Характеристика водного середовища. Властивості води

Влада в суспільстві функціонує, утворюючи складну систему взаємозв’язків та залежностей.

Реалізація політичної влади певними способами, у тих чи інших формах, з використанням різноманітних ресурсів відбувається за допомогою політичної системи суспільства.

Система – це впорядкована сукупність взаємодіючих компонентів, яка виникає і функціонує для досягнення певної мети і володіє інтегративними якостями, що не властиві окремим компонентам, які її утворюють. Однією з найскладніших систем (або полісистемним комплексом) є політична система.

Суть політичної системи, різні аспекти її функціонування можна виразити через сукупність визначень. У найширшому розумінні, політична система - це цілісна впорядкована сукупність політичних інститутів, політичних ролей, взаємин, процесів, політико-правових норм, політичної культури, за допомогою яких утверджується і функціонування політичної влади, забезпечується соціальна і політична стабільність. Водночас, для досягнення певних дослідницьких цілей можна використовувати і більш вузьке визначення, згідно з яким політична система суспільства є сукупністю політичних інституцій, взаємодія і взаємовідносини між якими забезпечують реалізацію політичної влади. Це той механізм, за допомогою якого здійснюється регулювання суспільної системи, управління нею.

До політичної системи входять: політична (державна) влада; політичні інститути, політичні відносини, політичні ролі і процеси; політико-правові норми; політична культура.

Центральний елемент політичної системи - політична влада. Вона є метою виникнення та існування конкретної політичної системи, надає цілеспрямованого, інтегративного характеру прояву інших елементів, їх взаємозв'язкам і взаємодії. Політичні відносини - це взаємодія первинних (нації, соціальні групи, індивідууми) і вторинних (політичні інститути, групи тиску, лоббі) суб'єктів політики, держави і громадян з приводу влади, обміну її ресурсами.

Основним політичним інститутом є держава - носій суспільної влади, структура, що за своєю природою може приймати і реалізовувати владні рішення щодо розподілу цінностей у суспільстві. Через державу, як її невід'ємний компонент, в політичну систему входить армія. У політичну систему входять (або тісно взаємодіють з нею) ряд інститутів недержавного характеру — політичні партії, громадські організації, товариства, політичні рухи, громадська думка, засоби масової комунікації. Для багатьох із них політична діяльність є лише одним із аспектів їх функціонування.

Складовою частиною політичної системи є людина з її політичним статусом. Як учасник політичного процесу людина включена в політичну діяльність, має права і певні політичні обов'язки.

Життєдіяльність політичної системи, сила її впливу на розвиток суспільства виражається у функціях. Головні функції політичної системи:

- нормативно-регулююча: визнання політичних цілей і завдань суспільства, вироблення програм їх реалізації та мобілізація ресурсів на їхнє виконання;

- репрезентативна: представництво національних, регіональних
та соціальних групових інтересів;

- інтегруюча, що виявляється в об'єднанні всіх суспільних груп, національній консолідації;

- організація та відтворення політичного життя: зміцнення влади, розвиток і вдосконалення політичних інститутів, забезпечення їх стабільного функціонування;

- політичного інформування, комунікації та соціалізації, тобто забезпечення орієнтації людей у політичному житті та включення їх у політичне спілкування і політичну діяльність, засвоєння ними існуючих політичних цінностей і норм.

Функції політичної системи не є незмінними. Вони розвиваються із врахуванням особливостей політичного простору і часу, конкретно-історичної обстановки, досягнутого рівня розвитку економіки, культури, політичної стабільності.

Характер і зміст діяльності політичної системи можна визначити як за сигналами, які надходять до
системи, так і за рішеннями, які вона приймає на ці сигнали. Життєдіяльність політичної системи вирішальною мірою залежить від її реагування на зворотній зв’язок. Реакція на вимоги населення залежить від характеру політичної системи. Тоталітарна система придушує ці вимоги, авторитарна - враховує частково, а демократична - прагне врахувати повністю. Якщо влада байдужа до вимог членів суспільства й опікується лише власними потребами, то її рішення й дії ніколи не
знайдуть підтримки, а отже така влада не матиме майбутнього.

Соціологічна концепція визначає два базових набори функцій політичної системи – функції “вводу” і функції “виводу”. Якщо перші здійснюються переважно неурядовими підсистемами, то другі - прерогатива владних структур.

До функцій “вводу” належать:

- політична соціалізація й залучення громадян до участі у політичному житті;

- артикуляція інтересів різноманітних груп населення;

- агрегування інтересів, тобто перетворення вимог на альтернативи державної політики;

- політична комунікація

- процес п∓Глосарій: Легітимність ередачі інформації і формування переконань, що
сприяє налагодженню доброзичливих взаємовідносин між громадянами й урядом.

