань, затримують і «тягнуть» їх виконання (їх за це називають «волочильниками»); проте вони врешті-решт зосереджуються і в останні строки, що залишилися, все ж виконують завдання [3; с. 187-189].

Подібні «первинні» класифікації дихотомічних пар світоглядних культуротипів (що є переважно генетичними психотипами) не дуже підходять для творчо-реалізаційних практик, тому що з них виключені комунікативні інтеракції, передача та обмін інформацією, соціокультурні взаємодії, а елементи «управління середовищем» представлені через його «подолання» або через конформність та адаптацію до свого середовища. Тому цілісного зросту й розвитку власного культуротипу не може відбутись, а тільки виявлення окремих рис характеру, темпераменту, емоційно-вольової сфери, рольових функцій тощо. А з цим виникає потреба «соцікомунікативного критерія», за яким можна встановлювати саме характер «культуротипних взаємодій» в альтернативних опозиціях-дихотоміях. В процесі багаторічних конкретно-соціологічних досліджень на кафедрі філософії Криворізького національного університету (понад 40 років), пов’язаних із формуванням навчально-виховного середовища ВНЗ і «кафедрального освітнього середовища» з чіткою світоглядно-культурною орієнтацією було виявлено такі основні чотири дихотомічні діади з восьми культуротипів в навчальній октаві [4]:

· «прагматичний» і «вербальний» культуротипи в діаді «прагматики – вербалісти»: в операційному визначенні це «діловики» та «оратори», що мають різні ціннісні установки та поведінкові позиції у культуротипних взаємодіях;

· «імпровізатори» та «впорядковані» або в операційному визначенні «некеровані анархісти» та «регламентатори», що діють за певною процедурою чи без будь-яких процедурних обмежень, навмання в комунікативних стосунках та культуротипних інтеракціях;

· «конформісти» та «ригісти» або ті, що пристосовуються і діють ситуаційно як «адаптанти» та «надстійкі» суб’єкти, котрі трудно пристосовуються до середовища; тобто це культуротипи з компромісною (гнучкою) або непоступливою (жорсткою) формою поведінки при комунікативних стосунках і культуротипних взаємодіях;

· «пацифісти» та «пугністи», котрі в операційному визначенні предстають як дихотомічна пара «миролюбних» особистостей і «скандалістів», тобто особистостей з узгоджувальною й боротьбістською формами поведінки, які досягають згоди за договірним процесом або через конфліктні взаємовідносини.

Треба підкреслити, що «комунікативний характер» є дуже стійким генотипним і світоглядно-культуротипним утворенням, бо він формується і закріплюється в разі ціннісного вибору особистості та ціннісного самоствердження в обраній діяльності. При вірному виборі комунікативний характер набудває свого самоствердження у професійно-світоглядній самоідентифікації і розвивається при творчій самореалізації особистості. При неправильному «ціннісному рішенні» невдалий вибір може дуже зашкодити суб’єктові й навіть у певній мірі зруйнувати життя, бо «ціна вибору» – це вроджена здібність людини, її задаток, дар, талан, тобто найсильніша сторона генотипу, яку треба розвивати у відповідний світоглядний культуротип. Якщо генотип не розкодований, а культуротип «не вгаданий», не визначений і надалі не розвинений і не стверджений, то це, дійсно, життєва трагедія. Проведені дослідження показують, що «комунікативний характер» людини практично не змінюється протягом усього життя. Він починає проявлятися в 4-му класі середньої школи, не змінюється в 6-7-му класах, коли в підлітковому віці характер «ламається» і поведінка школяра стає спонтанною, не змінюється він і на «виході» зі школи, при вступі до ВНЗ, в процесі навчання і наприкінці навчального процесу, коли студент перетворюється на «молодого спеціаліста» і стає інженерно-технічним працівником. Навіть коли він стає управлінцем і керівником, вищим керівником, його «комунікативний характер» не змінюється, бо він відповідає висхідному типу особистості [4, с.380, 408]. Але тільки у тому випадку, коли цей культуротип не «зламаний» хибним життєвим вибором і коли він правильно визначений на «промоуті», «на вході» до життєвої і професійної самореалізації. Зараз подібний процес носить у ВНЗ стихійний характер і немає будь-якого помітного навчально-виховного впливу на світоглядне становлення молодої особистості та виявлення світоглядного культуротипу через проведення творчо-реалізаційних практик. Тому до 40% студентів «не знаходять» себе у вузівському середовищі і не ідентифікують «себе в собі», до 30% із них відраховуються з ВНЗ. А до 50% ледве «тягнуть» на ті вимоги, що пред’являє ВНЗ. Більш-менш повноцінно вчаться і здобувають освіту не більше 15-20% студентів. Це ті, що можуть самостійно вирішувати навчальні завдання за Болонськими навчальними стандартами. Решту 30-40% студентів треба з великими зусиллями «дотягувати» до відповідного рівня самостійності та інтелектуального розвитку. На це не вистачає ні викладацьких сил (на одного викладача припадає по 13-18 студентів), ані найрішучіших і найсуворіших адміністративно-організаційних заходів.

