Студопедия — Еволюційний характер розвитку всесвіту
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Еволюційний характер розвитку всесвіту






У точному сенсі Всесвіт містить у собі всі процеси, явища й речі, що існували й актуально існують. Тут слід розрізняти уявлення про «світ у цілому» як об'єкт філософії та у вужчому, фізичному сенсі – це матеріальний світ, що вивчається пізнавальними засобами астрономії та космології як фізичних дисциплін. Історично знання про Всесвіт трансформувалося й тому застосовувалися різні поняття, які відповідали досягнутому рівню знань: «небесні сфери», «космос» у греків, «універсум» у латиномовних культурах. У Середні віки існували два взаємодоповнювальних поняття «макрокосм» (світ у цілому) і «мікрокосм» (головним чином людина). Оскільки Всесвіт перевищує межі пізнаного людством світу, то більш коректно говорити про «наукові уявлення про Всесвіт» або про «моделі Всесвіту». Спостережувана частина Всесвіту всередині космологічного горизонту називається космосом. Надалі під «космосом» матимемо на увазі структурно організовану, впорядковану, вивчену частину Всесвіту. Або коротко кажучи, космос – це аспект, один з вимірів Усесвіту. Втім, терміни «Всесвіт» і «космос» можуть використовуватися синонімічно залежно від контексту. Наші знання про виникнення, генезис і структуру Всесвіту постійно змінюються у зв'язку з новими спостереженнями та відкриттями. Еволюційний підхід евристичний і тому широко затребуваний у сучасній науці.

Для того, щоб зрозуміти яке місце людство посідає в Усесвіті, перш за все необхідно пізнати походження космосу, земного світу, що оточує нас. Формування ноосфери доцільно вивчати у зв'язку з еволюцією Всесвіту й еволюцією біосфери. Іншими словами, ноосфера повинна розглядатися в загальному природно-історичному, космологічному та біосферному контексті. Якщо говорити конкретніше, то сучасну ноосферну реальність потрібно розглядати як результат ускладнення систем у багатомільярдній історії універсуму. Існування розумної діяльності обумовлене не тільки завдяки трансформаціям у біосфері й еволюції біологічних видів. Ноосферні процеси обумовлені також певними фізичними законами, біохімічними процесами й космологічними явищами (активність Сонця, наприклад). На перший погляд усі ці чинники, умови й закономірності дуже далекі від актуального людського розуму, взятого «тут і зараз». Проте цілком очевидно, що наше мислення безпосередньо залежить від будови та функціонування головного мозку, від біохімічних процесів в організмі. Наші тіла й опосередковано думки також залежать від наявності чотирьох основних фізичних взаємодій, присутніх у будь-якій точці Всесвіту. Тому знання про сучасну ноосферну реальність буде більш повним і ґрунтовним, якщо ми розглянемо, нехай у найзагальнішому й коротшому вигляді історію походження космосу, нашої галактики, планети Земля, вивчимо проблему виникнення життя та біосфери, розглянемо передумови походження людини й розвитку наукової і технічної діяльності.

Виникненню ноосфери передували численні події космологічного, геологічного та біологічного плану. Щоб походження й динаміка ноосферних процесів були пізнані об'єктивно й досить точно, необхідно коротко розглянути всі найважливіші етапи еволюції Всесвіту, планети Земля, виникнення життя й еволюції біологічних видів, включаючи homo sapiens. Необхідною умовою успішної ноосферизації біосфери, а потім і найближчого космічного простору стала енцефалізація.

У різних текстах поняття «Всесвіт», «універсум» і «космос» використовуються або синонімічно, або ж мають різний смисловий зміст. Тут під «Усесвітом» ми маємо на увазі «світ в цілому», а під «космосом», відому сучасним астрономам частину Всесвіту, усередині так званого «космологічного горизонту» (про це мова піде нижче).

