Газовые гидраты

Професійна етика журналіста включає в себе наступні правила:

1) Виходити з фактів. Повідомляти реципієнтам факти й на цьому фундаменті будувати свої матеріали.

2) Представляти інтереси реципієнтів і лише їх.

3) Робота над матеріалом повинна бути чесним пошуком правди. Збираючи матеріал, журналіст не повинен прагнути за всяку ціну довести або спростувати якусь певну точку зору.

4) Журналіст не повинен служити причиною подій. Деколи журналісти самі створюють події: кореспондент може зрежисирувати певні ситуації.

5) Не можна отримувати інформацію обманним шляхом.

6) Слід виправляти свої помилки. Якщо журналіст все ж таки допустив помилку, перекрутив факти, поквапився з висновками й тому подібне, він винен сам зробити спростування своєю помилки.

7) Не можна порушувати угоди з джерелами інформації.

8) Не можна використовувати своє положення як зброю. У разі якого-небудь конфлікту з якимсь діячем або організацією, журналіст деколи випробовує спокусу скористатися своєю професією як зброєю залякування. Будь-яка критика на чиюсь адресу, будь-який вислів, здатний зашкодити репутації, повинно підкріплюватися фактами. Утім, так само повинна підкріплюватися фактами й будь-яка позитивна оцінка щоб не заподіяти шкоди глядачам/читачам, ввівши їх в оману.

10) Писати «правду, всю правду, і нічого, окрім правди». Існує безліч прийомів, що дозволяють «брехати правдою». Це і власне напівправда, і «вибіркове цитування», і фокусування на другорядному, і прикріплення ярлика з подальшою його критикою та ін.

11) Не можна спотворювати істину заради ради отримання вигоди.

 

Етичний кодекс українського журналіста	Приклади
1. Свобода слова та висловлювань є невід’ємною складовою діяльності журналіста.
2. Служіння інтересам влади, а не суспільства, є порушенням етики журналіста.	Відео ТВі
3. Журналіст має з повагою ставитися до приватного життя людини.	Відео про фотографа. Біла етика
4. Висвітлення судових процесів має бути неупередженим щодо звинувачених. Журналіст не може називати людину злочинцем до відповідного рішення суду.	Відео про презумпцію невинності. Біла етика
5. Журналіст не розкриває своїх джерел інформації окрім випадків, передбачених законодавством України.	Згідно зі статтею 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та статті 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» журналіст зобов’язаний надати своє джерело на першу вимогу суду
6. Повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста.	Джинса
7. Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією.	Матеріал «Фармація – 80 лет с заботой о Вашем здоровье»
8. Редакційна обробка матеріалів, включаючи знімки, текстівки, заголовки, відповідність відеоряду та текстового супроводу, тощо не повинні фальсифікувати зміст.	Колись одне з пітерських видавництв надрукувало серію книжок у яскравих жовтих обкладинках… під 1 номером вийшла книга "Принц в Алой мантии"
9. Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного.
10. Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів.	Передача «Шустер. Лайф»
11. Не допускається таке вибіркове цитування соціологічних досліджень, яке призводить до викривлення змісту. Журналістські опитування громадян не повинні фабрикуватися з метою отримання наперед визначеного результату.	Політичні рейтинги в передвиборчий період.
12. Журналіст зобов’язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо виявилося, що вона не відповідає дійсності.	Опублікувати спростування
13. Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання інформації. Журналіст при зборі інформації діє в правову полі України і може вдатися до будь-яких законних, в тому числі судових, процедур проти осіб, які перешкоджають йому в зборі інформації.	Прослуховування телефонних дзвінків
14. Плагіат несумісний із званням журналіста.	Плагіат
15. Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання. Вказувати на відповідні ознаки особи (групи людей) слід лише у випадках, коли ця інформація є неодмінною складовою матеріалу.
16. Журналіста не можна службовим порядком зобов’язати писати чи виконувати будь-що, якщо це суперечить його власним переконанням чи принципам.
17. Незаконне отримання журналістом матеріальної винагороди чи будь-яких пільг за виконаний чи невиконаний журналістський матеріал є несумісним із званням журналіста.	Я Вам абонемент у басейн – Ви не будете про нас погано писати про наш заклад
18. Журналіст має бути особливо обережним при висвітленні питань, пов’язаних із дітьми. Журналіст та редактор повинні мати обґрунтовані підстави для висвітлення приватного життя неповнолітньої особи (осіб) та дозвіл на це від її батьків чи опікунів. Неприпустимим є розкриття імен неповнолітніх (або вказування ознак, за якими їх можна розпізнати), які мали відношення до протизаконних дій, стали учасниками подій, пов’язаних із насильством.	Сюжет з програми «SEX-місія»