Потрібна кардинально нова освітня система навчання й виховання, за нашою концепцією, − йому відповідає інноваційний світоглядно-культуротипний підхід, котрий операційно-методично розробляється і впроваджується шляхом проведення творчо-реалізаційних практик. В основу подібного інноваційного підходу покладена концепція світоглядних культуротипів. Відповідні дослідження показують, що для набуття відповідного культуротипу треба пройти принаймі п’ять основних етапів, або рівнів професійно-світоглядного зростання та культуротипного розвитку молодої особистості. Це структурно-функціональні рівні (етапи) послідовного «культуротипного становлення» або «рівні зросту культуротипу», що встановлюються не теоретично і не «де юре» (тобто як нормативно повинно бути), а «де факто», тобто за результатами багаторічних досліджень в найрізноманітніших аспектах розгляду проблеми. При цьому встановлювалися рівні соціокультурного розвитку й організації виробничих колективів, рівні предметно-творчої самореалізації, «рівневі моделі» молодих спеціалістів, рівні світоглядного розвитку, рівні комунікативних взаємодій від простого обміну інформацією до конвергетивної «організаційної комунікації» та вільної циркуляції інформації в творчих комунікаціях «соцієтальної самоорганізації» [5, с.149, 164]. Це зроблено на рівні загальної національної світоглядної культури, в її основних системно-структурних формотвореннях та «соціокультурній ідентифікації» національної і європейської світоглядної систем [4, c.192, 229]. Зроблено це і в впроваджувальних професійних проектах творчої самореалізації молодих фахівців та в рівневих «проектних матрицях» успішної реалізації творчо-продуктивних сил, що у вигляді соціальної технології наведено у даній монографії. При цьому подібні соціальні технології не тільки розроблялися, але й досліджувалася практика безпосереднього впровадження подібних технологій саме для соціокультурного спрямування розвитку колективів та їх соціокультурного управління [6; с.163, 186, 199, 233].

Перший професійно-світоглядний рівень культуротипного розвитку особистості – це структурно-функціональний рівень колективної соціальної самоорганізації, щоздійснюється у формах соціального партнерства іпервинних культуротипних «ціннісних взаємодій». В НВП-середовищі в разі проведення перших оперонних виховних практик формуються первинні «діади» і «дуали» з двох протилежних й одночасно взаємодоповнюваних культуротипів. Кількість утворених «діад» і «дуалів» на першому рівні сягає 70% загальної кількості членів виховної групи. Тобто в академічній групі з 23-25 студентів, котра фіксується в якості об’єкта творчо-реалізаційних практик, на першому рівні визначається 16 студентів, необхідних для утворення «світоглядного соціону» (тут співпадання математичне: 23 студ. х 70% = 16 студ.). Всі вони розбиваються на 8 дихотомічних пар із протилежно-доповнюваними культуротипами, що себе активно проявляють і «заявляють» про себе. Їх «фактичний розподіл» за даними конкретно-соціологічних досліджень згідно з соціокомунікативним критерієм інформаційного спілкування в НВП-середовищі виявляється таким:

· «прагматикивербаліки»: 6-17% складають у студентів «прагматики» і 2-5% складають «вербаліки» у студентів, серед викладачів відповідно 10-24% і 2-3% (тобто, як видно, співвідношення є близьким); серед господарчих керівників різних ланок управління кількість «прагматиків» суттєво збільшується: з 8-12% у середній ланці до 28- 35% у вищій ланці управління, а кількість «вербаліків» стабілізується на рівні 2-3% у «середніх» керівників і 5-7% у «вищих» управлінців, для яких характерним є саме «вербально-декларативний стиль» керівництва;

· «імпровізаторирегламентатори»: вони розподіляються в культуротипній діаді таким чином: серед студентів перших 20-31%, других – 15-22%, тобто «анархічна» складова помітно домінує; у викладачів навпаки: тут, природно, більше регламентованих «процедурників» – їх 18-30%, а «імпровізаторів» – 7-19%; серед управлінців ситуація подібна: «регламентатори» складають 20-35%, а «імпровізатори» – 3-6% серед керівників середньої ланки і 28-35% та 5-7% серед вищих управлінців; проте в умовах ринку це співвідношення може змінюватися (але при незмінності самих базових «світоглядних культуротипів»);

