Тема: Становлення шкільної правової освіти в Україні

Омфаліт – це запалення пупкової ямки і навколишніх тканин. Запальний процес може захоплювати пупкові судини і бути причиною виникнення пупкового сепсису. Після відпадання пупкового залишку загоєння пупкової ранки може затримуватися в результаті запалення цієї ділянки. У разі приєднання гнійної інфекції виникає омфаліт.

Розрізняють 3 форми омфаліту (за А.І. Льонюшкіним): просту, флегмонозну і гангренозну.

При простій формі тривалий час пупкова ранка не загоюється. З пупка виділяється серозний або серозно-гнійний вміст. Дно пупка вкрито кіркою. Загальний стан дітей задовільний, діти спокійні, набирають вагу, температура тіла нормальна.

При флегмонозній формі запальний процес розповсюджується на навколишні тканини. На дні пупка утворюється виразка, покрита фібрином, з неї виділяється гній. Шкіра навколо пупка гіперемована, інфільтрована, гаряча на дотик. Діти з флегмонозною формою омфаліту неспокійні, відмовляються від годування, у них підвищується температура тіла до 38 – 39^о С, з'являються ознаки інтоксикації.

Некротична форма омфаліту в останні роки виникає дуже рідко. Запальний процес при цьому розповсюджується не тільки по периферії, але і в глибину черевної стінки. Виникає некроз і відшарування шкіри. В найважчих випадках некроз охоплює всі шари черевної стінки, може виникнути евентрація кишечника і перитоніт. В деяких випадках пальпуються потовщені пупкові судини.

Диференційна діагностика. Омфаліт необхідно диференціювати з фунгусом (гранульомою) пупка, неповними пупковими норицями і некротичною флегмоною черевної стінки.

Фунгус пупка – це патологічне розростання грануляцій, які наповнюють дно пупка, а іноді займають весь пупок. При цьому з пупка виділяється серозно-гнійний вміст, іноді з домішками свіжої крові. Гранульома виглядає, як округлої форми залозистий утвір на дні пупка, рожевого кольору, який при дотику легко кровоточить. Розміри його від 0,5 до 1,5 см в діаметрі.

Серозно- гнійні виділення з пупка можуть бути і при неповних пупкових норицях. Неповні пупкові нориці виникають за відсутності облітерації дистальної частини жовткового чи сечового протоків. Їх можна знайти при дослідженні дна пупка пуговчатим зондом. За наявності неповної свища урахуса зонд проходить на 1-2 см у напрямку до сечового міхура, при неповній нориці жовткової протоки – на таку ж відстань в глибину живота.

Некротична флегмона черевної стінки клінічно і за методами лікування істотно не відрізняється від некротичної форми омфаліту. При омфаліті першими клінічними проявами є погане загоєння пупкової ранки, серозно - гнійні виділення з пупка.

Лікування. При простій формі омфаліту проводять місцеве лікування - туалет пупка 3% розчином перекису водню, припікання пупкової ранки 5-10% розчином нітрату срібла, 2% спиртовою настоянкою йоду, пов'язки з антисептичними розчинами (хлоргексидин, діоксидин, дімексид).

При флегмонозній формі у стадії інфільтрації проводять обколювання запальної ділянки пупка розчинами антибіотиків. За наявності розм'якшення або флюктуації проводять розкриття флегмони під місцевою анестезією 0,25% розчином новокаїну. Хворим призначають антибіотики широкого спектру дії (до визначення чутливості мікрофлори), імунопрепарати, УФО ділянки пупка, УВЧ.

При некротичній формі омфаліту операцію і перев'язки проводять, як при некротичній флегмоні – множинні насічки в шаховому порядку в межах здорових тканин. Перев'язки після операції проводять через 4-6 годин, при необхідності – проводять додаткові розрізи шкіри. Обов'язково катетерізуют вену, проводять дезінтоксикаційну інфузійну терапію, переливання одногрупної плазми, призначають інгібітори протеаз, антибіотики, імунопрепарати, вітаміни, фізіотерапевтичні процедури.

