Тема № 4. ТЕХНОЛОГИЯ И ОБОРУДОВАНИЕ ПРИ ЗАРЕЗКИ И БУРЕНИИ ВТОРОГО СТВОЛА (ЗБС)

До монологічних публічних виступів відносять: доповідь, звітну доповідь на зборах, політичну промову, політичний огляд, промову мітингову, агітаційну промову, лекцію.

1. Доповідь — це публічний виступ політичного або громадського діяча, в якому ставлять назрілі завдання у тій чи іншій галузі життя та вмішують рекомендації й поради до їх рішення. Особливості цього жанру ще й у тому, що доповідь може стати пред­метом обговорення, підлягати критиці, доповнюватися новими міркуваннями та пропозиціями.

2. Звітна доповідь на зборах — це стисла розповідь про пророблену роботу, аналіз та оцінка її результатів. Під час читання доповіді не прийнято імпровізувати, висвітлювати які-небудь по­дії та факти експромтом, що допустимо та доречно в інших жан­рах. Бажаною є продуманість та сувора аргументованість усіх розділів та положень, ясність висновків, оцінок та обгрунтованість рекомендації. Звітна доповідь більше, ніж будь-який інший жанр риторики, наближається до книжно-канцелярського мов­лення.

3. Політична промова — як правило, вона проголошується керівним політичним або державним діячем (президентом, керівником партії, руху). Присвячена актуальним питанням часу та висвітленню їх з позицій певних політичних рухів або загально-національних інтересів.

Особливо можна виділити парламентську промову, яка зви­чайно вписується у контекст обговорюваних парламентом про­блем, обмежена жорстким регламентом і зобов'язує депутата миттєво орієнтуватись у ситуації, імпровізувати, відповідати на ущипливі репліки по ходу виступу.

Промова відрізняється від інших видів виступів часовими ме­жами, емоційністю, чіткістю постановки проблем, конкретністю, насиченістю, дієвістю. Однак це зовсім не означає, що названі якості тією чи іншою мірою не притаманні іншим видам виступів. Різниця лише в більшій концентрації цих якостей у промові.

Багато політичних діячів минулого іноді гіпнотично впливали на аудиторію експресивністю, пристрастю, емоційною збудженістю та лестощами. У політичній діяльності промовами часто прокладається дорога до п'єдесталу визнання. І досить ча­сто більшого успіху досягають ті, хто використовує у виступах популізм: у їхніх промовах марення обіцянок, нагнітання презирства до опонентів та безвідповідальність за реальність величних проектів.

4. Політичний огляд, усна політична інформація — публічний виступ, у якому висвітлюються і стисло оцінюються соціально-політичні події. Виступи мають інформаційно-коментаторський характер і останніми роками отримали широкий розвиток, особливо на телебаченні. Завдання: планомірно інформувати з широкого кола проблем політичного, економічного та культурно­го життя країни, оперативно доводите до них рішення президен­та, парламенту, уряду та ін.

5. Промова мітингова має гострополітичний, закличний ха­рактер і присвячена, як правило, завжди злободенній темі. Триває мітингова промова 5-10 хвилин, емоційно яскраво прикрашена, має максимально чіткі інтонації і «заряджена» високим пафосом. Мітингова промова проголошується у випадках, коли необхідно зосередити увагу певного кола людей на будь-якому актуальному питанні і викликати колективну думку з цього приводу.

6. Агітаційна промова має роз'яснювальний характер, стисла за часом і може, як і мітингова промова, бути закличною мобілізаційною, але може мати й вигляд сердечного м'якого викладення будь-якої проблеми.

Агітаційні промови можна поділити на три групи: промови з метою захопити, промови з метою переконати і промови з ме­тою викликати активні дії.

Більшість промов на політичних мітингах, зборах на честь будь-яких подій, а також проповіді, значною мірою побудовані на основі прикладів та відповідних даних. Матеріал у них подається таким чином, щоб викликати не тільки допитливість, а й загострити у свідомості слухачів значения події, що відбувається. Вони вміщують у собі прямий заклик до почуттів, нагадують про вже відоме, але не до кінця усвідомлене, мають за мету логічними доводами довести чи спростувати будь-яке положення.

