Зміст конституцій

Конституційне (державне) право, будучи провідною галуззю системи права, визначає основи інших її галузей – адміністративного, фінансового, кримінального, цивільного тощо. Це пояснюється тим, що розглянута галузь права містить норми, які встановлюють основні принципи окремих галузей цієї національної системи права. Зокрема, норми конституційного права, що закріплюють право власності, є основними для цивільного права; норми, що регулюють право громадян на судовий захист, визначають характер кримінального та цивільного процесуального права тощо.

Дисципліна "Конституційне (державне) право зарубіжних країн", присвячена дослідженню норм права, які регламентують основи соціально-економічного, політичного і територіального устрою, визначають права, свободи і правовий статус громадянина, а також систему органів влади держав, чий державно-правовий розвиток має істотне значення для юридичної думки в Україні й у світі в цілому.

Значення цього курсу зумовлено постійною потребою в порівняльному аналізі вітчизняних і закордонних інститутів-конституційного права. Україна встала на шлях демократичного розвитку, що враховує світовий досвід, і їй постійно доводиться вдосконалювати свою правову та політичну систему відповідно до мінливих умов сучасного світу.

Основною метою курсу є ознайомлення студентів-право-знавців з основними теоретичними положеннями науки зарубіжного конституційного права та основами конституційного права зарубіжних країн.

Курс конституційного зарубіжних країн права вирішує три взаємопов'язаних завдання: загальноосвітнє, правознавче і практичне.

Із загальноосвітнього погляду він спрямований на продовження процесу формування професійного мислення, накопичення й осмислення концепцій і фактів, що входять до системи фахових знань, сприяє становленню методології, підвищенню загальної культури майбутнього юриста.

Правознавче завдання курсу полягає у поглибленні теоретичних знань про моделі правового регулювання статусу особистості, про різні конституційні принципи економічної, соціальної, політичної систем суспільства, про основи його духовного життя, різні форми правління, територіального, політичного устрою держави, системи державних органів і органів місцевого самоврядування.

Практичне завдання курсу пов'язано з вивченням конституційно-правових інститутів і методів конституційного регулювання, їх позитивних та негативних аспектів, що можуть змінюватись у неоднакових умовах, коли позитивні риси можуть обернутися негативними і навпаки. У практичному змісті курс також дає конкретну інформацію про способи регулювання відносин громадянина і держави, визначає роль і місце індивідуума в системі правових норм, принципи, на яких базується побудова соціальної, економічної, політичної і духовної систем суспільства. Знання конституційної теорії і практики різних держав може допомогти у вивченні конституційного права України та інших предметів. Крім того, інформація про конституційну теорію і практику країн, що наближаються до реалізації моделі правової держави, дає змогу юристові спрямувати набуті у ВНЗ знання на вдосконалювання вітчизняного конституційно-правового регулювання у разі участі в законотворчому та управлінському процесі.

Вивчити конституційне право всіх країн світу в рамках вузівського курсу досить важко, адже в сучасному світі близько 200 незалежних держав. Природно, що неможливо висвітлити в одному навчальному посібнику всі особливості конституційного ладу кожної з них. Студенти повинні отримати загальне уявлення про основні інститути конституційного права в порівняльному плані, що дасть їм можливість набути необхідного обсягу знань для того, щоб прийти до розуміння державного ладу будь-якої країни. Тому цей посібник висвітлює державно-правове регулювання в країнах, що справляють найбільший вплив на правову культуру людства. Увага також приділяється так званим новітнім конституціям, оскільки в їхньому змісті виявляються найголовніші тенденції конституціоналізму.

 

Зміст конституцій

Вище вже йшлося про дві тенденції в еволюції зарубіжних конституцій: їх поступальну демократизацію й ускладнення обсягу конституційного регулювання. Тут доречно підкреслити, що ці тенденції зачепили весь комплекс питань, які регулюються конституцією, весь її зміст.

