Дисциплінарна різноманітність раціонального дискурсуСучасна тенденція спеціалізації в науці свідчить, що порушуються методологічні зв'язки між окремими регіонами знання, втрачаються генетичні й історичні зв'язки всередині поля знання. У результаті виникають проблеми в полі міждисциплінарної комунікації. Грані між окремими науковими дисциплінами й навіть цілими регіонами знання виявляються розмитими. Ноосферологія якраз виступає як дисципліна, яка створює умови для міждисциплінарної комунікації та інтеграції сучасного знання. У античній грецько-римській інтелектуальній культурі знання виявляє себе в трьох основних видах: як природно-наукове (mathema), філософське (episteme) і гуманітарне (humaniora). Упродовж більше ніж двох з половиною тисяч років диспозиція та архітектоніка видів знання трансформувалися, але все ж таки незмінними залишалися їхні базові характеристики. Раціональне знання – комплекс вербально-логічних інтелектуальних процедур, прийнятих поданим науковим співтовариством, характерними особливостями його є: понятійність, рефлексивність, критичність, логічний детермінізм. Воно характеризується впорядкованістю, категоріальністю. Кінцевою його метою є засвідчення в істинності (або помилковості) первинних посилань. Дискурс – це будь-яка стійка форма вислову, що зберігає свою внутрішню структуру в різних контекстах. Раціональне знання завжди дискурсивне. Видами нераціонального роду знання можуть бути: чуттєве пізнання, емпіричне пізнання, інтуїтивне пізнання, містичне пізнання, виражене в образно-символічних формах. Кожній культурній епосі властивий той чи інший тип знання. Тип знання – це специфічна, історично обумовлена фундаментальна характеристика раціонального дискурсу. Можна виділити: античний тип (episteme), середньовічний (doctrina), новочасний (scientia), сучасний (hermeneia), постсучасний (deconstruction) та постінформаційний (hyperdigitalisation). Вид знання – універсальний спосіб існування знання раціонального дискурсу, що характеризується специфічними процедурами дослідження, власним предметом і методами. Основними видами є філософське, природничонаукове знання, соціально-економічне, гуманітарне та ноосферологія. Проте такі дисципліни як філософія, математика та ноосферологія можуть бути виділені особливо у відповідності до предмету й методів. Ноосферологія – це актуальна інтерпретація вчення про ноосферу. Відповідно до поставлених завдань вирізнимо теоретичну й практичну частини. Теоретична ноосферологія займається фундаментальними проблемами походження та трансформації ноосфери, досліджує епістемологічні аспекти ідеї ноосфери, евристичний потенціал поняття ноосфери та можливості міждисциплінарної кооперації вивчення ноосферної реальності. Прикладна ноосферологія вивчає можливості створення достовірної системи опису, моделювання, моніторингу, прогнозування, управління й контролю технологічно забезпеченої розумної діяльності на планетарному рівні (біосферні й ноосферні процеси). Фундаментальними характеристиками ноосферології є: 1) Системність. 2) Комплексність. 3) Історичність. 4) Міждісциплінарність. 5) Прогностика. 6) Глобальність. Перед дослідниками постає завдання уточнення концептуального каркаса теоретичної ноосферології. Необхідне вивчення біосферного впливу на формування ноосфери і, навпаки, досліджувати дію ноосферних трансформацій на біосферу. З появою нової інформації про історію Землі, антропогенез, уточнення генетичних даних про еволюцію людини, про особливості процесу енцефалізації, необхідно моделювати прогнози основних тенденцій. Особливої уваги вимагають проблеми, пов'язані з прискоренням конвергенції емерджентних технологій. Ця дисципліна зберігає тематичну й методологічну спадкоємність з ученням В.І. Вернадського. У той же час розвивається інноваційна методологічна стратегія міждисциплінарного теоретизування про ноосферу.
|