Вирази «еволюція науки», «еволюція технології», «техно-соціальна еволюція», «еволюція поглядів ученого» та інші можуть використовуватися як метафори, як квазінаукова риторика, але можуть бути відрефлексованими й обґрунтованими концептами – все залежить від наукової якості конкретного тексту. Відомо, що ми існуємо в постійно мінливому і, очевидно, еволюціонуючому світі, причому на всіх рівнях: космічному, планетарному, біосферному, ноосферному, соціальному й особистісному. Для ноосферології безсумнівно пріоритетними є екзистенціальні загальнолюдські проблеми, пов'язані з трансформаціями суспільства, людини, природи й довколишнього космосу. Звідси й найважливіші для сучасної цивілізації питання: «Чому, яким чином і в якому напрямі відбуваються загальні зміни?», «Чи можливо їх контролювати й коректувати спираючись на раціональні методи й розумні дії?», «Наскільки небезпечно керувати еволюцією?».

Кожна людина в тій чи іншій мірі ідентифікує своє актуальне існування з місцем свого постійного мешкання. Навіть якщо це сучасний надзвичайно мобільний «громадянин світу», то все одно «тут і зараз» у нього є деяке фіксоване місце проживання. Усі ми, незалежно від переміщень у просторі та часі живемо на планеті Земля. А це одна з планет Сонячної системи. У свою чергу, Сонячна система є однією з 150 мільярдів зірок (великих або менших за розміром, ніж наше Сонце), що знаходяться в галактиці Чумацький шлях. З безлічі таких і подібних до них галактик і туманностей складається Всесвіт. Космічні об'єкти значно відрізняються один від одного будовою та величиною. Наприклад, є зірки за об'ємом більші ніж Сонце в 14 мільярдів раз і невеликі зірки-карлики, що важать не більше 4 тисяч тонн.

Проте, ми не можемо спостерігати процеси у всьому Всесвіті навіть за допомогою найпотужніших телескопів. Та її частина, яку ми можемо спостерігати й відповідно – вивчати, називається Метагалактикою. Якщо людина неозброєна астрономічними приладами уважно розглядатиме нічне зоряне небо в ясну погоду, то зможе побачити близько 3 тисяч зірок. Завдяки астрономам людство постійно вже тисячі років накопичує все більше знань про космічні об'єкти та будову космосу. Однією з найбільш важливих для сучасної астрономії проблем є питання про походження Всесвіту з вакууму (або «ядерної краплі»), її фантастично швидкому розширенні. Імовірно Всесвіт з'явився протягом однієї хвилини близько 15 мільярдів років назад. Цей важливий момент космологи називають «Великим Вибухом», коли надстисла матерія буквально «вибухнула» й речовина «розлетілася» в сторони від центру. Одним зі серйозних доказів теорії Великого Вибуху є реліктове випромінювання, яке можна спостерігати в будь-якій точці Всесвіту. Це фонова космічна радіація, мікрохвильове випромінювання, зафіксоване експериментально ще в 1965 році. Це залишковий слід енергії, яка виділилася у момент вибуху.

Розміри та кінцеву форму Всесвіту неможливо принципово визначити тому, що наші засоби пізнання всього, що є в космічному просторі, обмежені так званим «космологічним горизонтом» – умовною межею пізнання Всесвіту на підставі достовірних астрономічних спостережень. Те, що перебуває за межами космологічного горизонту, для нас є невідомим світом. Відома нам безліч космічних об'єктів, як зазначалося вище, це Метагалактика. Радіус космологічного горизонту (Земля перебуває в центрі цього гіпотетичного космічного кола) для астрономів постійно збільшується щомиті зі швидкістю 300 тисяч кілометрів. Це несумірно мало порівняно з відомими нам сьогодні масштабами космосу. Для істотного збільшення наших знань про розміри та форму Всесвіту необхідне значне розширення космологічного горизонту (поява нових астрономічних фактів). А це може відбутися тільки через декілька мільярдів років.