1. Усі сучасні зарубіжні конституції постають, насамперед, як конституції прав і свобод людини - «конституції людини». Уже перші буржуазно-демократичні правові акти («Декларація незалежності» США 1776 р. і французька «Декларація прав людини і громадянина» 1789 р.) приділити цій проблемі особливу увагу. Щодо конституцій, які були прийняті за останні десятиріччя, то інституту прав і свобод людини в конституційному матеріалі відведені не тільки статті, а й спеціальні глави та розділи (див.: гл. III «Права і обов'язки народу» Конституції Японії 1947 р., ч. І «Про основні права і обов'язки» Конституції Іспанії 1978 р. тощо). Безпосереднє розширення прав і свобод виявилося в закріпленні багатьма зарубіжними конституціями права людини на охорону навколишнього середовища, одержання інформації, раціональне використання природних багатств і ресурсів країни, свободу наукової діяльності тощо. За рівнем прав і свобод людини, закріпленим у конституції, можна робити висновок про демократичний і гуманістичний характер держави і суспільства. У цьому ж контексті слід розглядати й установлення при парламентах Великобританії, Франції, Іспанії, Австрії, Німеччини, Росії і багатьох інших держав посади уповноваженого з прав людини (омбудсмена).

2. Зарубіжні конституції закріплюють основи суспільного ладу, що виявляються у проголошенні плюралізму форм власності, недоторканності інституту приватної власності, визнанні за державою регулюючої ролі в економічному житті, тощо (докладніше про це йтиметься у главі «Конституційно-правові основи суспільного ладу»).

3. Значну частину конституційного матеріалу відведено визначенню форми правління (республіка, монархія) і форми державного устрою (унітаризм, федералізм). Еволюція конституцій з питання взаємовідносин вищих державних органів полягає в закріпленні тенденції до посилення виконавчої влади за рахунок обмеження повноважень парламенту. Зарубіжними авторами вона сформульована як тенденція «від парламентаризму до міністеріалізму». Її конституційне підтвердження, без сумніву, тягне за собою порушення принципу поділу влади і простежується в конституціях Франції, Німеччини, Росії, деяких інших країн. Про конкретні прояви даної тенденції свідчать норми конституцій, які встановлюють делеговане законодавство (ст. 38 Конституції Французької Республіки, ст. 82 Конституції Іспанії), конструктивниий вотум (ст. 67 Основного Закону ФРН), надання виконавчій владі права на введення надзвичайного стану (ст. 16 Конституції Французької Республіки) тощо.

4. Особливістю конституцій, прийнятих у повоєнний період, стало регулювання інституту конституційного контролю (нагляду). Вперше цей інститут був створений у США (1802 р.) і тривалі час функціонував лише в деяких країнах – Бразилії, Норвегії, Греції. Після Другої світової війни він став обов'язковим атрибутом усіх демократичних держав – Франції, Італії, Німеччини, Японії, Польщі, Росії та ін. Особливість європейської моделі цього інституту полягає в тому, що конституційний контроль покладено не на звичайні суди (США, Японія), а на спеціально створені органи - Конституційну раду у Франції, Конституційний Суд в Італії, Федеральний конституційний суд у Німеччині тощо. За умов дедалі зростаючої кількості правових норм, розвитку делегованого законодавства ризик їх суперечності та неконституційності постійно зростає. Усе це робить конституційну регламентацію даного інституту актуальною й доцільною.

Крім того, поширення інституту конституційного контролю свідчить про зростання значущості самої конституції.

5. Демократичною новелою конституційного розвитку зарубіжних країн після Другої світової війни стало регулювання низки проблем з міжнародних відносин. Це виявилося: по-перше, у закріпленні миролюбного зовнішньополітичного курсу (ст. II Конституції Італійської Республіки 1947 р., ст. І Конституції Індії 1950 р., ст. 2 Конституції Греції 1975 р.); по-друге, у визнанні демократичних принципів міжнародного права (ст. 27 Конституції Республіки Болгарія 1991 р.); по-третє, у закріпленні примату міжнародного права щодо внутрішнього права (ст. 10 Конституції Італійської Республіки); по-четверте, у визначенні повноважень органів держави щодо укладення, ратифікації та денонсації міжнародних договорів (статті 93-96 Конституції Іспанії 1978 р.). У світлі розгляду різних напрямів регулювання зарубіжними конституціями питань з міжнародних відносин на особливу увагу заслуговує ст. 9 Конституції Японії 1947 р. У ній не тільки проголошується відмова японського народу «від війни як суверенного права нації», а і йдеться про роззброєння країни, зокрема: «...ніколи наперед не створюватимуться сухопутні, морські та військово-повітряні сили, так само, як і інші засоби війни. Право на ведення державою війни не визнається». Дане положення конституції значно вплинуло на подальший економічний розвиток країни. Японія, заощадивши на гонці озброєнь, здобула можливість за короткий час здійснити стрибок від напівфеодальної країни до сучасної держави з високорозвиненою економікою.