Індуктивний метод

Критерій успіхів наук - ті практичні результати, до яких наводять. "Плоди і практичні винаходи суть хіба що поручителі і свідки істинності філософії". Знання - сила, але таке знання, яке істинно. Тому Бекон наводить розрізнення два види досвіду: урожайних і светоносных.

Перші - це такі досліди, які приносять безпосередню користь людині, світоносні - ті, завдання яких полягає у пізнанні глибоких зв'язків природи, законів явищ, властивостей речей. Другий вид дослідів Бекон вважав цінніший, оскільки і їх результатів стало неможливо здійснити плодоносні досліди. Недостовірність одержуваного нами знання обумовлена, вважає Бекон, сумнівною формою докази, що спирається на силлогистическую форму обгрунтування ідей, що складається з суджень і понять. Проте поняття, зазвичай, утворюються недостатньо обгрунтовано. У своїй критиці теорії аристотелевского силогізму Бекон розмірковує так, використовуються в дедуктивному доведенні загальні поняття - результат досвідченого знання, зробленого виключно поспішно. Зі свого боку, визнаючи важливість загальних понять, складових фундамент знання, Бекон вважав, що головне - це так утворювати ці поняття, бо коли поняття утворити поспішно, випадково, то немає міці й у цьому, що у них побудовано.

Головним кроком у реформі науки, запропонованої Бэконом, має бути вдосконалення методів узагальнення, створення нової концепції індукції. Опытно-индуктивный метод Бэкона перебував у поступове освіті новопонять шляхом тлумачення фактів і явищ природи. Тільки у вигляді такого методу, на думку Бэкона, можливо відкрити нові істини, а чи не тупцювати дома. Не відкидаючи дедукцію, Бекон так визначав відмінність й особливо цих двох методів пізнання: "Два шляху є і можуть існувати відкриття істини. Один воспаряет від відчуттів і подробиць до найбільш загальним аксіомам, і, йдучи від цих коштів підстав та його непохитної істинності, обговорює і це відкриває середні аксіоми. Цим шляхом і цим користуються нині. Іншої ж шлях виводить аксіоми з відчуттів і подробиць, піднімаючись безупинно та поступово, поки неприходить до найбільш загальним аксіомам. Це - шлях істинний, але з випробуваний".

Хоча проблему індукції і зараз ставилася попередніми філософами, тільки в Бэкона вона набуває основного значення й виступає першорядним засобом пізнання природи. На противагу індукції через простий перелік, поширеної тоді, він висуває на чільне місце справжню, за його словами, індукцію, що дає нові висновки, одержувані виходячи з й не так внаслідок спостереження підтверджень, як під впливом вивчення явищ, суперечать доказуваному становищу. Один-єдиний випадок здатний спростувати необдумане узагальнення. Нехтування до так званим негативним інстанціях, по Бэкону, - таки головною причиною помилок, забобонів, забобонів.

У індуктивний метод Бэкона необхідними етапами входить збирання фактів, їх систематизація. Бекон висунув ідею складання трьох таблиць дослідження - таблиці присутності, відсутність і проміжних щаблів. Якщо, використовуючи улюблений Бэконом приклад, хтось хоче форму тепла, він збирає У першій таблиці різні випадки тепла, прагнучи відсіяти усе те, що ні має загального, тобто. те, коли тепло присутній. У другій таблиці він зібрав разом випадки, які подібні випадків У першій, проте вони що немає теплом.

Наприклад, У першій таблиці може бути перераховані промені сонця, які створюють тепло, на другу -включатися такі речі, як промені, які з місяця чи зірок, які створюють тепла. Тож можна відсіяти всі ті речі, які наявні, коли тепло присутній.

Нарешті, у третій таблиці збирають випадки, у яких тепло є у різного рівня. Використовуючи ці три таблиці разом, ми можемо, відповідно до Бэкону, з'ясувати причину, що лежить основу тепла, саме - на думку Бэкона - рух. У цьому полягає принцип дослідження загальних властивостей явищ, їх науковий аналіз.

У індуктивний метод Бэкона і проведення експерименту.

Для експерименту важливо варіювати його, повторювати, переміщати з області до іншої, змінювати обставини на зворотні, припиняти його, пов'язувати з іншими вивчати в трохи змінених обставин. Після цього можна можливість перейти до вирішального експерименту.

Бекон висунув дослідне узагальнення фактів ролі стрижня свого методу, проте був захисником одностороннього його розуміння. Эмпирический метод Бэкона відрізняє очевидно: він в у максимальному ступені спирався на розум під час аналізу фактів. Бекон порівнював свій метод з мистецтвом бджоли, яка, добуваючи нектар з квітів, переробляє їх у мед власним умінням. Він засуджував грубих емпіриків, які подібно мурасі збирають усе, що їм впадає в шляху (маю на увазі алхіміків), і навіть тих умоглядних догматиків, що як павук тчуть павутиння знання з себе (маю на увазі схоластів).

