Друга індустріальна революція

Поняття «Друга індустріальна революція» було запроваджене Патриком Геддесом. Фабричне виробництво сприяло централізації управління працею. Відбувалася уніфікація та стандартизація виготовлення масової продукції, зважаючи на що вона швидко дешевшала. Усе більше людей користувалися товарами виготовленими завдяки машинній праці. Товарообіг постійно зростав і економіка насамперед Британії швидко розвивалася.

Друга індустріальна революція (або другий етап індустріальної революції) іноді позначається як «технологічна революція». Вона розвивалася в інтервалі між 1820 і 1914 роками та характеризувалася переходом з використання одних домінуючих енергоресурсів (вугілля) на інші (нафта, електрика). Її успішне розповсюдження вочевидь виявилося в прискореному промисловому розвитку країн Західної Європи (Великобританія, Німеччина, Франція), Росії та Сполучених штатах Америки, а після 1870 року і Японії. Це було закономірне продовження першого етапу індустріальної революції, що відбулася в Британії в кінці XVIII століття.

Постійні наукові відкриття та винаходи стимулювали створення нових технологій. Утворення багатоступінчатої реактивної парової турбіни Чарльзом Парсонсом в 1884 році стало значною подією періоду другої індустріальної революції. Ця парова турбіна виявилася більш швидкісною, більш легкою, а також економічно вигіднішою й набагато потужнішою, ніж поршневі парові машини Томаса Ньюкомена й навіть Дж. Уатта.

Разом з використанням парових турбін збільшується використання електрики, з'являються двигуни внутрішнього спалювання, створюються нові матеріали (алюміній, синтетичне хімічне волокно), бурхливо розгортається хімічна промисловість, технічні засоби комунікації (телеграф, телефон і радіо. У багатьох галузях виробництва – нафтовій промисловості, сталеливарній, електричній, хімічній, транспортній та інших безперервно впроваджуються інновації. Це безумовний науково-технічний прогрес, який істотно змінює побут людей, які проживають у містах, і трансформує ландшафти (будівництво каналів, портів, залізниць, тунелів тощо). Є і негативний наслідок індустріальної революції – забруднення навколишнього середовища, знищення лісів, розробка кар'єрів і винищування природи. Учені й інженери прагнуть отримати важливі замовлення від промисловців, наука й технології все більше комерціалізуються. Прикладні науки стають усе більше й більше затребуваними у військовій промисловості. Успішні технічні винаходи, розробки й технології після першої «індустріальної хвилі» розповсюджувалися з Британії до Західної Європи й США, а потім і в інші країни світу. Таким чином, індустріалізація стала глобальною, хоч поширювалася нерівномірно по континентах і країнах.

Особливо було помітно вплив другої індустріальної революції в США, де бурхливо розвивалося важке машинобудування, сталеливарне виробництво, будівництво залізниць, вугільна промисловість. Протяжність залізниць потроїлася за період з 1860 по 1880 роки, і ще раз потроїлася до 1920 року. Така розвинена транспортна інфраструктура дозволяла збільшити товарообіг і масове споживання, а отже – виробництво товарів. Для своєчасного постачання промисловості фінансовими інвестиціями були створені сильні фінансові ринки, велику роль у цьому процесі відігравав феномен Уолл Стріт. Створювалися гігантські корпорації, монополісти виробництва сталі, нафти, вугілля, цукру, м'яса й зерна. Конвеєрне виготовлення техніки («фордизм»), ефективна організація промислового виробництва («тейлоризм») дозволили максимально використовувати силу машин та інтелект менеджерів, значно збільшивши швидкість виробництва й поліпшивши якість продукції, що випускається.

Для обслуговування все більш складного індустріального виробництва потрібні були освічені висококваліфіковані фахівці й науковий менеджмент. Ручна низькокваліфікована праця поступово витісняється. Тому збільшується кількість спеціальних навчальних закладів, технічних університетів, інженерних інститутів і коледжів. Бурхливо розвиваються в США прикладні й інженерні науки, завдяки чому з 1860 по 1890 роки американці створили більше 500 тис. винаходів у всіх сферах промислового виробництва та запатентували їх.

Німеччина хоч і почала індустріалізуватися дещо пізніше, ніж Британія, тим не менше вона досягла значних успіхів. Багато в чому копіюючи британську систему організації промисловості, Німеччина значно більше інвестувала в науково-дослідний сектор, головним чином у науково-технологічні й інженерні розробки сталеливарного виробництва, електропромисловість і моторне виробництво. Особливо значними були досягнення хімічної науки, що забезпечувало для Німеччини лідируючу позицію у виробництві декількох тисяч найменувань синтетичних фарб. На початок 1914 року німецька лакофарбна продукція захопила близько 90% світового ринку синтетичних фарб. Продукти нової індустріальної хімії були затребувані у фармацевтиці, електрохімічній промисловості, виробництві фотоплівки, виробництві хімічних добрив. Німецька система великих фінансово-промислових концернів виявилася набагато ефективнішою для індустріального виробництва й економіки в цілому.

На початок 1900 року у сфері індустріального виробництва лідирували США з їх 24% від загальносвітового показника, потім Британія – 19%, Німеччина – 13%, Росія – 9% і Франція – 7%. Усі разом європейські країни виробляли 62% продукції світового промислового виробництва.

Як і на першому етапі індустріальної революції масове виробництво активізувало споживання, зокрема виробництво й споживання продуктів харчування, посилилася міграція з сільської місцевості в міста, збільшилися сім'ї найманих робітників, і в результаті відбулося значне зростання народонаселення.