Білет 25

1. Матеріальний та духовний світ доби Трипілля.

реал її існування простягався від Дністра на заході і до Середнього Придніпров'я на сході. Пам'ятки ж її були поширені не лише на Правобережній Україні, а й практично на всій території Молдови та Румунії, де вони відомі як культура Кукутені. Отже, трипільська культура була складовою частиною великої трипільсько-кукентської спільноти, що займала переважно територію лісостепової смуги Правобережної України та Молдови. Нині в Україні досліджено понад дві тисячі трипільських поселень, могильників і курганів. Археологи приклали чимало зусиль, аби збагатити науку уявленнями про родоплемінні, суспільні відносини, планування і конструкції найдавніших протоміст, побут, духовну культуру, мистецтво.
Основою життєдіяльності трипільських племен було землеробство та скотарство. Надзвичайно високий рівень мали домашні виробництва й общинні ремесла, особливо гончарство (розписний посуд) та металообробка. Трипільський осередок належав до найдавнішої в Європі Балкано – Карпатської металургійної провінції, найрозвинутішої в енеолітичну добу.
Багату інформацію про духовний світ трипільців містить орнамент глиняних виробів. Так, тричленна побудова орнаментальних композицій на стінках багатьох горщиків, можливо, є відображенням триярусної картини світу. У верхній частині горщика горизонтальною хвилястою лінією зображували воду, посередині – сонце, місяць, краплі дощу, а в нижній частині – дерева, людей, тварин. Є припущення, що ці три горизонтальних яруси розпису на керамічних виробах відображують поділ світу на верхнє небо із запасами води, звичайне небо (середній ярус), по якому завершує свій біг ясне сонце і через яке на землю (третій ярус), падає дощ, окроплюючи рослини.
Культові обряди та церемонії проводились як у звичайних житлах, так і в спеціальних святилищах. Одна з таких споруд на поселенні Сабатинівка (басейн Південного Бугу) являла собою будинок з коридором. У віддаленій від входу частині приміщення знаходилась піч, біля якої були розставлені зернотерки, глиняні жіночі статуетки і посуд (в одному з горщиків навіть виявлені кістки бика).
Духовна діяльність трипільців спрямовувалася передусім на підсилення існуючого світового ладу і протистояння хаосові. Трипільців можна відносити до окремої цивілізації, адже існують незаперечні факти, що свідчать про їхню писемність, зокрема у 70-х роках археолог В. Мицик у розкопках житла знайшов фрагменти посудин, на денцях і стінках який по сирій глині прокреслені, а на інших уламках ретельно промальовані знаки за структурою літер. Це – піктограми і графічні символи. Вчені вважають ці знаки буквами трипільського письма.
Феномен трипільської культури полягає в тому, що вона своєрідно поєднала господарські, фізико-біологічні, антропологічні, етнокультурні та суспільно-ідеологічні системи стародавніх представників людських суспільств Півдня, Центру, Сходу та полісся Європи, що належали до кількох антропологічних та мовних груп, пребували на різних рівнях розвитку.
Увібравши в себе риси попередніх культур та доповниши їх принципово новими, носії трипільської культури дали багату матеріальну та духовну спадщину для майбутніх епох. Трипільська Культура в майбутньому обіцяє стати візитівкою України, її культурним брендом. Розвиток землеробства, істотні зрушення в різних галузях господарської діяльності, нагромадження виробничого та суспільного досвіду – все це знайшло відповідне відображення як у мислення, так і в досить складних, як на той час, ідеологічних уявленнях трипільців, які визначалися потребами виробництва і спрямовувалися на забезпечення його успішного розвитку.Трипільські племена як землеробські перебували у тісному зв’язку з землею й залежали від неї. Саме тому культ землі й ідея родючості посідають домінантне місце у їхньому світогляді. З цим культом була пов’язана ціла система релігійно-магічних обрядів трипільців.Одне з центральних місць в ідеологічних уявленнях, а відповідно і в антропологічній пластиці, займала богиня родючості – Велика Матір усього сущого, значна кількість схематичних скульптурних зображень якої лишилася у кожному поселенні. На перших стадіях трипільське суспільство перебувало у матріархальних відносинах, чим і можна пояснити таку популярність культу. Фігурки були стоячими та сидячими. Сидячі мали округле обличчя, тіло без рук і з ногами, відділеними одна від одної. Стоячі відрізнялися тим, що мали волосся. Ці фігурки у трипільців розміщалися коло печі-вогнища.Про саме землеробський характер скульптур свідчать домішки борошна та злаків до глини, а також великі груди, живіт та стегна фігурок. Із виготовленням та магічним використанням зображень богині родючості пов’язані релігійні обряди, виконувані під час зимово-весняних свят. Чоловічі фігурки, які іноді траплялися, теж пов’язані з цим обрядом.