Функціями “виводу” є створення норм-законів, що визначають поведінку громадян у суспільстві. Процес нормотворчості включає ряд етапів: визначення політики і вибір загальної мети; підготовку рішень і конкретних правил для досягнення цілей; застосування вироблених норм-законів; контроль за їх дотриманням. Цю функцію здійснюють переважно органи судової влади.

Відповідно до правової концепції політична система — це сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здійсню­ють владу, управління суспільством, регулюють взаємовідносини між громадянами, соціальними та етнічними групами,
забезпечують стабільність суспільства та порядок у ньому.

Політична система суспільства включає:

- характеристи­ку соціального змісту влади, її носія, взаємодію з економічною сфе­рою;

- систему інститутів, організацій, через які здійснюється влада в суспільстві та регулюються політичні відносини;

- прин­ципи, норми діяльності інститутів політичної влади, спрямованість цієї діяльності.

Політична система — це сукупність трьох взаємодіючих підсистем:

інституціональної,
інформаційно-комунікативної і нормативно-регуля­тивної.

Інституціональна підсистема включає такі інститути, як держава, політичні партії, групи інтересів. Провідним інститутом, який зосеред­жує максимальну політичну владу, є держава. Маючи владу, матері­альні ресурси й апарат примусу, держава організовує політичне, економічне і духовне життя країни; встановлює статус соціальних інсти­тутів, які здійснюють владу, та юридичні рамки їх діяльності; забезпе­чує баланс інтересів класових, етнічних, професійних та інших соціаль­них спільнот; захищає інтереси суспільства на міжнародній арені. У демократичному суспільстві значну роль відіграють політичні партії і групи інтересів, які впливають на формування державних структур, політичний розвиток суспільства. Помітне, а в деяких країнах провідне місце в політичному житті суспільства належить релігійним організа­ціям, церкві. В авторитарному і тоталітарному суспільстві функції цих інститутів деформовані.

Інформаційно-комунікативна підсистема встановлює зв'язок між інститутами політичної системи. Це — канали передання інформації владі (звіти підвідомчих установ, консультації із зацікавленими гру­пами), а також засоби масової інформації. Якщо в демократичних сус­пільствах останні відносно незалежні, то в авторитарних і тоталітар­них — повністю залежні від правлячої еліти.

Нормативно-регулятивну підсистему створюють різноманітні нор­ми, які визначають поведінку людей у
політичному житті, а саме: їх участь у процесах висунення вимог, перетворення цих вимог на рішен­ня, здійснення рішень.

Норми можна розділити на норми-закони і норми-звички. І норми-закони, і норми-звички сприяють політичній взаємодії, запобіганню конфліктів чи хаосу в суспільстві. Норми-закони зумовлюють процес законодавства, визначають (або не визначають, залежно від режиму) права: голосу, свободи слова, створення асоціацій та ін. Нормою-звичкою можна назвати участь громадян у політиці через політичні партії і групи.

Важливим компонентом політичної системи є її структура. За визначенням американського вчено­го Г. Алмонда, структура — це доступна для спостереження діяльність, що формує політичну систему. З цією метою створюється механізм функ­ціонування державної влади, яка є базовим елементом політичної сис­теми, її організаційної структури. Цей механізм являє собою складний комплекс спеціальних органів і установ, що виконують як внутрішні, так і зовнішні функції управління справами суспільства. Це - пред­ставницькі установи, або законодавча влада; виконавчо-розпорядчі орга­ни; судові інституції; органи громадського порядку та служби безпеки; збройні сили. Підкреслимо: основою діяльності держави є три "гілки" влади: законодавча, виконавча та судова. Поділ влади має відбуватися і по вертикалі: загальнодержавна, регіональна та місцева.

Слід зробити одне пояснення. Коли йдеться про поділ влади, то треба мати на увазі: для ефективного функціонування влада не може дрібнитися, а має бути єдиною. Тому точніше говорити про поділ функцій різних гілок влади, їх завдань і повноважень.

Типи політичних систем. У сучасній політичній науці існують різні критерії визначення типів політичних систем. Наприклад, за ступенем централізації влади, типом цінностей політичні системи кваліфікуються як тоталітарні, ліберально-демократичні, демократичні, конституційні.