Ускладнення: сепсис, перитоніт, абсцеси печінки. Тому лікування навіть простої форми омфаліту повинне проводитися в дитячому хірургічному стаціонарі.

ГНІЙНИЙ МАСТИТ НОВОНАРОДЖЕНИХ

Мастит новонароджених – це запалення грудної залози, яке виникає переважно в період її фізіологічного нагрубання.

Молочні залози у доношеної дитини при народженні мають розміри 3-4 мм в діаметрі. Вони складаються з 12-15 частинок, які розташовані радіально і містять вивідні протоки і залозисту тканину. Після народження, під впливом гормонів, які передаються з молоком матері, залози збільшуються у декілька разів. На 8-10 день після народження вони досягають розмірів до 1,5 см в діаметрі і починають виділяти секрет, який нагадує молозиво. Шкіра над ними не змінена, при пальпації залози, як правило, не болючі. З початку третього тижня збільшені грудні залози піддаються зворотному розвитку і до кінця 4-го тижня набувають нормальних розмірів. Такий процес називається фізіологічним нагрубанням молочних залоз. Він не впливає на загальний стан дитини і лікування не вимагає.

Але в період фізіологічного нагрубання може відбутися інфікування молочних залоз через вивідні протоки або пошкоджену шкіру, яке приводить до виникнення гнійного маститу. Виникненню запального процесу сприяє грубе витискання вмісту залози. Існує також гематогенний шлях інфікування. Часто маститу передують омфаліт або гнійничкові ураження шкіри. Збудником в більшості випадків є золотистий стафілокок.

Клініка. Захворювання починається гостро. Дитина стає неспокійною, погіршується апетит і сон, підвищується температура тіла до 38-38,5*С. Грудна залоза збільшується в розмірах, стає щільною. Шкіра над нею гіперемована, визначається місцеве підвищення температури, болючість при пальпації. Далі шкіра над залозою стає багряно - синюшного кольору, посилюється болючість при пальпації, в центрі інфільтрату визначається флюктуація. Захворювання переважно буває однобічним, однаково часто уражаються прав і ліва залози.

У наступні дні інфільтрат збільшується, посилюється гіперемія шкіри. Без своєчасного лікування запальний процес розповсюджується на навколишні тканини (підшкірну клітковину), виникає флегмонозна форма маститу. Можливе мимовільне розкриття гнійника. В найбільш важких випадках запалення розповсюджується на грудну клітку, черевну стінку, пахову ділянку з подальшим некрозом і відторгненням великих ділянок шкіри (некротична форма).

У загальному аналізі крові з'являється лейкоцитоз із зсувом лейкоцитарної формули вліво, підвищена ШОЕ.

При важких формах маститу відбувається облітерація вивідних проток залози, що в майбутньому може призвести до деформації, порушення росту залози і лактації у жінок.

Диференційний діагноз. Мастит новонародженого необхідно диференціювати з фізіологічним нагрубанням молочної залози. На відміну від маститу, при фізіологічному нагрубанні загальний стан дитини не страждає, дитина спокійна, температура тіла не підвищена. Фізіологічне нагрубання, як правило, буває двобічним. Змін в загальному аналізі крові немає. Діти з фізіологічним нагрубанням грудних залоз спеціального лікування не вимагають, але необхідний активний нагляд лікарів за ними.

Лікування. В інфільтратівной стадії захворювання призначають консервативне лікування: напівспиртові компреси, мазеві пов'язки, фізіотерапію. За наявності ознак нагноєння (розм'якшення в центрі інфільтрату, флюктуація) показана невідкладна операція. Операцію проводять під місцевою анестезією 0,25% розчином новокаїну або під короткочасним загальним наркозом.