· «конформістиригісти» у студентів співвідносяться так: перші складають 21-25% (на студентському жаргоні їх називають «пристосувальниками»), другі – 2-3% («утюги», хоча серед них велика кількість тих, хто добре навчається); серед викладачів перших нараховується 5-12%, других – 4-6%; (і від цих викладачів-«утюгів» страждають студенти); серед управлінців середньої ланки перших 19- 30%, вищої ланки – 3-5% (зрозуміло, що «середні» керівники «гнучко» пристосовуються до «вищих»), а других, «стійких ригістів» – 3-4% серед середніх управлінців і 6-9% серед управлінців вищої ланки; тобто рівень «ригідності» підвищується з підвищенням посадового рівня;

· «пацифістиборотьбісти» у студентів розподіляються з явною перевагою перших – 21-25%, а у других – 2-3% за формулою «краще промовчати, ніж боротися»; культуротипи викладачів співвідносяться з перевагою перших: 5-12% «пацифістів» і 4-6% «боротьбистів» (разом із «ригістами» їх 8-12%, тобто кожний 10-й викладач або приблизно один серед загальної кількості викладачів кафедри, і вони виступають основними «пугністами-скандалістами» у взаємовідносинах зі студентами, колегами та адміністрацією); серед керівників середньої ланки перших 15-19%, вищої ланки – 3-5% (що симптоматично: вищі управлінці більш агресивні), других, що налаштовані тільки на боротьбу, − 4-6% серед управлінців середньої ланки і 8-20% у «вищих» керівників (тобто разом з «ригістами» це 14-19% управлінців вищої ланки, кожен 5-й, 6-й, 7-й керівник).

Добре видно, що серед студентів при утворенні «культуротипних діад» в дихотомічному розповіді культуротипів переважають «конформісти» в іміджі «доброго товариша». Тому й діади виникають на підґрунті товариських стосунків та здатності до конформності-адаптації-взаємопристосування. Закономірно, що на першому рівні соціальної самоорганізації світоглядний культуротип «конформіста» є найбільш розповсюдженим і має І ранг. Проте доволі високий імідж має постать «непокірного студента», який сліпо не підкоряється загальному регламенту і демонструє себе як «вільна особистість» і «вільний імпровізатор» – ІІ ранг. Їх часто так і визначають – «демонстративний» або «резистентний» (що діє супротив, опирається) кульутротип особистості студента. Лише ІІІ ранг, хоча й при достатньо високому іміджі мають «впорядковані студенти» за культуротипом «регламентаторів», але вони явно не домінують і не мають популярності у студентської молоді. Впровадження Болонської системи освіти може кардинально змінити існуючий розподіл і серед студентів стане престижним «ладнання під усіх» не через «імпровізаційно-розкуту» поведінку «вільної» і «не зацикленої» на навчанні особи, а саме старанність у здобутті необхідних знань, регламентивність і порядок, послідовне й системне поглиблення знань за відповідними навчальними процедурами. А в щасливому фіналі – отримання диплому європейського зразка і можливість працювати в європейських країнах за фахом, а не «на заробітках» в якості «чорноробочої сили». У викладачів домінує, як і слід очікувати, «регламентивний культуротип» (І ранг), але не в контексті особистості, якою добре «управляється» і «піддається керуванню», а «консолідованої людини», здатної виробити узагальнюючу, узгоджену, спільну позицію в стилі розумного і «тихого аналітика», який надає перевагу не безглуздій боротьбі чи відвертим скандалам, а злагоді й узгодженості, примиренню позицій та співпраці. Регламентивний культуротип характерний і для «середніх» управлінців, а для «вищих» – переважає культуротип прагматиків, що закономірно.

Другий професійно-світоглядний рівень. На ньому формується і визначається найбільш характерний культуротип, операційно представлений вже не діадами-дуалами, а «світоглядними квадрами». До цього рівня належать 57-59% майбутніх молодих фахівців, тобто трохи більше половини, а це є потенційна «світоглядна октава», що складається з двох «світоглядних квадр», які можуть вступати в своєрідне навчально-виховне змагання за ствердження власних культуротипів особистості. Тому даний рівень у світоглядно-культуротипному відношенні може характеризуватися як рівень професійного саморозвитку, на якому можна запроваджувати оперонні творчо-реалізаційні практики в прямому співвідношенні зі стандартами Болонської системи навчання й виховання. Ними можуть стати операційні «комунікативні практики» в їх подальшому переході до оперонних когнітивних практик. Навики професійного саморозвитку виробляються в процесі проведення фахових комунікативно-ціннісних практик. При виконанні відповідних «операційних завдань» (оперонів) «світоглядними квадрами» студенти починають усвідомлювати свій професійний фах як головну цінність своєї життєдіяльності шляхом послідовного оволодіння фаховими уміннями та розвитку професійних здібностей. В умовах НВП-середовища з його інтенсивними комунікативно-когнітивними інтеракціями професійний саморозвиток досягається шляхом застосування «комунікативних оперонів» і «когнітивних оперонів» при виконанні творчо-реалізаційних завдань та оволодіння студентами відповідними практичними знаннями, вміннями і здатностями. Первинна квадра з рівневим вектором професійного самовдосконалення виникає, як було раніше показано, в двох парних дихотоміях таких чотирьох культуротипів:

· інтерналісти (інтроверти) – екстерналісти (екстраверти);

· логіки (мисленнєвий тип) – етики (почуттєвий тип).