 

5. Нормативна база професійної етики та Комісія з питань журналістської етики Поняття журналістської етики, звісно ж, спирається на підвалини загальнолюдських цінностей, випливає з наріжних засад гуманістичної моралі. Оскільки ці засади надто широкі, то й тлумачення професійних етичних принципів різними вченими помітно різняться. Однак загальні тенденції все ж таки можна простежити. Насамперед, це поняття при змістовому наповненні слід поділити на дві частини. До першої можна віднести ті риси моральності, які продиктовані загальними духовно-етичними нормами, можуть бути властивими людині будь-якого фаху; до другої – ті етичні норми, які найбільше враховують особливості та специфіку саме професійної діяльності. Скажімо, такі риси, як чесність, порядність, вірність, любов до ближнього тощо, прикрасять будь-яку людину, в тому числі й журналіста. А от, скажімо, властивість говорити тільки правду для журналістів має складати їхню сутність завжди і постійно, тоді як, наприклад, лікарі можуть свідомо не сказати хворому правду, а то й відверто сказати неправду, виходячи саме з гуманістичних міркувань в інтересах того ж таки хворого.

ГРОМАДЯНСЬКІСТЬ. Свідомо цю рису, необхідну кожному працівникові пера, називають серед етичних засад журналістської професії першою. Безсумнівно, в основі загальної етики лежать загальнолюдські моральні цінності, але відчуття громадянськості не суперечить їм, а випливає з них і конкретизує їх. Абстрактного громадянства не буває, воно завжди конкретне: на сучасному етапі розвитку цивілізації кожна людина належить до спільноти конкретної держави. Тому журналіст, який покликаний служити цій спільноті, забезпечуючи її інформаційні потреби, мусить серцем відчувати своє громадянство і керуватися інтересами суспільства, організованого в державу. Громадянськість є не що інше, як патріотизм – любов до свого народу, до своєї землі, до своєї Вітчизни, відповідальність за її долю, готовність служити їй вірою і правдою (патріот в перекладі з грецької – земляк, співвітчизник).

Поняття громадянин тісно пов’язане з поняттям держава – це особа, що належить до населення певної держави. А якщо держава тоталітарна, якщо режим антинародний, то як тоді розуміти етичний принцип громадянськості? Чи не означає це, що журналіст, який керується цим принципом, мусить відстоювати інтереси тоталітаризму тому, що він є громадянином тоталітарної держави? Зовсім ні. Вітчизна і держава – це не одне і те ж. Вітчизна – це батьківщина, рідний край, а держава – це апарат політичної влади в суспільстві. Влада може бути добра чи погана, її можна сприймати чи не сприймати, підтримувати її чи опонувати їй, а Вітчизну треба тільки любити. Тому де б журналіст не працював – у своїй країні чи за її межами – він мусить керуватися інтересами своєї Вітчизни, свого народу.

СУМЛІННІСТЬ – суттєва етична норма будь-якого фаху, та для журналістики має неперехідне значення. Добре робити свою справу – це не лише особиста справа журналіста, але й суспільна вимога. Якщо кравець допустить брак і зіпсує костюм, то про цю прикрість знатиме тільки замовник та ще, можливо, кілька людей, яким він поскаржиться на бракороба. Якщо ж несумлінно поставиться до виконання професійних обов’язків журналіст і допустить брак у своїй роботі, то це стане надбанням багатьох. Недобросовісність швеця може зіпсувати настрій окремій особі, травмувати до певної міри її психіку, а таке ж ставлення до виконання своїх обов’язків журналіста негативно впливає на уми сотень і тисяч споживачів інформації, може негативно позначитися на суспільній свідомості. Бракороб-швець своєю несумлінністю викликає недовіру в замовників тільки до себе, несумлінний журналіст підриває довіру людей до журналістики взагалі.

