Змістовне розуміння успішної професійної кар’єри та її основні видоутворення

Незважаючи на велике розмаїття концептуальних підходів до розуміння професійної кар’єри, саме міждисциплінарний підхід дозволяє побачити не тільки «поліваріантність» подібних підходів, але й зафіксувати розуміння професійної кар’єри у її власному змісті шляхом виділення відповідальних «точок дотику» (Т.Х.Нєвструєва, Т.Г.Гнєдіна). За нашою концепцією, подібними «точками дотику» можуть бути найбільш яскраво вираженні творчо-контентні аспекти професійної кар’єри, передусім, ‒ це її успішне здійснення в успішній професійній самореалізації молодого (а також більшого за віком) фахівця, орієнтованого на професійні досягнення. А саме:

- всі професійні кар’єри мають спільні «точки дотику» як динамічне і мобільне явище, що представлено у зміні професійних статусів, ролей, видів робіт, діяльностей, включаючи і саму професію та отримання нового фаху («друга професія», рекваліфікація тощо);

- всі різновиди професійних кар’єр охоплюються (включаються) у професійний простір розвитку особистості ‒ переважно в її «фаховому аспекті» та «спектрі можливостей»; тому вони розглядається як ефективний спосіб особистісної самореалізації, однією із форм котрої виступає успішна професійна самореалізація, що розцінюється одночасно як професійний, так і особистісний успіх;

- здійснення професійної кар’єри зобумовлено спільною дією зовнішніх і внутрішніх факторів: серед них домінуючими виступають такі, як генетична передвизначеність (у фізичних і психічних якостях), нахил і здібності до певної професійної діяльності, особистісні особливості (характер, інтелект, емоційна сфера, тип мислення, воля, пам’ять тощо), виховання й освіта, соціальні стартові умови, динаміка соціального середовища, комунікативні інтеракції, ціннісна детермінація, смисли і значення успішної професійної поведінки тощо;

- представленість у професійній кар’єрі міри соціально-професійної адаптивності до соціуму, «соціалізація» фахівця як у загальному «соціальному континіумі», так і в його професійних локалізаціях і фрагментах, що, вочевидь, є «професіоналізація» спеціаліста; від рівня успішності в «соціалізації» та «професіоналізації» у великій мірі залежить загальна успішність у здійсненні професійної кар’єри молодими фахівцями;

- персоніфікованість професійних кар’єр та надання їм індивідуального характеру, але на підґрунті загальних та базових характеристик і трендів професійного розвитку; тобто, з одного боку, певної загальної методології, а з другого − практичних методик здійснення успішної професійної діяльності, конкретних критеріїв оцінки, показників та індикацій визначення фахової успішності у здійсненні професійної кар’єри;

- репрезентація різних видів і типів кар’єр в якості життєвого, життєдіяльнісного і «професійного проекту» успішної життєтворчості людини, фахівця, професіонала як творчого суб’єкта у професіосфері власного життєствердження і професійної життєдайності.

Подібний «професійний проект» здійснення успішної кар’єри у своїх спільних «точках дотику» з іншими «професійними кар’єрами» має певні загальні складові, що дозволяють представити їх у вигляді внутрішньо структурованих професійних проектів: за цілями і завданнями, процесуальністю та етапами здійснення, за результатами та успішністю, а інтегровано − за життєвоосмисленими програмами особистого та соціального самоствердження і самореалізації. В подібні професійні проекти і програми входять:

(1) цільовий структурний компонент, котрий представлений професійною метою, професійними орієнтаціями та цінностями, основними завданнями ціледосягнення, домагання успішності та перетворення «бажання успішності» у стійку вмотивованість, професійну потребу, загальне фахове прагнення, у смисли і значення всієї життєдіяльності;

(2) процесуально-програмний (інформаційно-технологічний) компонент: це стратегія і тактика реалізації професійної кар’єри; методи, способи і форми її здійснення; етапи, темпи та інтенсивність цільової програми реалізації (реалізаційної ІТ-програми); періоди, фази і «періодично-фазові переходи» від одного «життєдіяльнісного поля» до іншого, включаючи періодичну зміну «енергетичної фази» на «синергоперіодичну фазу» творчо-інтелектуальної діяльності з синергетичним ефектом;

(3) результативно-стверджуючий компонент професійної самореалізації: він представлений у новому професійному позиціюванні: у фахових ролях і статусах, професійній ідентифікації, досягненні професійної компетентності, фахової успішності та ефективності, нових професійних інтенціях та встановленні більш вищої «планки» професійних досягнень тощо.