Ідею родючості втілюють ще й глиняні скульптури свійських тварин – бика, свині, собаки, а також птахів.Оздоблення посуду мало сакральний зміст. У цьому одностайні майже всі дослідники культури, як от Є. Кричевський, В. Даниленко, Б. Рибаков, М. Чмихов, М. Відейко, В. Мисик, Т. Ткачук. Очевидно, відносився посуд до релігійних сонцепоклонницьких культів і ритуалів.За даними багатьох дослідників, найчастішими символами носіїв Трипільської культури були Сонце і тур-бик. А на знаки води, як показують дослідження Т. Ткачука і Я. Мельника, в окремих групах трипільських поселень припадає 33% від усіх відомих знаків, на символи дощу - 16%, тварин - 14%, дерева - 16% тощо. Серед трипільської зооморфної пластики, за підрахунками В. Балабіної, спостерігається така динаміка: тур-бик - 49,4%, олень - 2,4%, коза - 2,3%, птахи - 1,4% від усіх фігурок і ін.Трипільці мали складне космогонічне бачення. На жаль, зараз навряд чи вдасться відтворити картину їхніх первісних уявлень, але дещо можна дізнатись з нових досліджень цієї культури.

2. Києво-Могилянська академія – духовний центр східноєвропейського православного регіону.

Академія була створена в 1632 році на базі Київ­ської братської школи (заснованої 1615 р.) та Лаврської школи (1631 p.). Об'єднана школа називалася Києво-Могилянською колегією на честь її протектора митрополита П. Могили. За своєю суттю, на зразок західноєвропейських колегій, наукових центрів і вищих навчальних закладів, Києво-Могилянська колегія прирівнювалася до академії, що й визнано було офіційно, зокрема й царським указом 1701 року. Вона функціонувала до 1817 року.Києво-Могилянську академію порівнюють із такими національними святинями й світочами знань, як Оксфорд у англійців, Сорбонна у французів, Карлів університет у чехів, Ягеллонський університет у поляків.Києво-Могилянська академія могла з'явитися лише за певного збігу чинників, породжених прагненнями й не­обхідністю для українського народу знайти оптимальні організаційні структури в царині виховання високих патріо­тичних почуттів і національної самосвідомості, аби проти­стояти чужоземним натискам. Це був перший православний виший навчальний заклад України. Протягом усієї своєї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, мистецтва, в тому числі малярства, графіки, музики, театру, архітектури, ніж Києво-Могилянська академія.Навчання в Києво-Могилянському колегіумі (академії) тривало 12 років. Особливе значення надавалося вивченню й читанню лекцій латинською мовою, оскільки остання давала змогу підтримувати духовні й практичні відносини з іншими країнами, мати доступ до багатої літературної класичної спадщини. Знання латинської мови відкривало шлях для навчання у вищій школі Західної Європи: Кра­ківському, Віденському університетах, Замойській академії. Викладалися всі навчальні предмети, за винятком катехізису та слов'янської граматики, латиною. За традиціями брат­ських шкіл, почесне місце посідала старослов'янська мова, якою писалися трактати, художньо-поетичні твори, драми для театру, започаткованого й розвинутого саме в колегіумі.

