Актуальність лекціїВ українській мові 38 звуків, зних 6 звуків є голосними. Позначаються вони 10 буквами алфавіту. Серед них 6 – відповідних букв а, о, у, и, і, е і ще 4 – я, ю, є, ї. Голосні відрізняються від приголосних за такими ознаками: - за джерелом звука (голос чи шум); - за артикуляційною ознакою(є чи відсутня перепона); - за складотворчою функцією. Голосні є вершиною складу. Голосні – це такі звуки людської мови, в основі яких лежить голос, утворюваний при відкритому мовному каналі. 4. Класифікація голосних: За місцем творення (залежно від руху язика в горизонтальному напрямку) виділяють голосні переднього ряду [і, и, е], заднього ряду [у, о, а]. За способом творення (за ступенем підняття язика до піднебіння). За цією ознакою виділяють голосні високого піднесення – [і, у], високосереднього піднесення – [и], середнього піднесення – [е, о] і низького підняття – [а]. Таблиця класифікації голосних
За участю губів голосні звуки поділяються на лабіалізовані [у], [о], нелабіалізовані – [і, и, е, а]. В українській мові є два нескладотворчі голосні звуки: ǐ (і нескладотворчий) позначається буквою й, ў (у нескладотворчий) – позначається буквою в. Це буває в таких випадках: 1) на початку слова перед приголосним: йду [ǐ ду], вчора [ў чора]. 2) після голосного перед приголосним: правда [пра ў да], зайду [за ǐ ду] 3) в кінці слова після голосного: носив [носи ў], мій [м’і ǐ]. Вода [о] – голосний, заднього ряду, середнього піднесення, лабіалізований, ненаголошений, складотворчий. [а] – голосний, заднього ряду, низького піднесення, нелабіалізований, наголошений, складотворчий. Затверджую начальник циклу педагогіки та психології, кандидат педагогічних наук, доцент, майор внутрішньої служби ___________С. М. Єрмак «12» січня 2015 року
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА для проведення лекції № 3 Змістовий модуль 1 Теоретичні основи соціальної педагогіки Тема № 3: «Теорія та практика соціального виховання» Форма навчання: денна ІІІ (ІV) курс 6 (8) семестр Для проведення заняття у складі курсу Тривалість: 2 академічні години
Підготував: викладач циклу педагогіки та психології, майор внутрішньої служби Низовець О.М.
Розглянуто та схвалено на засіданні циклу педагогіки та психології «12» січня 2015 року, протокол №1
Чернігів – 2015 Тема № 2: Соціалізація як категорія соціальної педагогіки 1.Мета заняття: - проаналізувати різноманітні наукові підходи, щодо соціалізації особистості; - розглянути сфери, стадії, інститути соціалізації особистості; - визначити вплив різноманітних чинників на соціалізацію особистості. Актуальність лекції Підростаюче покоління, набуваючи соціального досвіду, водночас включається в багатогранні суспільні відносини. Крім того, зростає власна активність особистості, самостійність щодо вибору соціальних цінностей, середовища, якому віддається перевага, види діяльності, що відіграє в сукупності істотну роль у процесі соціалізації. Варто сказати, що у соціалізуючому процесі індивід не лише включається в систему суспільних відносин шляхом оволодіння необхідних соціально-типових, соціально-значущих якостей, але й набуває неповторних, унікальних якостей. Соціалізація - це двосторонній взаємообумовлений процес взаємодії людини і соціального середовища, який передбачає її включення в систему суспільних відносин шляхом засвоєння соціального досвіду, так і самостійного відтворення цих відносин, у ході яких формується унікальна, неповторна особистість. План заняття (розрахунок навчального часу)
4. Організаційно-методичні вказівки: Вид лекції: інформативна. Метод проведення лекції: поєднання елементів усного викладання навчального матеріалу з використанням засобів наочності. Перелік наочних та технічних засобів навчання: мультимедійний проектор, персональний комп’ютер, слайди підготовленні в програмі MS Power Point. Місце проведення заняття: лекційна аудиторія. Рекомендована література: 1. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи. / за ред. А. Й. Капської. – К.: „Знання”, 2002, – 164 с. 2. Архипова С. П., Майборода Г. Я. Соціальна педагогіка: навчально-методичний посібник. / С. П. Архипова, Г. Я. Майборода. – Черкаси-Ужгород, 2002. – 154 с. 3. Башкатов И. П. Психология неформальных подростково-молодежных групп. / Башкатов И. П. – М.: Изд-во «Информпечать», 2000. – 291 с. 4. Беличева С. А. Основы превентивной психологии. / Беличева С. А. - М.: Редакц.-изд. центр консорциума "Соц. здоровье России", 2002. – 221 с. 5. Богданова І. М. Соціальна педагогіка: навч.посібник. / Богданова І. М.– К.: Знання, 2008. – 343 с. 6. Василькова Ю. В., Василькова Т. А. Социальная педагогика: курс лекций: учеб. пособие [для студ. пед. вузов й колледжей]. / Ю. В. Василькова, Т. А. Василькова. – М.: Издательский центр „Академія”, 1999. – 440 с. 7. Волянська О. В., Ніколаєвська А. М. Соціальна психологія: навч. посібник. / О. В. Волянська, А. М. Ніколаєвська. – К.: Знання, 2008. – 275 с. 8. Змановская Е. В. Девиантология: учеб. пособие [для студ. высш. учеб. заведений]. / Змановская Е. В. – М.: Издательский центр „Академія”, 2004. – 288 с. 9. Казанская В. Г. Подросток: социальная адаптація: книга для психологов и родителей. / Казанская В.