7. Лекція — аргументоване та систематизоване викладення матеріалу з певною пізнавальною (освітньою) та політичною метою. У публічних лекціях на суспільно-політичні теми особливо важливою є така риса, як розмовність. На публічній лекції аудиторія може бути змішаною як за рівнем освіти, віком, професією, так і за мотивами. Лектор-оратор зустрічається з новими слухачами, яким він також невідомий. Це потребує від нього додаткових зусиль з адаптації, вміння швидко оцінювати присутніх та, за необхідністю, перебудовуватися на ходу.

Хоча масова лекція на суспільно-політичну тему має багато спільного з академічною лекцією, але має й значні відмінності. Часто тема її ширша і більш загальна, що зобов'язує ритора викладати матеріал менш детально. Як епізодична разова лек­ція, вона не спирається на попередню частину циклу. Російський ритор Адфельд застосував до неї такий образ: «Це не по­верх будинку, а ціла будова зі своїм фундаментом та власним дахом».

Яким вимогам повинна віповідати така лекція? До таких якостей, як інформативність та змістовність, потрібно додати достовірність, оперативність, новизну, актуальність та доступність. А це означає, що треба творчо, нестандартно підбирати матеріал, урізноманітнити форми та виразні засоби впливу на слухачів.

8. Розмова телефоном. Дослідження показують, що телефонні переговори займають від 4-27 % робочого часу керівників, фахівців і службовців. При цьому телефон є одним з основних технологічних подразників на службі. Вміння користуватися цим засобом зв'язку в тому й полягає, щоб максимально використовувати надані ним можливості і разом з тим звести до мінімуму
вплив на діяльність. Культурі телефонного спілкування (насамперед, у ділових розмовах) можна і потрібно вчитися, оскільки вона є невід'ємним елементом ділових якостей людини.

Наводимо деякі соціально-психологічні рекомендації з вико­ристання телефону в професійній діяльності.

1. При виконанні термінової, що не терпить зволікання роботи: а) не знімайте трубку зовсім; б) знімітъ й відразу ж чемно скажіть: «Будьте люб'язні, подзвонітъ мені тоді-то. Я зайнятий терміновою справою».

2. Якщо апарат один і він стоїть у загальній кімнаті, де працюють кілька співробітників, то найбільш правильним буде по черзі встановлювати його на кожен робочий стіл. Це розподіляє «тягар спілкування» і знімає нервозність у кімнаті при кожному дзвінку.

3. Багато людей підвищують голос кожен раз, коли погано чують співрозмовника, тим самим відволікаючи від роботи інших. У таких випадках треба попросити абонента говорити голосніше і запитати, як він чує вас.

4. При знятті трубки з телефону, що задзвонив, замінюйте нейтральні відкликання типу «Так», «Алло», «Слухаю» більш інформативними: «Іванов», «Відділ кадрів», «Завод «Прилад»». Це усуває помилки і плутанину, а виходить, заощаджує час. Крім того, поєднання відповіді з представленням задає діловий тон усій розмові.

5. Якщо викликають співробітника, який відсутній, рекомендується не обмежуватися простою констатацією факту: «Його немає», а дати відповідь приблизно такого типу: «Його немає. Буде тоді-то. Може йому що-небудь передати?». I якщо вас дійсно про це попросять, не покладайтеся на пам'ять, віразу зафіксуйте прохання і покладіть записку на стіл колезі.

6. Записуйте потрібні телефони з обов'язковою вказівкою прізвища, імені і по батькові, установи або тієї конкретної справи, з приводу якої до неї телефонують. При цьому дотримуйте наступних правил.

7. Для відповідальних телефонних переговорів (міжміських, з керівництвом та ін.) варто попередньо скласти перелік запитань, щоб при хвилюванні не випустити важливі моменти.

8. Намагайтеся дзвонити своєму абоненту в другій половині дня, не збивайте його з робочого ритму, коли він з найбільшим успіхом вирішує свої головні завдання.

9. Етика телефонного спілкування передбачає завжди називати себе, перш ніж почати розмову, навітъ якщо ви розраховуєте, що вас впізнають.

10. Усі розмови варто вести доброзичливим тоном. Якщо навіть відповідь точна і повна, але дана у грубій, нетактовній формі, це завдає шкоди авторитету і працівника, і організації, яку він пред­ставляв, негативно позначається на суті справи.

11. Якщо у вас є секретар, доручайте йому пам'ятати про коло осіб і організацій, з якими вас варто з'єднати у визначений час. Крім того, він повинен знати характер запитань, що входять у компетенцію керівника й інших працівників організації, і направляти абонента до відповідного співробітника.

12. Запис телефонограм прискорюється і стає безпомилковим, якщо до телефону підключений диктофон.