Найпоширенішим критерієм класифікації політичних систем є відповідність ідеалів і цінностей суспільства тим формам, в які воно організоване. Виходячи з цього критерію, розрізняють чотири типи політичних систем. Це насамперед англо-американська політична сис­тема. Громадяни країн, які мають цю політичну систему (США, Анг­лія, Канада, Австралія), ставлять над усе свободу особи, добробут і безпеку. Для цієї політичної системи характерні чітко структурована багатопартійність, поділ влади і високий ступінь стабільності,

До політичних систем континентально-європейського типу можна віднести Францію, Німеччину, Італію. Для них характерні розмаїтість політичної культури, співіснування нових і старих культур. Наприк­лад, Франції, поряд з прихильністю до представницької влади, влас­тиві плебісцитарна традиція, схильність до популізму. Історії відомі звернення Наполеона Бонапарта, Шарля де Голя до форм прямої де мократії. У такій політичній системі, як правило, багато політичних партій з різними ідеологіями і традиціями. Причому вони мають знач­ний вплив у суспільстві.

Доіндустріальна, або частково індустріальна, політична система характерна для країн Азії, Африки та Латинської Америки. Тут по­єднуються західні цінності, етнічні та релігійні традиції. Дані системи мають невиразний поділ влади. Армія та бюрократичний апарат час­то беруть на себе законодавчі функції, владні органи втручаються в судові процедури. Як правило, у таких системах поширені особистий авторитаризм, влада однієї партії, високий потенціал насильства. Політична участь громадян у державних справах обмежена місцевим рівнем.

І, нарешті, політична система тоталітарного типу. Прикладом є фашистська Італія, нацистська Німеччина. У такій політичній системі відсутні незалежні групи інтересів. Політична участь суто декоратив­на. Діяльність засобів масової інформації суворо контролюється вла­дою. Для тоталітарних суспільств характерні надзвичайна централі­зація влади й високий ступінь насильства. Звідси — функціональна нестабільність, засилля бюрократії. Партії, армії, службі безпеки до­водиться часто виконувати нехарактерні для них завдання.

Отже, у політичній науці немає універсального поняття політичної системи. І все ж виокремимо загальне для всіх визначень: політична система асоціюється із застосуванням узаконеного фізичного примусу.

Політична система, як і будь-яка інша, має свою історію, свій початок і кінець, переживає етапи зародження і становлення, розвитку і піднесення. В цьому полягає історичний аспект політичної системи. Політична система України на сучасному етапі знаходиться в стадії розвитку всіх її компонентів, наповнення її функцій новим змістом, що відповідає статусу незалежної самостійної держави.

Становлення і розвиток політичної системи України відбувається в період переходу від тоталітарного до демократичного суспільства еволюційним шляхом. Суперечливий характер її розвитку виявляється в повільних темпах політичної структуризації суспільства, незавершеності процесів виникнення багатопартійності і партійних систем, прагненнях використати політичні цінності минулого без врахування змісту і специфіки політичного розвитку України на сучасному етапі.

Новий етап у розвитку політичної системи України настав з прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. Основний Закон держави визначив засади формування і розвитку політичної системи, закріпив функції її окремих елементів, розкрив зміст та особливості діяльності державну політичній системі.

Характеристика водного середовища. Властивості води.

Основними властивостями водного середовища, що забезпечують її унікальний вплив на організм, являються:

• виштовхуюча сила;

• щільність;

• опір;

• гідростатичний тиск;

• теплопровідність.

Коли ми займаємося на суші, на наш опорно-руховий апарат, як і на всі системи життєдіяльності діє сила гравітації. Виштовхуюча сила води нейтралізує силу гравітації і в той же час надає додатковий опір. При зануренні у воду на рівні пояса сила гравітації зменшується на 50%, на рівні плечей – на 80%. Маса тіла людини у воді становить приблизно 1/10 від реального, тому заняття аквафітнесом ідеально підходять для людей, що мають надлишкову масу тіла, страждають різними захворюваннями хребта, суглобів.

Підвищена щільність водного середовища (в 800 разів більше, ніж повітря) значно полегшує підтримку будь пози або положення тіла. Опір води в 80 разів більше повітря, що значно ускладнює виконання вправ і обумовлює швидший ніж на суші розвиток сили. Тому м'язи отримують серйозне навантаження, навіть якщо рухи менш інтенсивні, чим при тренуваннях на суші. При цьому працюють всі групи м'язів. До того ж температура води в басейні значно нижча, ніж температура тіла, що дозволяє спалити додаткову кількість калорій.

Вода має більшу, ніж повітря, теплопровідність: в 4 рази більше поглинає тепла, в 30 разів інтенсивніше його проводить. Внаслідок більшої теплопровідності і теплоємності води людина втрачає в ній значно більше енергії в порівнянні з перебуванням на суші.