Сумлінність журналіста є якісною характеристикою його праці. Для того, щоб сумлінно виконувати свої обов’язки, необхідно насамперед набути високого рівня професійної майстерності, виробити в собі такі необхідні для цього риси, як чітка організованість, жорстка самодисципліна, уміння швидко орієнтуватися в конкретній ситуації. Діяти сумлінно – значить, передусім, керуючись чинним законодавством, зібрати необхідні факти та документи, що якомога повніше і всебічніше розкриватимуть тему та незаперечне свідчитимуть про точність, правдивість і об’єктивність пропонованого споживачеві матеріалу.

ПРАВДИВІСТЬ – ремесло журналіста. Правда завжди має лежати в основі журналістики як суспільної інституції, що здійснює інформаційне забезпечення людської спільноти. Якщо цього немає – а в житті трапляється, на жаль, нерідко, коли журналістику використовують від супротивного (для дезінформації) – то це вже не журналістика, а її спотворене відображення у суспільному житті. Не можна собі уявити давнього літописця, який би замість правдивої фіксації для нащадків того, що відбувалося чи відбувається, писав які-небудь вигадки – то вже було б що завгодно, тільки не літопис. Журналіст, як збірний образ, об’єктивно є своєрідним літописцем свого часу. Тому він покликаний і зобов’язаний писати правду і тільки правду. Відступ від правди може завдати великої шкоди окремим людям, країні, суспільству в цілому – тому то найбільший гріх для журналіста. Правдивість завжди асоціюється зі справжністю, істинністю, чесністю, справедливістю. Тому справжньому талантові завжди притаманна правдивість, талант має служити правді. Коли талановита особис­тість стає на стезю брехні – то вже професійний гріх у квадраті, оскільки в геометричній прогресії множить зло.

ОБ’ЄКТИВНІСТЬ за змістом тісно примикає до правдивості, часто вживається як її синонім, однак має свої нюанси. Об’єктивність, яка завжди ґрунтується на правді, на відміну від правдивості, що, як правило, конкретизується на рівні фактажу, – поняття ширше і загальніше. Абстрагуючись від філософського значення об’єктивності як реальності, що існує незалежно від людської свідомості, зупинимося на змістовому насиченні поняття, яке безпосередньо стосується журналістики.

У нашому випадку об’єктивність як етична норма журналістської професії означає неупередженість, відповідність об’єктивній дійсності, протилежність суб’єктивності.

На практиці ця норма реалізується у формі науково-діалектичного підходу до дослідження реальної дійсності. Однак об’єктивність не є об’єктивізмом, який обмежується сухою констатацією фактів, явищ і подій без аналізу їх часово-причинних зв’язків і діалектичного розвитку. Якщо приміряти ці поняття до журналістської практики, то об’єктивність не виключає світоглядної позиції журналіста і не протиставляється їй, тоді як об’єктивізм – це підкреслена безсторонність, яка виключає живу думку журналіста, а називає тільки факти – мовляв, читач (телеглядач, радіослухач) не дурний, розжовувати йому не треба, сам розбереться. Насправді ж, під одежиною об’єктивізму найчастіше криються заангажованість, певна спрямованість інформації, так само, як під правдивість часто лаштується правдоподібність.

ПРИНЦИПОВІСТЬ – риса, яка не завжди і не всім подобається, надто опонентам, але завжди свідчить, по-перше, про наявність у журналіста чіткої світоглядної позиції; по-друге, про готовність та уміння захищати цю позицію, незважаючи на спроби підкупити його чи тиснути на нього за допомогою різних важелів. Тому принциповість, як правило, асоціюється з правдивістю та переконаністю у власній правоті майстра пера, його непоступливістю у важливих питаннях, непідкупністю та мужністю, коли доводиться відстоювати власну позицію І точку зору. Принциповість – це передусім наявність чітких моральних принципів, вона є своєрідним стрижнем поведінки і творчості журналіста. І якщо журналіст іноді змушений поступатися в дрібницях, щоб відстояти головне, то на компроміси у кардинальних питаннях принциповий журналіст ніколи не піде.

Ці загальні етичні засади, як й інші змістові поняття журналістської творчості, слід розглядати в діалектичній єдності та розвитку, вони не є статичними, раз назавжди застиглими, а взаємодіють і доповнюють одна одну. Адже не буває правдивості без об’єктивності, не може навіть мова йти про сумлінність у людини безпринципної. А саме наявність таких рис, як сумлінність, правдивість, об’єктивність, принциповість, свідчить про рівень громадянськості людини, висоту її патріотизму.

