Тема 1. Сутність і значення нормування праці

Тема 1. Сутність і значення нормування праці

ПЛАН

1. Об’єктивна необхідність і головні завдання нормування праці.
2. Сутність, предмет і об’єкт нормування праці.
3. Основні принципи нормування праці, їх сутність і обумовленість економічними законами.
4. Характеристика основних функцій нормування праці.

 

1. Об’єктивна необхідність і головні завдання нормування праці

 

Необхідність підвищення ефективності суспільного виробни­цтва на етапі трансформування економіки України в ринкову потребує зниження витрат живої та уречевленої праці, підвищен­ня ефективності праці у всіх ланках. Саме живій праці належить найбільш активна функція у виробництві, пов'язана з поєднанням у технологічному процесі минулої праці, матеріалізованої у засобах виробництва.

Ефективність використання живої праці визначає рівень її суспільної продуктивності, темпи її зростання та зниження витрат сукупної праці на одиницю продукції, а загалом – ефективність суспільного виробництва в країні. Про це свідчить увесь світовий історич­ний досвід. Але для ефективного ведення виробництва недостат­ньо мати досконалу техніку, матеріали, кваліфіковані кадри. Тре­ба найкращим чином поєднувати ці елементи виробництва в часі та просторі, забезпечувати їх раціональну взаємодію.

Серед великого кола проблем, що постають перед виробництвом в сучасних умовах, центральне місце належить ефективності використання живої праці залучених до виробництва робітників. Сучасні ринкові процеси в економіці України потребують значних інвестицій для оновлення виробничого апарату в усіх галузях господарства. Але нова техніка зможе дати значне зростання ефективності суспільного виробництва тільки тоді, коли наявні умови використання трудового потенціалу будуть відповідними до можливостей та потреб техніки. В умовах все ще низького рівня механізації, розповсюдження ручної праці робітник відіграє вирішальну роль у безпосередній зміні форми, якості і стану предмета праці. Можли­вості виробництва значною мірою визначаються фізичними можливостями людини та раціональною організацією її трудово­го процесу.

Сучасне виробництво ґрунтується на глибокому поділі та кооперуванні праці, для нього характерна одночасна зайнятість великої кількості робітників та інших груп персоналу, результати діяльності яких складаються у сукупний продукт праці. І для того, щоб цей складний процес ставав більш ефективним, усі його скла­дові повинні витримуватись у певних пропорціях, побудованих на нормах праці.

В умовах великого механізованого й автоматизованого проми­слового виробництва також дуже важливе дотримання прогресив­ного співвідношення між обсягом виробництва та необхідною кількістю і якістю живої праці. Його порушення призводить до за­вищення витрат та послаблення позицій підприємства у конкурен­тній боротьбі на ринку. Для успішного вирішення цих важливих питань необхідно в організацію виробництва впроваджувати нормування всіх наявних ресурсів. Лише на основі встановлених об­ґрунтованих норм витрат живої праці та матеріально-речових факторів можна визначати виробничі пропорції використання ресурсів на підприємстві.

Резерви підвищення ефективності праці містяться й у відсутно­сті нормування праці та недостатньому поширенні технічно обґрун­тованих норм. Нині переважна більшість робітників працює без достатнього визначення міри праці, обґрунтованого вимірювання її кількості та якості. Це суперечить сутності ринкових відносин – вільному формуванню попиту й пропозиції робочої сили на рин­ку праці. Потреба у нормуванні праці виходить з необхідності точного знання фактичних витрат праці у виробництві для потреб обґрунтованого її планування. Сюди входить встановлення чи­сельності робітників з урахуванням професійного складу, рівня кваліфікації, правильної розстановки по окремих робочих місцях. Воно необхідне для визначення виробничих можливостей робо­чих місць, різного устаткування і встановлення ефективної плати за працю. Тому технічне нормування слід розглядати як одну з найважливіших передумов правильної організації праці та заро­бітної плати на виробництві, безперервного зростання продуктив­ності праці, зниження собівартості продукції, обґрунтованого планування роботи підприємства. Його роль тим більша, чим вища трудомісткість виготовлення продукції.

Тому нормування надає можливості більш ефективного вико­ристання основного виробничого устаткування, сприяє вивченню і впровадженню передових методів праці, прогресивних технічних норм та стимулює підвищення кваліфікації робітників.