Передумовою реформи науки має стати, за задумом Бэкона, і очищення розуму від помилок, що їх налічує чотири виду. Ці перешкоди по дорозі пізнання він називає ідолами: ідоли роду, печери, площі, театру. Ідоли роду - це помилки, зумовлені спадкової природою людини. Мислення людини має свої вади, оскільки "уподібнюється нерівному дзеркала, яке, домішуючи до природи речей свою природу, відбиває речі в викривленому і спотвореному вигляді". Людина постійно тлумачить природу за аналогією з людиною, що знаходить своє вираження в телеологічному приписуванні природі кінцевих цілей, що їй не властиві. У цьому проявляється ідол роду. Привычку очікування більшого ладу у явищах природи, ніж у дійсності, можна знайти у них, - це ідоли роду. До ідолам роду Бекон зараховує і прагнення людського розуму до необгрунтованим узагальнень. Він вказував, що часто орбіти обертових планет вважаються за кругові, що необгрунтовано.

Ідоли печери - це помилки, що притаманні окремої людини чи деяким групам людей силу суб'єктивних симпатій, переваг. Наприклад, одні дослідники вірить у непогрішний авторитет давнини, інші схильні віддавати перевагу новому.

Ф. Бекон – противник як схоластичної методології, так і вузького емпіризму. Показовим є його алегоричне зображення трьох можливих шляхів пізнання:

– шлях павука, тобто спроба розуму виводити істини з самого себе. Цей шлях відображає абстрактний раціоналізм;

– шлях мурашки. Цей шлях відображає однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадження чистих фактів;

– шлях бджоли. Як бджола переробляє нектар у мед, так і справжній вчений перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину.

У праці Ф. Бекона набуває нового напрямку і уявлення про мету та призначення пізнання. Відомий афоризм Ф. Бекона "знання – сила" відображає ідею експериментальної науки, яка приносить людині практичну користь. Отримання знання орієнтується на його практичне застосування.

 

"Людський розум не сухий світло, його зміцнюють воля і пристрасті, але це породжує у науці бажане кожному. Людина скоріш вірить у істинність те, що воліє... Безкінечним числом способів, іноді непомітних, пристрасті плямують і псують розум".

Ідоли площі - це помилки, породжувані мовним спілкуванням і труднощами уникнути впливу слів на уми людей. Ці ідоли виникають оскільки слова - лише імена, знаки для спілкування між собою вона нічого що мовчать у тому, що таке речі. Тому виникають незліченні суперечки словах, коли приймають слова за речі.

Ідоли театру - це помилки, пов'язані з сліпий вірою в авторитети, некритическим засвоєнням хибних думок і поглядів. Тут Бекон мав на оці систему Аристотеля і схоластику, сліпа віра у яких надавала стримуюче вплив в розвитку наукового знання. Він згадував істину дочкою часу, а чи не авторитету.

Штучні філософські побудови і системи, які надають негативний вплив на уми людей, - це свого роду "філософський театр", на його думку.

Розроблений Бэконом індуктивний метод, лежить у основі науки, повинен, на його думку, досліджувати внутрішнє властиві матерії форми, є матеріальної сутністю належить предмета властивості - певного виду руху. Щоб виділити форму властивості, треба відокремити від предмета усе випадкове. Цей виняток випадкового, звісно, - уявний процес, абстракція. Бэконовские форми - це форми "простих природ", чи властивостей, які вивчають фізики. Прості природи - це такі речі, як гаряче, вологе, холодне, важке тощо. Вони подібні "алфавіту природи", з яких багато речей може бути складено. Бекон називає форми, як у "закони". Вони - детермінанти і елементи фундаментальних структур світу.

Поєднання різних простих форм дає дозвіл усе розмаїтість реальних речей. Розвинене Бэконом розуміння форми протиставлялося їм умоглядному тлумаченню форми у Платона або Ньютона, оскільки для Бэкона форма - свого роду рух матеріальних частинок, складових тіло.

Теоретично пізнання, для Бэкона, головне - досліджувати причини явищ. Причини можуть бути різними - чи діючими, якими займається фізика, чи кінцевими, якими займається метафізика.

Методологія Бэкона значною мірою випередила розробку індуктивних методів дослідження, у наступні століття, до в XIX ст. Проте Бекон у своїх дослідженнях недостатньо підкреслював роль гіпотези у розвитку знання, хоча у часи вже зароджувався гипотетико-дедуктивный метод осмислення досвіду, коли висувається ту чи іншу припущення, гіпотеза і з її виводяться різні слідства. У цьому дедуктивно здійснювані висновки постійно співвідносні з досвідом. І тут велика роль належить математиці, який Бекон не володів в достатньо, та й математичне природознавство тоді лише формувалося.