II. Діалогічні

До діалогічних публічних виступів відносять бесіду та диспут.

У загальному вигляді діалог як форма мовленнєвої комунікації являє собою спілкування двох суб'єктів за посередництвом мови. Однак з точки зору змістовного боку діалоги можуть суттєво відрізнятися залежно від мети та завдань, яких намагаються досягти учасники мовленневої організації (структури та характе­ру чергування реплік), мовного «наповнення» (вибір лексики, стилю мовлення та ін.) та інших факторів. Таким чином, діа лог — це процес взаємного спілкування, коли репліка замінюється у відповідь фразою і відбувається постійна зміна ролей.

Якщо хто-небудь з партнерів відмовляється від своїх реплік, то діалог перетворюється на монолог. Якщо обидва відмовляються, то, природно, спілкування припиняється.

Розглянемо основн1 види діалогічного спілкування:

1. Бесіда — це питально-відповідна форма роз'яснення найважливіших подій, тих або інших аспектів діяльності центральних та місцевих органів влади. Це основна форма роботи агітатора, але може бути застосована і лектором.

Один з різновидів цього жанру — бесіда за круглим столом. Декілька спеціалістів невимушено, у довільній формі публічно обговорюють ті чи інші питания і відповідають на репліки та пи­тания присутніх. До цієї форми наближаються вечори питань та відповідей. Цей жанр останнім часом у молодіжних аудиторіях отримав «друге дихання». Він дозволяє глибше вивчити суспільну думку, оперативно давати відповіді на найгостріші питання. Набуті у запитально-відповідальній формі знання активніше та краще закріплюються у свідомості. Правильно помічено, що «там, де є питання, там скоріше визріває розум».

Бесіда за круглим столом, вечори запитань та відповідей ма­ють багато позитивних якостей: злободенність, активність, розмовність, контактність, поінформованість.

2. Диспут — різновид публічного обговорення у формі боротьби думок між його учасниками. Ритор, що веде диспут, — не підказувач і не головний мовець. Його завдання — стимулювати активність присутніх і спрямовувати обговорення у потрібному напрямі. Найважливіша умова диспуту — різні точки зору з обговорюваного питання та відсутність заздалегідь підготовлених відповідей.

III. Інтерв'ю. Прес-конференція

На стику монологічних та діалогічних видів знаходяться такі форми, як інтерв'ю та прес-конференція.

1. Інтерв'ю. Наприклад, ви керівник і вам доведеться дати інтерв'ю для газети чи телебачення. Загальна ерудиція, професійна культура та навички ділового спілкування, безумовно, допоможуть вам у цій справі. Але для того щоб ви не припустилися великих помилок та прорахунків у процесі інтерв'ю, щоб достатньо компетен­тно та професійно представили свою фірму, можна скористатися такими порадами.

Перед інтерв 'ю:

— попросіть того, хто бере у вас інтерв'ю (інтерв'юера), дати вам перелік основних проблем, питань, які його передусім цікавлять. Уточніть та запишіть дату, час і місце зустрічі;

— продумайте найбшільш імовірні питання і заздалегідь підготуйте на них професійно грамотні та, за можливістю, стислі відповіді;

— приходьте на інтерв'ю одягненим, як на офіційну зустріч, а не як на танцювальний майданчик;

— запам'ятайте прізвище, ім'я, по батькові інтерв'юера.

У процесі інтерв 'ю:

— після привітання з інтерв'юером намагайтеся справити на нього перше сприятливе враження. Не слід метушитися, поводьтеся спокійно, невимушено, але не скуто і не зухвало;

— постарайтеся, щоб стиль вашої бесіди-інтерв'ю був діловим та оптимістичним;

— час від часу посміхайтесь, а також, якщо будете вважати за доцільне, використайте одну-дві репліки, фрази, які б охарактеризували вас як людину, не позбавлену почуття гумору та дотепності;

— обов'язково дивіться інтерв'юеру у вічі, відповідайте на питания впевнено, але без самовпевненості;

— не бійтеся проявляти ініціативу і навіть «розгорнути» бесіду в потрібному для вас напрямку;

— слідкуйте за мовленням, аргументацією, фактами та при­кладами, які ви наводите;

— не відхиляйтеся від відповідей на запитання. Остерігайтеся двозначності тлумачень вашої точки зору. Запобігайте від­повідей типу «так» чи «ні», але не будьте надм1рно багатослівні;

— завершуючи інтерв'ю, поцікавтесь, коли і де буде надруковане чи показане по телебаченню ваше інтерв'ю. Подякуйте інтерв'юерові за цікаві запитання, увагу до вашої фірми та до вас особисто.