За подібною структурованістю «професійних проектів» практичного та успішного здійснення професійних кар’єр складаються і їх основні різновиди а відповідними «видовими критеріями». А саме:

1). За критерієм «видової організованості» професійної кар’єри можна розрізнити наступним чином:

а) «внутрішньоорганізаційну кар’єру», здійснення якої потребує проходження всіх стадій її розвитку в межах однієї організації ‒ від професійного навчання за фахом, працевлаштування, поступового фахового зростання, розвитку професійних здібностей від початкового рівня до вищої професійної ідентифікації, до завершеної професійної діяльності та всієї кар’єри або продовженням професійної життєдіяльності за новою програмою професійної активації та автентичності: консультативна діяльність, підготовка узагальнюючих монографічних праць з професійного досвіду, навчальна діяльність тощо;

б) «міжорганізаційна кар’єра», за якою потрібно пройти також всі стадії професійного розвитку і зростання, але вже в різних організаціях та з займанням різних посад, що не в повній мірі можуть відповідати набутому фаху; тобто в «міжорганізаційному режимі» здійснення професійної кар’єри вона може носити «спеціалізований» характер (за професійним фахом) і «неспеціалізований» характер, тобто відбутись як кар’єра, що сумісна фаху або несумісна йому (за відповідним критерієм).

2). За критерієм «видової спеціалізованості» професійні кар’єри можна характеризувати наступним чином:

а) «спеціалізована кар’єра», реалізація якої потребує проходження всіх її стадій в одній, або в різних організаціях: тому і «стадії спеціалізації» фахівця можуть бути різними за змістом, структурою і послідовністю (з можливостями ротації, реструктуризації, реорганізації і т.д.), але все це в межах і «фахових рамках» однієї професії, в одній сфері професійної діяльності, де фахівець спеціалізується і досягає вищого професійного рівня;

б) «неспеціалізована кар’єра», котра потребує здібності успішно працювати не тільки за фахом в одній або різних організаціях, але й на різних виробничих ділянках та за різним фаховим спрямуванням (сумісним чи несумісним); подібне може вимагати додаткової або «другої освіти» (і навіть «третьої» і більше), але частіше всього ‒ це «рекваліфікація», спеціальне курсове навчання, професійна «доосвіта» за іншою спеціальністю тощо.

3). Професійні кар’єри за «критерієм просторовості» або «професійної континуальності», котрі представлені «вертикальною» і «горизонтальною» кар’єрами або їх сумісністю у «східчастій» кар’єрі. А саме:

а) «вертикальна» професійна кар’єра: це найбільш очевидне кар’єрне зростання, представлене підйомом на більш високу ступінь структурної ієрархії ‒ підвищення в посаді, отримання більш широких повноважень, заробітної плати, загалом ‒ це входження в структурно-ієрархічну систему адміністративної вертикалі «керівництво-підлеглі» з правом прийняття особистих рішень відносно інших працівників, що й розуміється як «управлінський успіх»;

б) «горизонтальна» професійна кар’єра менш помітна, бо вона не має жорсткого формального закріплення в управлінській структурі та її структурній організації; це є переміщення або «професійний рух» у більш складну функціональну сферу професійної діяльності, виконання творчих завдань підвищеної складності, професійне керівництво проектами і програмами в «цільових групах», технологічні розробки та їх реалізація у створених для цього «груп впровадження» тощо; тобто це переважно якісний зріст через професійну ідентифікацію і досконалість фахової діяльності спеціаліста, «якісний успіх» висококомпетентного фахівця;

в) «східчаста» професійна кар’єра: вона представлена у поперемінності «вертикального» і «горизонтального» кар’єрного зростання, що зобумовлює великий «професійний ефект» подібної сумісності; в подібній кар’єрі наявний переважно якісний зріст професіоналізму фахівця до рівня «класного спеціаліста», але це часто пов’язано з необхідністю виходу за внутрішньоорганізаційні межі даного підприємства (недостатня кількість місць та посад для кар’єрного зросту) та входження у «міжорганізаційні структури», де такі професійні можливості відкриваються; проте подібне часто потребує зміни фахової орієнтації і навіть спеціальності: отримання другої освіти, рекваліфікація, освітньо-навчальна допідготовка або загальна професійна перепідготовка.