Техніка операції. Над місцем розм'якшення проводять розріз шкіри завдовжки 1 - 1,5 см в радіальному напрямку від соска, не захоплюючи ареолу соска. Краї рани розводять, гній беруть на посів і визначення чутливості до антибіотиків. Рану дренують тонким гумовим випускником, накладають пов'язку з антисептичним розчином. При значному розповсюдженні запалення, відшаровуванні шкіри, роблять додаткові розрізи в межах здорових тканин.

Дітям з маститом призначають також консервативне лікування за загальноприйнятими принципами.

НЕКРОТИЧНА ФЛЕГМОНА НОВОНАРОДЖЕНИХ

Некротична флегмона – це гостре розлите гнійне запалення підшкірної клітковини, яке виникає у дітей перших тижнів життя і супроводжується швидким розвитком некрозів клітковини, шкіри і розташованих глибше тканин (фасції, м'язи, реберні хрящі).

Етіологія і патогенез. Некротична флегмона значно відрізняється за морфологічними, клінічними ознаками і принципам лікування від банальної флегмони, яка зустрічається у старших дітей і дорослих. Це пояснюється анатомо-фізіологічними особливостями шкіри, підшкірної клітковини і особливостями імунологічної реактивності новонароджених. До таких особливостей відносяться:

· Ніжність шкіри новонародженого;

· Велика кількість поверхнево розташованих кровоносних судин;

· Гідрофільність тканин;

· Слабкий розвиток м'язових і еластичних волокон;

· Недосконалість інервації і терморегуляції;

· Хороша секреторна активність сальних залоз і недостатня – потових;

· Недосконалість місцевого імунітету;

· Підвищена рухливість епідермісу по відношенню до базальних шарів шкіри;

· Нейтральне значення pH шкіри.

Підшкірна жирова клітковина у новонароджених добре виражена, добре кровопостачаєтся, але має мало анастомозів з судинами шкіри. Крім того, в ній слабо виражені сполучнотканинні перетинки. Все це сприяє швидкому розповсюдженню запального процесу по периферії, виникненню тромбозів кровоносних судин, некрозів клітковини, відшаровуванню шкіри.

Шляхи проникнення інфекції можуть бути різними: через незначні пошкодження легкоуразливої шкіри, запалення її, мацерацію, опрілості, або гематогенним шляхом при сепсисі. Найчастішим збудником є золотистий стафілокок, рідше – стрептокок.

При гістологічному дослідженні ураженої ділянки знаходять запальний процес в глибоких шарах підшкірної жирової клітковини з переважанням процесів альтерації над ексудацією. Запалення починається навколо потових залоз, розповсюджується по лімфатичних судинах і щілинах. Кровоносні судини тромбуються, в стінках їх є ознаки ендо- і периартеріїту. Сполучна тканина навколо судин некротизується, в ній є накопичення бактерій. Порушується зв'язок підшкірної клітковини з шкірою. Шкіра над ураженою клітковиною спочатку не змінена, потім порушується її трофіка, вона відшаровується і некротизується.

Типова локалізація некротичної флегмони – задня і бічні поверхні грудної клітки, поперекова і крижова ділянки, сідниці, рідко – кінцівки.

Клінічна картина. Розрізняють дві форми некротичної флегмони за ступенем змін загального стану дитини: проста і токсикосептична.

У всіх випадках місцеві прояви настають дуже швидко і наростають щогодини.

Токсикосептична форма зустрічається частіше, у 62% хворих. Захворювання починається гостро, з бурхливим розвитком інтоксикації. Спочатку погіршується загальний стан дитини: дитина стає неспокійною, відмовляється від грудей, підвищується температура тіла до 38-40*С, порушується сон. Потім дитина стає млявою, адінамічною. Шкіра набуває сіруватого відтінку. Язик сухий, обкладений. Є тахікардія, тони серця приглушені. Дуже швидко хвороба прогресує, з'являються симптоми нейротоксикозу і поліорганної недостатності: пригнічуються рефлекси, дитина не реагує на огляд, виникає часта блювота, рідкий стілець, симптоми ексикозу. Іноді виникає парез кишечника. Без лікування в перші 2-3 дні може наступити смерть дитини або виникають інші септичні вогнища (абсцедуюча пневмонія, перитоніт, гнійний отит, остеомієліт).