Після інтерв 'ю:

— проаналізуйте для себе, які запитання вам ставили і чому, проаналізуйте свої відповіді, реакцію інтерв'юера;

— через деякий час напишіть або подзвоніть інтерв'юеру про те, чи буде і коли буде надруковане чи показане ваше інтерв'ю по телебаченню;

— не намагайтесь давати інтерв'ю дуже часто і на одну й ту саму тему.

2. Прес-конференція скликається для того, щоб довести до широкої публки важливу політичну, економічну, соціальну інформацію, повідомити про дії організації, що мають велику значимість для громадськості. Тим самим зміцнюються зв'язки з на­селенням, удосконалюється імідж закладів, підприємств, фірм.

Відповідаючи на запитання журналістів, слід пам'ятати, що вдалі відповіді — найбільш «вигідна» частина будь-якого діалогу з публікою, коли оратор отримує можливість найкращим чином продемонструвати ерудицію, компетентність, винахідливість, психологічну стійкість, зробити внесок в удосконалення іміджу своеї організації та політики, яку вона проводить.

Спеціалісти в галузі теорії та практики комунікації дають такі поради учасникам прес-конференції:

— відповідайте на питания чітко, лаконічно, «не читайте лекцій». Вдала відповідь часто буває коротша за запитання;

— зважуйте кожне слово, слідкуйте за логічністю, зв'язністю, правильністю мовлення. Неприпустимі недбалість формулювань, мовленнєві огріхи. Запобігайте неприродної повільності або розтягнутості мовлення. Це втомлює аудито­рію. Безумовно, припустима деяка «роздумливість» (оратор думає на ходу, підбирає слова, аргументи «на очах аудиторії»), але до розумних меж;

— називайте речі своїми іменами, не намагайтесь упоратися за допомогою банальних, загальних фраз. Дискредитує оратора удаваний оптимізм, необгрунтована бадьорість;

— не забувайте про цифри, факти — це підтверджує вашу ерудицію. Але користуйтесь ними помірно. Пам'ятайте: цитата, посилання на авторитет — не доведення. Це лише підкріплення ваших особистих суджень;

— тримайтесь бадьоро, впевнено, не вбирайте голову в плечі, не відводьте очі та не відповідайте тоном, немовби ви про­сите вибачення. Однак абсолютно недоречна зверхність.

 

4.Типи комунікабельності людей.

 

У процесі комунікації люди проявляються по-різному. У пси­хології спілкування виділяються основні типи комунікабельності людей, які розрізняються залежно від переваги таких мовленнєвих характеристик:

•домінантність;

•мобільність;

•ригідність;

•інтровертність.

Домінантний співрозмовник намагається заволодіти ініціативою у мовленневій комунікації, не любить, щоб його перебива­ли. Він досить часто буває різким, глузливим, говорить трошки голосніше, ніж інші.

Щоб досягти мети спілкування, особливо в діловій сфері, не рекомендується перехоплювати в домінантного партнера ініціативу, перебивати, використовувати вирази мовленнєвого тиску («Досить!» «Замовкни!» та ін.). Слід застосувати стратегію «мов­леннєвого вимотування». Дочекавшись паузи, швидко й чітко сформулювати свої інтереси. Вступ у бесіду через паузу не виглядає зовнішньо як перехоплювання ініціативи, хоча по суті і є таким. З кожною паузою ваша позиція стає все чіткішою, домінантний співрозмовник змушений вже з нею рахуватися та якось оцінювати. Ви добилися головного — вас уважно слухають.

Мобілъний співрозмовник не відчуває ніяких труднощів у мо­вленнєвій комунікації. Він легко входить у розмову, говорить ба­гато, охоче, іноді цікаво, часто перестрибує з теми на тему, не розгублюється в незнайомій компанії.

Це один з кращих типів для побутового спілкування. Однак у діловій сфері постійне бажання мобільного співрозмовника змінювати тему знижує ефективність мовленнєвої комунікації. Тому слід через резюме, питання, висновки повертати його до теми. Інакше можна із задоволенням проговорити весь день і розійтися без з'ясування навітъ основних моментів теми.

