Зміст християнського віровченняОснови свого вчення Ісус Христос виклав перед дванадцятьма учнями-апостолами у промові, названій в Євангелії Нагірною проповіддю. Чим же відрізняються закони, проголошені Ісусом, від даних Богом у Старому Заповіті? Він проголосив першість щирої віри над старозавітними ритуалами та формальними приписами. Вчив, що лише любов і милосердя роблять людину справді віруючою. "Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви" – один із наріжних каменів учення. "Не судіть, щоб і вас не судили, – вчив Спаситель, – бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас… І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не помічаєш?" "Ви чули, що сказано: "Око за око, і зуб за зуба". А я вам кажу не противитись злому. А коли хто хоче тебе позивати і забрати сорочку твою – віддай і плаща йому… Хто просить у тебе – то дай". Хоча в Письмі сказано "люби ближнього і ненавидь ворога твого", Ісус закликав: любіть ворогів ваших і моліться за своїх кривдників. Це, безперечно, непросто. Значно легше любити ближніх і добре ставитися до них. Однак лише смиренство і доброта роблять віруючого справжнім християнином. Ісус учив не заноситися високо і не хвалитися своїми добрими вчинками – Бог сам усе бачить. І молитва не повинна бути показною та багатослівною – не варто промовляти багато слів, адже Господь знає потребу людини ще до того, як вона звернулася до Нього. Ісус Христос подарував учням, котрі просили навчити їх молитися, лаконічну, але дуже містку молитву "Отче наш". Не лише вчинки, а й помисли людини характеризують її суть: почуття ненависті і злоби, які спонукають до вбивства, такі ж огидні, як і саме вбивство; брудні думки – та ж розпуста. У своїй Нагірній проповіді Ісус учив про те, що є найвищою цінністю і законом Царства Божого. Заповіді Блаженства є етикою Нового Заповіту, етикою серця. Вони закликають кожного жити свідомо, адже справедливе життя без Бога неможливе, а тому пропонують: надмірно не звикати до матеріальних благ; бути смиренними, тихими, покірними, лагідними, йти в житті вузькою дорогою, визнаючи свою гріховність, оплакуючи свої гріхи, якими зневажаємо Бога і ближніх; прагнути жити в милосерді, з чистотою серця, в мирі з Богом, ближніми і самим собою, домагаючись правди і справедливості, не лякаючись переслідувань, гонінь, зневажань та обмовлянь. Перед смертю Ісус Христос ствердив, що Його церкву й ворота пекельні не подолають, що "Небо і земля минуться, а слова мої не минуться" [Матвія, 24:35].
|