Перші кодекси з’явилися на світ на початку XX ст.: протягом першого десятиліття – у США, а починаючи з 10-х років – в Європі. Водночас були засновані перші ради преси, призначені для регулювання практичної професійної діяльності. В Європі найпередовішими виявились скандинавські країни. У Швеції вже 1916 року засновано трибунал честі й укладено кодекс етичних законів, ухвалений 1923 року. У Фінляндії прийнято рішення організувати аналогічний орган 1919 року, одразу після обнародування закону про свободу преси. Кодекс законів розроблено 1924 року, та тільки 1927 була заснована рада преси; 1968 року – цей орган перетворено на раду ЗМІ. У Норвегії раду створено 1928 року, тоді як журналісти розробили свій перший кодекс 1936 року; рада була перетворена 1972 року.

Порівняно зі скандинавськими першопрохідцями Франція вигідно вирізняється. Вже в липні 1918 року Національна професійна спілка журналістів оприлюднила “Хартію французьких журналістів”, котру переглянуто 15 січня 1938 року. Ця Хартія є найстарішим документом з журналістської етики, яким досі користуються. Вона була доповнена новішими положеннями, такими як Покажчик (Vаdе тесит) до Професійної спілки щоденної регіональної преси.

У Сполучених Штатах перший великий нормативний документ затвердила 1923 року Американська асоціація головних редакторів (Тhе Атеrісап Sосіеtу оf Newspapers Editors). У Канонах журналістики (Сапопs оf Journalism) визначені основні принципи достовірності інформації, справедливості та відповідальності. Головна американська асоціація професійних журналістів (Society оf Рrofessional Journalists, Sigma Delta Сhі) прийняла їх 1926 року; однак, врешті-решт, вона розробила 1973 року свій власний кодекс за прикладом інших професійних асоціацій у журналістиці чи в ЗМІ.

У Сполученому Королівстві перший кодекс під керівництвом Національної спілки журналістів (National Uпіоп оf Journalists) було затверджено 1938 року. Він зазнав багатьох змін. У перших версіях було наголошено на захисті професії. За реформи, проведеної в 70-х роках, етичні принципи були поставлені вище від захисту професійного статусу. У цей час, 1953 року, затверджено Раду преси, яку згодом європейські журналісти взяли за модель. 1991 року її замінено новою структурою – Комісією зі скарг на пресу,призначеною розглядати скарги на газети.

І, нарешті, в Італії 1928 року, за правління Муссоліні, створено раду Ордена журналістів. Ця назва пережила часи фашизму ціною нового заснування організації 1963 року.

Один із найхарактерніших аспектів етики журналістики – це різноманітність кодексів, хартій та інших відповідних документів. Особливо примітна ситуація в Сполучених Штатах. Швидке зростання кількості цих документів свідчить про інтерес ЗМІ до питань нормативної етики. Воно проявляє передусім прагнення до утилітаризму, тобто, врешті-решт, до узгодження правил із практичною діяльністю, що відповідає ймовірним запитам громадськості, і отже, спрямоване на те, щоб максимізувати й мати вигоду від діяльності, пов’язаної з виробництвом новин. Це свідчить про стратегічне використання етики: через проголошення норм, які забезпечують добру репутацію професії чи ЗМІ, створюють клімат довіри з громадськістю, визнання й міцну надійність, переконують державні органи в непотрібності втручання в регулювання журналістики.

Найбільшою, дуже розгалуженою представницькою журналістською організацією у світі є Тhе Society оf Ргоfеssiопа1 Journalists— Спілка професійних журналістів. Її було засновано у 1909 році. На сьогодні ця неприбуткова добровільна організація нараховує 13500 членів — професійних журналістів і студентів, що навчаються журналістиці. Своїми цілями Спілка має такі: формування середовища, в якому журналістська діяльність може здійснюватися найбільш вільно й повноцінно, стимулювання діяльності журналістів відповідно до високих професійних стандартів і дотримання етичних норм поведінки, розвиток свободи преси. До лав Спілки може вступити будь-який журналіст, який прагне сприяти втіленню прийнятих у Спілці принципів у діяльність редакційних колегій та вузівських факультетів у своїй країні.

Кодекс професійної етики обов'язковий для всіх журналістів, які є членами організації Тhе Society оf Ргоfеssiоnal Journalists, незалежно від того, у якій країні вони працюють, покликаний реалізовувати принципи етики на міжнародному рівні. Цей Кодекс було прийнято 19 вересня 1998 року.