У загальному аналізі крові - лейкоцитоз, лімфоцитоз, нейтропенія, (іноді – лейкопенія), зсув лейкоцитарної формули вліво.

При простій формі, яка виникає рідше, явища інтоксикації розвиваються повільніше і менше виражені. Температура тіла субфебрильна, дитина неспокійна, апетит понижений. Шкіра бліда. Якщо хворий не одержує лікування, загальний стан швидко погіршується, наростають симптоми інтоксикації, зневоднення, анемії. В аналізі крові визначається помірний лейкоцитоз.

Місцеві прояви при обох формах однакові. В місцях типової локалізації з'являється невелика ділянка гіперемії і набряку шкіри, яка гаряча на дотик, болюча, немає чітких меж, щільна. Ця ділянка швидко збільшується в розмірах. В кінці перших діб зона гіперемії має чіткі межі, навколо неї є набряк шкіри. В центрі цієї зони шкіра має багряно - ціанотичний колір, при пальпації визначається розм'якшення. На другу - третю доби з'являється симптом флюктуації. Можуть утворюватися дрібні нориці з серозно-гнійними виділеннями. При розрізі в зоні ураження видно клітковину сірого кольору, яка не кровоточить, з рани виділяється серозно - геморагічний вміст.

Пізніше, на 5-6 день хвороби, уражена шкіра стоншується, починається відторгнення некротизованих ділянок, виникає раневий дефект. Некроз може розповсюджуватися на розташовані глибше тканини (фасції, м'язи, реберні хрящі).

Після повного відторгнення некротизованих тканин явища запалення стихають, поверхня рани покривається грануляціями, починає епітелізуватись. При великій площі ураження, захопленні в процес фасцій і м'язів, утворюються грубі рубці, які призводять до значних деформацій тулуба і кінцівок. Значні раневі поверхні поступово приводять до виснаження і погіршення загального стану дитини, часто приєднується вторинна інфекція.

Диференційна діагностика. Діагностика в типових випадках не викликає затруднень. Але в перші дні некротичну флегмону необхідно диференціювати з бешиховим запаленням, підшкірним адіпонекрозом, склеремою новонароджених.

Лікування. Новонароджений з некротичною флегмоною повинен бути терміново госпіталізований в дитячий хірургічний стаціонар. Діти з некротичною флегмоною лікуються як септичні хворі. Лікування повинне включати термінове хірургічне втручання, антибактеріальну, дезінтоксикаційну, імунотерапію, фізіотерапевтичні процедури.

Оперативне лікування проводять під місцевою анестезією 0,25% розчином новокаїну або під загальним наркозом при великій площі ураження. Некротичну флегмону розкривають множинними розрізами завдовжки 1-1,5 см на відстані приблизно 2-3 см один від одного в шаховому порядку, захоплюючи межі здорової шкіри. При цьому з ран виділяється серозно - гнійний вміст. Рани промивають 3% розчином перекису водню, 0,5% розчином діоксидину, розчином хлоргексидину і накладають вологу асептичну пов'язку.

Першу перев'язку проводять не пізніше, ніж через 4-6 годин після операції. Якщо флегмона розповсюджується, проводять додаткові розрізи – насічки в межах здорової шкіри. При кожній перев'язці розводять краї ран, промивають рани антисептичними розчинами. При відшаровуванні шкіри рани промивають розчином хлоргексидину, видаляють некротизовані ділянки клітковини. При розвитку некрозу шкіри з чіткою демаркаційною лінією, який з'являється на другому тижні захворювання, проводять некректомію. При обширних раневих дефектах (більше 25 см²) після очищення рани часто виникає необхідність в шкірній пластиці.