Виникнення і становлення наукової організації та норму­вання праці пов’язані з епохою швидкого розвитку великого ма­шинного виробництва, яке висунуло потребу в подальшому поділі, спеціалізації та кооперації праці, синхронізації праці на окремих робочих місцях і ділянках виробництва та транспортних потоках. Це обумовило пошук узагальнених наукових підходів до визна­чення ефективної міри живої праці, раціональної побудови трудо­вого процесу взагалі та наукової організації праці виконавців зокрема, як основи науково обґрунтованого її нормування. Питання наукової організації праці, встановлення її міри впер­ше (ще на рубежі XIX—XX ст.) були розглянуті Ф.Тейлором («Управління фабрикою», 1903, «Основи наукового управління підприємством», 1911), а
потім Ф.Гілбретом («Вивчення рухів з точки зору приросту національного багатства», 1911), X.Емерсоном («Дванадцять принципів продуктивності», 1912), Л.Гантом, Ш.Бедо, Бортом, Томпсоном, Мюнстербергом та іншими. Вітчизняні вчені також внесли свої ідеї у розвиток наукового нормування праці. Першими були А.К.Гастєв («Трудовые установки», 1924, «Как надо работать», 1921), С.Г.Струмілін, Я.М.Пуньський, В.М.Йоффе («Новые идеи в техническом нормировании. Работа, ее сущность и ее элементы», 1930), М.М.Шахназаров, М.П.Керженцев, О.Л.Єрманський («Теория и практика рационализации», 1928), П.А.Попов («Организация и техника научно-исследовательской работы», 1933) та ін. Ними закладено теоретико-методологічні основи сучасної організації та нормування праці. Вони ретельно вивчили всі виробничі й трудові процеси, розробили та впровадили більш-менш теоретично обґрунтовані методи нормування праці для відрядної оплати.

Головним завданням нормування є встановлення міри праці в ринкових умовах на кожному підприємстві й максимальне скорочення витрат виробництва за рахунок раціонального використання робочого часу. Основні задачі технічного нормування можна визначити в такий спосіб: встановлення нормативу часу на одиницю продукції; впровадження найбільш раціонального режиму використання устаткування, машин і механізмів; розробка найбільш раціональної структури виробничого процесу; впровадження ефективної організації праці працівника на робочому місці.

Головна роль нормування праці полягає в установленні об’єктивно-необхідної міри затрат живої праці, тобто норм щодо виконання конкретної роботи. Тому норми праці можна розглядати як результат процесу нормування, який супроводжується цілою низкою технічних розрахунків, економічних і соціальних обґрунтувань.

2. Сутність, предмет і об’єкт нормування праці

 

Під нормуванням праці розуміють науко­вий метод вивчення процесу праці і встановлення на цих засадах науково обґрунтованої міри праці як необхідної та достатньої кількості і якості праці, що по­требує виконання певної роботи, виготовлення конкретної про­дукції у певних організаційно-технічних умовах виробництва.

Як професійна діяльність технічне нормування являє со­бою вид практичного економічного забезпечення процесу уп­равління виробництвом на по­садах науково обґрунтованих оцінок фактичних витрат живої праці, встановлення ефективної прогресивної міри її витрат у вигляді норм і нормативів при впро­вадженні кращих технологічних процесів, ноу-хау, оновленні та мо­дернізації техніки, удосконалення організації виробництва і праці, своєчасного впровадження оновлених норм праці у виробництво.

Технічне нормування праці являє собою метод встанов­лення технічно обґрунтованих норм часу для виконання певної роботи (або встановлення норми виробітку на одиницю часу) на основі вивчення процесів праці на робочих місцях; розробки та впровадження заходів, спрямованих на поліпшення організації виробництва і праці.

Норми, визначені методами технічного нормування, сприя­ють підвищенню продуктивності праці та її матеріальному стиму­люванню. Нормування праці на підприємстві виконує надзвичай­но важливі функції, тому що норми є підґрунтям виробничого плану­вання на всіх рівнях та основою організації виробництва і праці, підставою для правильного встановлення заробітної плати робітникам виробничої та невиробничої сфери, засобом врахування індивіду­альних і колективних результатів праці, а також розповсюдження і закріплення передових ноу-хау. Слід відзначити, що жодну з цих функцій не можна розглядати як домінуючу, бо кожна спрямова­на на забезпечення економії робочого часу та підвищення ефек­тивності його використання.

Предметом нормування праці є тривалість у часі трудового процесу, його складу і послідов­ності складових частин.

Об’єктом нормування є доцільна діяльність людини фізичної чи розумової праці, тобто трудовий процес в його конкретному протіканні як складова виробничого процесу на робочому місці. Тому норми праці широко застосовуються у роботі підприємства і визначають ряд його економічних показників.

3. Основні принципи нормування праці, їх сутність і обумовленість економічними законами

 

Для забезпечення виконання завдань нормування праці ґрун­тується на певних наукових принципах, дотримання яких гарантує підвищення продуктивності суспільної праці.