У преамбулі Кодексу визначається, що мета діяльності преси — освіта спільноти. І саме вона є передумовою справедливості й основою демократії. Такий погляд властивий традиційній концепції демократії, яка бере початок від доби Просвітництва. Отже, обов'язок журналіста — сприяти реалізації цієї мети, сумлінно й чесно слугувати суспільству, відшуковуючи істину й забезпечуючи об'єктивне та всебічне висвітлення подій і проблем. Наріжним каменем довіри до журналіста вважається професійна чесність, яка виявляється у відданості етичним принципам професійної поведінки, описаним у Кодексі.

Принципи Кодексу умовно можна поділити на чотири групи вимог, які коротко формулюються так: істинність, мінімум шкоди, незалежність, підзвітність. Проаналізуємо ці принципи.

По-перше, Кодекс закликає журналіста шукати й повідомляти істину, що спричиняє ряд окремих вимог. Журналіст повинен перевіряти достовірність інформації, уникати випадкових помилок. Свідоме викривлення фактів не допустиме ні за яких обставин. Журналіст повинен докладати максимальних зусиль для того, щоб почути особисту думку осіб, які в репортажах визнаються винними за певний проступок. По можливості потрібно вказувати джерела інформації, щоб підтвердити її достовірність. Перед тим як пообіцяти джерелам анонімність, слід з’ясувати мотиви, які спонукають джерело приховувати ім'я; обговорити всі умови та обіцянки, що пропонуються в обмін на інформацію, і виконувати їх. Журналіст повинен прагнути, щоб матеріали публікації, починаючи від заголовків і закінчуючи цитатами, не були викривленими, відповідали дійсності, не спрощували події й не висвітлювали їх зовні контексту. При цьому допускається посилення образу як технічний засіб, що слугує його більш повному розкриттю. Журналіст повинен уникати інсценувань подій, які відбулися раніше, без текстового повідомлення про це. Журналіст має уникати таємних та прихованих методів збору інформації, за винятком тих випадків, коли традиційні відкриті методи не дають можливість отримати інформацію, життєво важливу для суспільства. Плагіат засуджується у Кодексі.

До журналіста ставиться вимога сміливо говорити про всі позитивні й негативні сторони людської природи, навіть коли це не всім подобається. Така вимога – специфічний принцип журналістської професії. Адже у повсякденному житті етичним вважається, навпаки, такт і витриманість в оцінках іншого. Крім того, тут криється небезпека конфлікту між свободою слова і свободою особистості, отже, слід чітко бачити межу дозволеного, щоб уникнути такого конфлікту.

Кодекс вважає, що журналіст, маючи власні культурні цінності, не повинен нав'язувати їх іншим. Також він повинен уникати упередженого ставлення до людей через їх расову, статеву, етнічну, релігійну або географічну належність, сексуальну орієнтацію, фізичні вади, зовнішність або соціальний статус.

За Кодексом, завдання журналіста – підтримувати вільний обмін думками, навіть у випадках, коли ці думки, на його погляд, є неприйнятними. Журналіст повинен надавати можливість виступити тим, хто зазвичай не має нагоди публічно висловитися.

Неоднозначною є вимога не розрізняти офіційні та неофіційні джерела інформації. На наш погляд, офіційні джерела несуть більшу відповідальність за свої висловлювання, окрім моральної, ще й офіційно усталену. Крім того, інформацію з неофіційних джерел слід додатково перевіряти. Отже, журналіст повинен дотримуватися рівності до джерел інформації в аспекті надання їм права голосу, серйозного ставлення до повідомлюваного. Але аналіз інформації, наданої офіційним або неофіційним джерелом, має свої відмінності, які журналіст повинен враховувати при підготовці матеріалу до публікації.

Вимога Кодексу професійної етики преси – розмежовувати у публікаціях і репортажах захист певних поглядів і повідомлення новин. Аналіз і коментарі мають бути чітко визначеними й не повинні викривлювати факти або контекст. Інформація повинна бути чітко відділена від реклами; слід уникати гібридних публікацій. Ці вимоги, як і попередні, слугують для того, щоб матеріали не вводили в оману аудиторію, прозоро повідомляли істинну інформацію, яку адресат міг би легко відрізнити від особистої думки автора публікації.