Уже тисячі років жерці, астрологи, астрономи та філософи висувають різні гіпотези виникнення космосу й Землі. Деякі з цих описів Усесвіту сьогодні виглядають фантастичними і, як мінімум – неточними. Ще в міфопоетичну епоху люди намагалися зрозуміти походження Сонця та планет, місце Землі у Всесвіті. Стародавні космогонії дають нам уявлення про астрономічні знання в архаїчних культурах. Більшість міфів і протонаукових уявлень виходили з геоцентричності універсуму (де Земля перебувала в центрі світу-космосу). Піфагорійська геліоцентрична модель космосу була мабуть винятком, Сонце знаходилося в центрі, а Земля, планети й зірки оберталися навколо нього. Звичайно ж про галактики й інші подробиці структури космосу, до появи науки Нового часу було мало що відомо. Астрономічні відкриття Коперника, Кепплера і Галілея дозволили дізнатися про нашу сонячну систему значно більше, ніж за всі попередні тисячоліття. Фізична картина світу Ньютона, не зважаючи на спрощений механізм, показала як «працюють» закони Всесвіту. Однією з важливих достовірних теорій походження сонячної системи стала гіпотеза Канта – Лапласса. Самостійно один від одного німецький філософ І. Кант (1724 – 1804 рр.) і французький математик П. Лапласс (1749 – 1827 рр.) висунули науково обґрунтоване припущення про те, що спочатку з пилової туманності еволюційним чином виникло Сонце, а потім і планети. Кант уважав, що туманність початково була холодною, а Лаплас доводив, що гарячою. На початок ХХ століття більшість учених дійшли згоди в тому, що принаймні планети сонячної системи утворилися з газопилової туманності, що оточувала Сонце. Доведено, що вік Сонця приблизно 5 мільярдів років, а температура ядра цієї зірки ймовірно 15 мільйонів градусів.

Тільки на початку ХХ століття А. Ейнштейн створив принципово нову космологію, засновану на теорії гравітації, що описує стаціонарний стан Усесвіту (1917 р.). Проте, вже в 1922 році А. Фрідман математично довів, що Всесвіт не може перебувати в стаціонарному положенні. Відбувається або постійне розширення Всесвіту, або його звуження. Невдовзі після відкриття Фрідмана, американський астроном Е. Хаббл емпірично підтвердив теорію про нестаціонарність Усесвіту та довів, що вона розширюється. Уточнюючі розрахунки дозволили визначити вік нашого Всесвіту – це 14-15 мільярдів років. Існує також теорія «пульсуючого Всесвіту», тобто наукове уявлення про чергування фаз стискання й розширення космосу. Особливо багато принципових астрономічних відкриттів було зроблено в 60-ті роки минулого століття. До сих пір «квазари», «чорні діри», «реліктове випромінювання» та інші космічні явища стають предметом наукових дискусій і темами науково-фантастичних творів.

Земля – унікальна планета Сонячної системи

Планети Сонячної системи сформувалися дещо пізніше за Сонце й рухаються навколо нього по своїх постійних орбітах уже мільярди років. Дев'ять великих планет: Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і Плутон різні за розмірами, фізико-хімічними характеристиками й наявністю чи відсутністю супутників.

Кожна планета по-своєму унікальна, проте лише на планеті Земля протягом декількох мільярдів років існує життя. Зрозуміло, що для існування навіть примітивних форм життя мають бути певні умови. Розглянемо найбільш фундаментальні – фізичні й геологічні. За формою Земля є геоїдом, тобто кулею, сплюснутою в районі полюсів. Планета обертається навколо власної вісі й одночасно по еліптичній орбіті навкруги Сонця. Учені встановили, що найстародавніші породи в земній корі мають вік близько 4,5 мільярдів років. Будова Землі є достатньо складною. У спрощеному вигляді репрезентуємо основні рівні, «сфери» з яких складається Земля. У геологічному плані потрібно вирізнити ядро (його діаметр – 7 тис. км, температура – 5000 градусів С), мантію та земну кору (завтовшки декілька десятків км).

Тверда поверхня планети – земна кора та верхня частина мантії називається літосферою. Нижче літосфери знаходиться астеносфера, в'язка й менш тверда ніж літосфера – верхня частина мантії. Над літосферою перебуває гідросфера – водна оболонка, що складається з океанів, морів, річок, озер, підземних джерел і атмосферних опадів. Потім потрібно вирізнити кріосферу – крижану оболонку, що складається з гірських льодовиків, покривних льодовиків і айсбергів (величезні плаваючі частини покривних льодовиків). Сукупність газів, що оточують Землю називається атмосферою. Вона складається з кисню (21%), азоту (78%), вуглекислого газу, гелію, аргону, озону, водню й інших газоподібних речовин у невеликих кількостях. Завдяки цій сфері всі живі організми забезпечуються повітрям для дихання й надійно захищені від шкідливих космічних випромінювань. Нижній шар атмосфери називається тропосферою. Далі, ще вище знаходиться стратосфера. А ще вище – іоносфера. Нарешті найбільш віддаленою від поверхні Землі частиною атмосфери є екзосфера. Понад 10 000 км ще є деякі сліди атмосфери.