Місцеве лікування включає УФО в ерітемних дозах, яке має бактерицидну дію, покращує кровотік, лімфотік, прискорює обмінні процеси в уражених тканинах. Хороший ефект дає електрофорез з антибіотиками і лазерне опромінювання.

Для прискорення процесів очищення рани накладають пов'язки з хімотрипсином. Утворення грануляцій і епітелізацию раневої поверхні стимулюють мазеві пов'язки з солкосерілом, вініліном, маслом облепіхи, “аеколом”, “левомеколем”.

Хворим з некротичною флегмоною катетеризують вену і проводять дезінтоксикаційну терапію. При токсико-септической формі проводять УФО крові.

Обов'язково призначають пасивну імунотерапію: переливання свіжозамороженої плазми, лейкоцитарної маси, внутрішньовенний імуноглобулін, гіперімунний антистафілококовий гама-глобулін.

Всім хворим з некротичною флегмоною призначають антибіотики широкого спектру дії (до визначення чутливості мікрофлори), а потім міняють їх згідно чутливості. Шляхи введення антибіотиків: внутрішньовенно і місцево (промивання ран, електрофорез з антибіотиками).

Хворим проводять оксигенотерапію, забезпечують оптимальний температурний режим. Призначають вітаміни групи В і Е, антиоксидантні препарати і мембранопротектори (еевіт, ессенціале, хофітол). В комплекс лікування обов'язково включають інгібітори протеаз (контрікал). При виникненні септичних ускладнень проводять відповідне лікування інших септичних вогнищ.

ЛІМФАДЕНІТ

Лімфаденіт (запалення лімфатичного вузла) – це поліетіологічне захворювання, яке буває як первинною патологією, так і ускладненням інших захворювань. Хірургам частіше доводиться мати справу з гнійним лімфаденітом, який завжди вимагає хірургічного лікування. Гнійний лімфаденіт – часта патологія у дітей, особливо в ранньому віці.

Виникнення гнійного лімфаденіту у дітей пояснюється анатомо-фізіологічними особливостями лімфатичного апарату дитини:

· Широкі синуси;

· Тонка і ніжна капсула лімфовузлів;

· Підвищена чутливість до інфекції;

· Недосконалість бар'єрної функції лімфовузлів.

Найхарактерніші локалізації гнійного лімфаденіту – підщелепна ділянка, шия, пахвова і пахова ділянки, рідко – підколінна або кубітальна локалізація.

Виникненню лімфаденіту передують перенесені інфекційні і гнійничкові захворювання. Часто джерелами гнійного лімфаденіту бувають ГРВІ, ангіна, грип, хронічний тонзиліт, отит, ексудативний діатез, піодермія, травми шкіри і слизових оболонок, каріозні зуби.

Клініка. Захворювання починається з погіршення загального стану, неспокою, підвищення температури тіла до 38-39^о, ознобу, втрати апетиту, порушення сну, тахікардії. Турбує біль в ураженій ділянці.

У ділянці ураження видно припухлість, набряк, гіперемію шкіри. При локалізації на шиї або під щелепою голова може знаходитися у вимушеному положенні (повернена вбік, нахилена). При пальпації ураженої ділянки визначають ущільнення тканин (інфільтрацію), болючість, в центрі інфільтрату - розм'якшення, флюктуацію. Лімфовузол нерухомий, межі його чітко не визначаються (запальний процес переходить на оточуючі тканини).

Диференційну діагностику слід проводити із специфічним лімфаденітом (туберкульоз, актиномікоз), системними захворюваннями крові (лейкоз, лімфогрануломатоз).

При лімфогрануломатозі початок захворювання не такий гострий, при пальпації визначається група лімфовузлів у вигляді “мішка з картоплею”, вони рухомі, обмежено болючі, флюктуація не визначається.

При туберкульозному лімфаденіті початок захворювання поступовий, характерний тривалий перебіг без високої температури тіла. В диференційній діагностиці допомагають ретельно зібраний анамнез і проба Манту.