Важлива вимога, яка теж стосується проблеми істинності та правдивості публікації, – забезпечувати гласність при обговоренні й вирішенні питань, що безпосередньо торкаються інтересів суспільства і доступу до офіційних документів. Виходячи з цього, ЗМІ виступають у ролі народного рупору, через який члени суспільства впливають на політичні, економічні та соціальні події, відштовхуючись від правдивої інформації, яка повинна бути доступною для всіх (знову ж таки через ЗМІ).

Другий принцип закликає журналіста зводити шкідливий вплив публікацій до мінімуму, вбачаючи в джерелах інформації, героях своїх репортажів та колегах людей, що заслуговують на повагу. Пошук новин не є підставою для вседозволеності. Отже, журналіст повинен пам'ятати, що збір інформації та її оприлюднення можуть зашкодити цим людям, завдати їм неприємності. Особливу тактовність слід виявляти до дітей та неповнолітніх осіб, які є джерелами інформації або героями репортажів. Під час збору інформації, публікації інтерв'ю або фотографій стосовно якихось трагічних випадків потрібно бути чуйним до тих, кого спіткало горе.

До речі, Кодекс надає більше прав на контроль інформації, що стосується особистого життя, простим громадянам, аніж посадовим особам або тим, хто прагне до влади, впливу та уваги до своєї персони від суспільства. Якщо вести мову про останню категорію громадян, то проникнення в їхнє приватне життя може бути продиктоване суспільними інтересами. Але загалом усі члени суспільства мають право на таємницю особистого життя, втручання в яке можливе лише у крайньому разі.

Якщо журналіст займається кримінальною тематикою, він не повинен відкривати імена неповнолітніх підозрюваних та жертв сексуальних злочинів, бо це вважається не етичним. Перш ніж публічно назвати імена підозрюваних у злочині до офіційного їх обвинувачення, журналіст повинен зважити, чи є це доцільним. Потрібно балансувати між правом обвинувачених у скоєнні злочинів на справедливий суд і правом спільноти бути інформованою, що не є легкою справою. Адже до цього долучається вимога не підсилювати цікавість до сенсацій, виявляючи почуття міри та смаку. Остання вимога неоднозначна. Адже кожний журналіст прагне, щоб його матеріал дістав якнайширший відгук у аудиторії, чого тяжко досягнути без певної сенсаційності публікації, без повідомлення подробиць та гарячих фактів.

Третій принцип – незалежність журналіста від будь-яких інтересів, за єдиним винятком – право спільноти бути інформованою. Журналісти повинні уникати особистої зацікавленості, не вступати в організації та відмовлятися від діяльності, яка може скомпрометувати їх професійну чесність і зашкодити репутації, відмовлятися від подарунків та послуг, грошових винагород, безкоштовних поїздок, особливого ставлення, уникати роботи за сумісництвом, політичної діяльності, урядових посад, роботи в органах місцевого самоврядування, якщо це може заперечити їх непідкупність. Також Кодекс закликає відмовлятися від надання особливих переваг рекламодавцям і групам, що переслідують специфічні інтереси, протидіяти тиску, що може здійснюватися ними з метою вплинути на висвітлення подій. Дуже обережним повинен бути журналіст при спілкуванні з джерелами, які пропонують інформацію за послуги або гроші. Торгівля за ціну інформації ставить журналіста у певну залежність від джерела.

Незалежність журналіста надає йому можливість відверто розкривати конфлікти, що загрожують суспільству, сміливо притягати до відповідальності посадових осіб та представників влади. Тому незалежність дуже важливий чинник для демократичної преси, бо без нього неможлива ні свобода слова, ані гласність.

Останній принцип – підзвітність аудиторії та колегам. Цей принцип етики збігається з демократичним принципом підзвітності державних інституцій громадянському суспільству. Стосовно преси, це означає, що, по-перше, ЗМІ повинні слугувати комунікативним каналом між державою та громадянами, надаючи можливість звітності державних установ і відгуку суспільства на рішення уряду або репрезентативних органів. По-друге, журналісти повинні пояснювати і коментувати інформацію, заохочувати спільноту до висловлювань критичних зауважень на адресу ЗМІ, визнавати свої помилки і бути готовими до їх виправлення. Питання професійної етики журналіста також мають обговорюватися широкою аудиторією. Журналісти повинні бути готовими до діалогу зі спільнотою з приводу журналістської етики, публічно розкривати порушення етики у пресі та інших ЗМІ, дотримуватися тих високих етичних стандартів, яких вимагають від інших.