4). Професійні кар’єри за «критерієм латентної понадсистемності». Вони здійснюються шляхом поліпрофесійної та позапрофесійної екстраполяції на більш широкі масштаби професійної (і позапрофесійної) самореалізації. Це кар’єри з досягнення фахового понадпрофесіоналізму (у своїй сфері професійної діяльності) або «сумісні кар’єри» у діловій (підприємницькій) сфері чи за різними напрямами суспільної діяльності: громадської, політично-суспільної, правової, культурної тощо. Найбільш характерна їх ознака та, що подібні кар’єри мають «доцентровий» і «відцентровий» характер. А саме:

а) «доцентрова латентна кар’єра» з досягненням вищого фахового професіоналізму і «понадпрофесіоналізму» на понадсистемній (або позасистемній) основі; вона доступна лише обмеженому колу «успішних професіоналів» вищої компетентності і фахової досконалості, що розвинули у собі вищу працездатність, професійні здібності і мають унікальні знання, інформацію та досвід; у своєму «доцентровому русі» подібний різновид кар’єри не є орієнтованим на «рух до ядра» даної системи або її структурно-ієрархічних утворень, а представлена «рухом-до-знання», «рухом-до-досконалості», вищої професійної майстерності, фахової вишуканості, «рухом-до-істини» через подолання невизначеності і непередбаченості; подібним сином досягається:

- «виведення з потаємності» професійної самореалізації скритих (латентних) «слабореагуючих факторів» досягнення фахової досконалості у «доцентровому русі» до вищої професійної компетентності;

- подолання незнання і опанування знанням закономірностей, законів і трендів особистісного розвитку − професійного, кар’єрного, соціального та економічного, пізнавального, когнітивного і креативного;

- досягнення більшої наукової і практичної прогнозованості у власній професійній життєдіяльності, синергічності, коваріантності, інформомісткості і «креативності рішень» у «фаховому ядрі» професійної досконалості і компетентності;

- досягнення більш глибинного розуміння проблем нового професійного «дискурсу успішності», творчої семіотичності і поліваріативності високоспеціалізованого фахового мислення;

- набуття ментальних навиків (алгоритмів) розв’язання професійних проблем у нових когнітивних підходах та за інноваційними методами предметного втілення власних ідей у творчій професійній діяльності;

б) «відцентрована латентна кар’єра»: вона починається і здійснюється якраз з прагнення продуктивного втілення професійних ідей та реалізації «мисленевих конструктів» в опредмечених реальних конструкціях; вона може «відцентровуватись» і ставати окремою «діловою кар’єрою» успішної підприємницької діяльності, що у своєму первовитоку стимульована професійними інтересами і фаховими потребами, а потім розвивається в іншому руслі та у новому життєдіяльнісному «професійному полі» (професіосфері); але частіше подібна кар’єра здійснюється у сумісності з основною (базовою) професійною діяльністю, хоча й потребує додаткової фахової підготовки;

в) «відцентрована позапрофесійна кар’єра»: вона несумісна з основною професійною діяльністю, але в ній використовуються фахові знання та мається певний зв’язок з основною спеціальністю, наприклад, у тому, що цілком можлива «зворотня ротація» у базову професію; подібний різновид кар’єри часто пов’язаний зі сферою суспільного життя, соціальної і гуманітарної діяльності, зараз ‒ це обрання у народні представники різних рівнів, виконання тимчасових обов’язків, завдань «за дорученнями» керівництва, непрофесійна діяльність у сфері культури, науки, спорті, коли фактично вона є професійною діяльністю тощо; тому принципову важливість має така «зворотня» професійна ситуація, коли виникає необхідність повернення на попереднє робоче місце своєї професійної діяльності за фахом – при чому таким чином, щоб зворотня ротація не розглядалася як «професійний провал» або «кар’єрна невдача».

Можна бачити, що у подібному спектрі широких «видових можливостей» та варіантах здійснення успішних професійних кар’єр за їх «видовим критерієм», відкривається можливість їх типологізації. Типологізація професійних кар’єр проводиться не за внутрішньоскладовими характеристиками (структурою) того чи іншого «професійного проекту» (що є ізотропними та ізоморфними для всіх «кар’єрних побудов»), а за зовнішніми типологічно-фаховими «професійними актуалізаціями». Тобто за типами професійної реалізації та конкретними типологічними «професійними конструкціями».