Громадянське суспільство: поняття, структура, ознаки

Протягом більшої частини XX ст. проблема громадянсько­го суспільства не отримала належного розвитку не тільки в нашій країні, але й на Заході. Сам термін «громадянське суспільство» знову став актуальним у 1970-80 pp. Головною причиною цього була різка активізація експансії держави у сфери приватного життя громадян не лише в соціалістичних, але і в несоціалістичних, розвинутих країнах. Суттєвим змістом цього процесу було переусвідомлення поняття грома­дянських прав. Громадянство наповнювалося соціальним змістом, перетворюючись у юридично закріплене право громадянина на отримання від держави певної послуги — без­коштовної освіти, медичної допомоги, пенсії тощо.

У 1980-ті роки з'явилося нове трактування поняття «гро­мадянське суспільство», пов'язане з іменами таких політич­них діячів та вчених, як В. Гавел, Дж. Кін, А. Арато, У. Уейр. Формулюють своє розуміння громадянського суспільства і російські та вітчизняні вчені — А. Мигранян, В. Ступишин, Ю. Васильчук, І. Кравченко та ін. Отже, виникло багато різ­них визначень поняття «громадянське суспільство», у кожно­му з яких акцентувався певний аспект. Узагальнюючи всі підходи, громадянське суспільство можна визначити як су­купність позадержавних суспільних відносин (економічних, духовно-моральних, родинно-побутових тощо) та інститутів, що надають людині можливість реалізувати свої громадян­ські права, яка виражає різні потреби, інтереси та цінності членів суспільства. «Позадержавні» суспільні відносини не означають повної ізоляції від держави, протиставлення їй. Це такі відносини, що можуть існувати і розвиватись у певній не­залежності від владних структур.

Громадянське суспільство та держава поєднані цілою низ­кою структурних зв'язків, оскільки держава, здійснюючи уп­равлінсько-посередницькі функції в суспільному житті, не може не стосуватися громадянських цінностей та інститутів. Крім того, низка суспільних елементів та інститутів перебува­ють у маргінальному становищі, частково переплітаються з державними структурами, а частково — з громадянським су­спільством. Наприклад, правляча політична партія, яка ви­йшла із середовища громадянського суспільства, пов'язана в своїй діяльності з державним апаратом.

Отже, не можна вважати, що громадянське суспільство протистоїть державі, являє йому антитезу; що громадянсько­му суспільству властивий принцип абсолютної свободи, анар­хії, а державі — позитивістський принцип «порядок і про­грес». Насправді, ці частини реального суспільства доповню­ють одна одну, це два боки однієї медалі. Без держави немає громадянського суспільства, є хаос, дезорганізація, розпад, а без громадянського суспільства немає демократичної право­вої держави, є тиранія, тюрма, насильство. Громадянське суспільство і держава призначені не протистояти, а гармоній­но взаємодіяти на основі права. Виключаються такі поняття, як війна законів і влад, нетерпимість, свавілля чиновників, використання силових прийомів у політичній боротьбі, юри­дичний нігілізм, втручання бюрократичних структур у при­ватне життя громадян.

Найпоширенішим підходом до розуміння громадянського суспільства є його ототожнення з позадержавною, позаполітич-ною сферою соціуму, що має особливі ознаки і характеристики (демократичність, відкритість, плюралізм, свобода вибору, осо­биста автономія). Крім того, «позадержавність», «поза-політичність» тут розуміється не в значенні повної, абсолютної ізольованості від держави, політики, а як відносна са­мостійність, автономність, своєрідна «страховка» від свавільно­го втручання держави, волюнтаристського диктату. Позадер-жавними, позаполітичними є такі відносини, що можуть розви­ватись у певній залежності від владних структур.

Громадянське суспільство має свою внутрішню структу­ру. Для нього характерні не вертикальні, як у державі, а гори­зонтальні ієрархічні зв'язки — між організаціями, асоціа­ціями, спілками та окремими громадянами. Ці зв'язки дуже різноманітні, їх умовно можна поділити на три рівні:

1. Економічні зв'язки та відносини, які становлять основу життєдіяльності суспільства. Вони базуються на економічно­му плюралізмі, різноманітності форм власності при дотри­манні інтересів як особи, так і суспільства в цілому. Кожен член громадянського суспільства є власником цілком конкрет­ної власності або має право на користування і розпорядження власністю, виробленим ним суспільним продуктом.

2. Соціокультурні відносини, в яких реалізуються потреби продовження роду, здоров'я, виховання дітей, духовного вдосконалення і віри, інформації тощо. Ці потреби охоплю­ють релігійні, родинні, етнічні та інші сталі зв'язки; задо-

вольняються через такі інститути, як родина, церква, виховні та наукові заклади, творчі спілки, спортивні товариства то­що. Громадянське суспільство життєздатне, якщо його члени мають високий рівень соціального, інтелектуального, психо­логічного розвитку, внутрішньої свободи і здатні до само­стійних дій при приєднанні до певного інституту суспільного життя.

3. Відносини, пов'язані з потребами у політичній участі, з індивідуальним вибором на основі політичних переваг і цін­нісних орієнтацій. Цей рівень відносин передбачає сформо-ваність у індивіда конкретних політичних позицій. Політичні інтереси та переваги здійснюються за допомогою груп за інте­ресами, політичних партій, рухів тощо. Саме цей рівень гро­мадянського суспільства містить соціально найактивніші ін­ститути, тісно пов'язані з державно-політичною системою суспільства (насамперед політичні партії).