Витрати калорій у воді в 2-3 рази більше, ніж на суші, завдяки подоланню опору води і значної тепловіддачі. У зв'язку з цим, заняття аквафітнесом є дієвим засобом нормалізації маси тіла. Витрата енергії при цьому залежить від температури води, швидкості і тривалості виконання вправ, тренованості людей.

Оскільки тиск води в 50 разів перевищує тиск повітря, то на кожен рух витрачається істотно більше сил. Проте виштовхуюча сила води вирівнює ці витрати настільки, що в цілому рухи виходять вільнішими, розкутими і не так вибиваєшся з сил. Додатковий опір рухам тіла вимагає великих м'язових зусиль і більшої витрати калорій. Долаючи постійний опір води, м'язи отримують серйозніше багатопланове навантаження. У тренуванні задіяні всі м'язи тіла, у тому числі і антагоністи.

Під час занять аквааеробікою вода виконує масажну функцію. Сполучні тканини отримують масаж завдяки тиску води. Масажний ефект дуже корисний для шкіри, судин і в цілому для всього організму.

Під час занять у воді відбувається своєрідний гідромасаж, шкіра стає пружною і еластичною. Вважається, що аквааеробіка – один з кращих засобів боротьби з целюлітом.

Окрім цього перевага аквааеробіки і в тому, що у воді не доводиться потіти і немає відчуття обезсилюючої втоми, оскільки тут кожен вибирає свій рівень навантаження. Ваше тіло занурене під водою, і ви не вибиваєтесь з сил, рухаючись в зручному для вас режимі.

Заняття аквааеробікою покращують кровопостачання серця, що зменшує стресову дію на серцеві м'язи і збільшує аеробні можливості організму.

У воді надзвичайно добре почуває себе хребет, адже з нього знімається велика частина навантаження. Тому заняття у воді рекомендуються при остеохондрозі і інших захворюваннях хребта.

Крім того, вода знімає ризик застою крові і покращує повернення венозної крові в серце. І тим жінкам, які мають таке захворювання як варикозне розширення вен, заняття у воді просто необхідні. Одне заняття у воді прирівнюється до трьох занять в залі. Найефективнішими є заняття на глибокій воді. Для більшої ефективності занять на глибокій воді і збільшення опору на руки надівають спеціальні рукавички з перетинками, як у жаб, а на ноги – ласти. Займатися аквааеробікою можна не лише в басейні, але і в природному водоймищі з чистою водою і тихою течією. Ідеальна глибина для тренувань – 1,6-2 метри (люди з великою вагою, хворі або ті, що не уміють плавати можуть виконувати роботу на мілкому місці), спираючись на дно басейну. Аквааеробіка корисна молодим і спортивним, літнім і хворим, майбутнім матерям, всім, хто бажає повернути минулу стрункість, а також швидше відновитися після травм або операцій. У воді складніше рухатися, але і зламати або вивихнути що-небудь теж набагато важче.

Як уже було зазначено при заняттях у воді дія гравітації слабшає, їй починають протистояти сила виштовхування. А значить, навантаження на суглоби, яку вони несуть при заняттях на суші, значно знижується. При виконанні стрибків, удари, яким піддаються суглоби, пом'якшуються. Значить, у воді можна займатися набагато довше без ризику травматичних пошкоджень. А це дуже важливо для людей, які страждають ожирінням, вагітних, літніх, фізично ослаблених.

Сила виштовхування полегшує виконання багатьох вправ, це дуже важливо для людей з обмеженою рухливістю суглобів, оскільки завдяки такій дії води збільшується їх гнучкість і рухливість.

З іншого боку, на певній глибині (якщо тіло занурене у воду частково) необхідно долати силу виштовхування. Це дозволяє збільшити м'язову силу, підвищує витривалість і загальний тонус м'язів. Вода чинить (на певній глибині занурення) опір рухам людини приблизно в 12 разів більше, ніж повітря.

Окрім всього іншого, заняття у воді приносять задоволення.

Вправи у воді стимулюють кровообіг за рахунок масажного ефекту (він досягається дією гідростатичного тиску і турбулентності). Такий масаж призводить до розслаблення, знімає напруження і фізичний стрес.

Окрім всього іншого, вода сприяє зміцненню нервової системи, здоров'я взагалі. Аквааеробіка допомагає підтримувати організм в хорошій фізичній формі, позбавляє від зайвої ваги, має розслабляючий ефект, знімає стрес – і це далеко не весь перелік.