Не зважаючи на фіксовані фізико-хімічні характеристики всіх «сфер», чіткі межі між ними визначити дуже проблематично через динаміку й обмін речовин між ними. Вони взаємопов'язані та взаємозалежні.

Нижні шари атмосфери, гідросфера та верхній шар літосфери поступово заселялися живими організмами. Їх сукупність називається біосферою. Процес виникнення біосферних явищ і становлення біосфери як стійкої системи охопив мільярди років. Спочатку, на ділянках ґрунту, що з'явився з води, виникли ціанобактерії (фотосинтетичні бактерії). Уже 3,5 млрд. років тому ці бактерії могли використовувати сонячне світло, щоб перетворювати двоокис вуглецю та воду на енергію з подальшим виділенням кисню. Поступово вміст кисню в біосфері (земній атмосфері) ставав більшим.

Яке відношення події п'ятнадцатимильярдної давнини («Великий вибух») мають до ноосферної реальності, яка тільки почала формуватися з появою homo sapiens декілька мільйонів років назад? Навіщо нам вивчати питання про походження, будову й еволюцію космосу? А тому, що поява феномену «розуму» – результат не лише еволюції людини, нашої планети, але й космосу загалом. Поки що не знайдено достовірних даних про те, що розумне життя існує де-небудь ще у всьому величезному Всесвіті. Тому необхідно з'ясувати, чому саме в галактиці Чумацький шлях, у Сонячній системі, на планеті Земля сформувалися природні фізичні, хімічні, геологічні та біологічні умови для появи розумного життя й діяльності. Якщо це закономірний природний процес, то чи можливо, знаючи закони розвитку природи й володіючи відповідними технологіями, створити різноманітні розумні форми життя, які не конкуруватимуть з людьми за «місце під Сонцем», за кисень і воду, але, навпаки, допоможуть людям позбавитися від глобальних ризиків і значно поліпшать якість життя всіх і кожного? Ці фундаментальні питання й наукові гіпотези знаходяться в компетенції ноосферології як дисципліни, предметом якої є походження, функціонування й перспективи розумної людської діяльності в планетарному й навіть космічному масштабі.

Питання для контролю

· Що таке космос?

· Які основні характеристики Всесвіту?

· Як виник Усесвіт?

· Що таке «Великий вибух»?

· Що таке «космологічний горизонт»?

· Що таке Чумацький шлях?

· Якою є будова Сонячної системи?

· Які науки вивчають космос та його еволюцію?

· Яким є вік Землі?

· Які сфери й у якому порядку оточують земне ядро?

· Яка сфера Землі населена живими організмами?

· Чи є життя на інших планетах?

· Що таке літосфера?

· Що таке гідросфера?

· Що таке атмосфера?

 








Дата добавления: 2015-06-15; просмотров: 563. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Тема 2: Анатомо-топографическое строение полостей зубов верхней и нижней челюстей. Полость зуба — это сложная система разветвлений, имеющая разнообразную конфигурацию...

Виды и жанры театрализованных представлений   Проживание бронируется и оплачивается слушателями самостоятельно...

Что происходит при встрече с близнецовым пламенем   Если встреча с родственной душой может произойти достаточно спокойно – то встреча с близнецовым пламенем всегда подобна вспышке...

Выработка навыка зеркального письма (динамический стереотип) Цель работы: Проследить особенности образования любого навыка (динамического стереотипа) на примере выработки навыка зеркального письма...

Словарная работа в детском саду Словарная работа в детском саду — это планомерное расширение активного словаря детей за счет незнакомых или трудных слов, которое идет одновременно с ознакомлением с окружающей действительностью, воспитанием правильного отношения к окружающему...

Правила наложения мягкой бинтовой повязки 1. Во время наложения повязки больному (раненому) следует придать удобное положение: он должен удобно сидеть или лежать...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.012 сек.) русская версия | украинская версия