Елементами структури громадянського суспільства є:

— недержавні соціально-економічні відносини та інститу­ти (власність, праця, підприємство);

— незалежні від держави виробники (приватні фірми, бан­ки, корпорації);

— політичні партії і рухи;

— суспільні об'єднання та організації (асоціації, спілки, товариства тощо);

— сфера охорони здоров'я та освіти;

— родина;

— церква тощо.

До складу громадянського суспільства не входить держава, однак інтереси розумних співвідносин, прав і свобод грома­дян, життєдіяльності та стабільності суспільства як системи потребують збереження оптимальної рівноваги між держа­вою і громадянським суспільством. Об'єктивно діяльність ін­ститутів та організацій громадянського суспільства, пов'яза­них з особистим вибором, тими чи іншими перевагами, ціннісними орієнтирами, націлена на зміну в розподілі влади і тому має політичний характер. Це стосується не тільки політичних партій, але й тих груп за інтересами (профспілки, підприємницькі, фермерські організації) та об'єднань, руху осіб з різних соціальних груп для досягнення спільної мети, які прагнуть вирішення переважної частини своїх завдань без втручання державної влади, на суспільному рівні.

Як тільки суспільна організація намагається впливати на державні структури з метою вирішення своїх специфічних завдань, прийняття певних законодавчих рішень, вона, не змінюючи свого первісного призначення, починає відігравати політичну роль. Отже, будучи неполітичною організацією, вона є складовою політичної системи суспільства.

Які ж основні ознаки громадянського суспільства? У су­часній літературі з політології існує досить широкий кількіс­ний розкид у визначенні ознак — від двох1 до десяти2.

1 Общая и прикладная политология. — М., 1997.

2 Политология для юристов: Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. — М.: Юристъ, 1999.

Найістотнішими з них є:

— економічна свобода, що ґрунтується на праві кожного громадянина мати власність та отримувати справедливу ви­нагороду за чесну працю. Вільний власник повинен бути вільним від диктату, від втручання державних органів політичної влади в його виробничі справи. Але досвід XX ст. показав, що надмірне звільнення власників засобів вироб­ництва від впливу політичних структур може посилювати анархію та свавілля в економіці, що призводить до кризи, хо­ча непомірне втручання політики в економіку може призвес­ти до криз ще глибших;

— розвинутість і розгалуженість демократи. Термін «де­мократія» тут трактується як основний спосіб організації, підпорядкування та регулювання відносин між елементами соціальної структури суспільства, головним чином — у сфері їх економічних та соціальних інтересів. Демократія будь-якого рівня припускає наявність «керуючих» і «керова­них». Ступінь зрілості громадянського суспільства залежить від співвідносин цих елементів демократії. Оптимальний варіант для громадянського суспільства — рівність сторін; в ідеалі — домінування (неабсолютне) «керованих» над «керу­ючими» професіоналами;

— найповніше забезпечення прав і свобод людини і грома­дянина, безумовне визнання та захист природних прав;

— рівність усіх перед законом і правосуддям, гарантова­ний захист прав і свобод на підставі закону;

— гарантована законом можливість громадян об'єднува­тися в незалежні від держави та партії суспільні об'єднання за інтересами та професійними ознаками;

— свобода громадян в утворенні партій та громадських рухів;

— свобода слова, преси, поглядів, незалежність від держави засобів масової інформації та їх діяльність за межами держав­ної цензури;

— існування механізмів, що стабілізують відносини між державою і громадянським суспільством, та забезпечення функціонування останнього державними структурами. Цей механізм, формальний або неформальний, передбачає наяв­ність відповідних законодавчих актів, демократичних вибо­рів народних представників у різні органи влади, інститутів самоврядування тощо.

Для юристів важливо знати і розуміти ще й такі загально­визнані засади громадянського суспільства, як презумпція не­винності та формула «не заборонене законом — дозволене».

Згідно з першим принципом кожна людина чесна, порядна і ні в чому не винна, доки в установленому порядку не буде до­ведено протилежне, причому тягар доказування лежить на тих, хто звинувачує, а не на тому, кого звинувачують. Другий принцип означає, що вільна людина у вільній країні має пра­во розпочинати будь-які дії, що не заперечуються законом та мораллю. Регулююча роль держави зводиться до необхідного мінімуму: охорони правопорядку, боротьби зі злочинністю, створення нормативних умов для різних видів діяльності гро­мадян, її завдання — не заважати нормальному рухові су­спільного життя.

Отже, головною діючою особою громадянського суспіль­ства є людина як особа, як індивід, що має певну систему по­треб, інтересів, цінностей. Наявність можливості реалізації складових цієї системи і робить людину головним учасником суспільного розвитку, членом громадянського суспільства.

Громадянське суспільство — це своєрідний суспільний простір, в якому люди взаємопов'язані та взаємодіють як не­залежні один від одного та від держави індивіди. Це система забезпечення соціокультурної і духовної сфер, їх відтворення і передачі з покоління в покоління, система незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, що призначені за­безпечити умови для самореалізації окремих індивідів і ко­лективів, реалізації приватних інтересів і потреб як особис­тих, так і колективних.