Г. – СПб.: Питер, 2011. – 288 с. 10. Лавриченко М. Н. Педагогіка соціалізації. / Лавриченко М. Н. – К., 2000.– 230 с. 11. Максименко С. Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці: навч.посібник. / Максименко С. Д. – К.: Наукова думка, 1998. – 226 с. 12. Москаленко В. В. Соціальна психологія. підручник. / Москаленко В. В. – К.: ЦНЛ, 2005.– 624 с. 13. Мудрик А. В. Социальная педагогика. / Мудрик А. В. – М.: Издательский центр „Академія”, 1999. –184 с. 14. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: навч. посібник. / Орбан-Лембрик Л. Е. – К.: Академвидав, 2005.– 445 с. 15. Семенюк Л. М. Психологические особенности агрессивного поведения подростков и условия его коррекции. / Семенюк Л. М. – М.: Просвещение, 1996.– 340 с. 16. Социальная педагогика: курс лекций / под общей ред. М. А. Галагузовой. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – 416 с. 17. Социальная педагогика: учеб.пособие [для студ. высш. учеб. заведений] / под ред. В. А. Никитина. – М.:ВЛАДОС, 2002.– 272 с. 18. Степанов О.М., Фіцула М. М. Основи психології та педагогіки: навчальний посібник. / О. М. Степанов, М. М. Фібула. – К.: „Академвидав”, 2012.– 525 с. 19. Фіцула М. М., Парфенович І. І. Відхилення у поведінці неповнолітніх: шляхи їх попередження та подолання. / М. М. Фіцула, І. І. Парфенович. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2008. – 432 с. 20. Целуйко В. М. Психология неблагополучной семьи: книга для педагогов и родителей. / Целуйко В.М. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003.–272 с. 5. Порядок проведення заняття 5.1 Вступна частина (організаційний момент та вступне слово) На початку заняття лектор називає тему, ознайомлює присутніх з метою лекції її практичною значущістю для майбутньої професійної діяльності. Оголошує план лекції (навчальні питання) Називає літературу, нормативні документи для самостійного опрацювання курсантами. 5.2. Змістовна частина (розгляд навчальних питань) Після вступного слова викладач називає навчальне питання, і поєднуючи елементи індуктивного та дедуктивного викладання разом з використанням засобів наочності, а також технічних засобів навчання, систематизує навчальний матеріал і доводить його до присутніх. Під час читання лекції лектор з метою активізації пізнавальної діяльності курсантів може ставити перед ними контрольні або проблемні запитання. Після розгляду кожного навчального питання лектор робить висновок і переходить до наступного питання. Заняття закінчується заключним словом лектора. 5.3. Заключна частина лекції Викладач формулює висновок з теми, відповідає на запитання курсантів. ВСТУП Життєвий шлях людини, відображення нею соціально – психологічної реальності є складною двосторонньою взаємодією її та соціального життя. Процес їх взаємовпливу спричинює розвиток і становлення індивіда. З точки зору педагогіки, активність індивіда зумовлена потребою людини належати до соціуму, сприймати, оцінювати й осмислювати його, ідентифікувати себе зі своїм народом, конкретною соціальною групою. Формування особистості відбувається за допомогою власного досвіду становлення і розвитку в безпосередніх соціальних контактах, у процесі яких людина зазнає впливу мікросередовища, а через нього – макросередовища, його культури, соціальних норм і цінностей. Це і є соціалізацією особистості. У процесі соціалізації у людини формуються соціальні якості, знання, вміння, навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. Перше питання. Сучасні концепції соціалізації особистості. Поняття “соціалізація” має більш як столітню історію існування і є дуже поширеним. Уперше поняття “соціалізація” з’явилося наприкінці XIX ст. в американській та французькій соціології, зокрема в роботах американського соціолога Ф.Гіддінгса та французького соціолога Г.Тарда. За Г. Тардом, основним процесом взаємодії свідомості окремої людини з існуючими віруваннями, переконаннями, розуміннями бажань і намірів, які породжені суспільством, є соціалізація. Учений зауважував, що головним механізмом соціалізації (входження людини у суспільство) є наслідування, що регулюється суспільством через систему освіти (навчання і виховання), сім’ю, громадську думку й інші соціальні інститути. Г.Тард у соціалізації вбачав не лише стабілізуючий суспільний механізм і можливості забезпечення розвитку суспільства. Завдання освіти і виховання полягає у створенні передумов та умов для розвитку творчості людини, яка виникає в її індивідуальній свідомості як процес взаємодії людей у суспільстві. Погляди Г.Тарда позначилися на розумінні процесу соціалізації відомим соціологом із США Ф.Гіддінгсом. На думку деяких учених, Ф. Гіддінгс уперше ввів поняття “соціалізація”. Він наголошував, що соціалізація як процес розвитку соціальної природи чи характеру людини відбувається як у результаті стихійного впливу соціуму, так і завдяки впливам суспільства відповідно до “свідомих планів”. Результатом соціалізації, вважав учений, має стати “плюралістична поведінка”, яка забезпечує взаєморозуміння та комунікацію людей і відповідає запитам суспільства (“соціальному розуму”, під яким розуміється суспільна свідомість).
|