Визначальним серед засад нормування праці є принцип за­безпечення максимальної відповідності норм суспільно необхід­ним витратам праці. Ця вимога обумовлена тим, що норми зав­жди виконують роль одного з найважливіших засобів підвищення продуктивності праці у конкретному виробництві. Якщо норми витрат праці на окремому підприємстві значно вищі суспільно необхідних, то це робить його діяльність збитковою, нерентабель­ною, призводить до банкрутства. Якщо ж підприємство впровад­жує більш економні норми праці, воно знижує витрати, підвищує конкурентоспроможність своєї продукції на ринку. Економічна сутність першого принципу логічно продовжуєть­ся принципом необхідності забезпечення прогресивності норм, тобто доведення їх до рівня витрат праці, який нижче суспільно необхідного. Виконання цієї вимоги робить норми стимулятором науково-технічного та організаційного прогресу, сприяє підвищенню ефективності виробництва.

Дієвість та ефективність норм забезпечуються виконанням вимог принципу наукової та організаційно-технічної обґрунтова­ності норм, що характеризується рівнем використання досягнень науки за умови повної відповідності розроблених норм реально досяжної продуктивності праці та максимального використання виробничих резервів. Під організаційно-технічною обґрунтова­ністю норм розуміють повноту врахування при їх розробці всіх виробничих факторів, що впливають на продуктивність праці. Необґрунтовані норми гальмують підвищення ефективності праці.

Досягнення дієвого аналізу резервів виробництва на заса­дах використання прогресивних та всебічно обґрунтованих норм праці пов'язане з виконанням принципу єдності застосовуваних норм, рівної напруженості, тоб­то отримання за їх допомогою однакових результатів в іден­тичних організаційно-технічних умовах. Це повинно забезпе­чити встановлення однакових норм витрат праці на однакові роботи, що виконуються в ана­логічних організаційно-техніч­них умовах, незалежно від га­лузевого профілю підприємства. Таку ефективність норму­вання обумовлює дотримання принципу обов'язкового ком­плексного охоплення всього обсягу робіт обґрунтованими нормами з урахуванням всіх наявних на підприємстві фак­торів. При наявності робіт, тру­домісткість яких невідома, конт­роль за мірою праці стає складним, а іноді неможливим. Нормування повинно охоплювати весь комплекс факторів продуктивності праці на робочих місцях: технічних, технологічних, організаційних, економічних, соціальних, при­родно-кліматичних, психофізіологічних. Неповний облік дієвих фак­торів чи витрат праці робить узагальнені розрахунки трудомісткості виробництва в цілому недостовірними. Причому неточність комп­лексного нормування (тобто можлива його похибка) залежить від рівня похибки найбільш недосконалої норми.

Не менш важливими є вимоги принципу чіткої регламентації складу робіт та організаційно-технічних умов їх виконання, що враховуються при розробці норм. Значення регламентації скла­ду робіт полягає в тому, що у виробничих умовах лише найдоціль­ніша організація дає найбільш ефективні результати. Всі надлиш­кові елементи трудового процесу ведуть до надмірних витрат праці. Тому встановленню норм повинно передувати впровадження раціонального складу робіт, виконуваних найбільш доцільними методами.

Це повністю коригується дотриманням принципу оптималь­ного вибору об'єкта дослідження як одиниці нормування праці. Кожний об'єкт нормування повинен мати таке визначення за функцією та робочим місцем, яке дозволило б чітко відрізняти його від інших об'єктів і точно фіксувати час виконання конкретної роботи, операції. Критеріями оптимального можуть бути: виявлен­ня чіткого об’єктивного взаємозв’язку між зовнішніми ознаками нормованої праці та її змістом, можливостями формального об­ліку результатів та зіставленням особливостей виконання у різних організаційно-технічних умовах; стабільність внутрішнього змісту протягом досить тривалого часу. Забезпечення умов економії праці пов’язане з виконанням вимог принципу демократичного широкого залучення працівників до розробки норм праці. Він передбачає ініціативу ро­бітників в освоєнні, впровадженні прогресивних норм, їх перегляді, розширенні прав трудових колективів у встановленні міри праці з урахуванням умов праці та її напруженості на конкретних ро­бочих місцях.

4. Характеристика основних функцій нормування праці

Функції нормування праці – відокремлені напрями процесу нормування, реалізація яких розкриває сутність та призначення норм праці. Нормування праці на сьогодні виконує такі функції:

- основи раціональної організації та оперативного управління виробництвом і всієї системи управління персоналом;

- бази для розрахунків практично всіх техніко-економічних показників діяльності підприємства (організації);

- головної бази організації праці поряд з тарифним нормуванням;

- основи визначення трудового вкладу працівників і частки кожного в колективно заробленому фонді оплати праці, тобто дієвого засобу забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та мірою її оплати.

ЛЕКЦІЯ 1