У дітей раннього віку паховий лімфаденіт часто приймають за защемлену пахову грижу. Але для защемленої грижі характерний раптовий початок, блювота, затримка стільця.

У складних для діагностики випадках, за відсутності ефекту від консервативного лікування, проводять видалення уражених лімфовузлів з подальшим гістологічним дослідженням.

Лікування. При гнійному лімфаденіті проводять операцію – розкриття і дренування гнійника. В сумнівних випадках обов'язково проводять пункцію інфільтрату. Якщо при пункції одержаний гній, його беруть на бактеріологічне дослідження і проводять розкриття гнійника. Для цього роблять розріз шкіри завдовжки 1,5-3 см з урахуванням локалізації судин і нервів, затискачем Більрота тупо розводять тканини. Порожнину гнійника промивають розчином перекису водню, хлоргексидину, дренують гумовою стрічкою. Операцію проводять під місцевою анестезією, а у дітей раннього віку і при глибокій локалізації - під загальним наркозом.

Хворим призначають антибіотики, вітаміни групи В, Е, УВЧ або електрофорез з антибіотиками місцево. У лікуванні важливе значення має усунення джерела інфекції.

ГОСТРИЙ ПАРАПРОКТИТ

Парапроктит – це неспецифічне гнійне запалення клітковини, яка оточує кінцевий відділ прямої кишки. Розрізняють гострий і хронічний парапроктит.

Чинниками, які сприяють виникненню гострого парапроктиту, вважають опрілості, розчухи, піодермію і інші запальні процеси перианальної ділянки. Мають значення закрепи і травми слизової прямої кишки. Існує також гематогенний і лімфогенний шляхи проникнення інфекції.

За анатомічними і клінічними ознаками парапроктит класифікують на підшкірний, сіднично-ректальний (ішиоректальний), підслизовий, тазово-ректальний і ретроректальний. У дітей переважно зустрічаються підшкірні парапроктити (до 95%). Найчастіше вони виникають у віці до 1 року. Характерна локалізація – півколо нижче ануса.

Клінічна картина. Захворювання починається з підвищення температури тіла до 38-40^о. В грудному віці захворювання проявляється неспокоєм, який посилюється при дефекації, підмиванні, сповиванні. Дитина відмовляється від їжі, іноді виникає блювота, рідкий стілець. Старші діти скаржаться на болі в ділянці заднього проходу, які посилюються при ходінні, дефекації, в сидячому положенні.

Навколо заднього проходу при огляді визначають набряк, гіперемію шкіри, при пальпації – інфільтрацію тканин, різку болючість, флюктуацію. При глибшому розташуванні вогнища запалення в перші дні зовнішніх змін не знаходять. В таких випадках необхідно провести пальцеве ректальне дослідження, а при необхідності – огляд слизової прямої кишки в дзеркалах. У зв'язку із значною болючістю ці маніпуляції іноді проводять під поверхневим наркозом. При ректальному дослідженні визначають глибину і розміри інфільтрату, наявність флюктуації. При огляді слизової є гіперемія і набряк. Рідко спостерігають мимовільне дренування гнійника в просвіт анального каналу.

У аналізах крові - лейкоцитоз і зсув лейкоцитарної формули вліво.

Лікування. Після встановлення діагнозу проводять оперативне лікування. При підшкірних парапроктитах застосовують місцеву анестезію, при глибшому розташуванні – загальне знеболення.

Техніка операції. Після обробки операційного поля роблять розріз (2-3 см) над місцем флюктуації або над серединою інфільтрату, не доходячи 1-2 см до анального отвору. Потім хірург пальцем проводить ревізію порожнини гнійника, розділяє тканинні перетинки. Гній беруть на бактеріологічне дослідження. За наявності норичного ходу проводять широке розкриття з розтином нориці на всьому протязі. Порожнину гнійника промивають розчином антисептика і дренують гумовою стрічкою або марлевою турундою, змоченою гіпертонічним розчином хлористого натрію.