Усі проаналізовані принципи, прийняті на міжнародному рівні, покликані забезпечити розвиток демократичної преси, її легітимність у суспільстві, відкритість інформації. Водночас основна мета Кодексу – визначити, що у роботі журналіста з етичної точки зору є допустимим, а що ні.

Таким чином, професійна етика журналіста має особливі риси порівняно з суспільно прийнятими принципами моралі. Наприклад, тут потрібно поєднувати, з одного боку, свободу слова і відкритість інформації, і з другого – повагу до особистості та її приватного життя.

Не можна назвати Кодекс професійної етики, прийнятий Тhе Society оf Ргоfеssiоnal Journalists, однозначно довершеним, але його дух та ідеї своєрідним чином перегукуються з кодексами етики преси у різних демократичних країнах, що доводить доцільність етичних вимог та їх універсальність для демократичної преси в цілому.

Українська комісія з журналістської етики сайт www.cje.org.ru

Комісія є корпоративним інститутом громадянського суспільства, що розглядає конфліктні ситуації етичного та професійного характеру, які виникають в журналістському середовищі та між цим середовищем та громадськістю у зв’язку з виконанням журналістами свого професійного обов’язку.

Комісія розглядає конфліктні ситуації етичного характеру як за зверненням журналіста, так і за зверненням інших фізичних та юридичних осіб, зацікавлених у етичній оцінці професійної діяльності конкретного журналіста, головного редактора, засновника або власника ЗМІ або державного органу, що має компетенцію у галузі масової інформації.

Комісія виносить рішення спираючись на норми законодавства України, статтю 19 Декларації прав людини, статтю 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ст.34 Конституції України тощо;
застосовуючи до конкретних ситуацій згаданий вище Етичний кодекс українського журналіста.

Діяльність Комісії спрямована на досягнення таких цілей:

• формування культури професійної та чесної журналістики;

• становлення довіри до ЗМІ;

• зміцнення принципу свободи слова в Україні;

• встановлення конструктивного діалогу між учасниками конфлікту на умовах рівноправ’я сторін;

• усвідомлення широкими колами журналістів міжнародно визнаних правил поведінки та необхідності дотримуватися їх у щоденній діяльності;

• досягнення точної кваліфікації дій, що оскаржуються, і формулювання рішень, які застосовуватимуться у майбутньому в якості прецедентів.

Комісія складається з 15 членів, які обираються на з’їзді підписантів Етичного кодексу українського журналіста. До Комісії входять журналісти, які відомі суспільству своїми високими професійними принципами.

На своїх перших після з’їзду зборах Комісія обирає Голову.

Члени Комісії здійснюють свою діяльність на громадських засадах.

За кожним членом Комісії визнається право не брати участь у розгляді конфліктного випадку за умови існування обставин, що можуть поставити під сумнів його незаангажованість у конкретній справі.

За кожним членом Комісії зберігається право на добровільну відставку.

Комісія звітує про свою діяльність перед з’їздом не рідше одного разу на 2 роки.

Ротація членів Комісії або підтвердження повноважень дійсних членів відбувається на з’їзді підписантів Етичного кодексу українського журналіста не рідше 1 разу на 2 роки.

Розгляд справ та ухвалення рішень Комісії відбувається на Зборах. Збори є повноважними, якщо на них присутні не менше 1/3 складу Комісії та Голова Комісії.

Комісія збирається не рідше одного разу на 2 місяці. Також Комісія збирається на позачергові збори за поданням члена Комісії або Секретаріату Комісії.

Збори готуються Секретаріатом та Головою Комісії. Усі члени Комісії отримують матеріали, винесені на розгляд зборів, не пізніше ніж за тиждень до дати зборів (окрім випадків, коли звернення до Комісії надійшли пізніше ніж за тиждень до проведення зборів та проведення позачергових зборів Комісії).

Комісія формує зі свого складу робочі групи, відповідальні за:

• Розгляд звернень до Комісії та підготовку рішень Комісії

• Здійснення зовнішньої діяльності Комісії, членство Комісії в міжнародних організаціях та участь у необхідних для Комісії заходах інших організацій (ініціатив)

• Здійснення політичної діяльності Комісії, а саме організацію роботи по розробці та лобіюванню прогресивного щодо ЗМІ законодавства та впливу на пов’язані зі ЗМІ конфліктні ситуації.