Друга «світоглядна квадра» має також дві парні дихотомії з чотирьох культуротипів, що раніше було обгрунтовано і представлено. А саме:

· інтуїти (позадискурсивні типи) – сенсорики (причиново-наслідкові типи почуттєвої детермінації);

· раціоналісти (розсудкові типи) – ірраціоналісти (нерозсудливо-вразливі типи з іншою логікою мислення).

Для ствердження професійно-світоглядного культуротипу другого рівня потрібне застосування оперонних практик професійного вдосконалення, які є перехідними від «організаційних оперонів» (оперони соціальної самоорганізації, що регулюють формування «інтерактивних діад») до «комунікативних оперонів». Вони стимулюють розвиток ціннісно-орієнтованих квадр завдяки ціннісній циркуляції чотирьох типів професійно-ціннісних установок в комунікативних взаємодіях чотирьох «дихотомічних інтерсуб’єктів» у 2-х «світоглядних квадрах». Внаслідок подібної циркуляції відбувається ціннісна детермінація інтерсуб’єктів, і вони виявляють-ідентифікують-стверджують свій культуротип на другому рівні його становлення й зросту. Тобто «організаційний культуротип», ствердившись в модусі «комунікативногокультуротипу» в діаді, зростає до «комунікативно-ціннісного культуротипу» в двох діадах, а потім в квадрі ідентифікується в якості «професійно-ціннісного культуротипу». Тобто кожний «світоглядний культуротип» (а їх у 2-х квадрах вісім) набуває своєї професійної цінності не тільки у власній «культуротипній ніші», але й в інтертипних відносинах і міжкультуротипних взаємодіях як «цінність сама по собі», «самовизначена цінність» в свойому культуротипному аспекті. І це всіма студентами визнається, підтримується й особисто використовується. При цьому регулятивна дія оперону ускладнюється: якщо «оперон соціальної самоорганізації» скеровує взаємодію двох особистостей в діаді (а це відповідне «оперон-завдання» для двох суб’єктів на розвиток у них організаційних здібностей і навичок самоорганізації), то «оперон світоглядної комунікації» регулює комунікативні інтеракції в двох діадах з чотирьох культуротипів. І далі: «оперон ціннісної комунікації» регулює взаємодії трьох і чотирьох діад (відповідно шести і восьми культуротипів). А в квадрі як «оперон професійної цінності», або професійно-ціннісної детермінації, регулює професійний саморозвиток восьми світоглядних культуротипів в якості «професійно-ціннісних культуротипів». Тобто операційне завдання професійно-ціннісного рівня («оперон-завдання») розраховане на синхронічну взаємодію всієї квадри (КВ1↔КВ2) з восьми культуротипів (КТ1…КТ4…КТ8) різних дихотомій і альтернативного спрямування в бінарно-ціннісних опозиціях. Схематично це можна зобразити таким чином:







Дата добавления: 2015-06-15; просмотров: 421. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Теория усилителей. Схема Основная масса современных аналоговых и аналого-цифровых электронных устройств выполняется на специализированных микросхемах...

Логические цифровые микросхемы Более сложные элементы цифровой схемотехники (триггеры, мультиплексоры, декодеры и т.д.) не имеют...

Машины и механизмы для нарезки овощей В зависимости от назначения овощерезательные машины подразделяются на две группы: машины для нарезки сырых и вареных овощей...

Классификация и основные элементы конструкций теплового оборудования Многообразие способов тепловой обработки продуктов предопределяет широкую номенклатуру тепловых аппаратов...

Именные части речи, их общие и отличительные признаки Именные части речи в русском языке — это имя существительное, имя прилагательное, имя числительное, местоимение...

Оценка качества Анализ документации. Имеющийся рецепт, паспорт письменного контроля и номер лекарственной формы соответствуют друг другу. Ингредиенты совместимы, расчеты сделаны верно, паспорт письменного контроля выписан верно. Правильность упаковки и оформления....

БИОХИМИЯ ТКАНЕЙ ЗУБА В составе зуба выделяют минерализованные и неминерализованные ткани...

Типология суицида. Феномен суицида (самоубийство или попытка самоубийства) чаще всего связывается с представлением о психологическом кризисе личности...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.014 сек.) русская версия | украинская версия