Першоосновою всієї навчальної програми в колегіумі, крім вивчення мов, були так звані сім вільних наук — граматика, риторика, піїтика, філософія, математика, астро­номія й музика. Слід зауважити, що дисципліни розумілися досить широко, охоплюючи собою увесь найважливіший спектр знань, як гуманітарних, так і природничих чи бого­словських. Скажімо, професор Києво-Могилянського коле­гіуму Г. Кониський у своїх курсах лекцій на основі тради­ційного викладання філософії прагнув до всебічного охоп­лення й історичних здобутків, і науки Нового часу.Водночас із читанням логіки, метафізики, так би мови­ти, чистої філософії, слухачам його курсів були запропоно­вані «Етика» («Моральна філософія, або Етика»), «Філософія природи, або фізика». Характерно, що до «Моральної філософії» віднесено так звані «трактати» під назвами «Основи людських учинків» — «Побуджувальні основи людських дій», «Людські дії взагалі», «Пристрасті». Судячи з докладного розгляду в них різних станів людини, можна зробити висновок, що перед нами не лише «моральна», а й психологічна філософія. На цьому принциповому момен­тові важливо наголосити саме тому, що відбувалися вели­чезні зміни в розумінні призначень наукового пізнання менше в традиційно-класичному, схоластичному дусі, а більше у зверненні до людської особистості, її таланту, розуму, способу мислення і світосприймання. Київські професори приділяли увагу вивченню логіко-раціоналістич-них здобутків, але поряд із цим їхні курси пройняті ідеями Відродження, Реформації й раннього Просвітництва. Від­бувається переорієнтація на пізнання людини, природи, історії, розпочинається не лише піднесення, а й притаманна добі Просвітництва абсолютизація людського розуму, освіти, виховання, в яких убачають основний важіль для до­сягнення суспільного добробуту, моральності громадян і законності судочинства.Наскільки очевидним залишається зв'язок філософії професорів-мислителів Києво-Могилянської колегії (ака­демії) з традицією, осягненням Слова-Логоса в Київській Русі, софійністю світосприймання і його панестетизму, на­стільки ж незаперечне переосмислення цих традицій у дусі новітніх філософських спрямувань.Вибудувана ієрархічність теорій пізнання світу в цьому навчальному закладі вимагала синтезу традиційних знань, глибоко укорінених у культурі Русі й стверджуваних Новим часом Європи та світу. Гуманізм і раціоналістичний прин­цип мислення, за всієї схильності надати належне місце ве­ликим мислителям минулого, вносили свої суттєві корективи в читані професорами курси, підносячи дух Просвітництва, звільняючи людський розум від містицизму, пригніченості.Цілком закономірно, що біля джерел створення Ака­демії стояв Київський митрополит Петро Могила (1596— 1647pp.), видатний церковний і культурний діяч, молдо­ванин за походженням, із роду княжої династії, порідненої з аристократичними польськими та українськими родами. В історію української культури він увійшов як визначний теолог (автор праць «Літургіон, абоСлужебник», «Православ­не ісповідання віри», «Требник»), учений, реформатор, організатор вищого шкільництва. «Поруч гетьмана П. Са­гайдачного, — зазначає М. Симчишин, — це друга най­визначніша постать передхмельниччини»². Бачення завдань і покликань колегіуму П. Могилою полягало в розумінні того, що це перший вищий навчальний заклад у православ­ному слов'янському світі, в якому мусять бути зібраними найдосвідченіші інтелектуальні сили. І справді, в Києво-Могилянській академії працювали такі видатні діячі, як Йосип Кононович-Горбацький, Інокентій Гізель, Йоасаф Кроковський, Стефан Яворський, Георгій Кониський, Амвросій Дубневич,