Після операції призначають хворому антибіотики широкого спектру дії. З другої доби призначають УВЧ.

Хронічні парапроктити, як правило, обумовлені параректальними норицями. Для виявлення параректальних нориць необхідний ретельний огляд перианальної ділянки і слизової прямої кишки в дзеркалах, у дівчаток необхідно оглянути передвір’я піхви. Якщо норицю не знаходять, вводять в порожнину гнійника перекис водню з метиленовою синькою. Оглядають слизову прямої кишки і знаходять норичний отвір по виділенням синього кольору піни.

При параректальних норицях проводять операцію – висічення її з навколишньою клітковиною. Рану, яка має форму конуса, рихло тампонують марлевою турундою з маззю.

ФУРУНКУЛ. КАРБУНКУЛ

Фурункул – це гостре гнійно-некротичне запалення волосяного мішечка сальної залози і навколишніх тканин. Зустрічається у дітей старшого віку. Збудником частіше буває стафілокок. У виникненні фурункулів велике значення має зниження імунітету дитини. Множинні фурункули на різних ділянках тіла називають фурункульозом. Злиття декількох фурункулів або перехід запалення з одного фолікула на інший називають карбункулом. При карбункулі запалення розповсюджується на підшкірну клітковину і фасції. Характерна локалізація фурункулів – сідниці, поперекова ділянка, кінцівки, тулуб.

Клініка. Початок захворювання гострий. На шкірі з'являється інфільтрат у вигляді конуса, на верхівці його – скупчення гною. Є гіперемія шкіри, набряк навколишніх тканин, біль при пальпації. Протягом 3-7 діб в глибині інфільтрату тканини некротизуються, утворюється стрижень фурункула, який з часом відходить.

При карбункулі місцево визначають виражений набряк, інфільтрацію тканин, гіперемію, різку болючість. В центрі інфільтрату видно декілька гнійних стрижнів, з-під яких виділяється гнійно-кров'яна рідина.

При одиничному фурункулі загальний стан дитини не страждає. При карбункулі або при фурункульозі у дітей підвищується температура тіла до 38 – 39^о, діти стають неспокійними, виникає озноб, головний біль, погіршується апетит. Фурункульоз у грудних дітей вважається серйозним, септичним захворюванням.

Лікування. В інфільтратівной стадії фурункула проводять консервативне місцеве лікування: УВЧ, ультрафіолетове опромінювання, обколювання антибіотиками з новокаїном, компреси з маззю Вишневського, 20% розчином дімексиду.

При утворенні гною розкривають фурункул під місцевою анестезією, видаляють гнійний стрижень, накладають пов'язку з гіпертонічним розчином.

При карбункулі проводять широке розкриття його з обов'язковим видаленням некротичних тканин і дренуванням.

При фурункульозах, рецидивних фурункулах, карбункулах хворих обов'язково госпіталізують. Їм досліджують імунний статус, визначають цукор крові, проводять бактеріологічне дослідження крові. Хворим призначають антибіотики широкого спектру дії, вітамінотерапію, імунотерапію, УВЧ.

Небезпечною є локалізація фурункулів на обличчі, особливо вище за кути рота, при цьому можливе розповсюдження процесу на орбіту і в порожнину черепа. Таких хворих також лікують в стаціонарі.

 

Лекцію підготував доц. Фофанов О.Д.

 

 

Тема: Становлення шкільної правової освіти в Україні

План

1. Започаткування вивчення правознавства. Шкільна правова освіта у ХVІІІ-ХІХ ст.ст.

2.Періодизація розвитку шкільної правової освіти за радянських часів

3. Тенденції розвитку шкільної правової освіти в Україні у період з 1924 по 1991 рр.

4. Мета і зміст шкільної правової освіти за радянських часів

5. Особливості організації навчання правознавства в радянський період

6. Сутність та характер системи шкільної правової освіти за радянських часів