В) Гомініди

У ході комплексної адаптації до умов життя, що різко змінилися, гомініди почали нарощувати здібності, які дозволили їм підсилити конкурентні якості в нових нішах. Це біпедалізм, балістичне полювання й більш ефективна комунікація (у перспективі це винахід мови). Пересування на двох нижніх кінцівках (біпедалізм) з одного боку зменшував швидкість пересування тварин. В умовах тропічного лісу пересуваючись по гілках дерев ефективніше звичайно було спиратися на чотири кінцівки (плюс використовувати хвіст). Проте поза лісом, у савані пересування на двох ногах збільшувало шанси уникнути нападу хижаків, оскільки висока стійка дозволяла завчасно виявити небезпеку. До того ж, чисто візуально, тварина у вертикальному положенні здається більшою, а отже небезпечнішою. Наступна перевага полягала в тому, що при ходьбі виявлялися вільними руки, наприклад для перенесення їжі, дітей чи оборони. Надалі вільні руки відіграли величезну роль для використання примітивних інструментів, полювання, жестикуляції і так далі.

Прямоходіння мабуть стало важливим антропологічним зрушенням. Саме в період між 6 млн. і 4 млн. років тому з'явилися істоти (orrorin tugenensis і ardipithecus ramidus), які були схожі на великих мавп, але за скелетними особливостями й способом життя явно від них відрізнялися. Потім, між 4 млн. і 3 млн. років з'являються австралопітеки (australopithecus anamensis і australopithecus afarensis), які ходили прямо й досягали 1,5 м зросту. Хоч останні дослідження показують, що австралопітеки не були безпосередніми пращурами людини, а представниками тупикової гілки. Всупереч попереднім думкам, прямоходіння, що з'явилося у безпосередніх пращурів людей виникло раніше ніж поява інтелекту, а не навпаки.

Найбільш «людиноподібним» видом у той час була «плосколиця кенійська людина» (kenyanthropus platyops), з менш виступаючою щелепою, невеликими зубами, що дозволяли їсти м'яку їжу, включаючи комах, це давало великі можливості для виживання в несприятливих умовах. Після того, як 2,6 млн. років тому почалося чергове заледеніння виникли нові випробування для пращурів людини. Природні умови стали набагато менш сприятливими та вижити змогли лише ті види, які адаптувалися до суворого навколишнього середовища.

Приблизно з 2,4 млн. років до 1,5 млн. років жили в Африці представники виду homо habilis («людина уміла»). Цей вид учені назвали «людина уміла» тому, що поряд з рештками знайдено було прості кам'яні знаряддя праці. Цей вид зовні мало відрізнявся від сучасників – австралопітеків. Але розмір його мозку досягав майже 800 куб. сантиметрів, значно більше ніж у його попередників. Близько мільйона років тому «людина уміла» зникає як вид. Проте важливим є той факт, що з'являється вже не тільки новий, більш прогресивний вид, але мова йде про появу й нового роду – homo.

У Африці 1,8 мільйона років тому з'явився вид (homo erectus). Об'єм його головного мозку складав від 900 куб. сантиметрів до 1100 куб. сантиметрів. Біпедалізм був виражений дуже чітко, причому прямоходіння та біг були ефективнішими, ніж у більшості сучасних людей. Порівняно з homo habilis кам'яні знаряддя праці були досконалішими, хоч набір їх був колишнім. Приблизно 1,4 мільйона років тому пращурам людини був відомий спосіб підтримки вогню у багаттях.

Еволюція виду homo erectus привела близько 1 млн. років тому до появи виду homo antecessor. Частково групи цього виду стали мігрувати на північ Африки, а потім і в Європу. В Іспанії вид перебував приблизно 780 тис. років. Можна сказати, що це перші прадавні люди, які з'явилися в Європі. Судячи по багатьох характеристиках цей вид був пращуром неандертальців (homo neanderthalensis).

Якщо спочатку неандертальці (homo neanderthalensis) вважалися найближчими пращурами сучасної людини, то нещодавні генетичні дослідження показують, що це був окремий (тупиковий) вид гомінід. Антропологи вважають, що неандертальці жили на території Європи, Близького Сходу та Західної Азії між 230 тис. років і 28 тис. років тому. У зв'язку з адаптацією до холодного клімату їхнє тіло було відносно коротким, могутнім і кістки були набагато міцніші, ніж у нас. Але головна особливість, порівняно з іншими видами гомінід полягала в тому, що головний мозок у середньому був 1450 куб. сантиметрів (тобто навіть більше середніх показників сучасної людини, хоч лобові долі були менш розвинені). Однак, враховуючи те, що неандертальці мали в середньому більшу масу тіла, ніж homo sapiens, то розмір мозку homo neanderthalensis пропорційно менше нашого. Дуже важливим є факт поховань у неандертальців і наявність у них артефактів. За історичними мірками неандертальці раптом зникли на тих територіях, де вони успішно мешкали десятки тисяч років.

Причини зникнення неандертальців до сих пір не зрозумілі. Біологічні види (включаючи й гомінід) можуть зникнути з багатьох причин. Наприклад, коли народжуваність не може компенсувати смертність (як у сучасній Італії, Росії, Україні, Японії та інших країнах). Або, коли різко падає чисельність популяції через смерть самиць перед досягненням статевої зрілості. Це може бути також програна конкуренція з іншими видами, що живуть на одному й тому ж життєвому просторі (поява кроманьйонців у місцях заселення неандертальців), засиллі хижаків, нові тяжкі захворювання, що передаються інфекційним шляхом, природні катастрофи і так далі. Могли працювати й парадоксальні суто генетичні механізми, що знижували конкурентні якості популяцій неандертальців. Іноді, всупереч закону природного відбору, в деяких популяціях мутантний алель повністю витісняє нормальний алель. Це обумовлено випадковими статистичними причинами. Такий еволюційний процес називається дрейфуванням генів. Сьогодні навіть у лабораторних умовах не можна передбачити траєкторію дрейфу генів. Тим більше незрозуміло як відбувався дрейф генів (якщо звичайно він мав місце) сотні тисяч років тому.