Ригідний співрозмовник відчуває труднощі звичайно при вступі у мовленнєву комунікацію. Коли ж етап вступу позаду, ригідний співрозмовник чітко формулює свою позицію, є логічним, розсудливим. Цей тип найбілыпе підходить для плідного ділового спілкування.

Щоб мовленнєва комунікація з ригідним партнером була про­дуктивною, його слід «розігріти». У даному випадку не рекомен­дується одразу переходити до предмета мовленневої комунікації, найкраще розширити вступну частину, поговорити на абстрактну тему, створити ситуацію етикетного спілкування.

Якщо з мобільним партнером ви почнете мовленнєвий кон­такт з розмови на абстрактну тему, то дуже швидко гірко пошкодуєте про це. Але якщо з ригідним партнером ви перейдете до теми без вступу, то спочатку на ваші запитання будете отримувати відповіді «можливо», «треба подумати» та ін.

Інтровертований співрозмовник не намагається заволодіги ініціативою і готовий віддати її без особливих заперечень. Він досить часто сором'язливий, скромний, схильний принижувати свої можливості, не любить розмов на інтимні теми, різкі, грубі фрази можуть вибити його з колії, а присутність під час бесіди сторонніх (особливо незнайомих) осіб помітно сковує його.

Для того, щоб мовленнєвий контакт з інтровертним партнером проходив нормально, слід постійно вербально (через схвальні слова етикету) та невербально (поглядом, кивком голови) показувати, що ви поважаєте його як цікавого співрозмовника, цінуєте його висловлювання. Не слід перебивати інтроверта, спростовувати його доводи без мотивації — мовленнєвий контакт може раптово й надовго перерватись.

Кожний тип спілкування чимось цікавий, але незнання особ­ливостей будь-якого з них може привести до негативних наслідків. Звичайно, далеко не завжди ми маємо справу з абсолютним проявом у людини того чи іншого типу мовленневої комунікації, але завжди один з названих типів буде визначалъним.

Спеціалісти з галузі управління відзначають, що інтроверти рідко бувають хорошими керівниками. А якщо ви вирішили зробити кар'єру в управлінні, будучи інтровертом? Можна спробувати, але необхідно зсунути свій тип спілкування у бік ригідності, і при цьому жорстко контролювати своє мовлення. Отже, безумовно, готуватись до кожної бесіди, до переговорів слід ретельніше і серйозніше, ніж може дозволити собі співрозмовник, партнер, який належить до мобільного або домінантного типу.

 

Висновки.

Отож ми розглянули види, рівні, функції, засоби і форми міжособистісного спілкування, а також типи комунікабельності людей. У міжособистісному спілкуванні мають місце вербальні(словесні) іневербальні засоби(міміка, пантоміміка, виражалъні рухи тіла). Бачимо також, що розглянутими форми спілкування оперують фахівці соціальної сфери.

 

 

Література.

 

Активізація когнітивних процесів у спілкуванні: методичний посібник/ [В. П. Казміренко, З. Ф. Сіверс, В. М. Духневич та ін.]; за ред.. В. П. Казміренка. – К.: Міленіум, 2011. – 268 с.

Етнопсихологічні особливості міжособистісного спілкування та їх урахування в процесі взаємодії дітей і дорослих [Текст] / За ред. Л.Е. Орбан. – Ів.-Франківськ, 1996. – 79 с.

Психолого-педагогічні засади професійного становлення особистості практичного психолга і соціального педагога в умовах вищої школи: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. ІІІ Ч. – Тернопіль: Вид-во ТДПІ, 2003. – 264 с.

Психолого-педагогічні особливості професійної діяльності і спілкування [Текст]: навч.-метод. посібник. – Ів.-Франківськ, 1996. – 46 с.

Філоненко М. М. Психологія спілкування. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 224 с.

Щербан, Т. Д. Теорії навчального спілкування: структура, психічний розвиток, педагогічні задачі [Текст]. Ч. III / Т. Д. Щербан. – Мукачево: Карпатська вежа, 2003. – 63 с.

 

Питання.

Назвіть рівні міжособистісного спілкуваня.

Які види, засоби і форми сплікування вам відомі?

Охарактеризуйте функції спілкування.

Які типи комунікабельності людей знаєте?

Який тип на вашу думку є оптимальним для фахівця соціальної сфери?

 

Тема № 4. ТЕХНОЛОГИЯ И ОБОРУДОВАНИЕ ПРИ ЗАРЕЗКИ И БУРЕНИИ ВТОРОГО СТВОЛА (ЗБС).