Склад робочих груп формується Комісією зі своїх членів. Перегляд складу робочих груп відбувається на кожних наступних зборах після кооптації до складу Комісії нових членів, тобто після з’їзду підписантів Етичного кодексу, або за поданням членів Комісії.

Секретаріат Комісії з журналістської етики формується Комісією та підпорядковується Голові Комісії. До функцій Секретаріату входить збір необхідної для роботи Комісії інформації, підготовка зборів та рішень Комісії, реалізація рішень Комісії. Склад Секретаріату та порядок функціонування цього органу визначається Комісією з огляду на об’єм фінансування.

Комісія розглядає заяви, подані на публікації у друкованих ЗМІ не пізніше 1 року від дати публікації та заяви на теле-, радіопрограми та публікації в інформаційних Інтернет-виданнях, подані не пізніше 6 місяців від дати ефіру цих програм або опублікування матеріалу в інформаційному Інтернет-виданні.

Комісія ухвалює рішення у таких формах:

• Дружнє попередження – найм’якша форма рішення. Застосовується у випадках, коли Комісія розцінила порушення норм журналістської етики журналістом або органом ЗМІ, які стали об’єктом слухань Комісії, як ненавмисну помилку. Дружнє попередження не є обов’язковим для публікації, воно надсилається журналісту, керівнику ЗМІ та особі, яка звернулася із заявою.

• Заява Комісії – застосовується у випадках, коли дії журналіста чи ЗМІ розцінюються Комісією як такі, що порушили норми журналістської етики, порушили право громадськості на отримання правдивої інформації або загрожують іміджу українських ЗМІ. Заява Комісії надсилається журналістам, керівникам ЗМІ, які стали об’єктом слухань Комісії; особі, яка звернулася із заявою; керівним органам організацій – колективних членів Комісії; розповсюджується серед журналістів, які підписали Етичний кодекс. ЗМІ оприлюднюють або не оприлюднюють Заяву на власний розсуд.

• Заява у формі публічного осуду. Застосовується у випадках, коли дії журналістів або ЗМІ розцінюються Комісією як свідоме порушення норм журналістської етики і є абсолютно несумісними з поняттями професійної журналістики. Заява Комісії про публічний осуд розповсюджується якнайширше всіма доступними Комісії засобами. Комісія та Секретаріат докладають зусиль для того, щоб Заява про публічний осуд була оприлюднена якомога більшою кількістю ЗМІ.

Рішення ухвалюється шляхом голосування. У випадку рівного розподілу голосів голос Голови Комісії є вирішальним.

Комісія може ініціювати розгляд справи самостійно (за ініціативою члена(ів) Комісії або Секретаріату).

Комісія залучає до свої діяльності юристів у якості консультантів.

При розгляді конфліктних ситуацій Комісія враховує кодекси професійної етики, які діють у даному редакційному колективі чи іншому об’єднанні журналістів.

Розгляд конфліктів у Комісії відбувається в обстановці гласності, якщо за вмотивованою вимогою однієї з сторін Комісія не дійде висновку про необхідність проведення засідання в обстановці конфіденційності.

Комісія відмовляється від розгляду справи, якщо вважає її такою, що виходить поза межі компетенції Комісії або не відповідає цілям діяльності Комісії.

Комісія має право переглянути своє рішення.

Оприлюднення рішень Комісії у ЗМІ, перш за все, в тих, щодо яких вони ухвалені, відповідає поняттю чесного висвітлення подій.

Право на звернення до Комісії мають:

• кожен журналіст, який здійснює свою діяльність у відповідності з Законом України “Про засоби масової інформації” та визнає компетенцію Комісії;
• кожен громадянин, який вважає, що професійна діяльність конкретного журналіста суперечить основним принципам та загальноприйнятим етичним нормам журналістики;

• Комісія має право за власною ініціативою розпочати розгляд випадків про порушення професійних та етичних норм журналістики, якщо такі зафіксовано у процесі моніторингу ЗМІ.

Заява про розгляд конфліктної ситуації подається до Комісії у письмовій формі і розглядається у розумно стислий термін, необхідний для вивчення обставин конфлікту та запрошення зацікавлених осіб.

Звернення до Комісії має містити таку інформ