Види статистичної звітності в органах, які ведуть боротьбу з адміністративними правопорушеннями

 

Звітом, що характеризує адміністративно-правову статистику, є фор­ма № 1-АП «Звіт про розгляд справ про адміністративні правопору­шення та осіб, які притягнуті до адміністративної відповідальності». Форму 1-АП заповнюють посадові особи органів, які уповноважені виявляти факти адміністративних правопорушень і мають право на­кладати на осіб, що їх вчинили, адміністративні стягнення. Кожна така організація подає цей звіт своїй вищій організації та органам державної статистики з річною періодичністю.

В цьому звіті вказуються: назва статей Кодексу України про ад­міністративні правопорушення та назва адміністративних правопорушень, які передбачені іншими нормативними актами України; кількість розглянутих правопорушень, по яких винесено рішення; у графах 2—7 наводяться дані про кількість осіб, щодо яких вине­сені рішення; кількість осіб, щодо яких матеріали передані на роз­гляд громадській організації або трудового колективу та передані прокурору, органу досудового слідства чи дізнання; кількість накла­дених адміністративних стягнень, як основних, так і додаткових; суми накладеного і стягненого штрафу (в тому числі у випадках, коли правопорушення вчинені у попередньому звітному періоді, а стягнення штрафу відбулося в поточному звітному періоді).

До встановленого розміру матеріальної шкоди, заподіяної правопорушеннями, відносять матеріальну шкоду, яку заподіяно громадянам, підприємствам та організаціям (втрати при пошкод­женні чи розкраданні майна тощо), і неодержані платежі (не вне­сені до бюджету податки, недобори митних платежів, неоплачена вартість проїзних квитків тощо).

У цьому звіті також наводяться довідкові дані про кількість: невиконаних постанов (рішень) щодо притягнення до адміністра­тивної відповідальності у зв'язку із закінченням строку давності, з них про кількість нестягнутого штрафу, тобто про нестягнення штрафу на суму; вилучених вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, наркотичних засобів, отруйних, сильнодіючих та радіоактивних речовин; оплатно вилучених цінностей на суму; конфіскованих товарів на суму; валюти на суму.

Все це дає змогу встановити кількість осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності, по видах правопорушень в ціло­му і по окремих галузях господарства.

 

Питання та завдання для самоконтролю

 

1. Дайте визначення статистичного формуляра.

2. Перерахуйте основні форми карткового обліку в органах МВС і прокуратури.

3. Розкрийте зміст і значення «Єдиного журналу обліку злочинів, кримінальних справ і осіб, які вчинили злочини».

4. Розкрийте зміст і значення форми № 1 «Статис­тична картка на виявлений злочин».

5. В яких випадках складається основна форма № 1 «Статистична картка на виявлений злочин»? Пе­рерахуйте 'їх.

6. В яких випадках складається додаткова форма № 1 «Статистична картка на виявлений злочин»?

7. Розкрийте зміст і значення форми № 4 «Статис­тична картка на злочин, за вчинення якого особі пред'явлено обвинувачення».

8. В яких випадках складається форма № 4 «Стати­стична картка на злочин, за вчинення якого особі пред'явлено обвинувачення»?

9. Розкрийте зміст і значення форми № 1.1 «Стати­стична картка про наслідки розслідування злочи­ну».

10. В яких випадках складається форма № 1.1 «Ста­тистична картка про наслідки розслідування зло­чину»?

11. Розкрийте зміст і значення форми № 1.2 «Стати­стична картка про результати відшкодування ма­теріальних збитків і вилучення предметів злочин­ної діяльності».

12. В яких випадках складається форма № 1.2«Стати-стична картка про результати відшкодування ма­теріальних збитків і вилучення предметів злочин­ної діяльності»?

13. Розкрийте зміст і значення форми № 2 «Статис­тична картка на особу, яка вчинила злочин».

14. В яких випадках складається форма № 2 «Стати­стична картка на особу, яка вчинила злочин»?

15. Розкрийте зміст і значення форми № 3 «Статис­тична картка про рух кримінальної справи».

16. В яких випадках складається форма № 3 «Стати­стична картка про рух кримінальної справи су­дом»?

17. Розкрийте зміст і значення форми № 6 «Довідка про наслідки розгляду кримінальної справи».

18. В яких випадках складається форма № 6 «Довід­ка про наслідки розгляду кримінальної справи судом»?

19. Перерахуйте форми первинного обліку в органах суду

20. Розкрийте зміст і значення «Статистичної картки на підсудного (обвинуваченого)».

21. Розкрийте основні правила заповнення «Стати­стичної картки на підсудного (обвинуваченого)».

22. В яких випадках заповнюється контрольний та­лон «Статистичної картки на підсудного (обвину­ваченого)» і який порядок його пред'явлення?

23. Дайте визначення статистичної звітності.

24. Охарактеризуйте види звітності.

25. Які види звітності існують в органах МВС і про­куратури? Охарактеризуйте їх.

26. Охарактеризуйте основні види звітності в органах суду.

27. Охарактеризуйте види звітності в органах, які ве­дуть боротьбу з адміністративними правопору­шеннями.

Завдання 1. Хто і які документи первинного обліку повинен скласти, якщо кримінальна справа поруше­на судом і надіслана для провадження досудового слідства?

Завдання 2. Перерахуйте, в яких випадках зареє­стровані злочини підлягають зняттю з обліку. Які до­кументи первинного обліку і хто повинен їх скласти?

Завдання 3. Особа однією злочинною дією вчини­ла два різних злочини: зґвалтування, поєднане з зара­женням венеричною хворобою. Як цей злочин пови­нен обліковуватися? Хто, коли і які картки первинно­го обліку повинен скласти?

Завдання 4. В яких випадках не складається фор­ма № 4?

Завдання 5. Перерахуйте всі випадки, коли злочин вважається розкритим.

Завдання 6. Слідчий надіслав прокурору кримі­нальну справу для затвердження обвинувального вис­новку. Прокурор його затвердив. Хто, коли і які доку­менти первинного обліку повинен заповнити, коли і куди їх надсилати?

Завдання 7. Громадянина Н. було засуджено місце­вим судом за хуліганство (ст. 296 КК) до п'яти років поз­бавлення волі. Враховуючи, що він був раніше судимий за крадіжку (ст. 185 КК) і не відбув покарання (три роки позбавлення волі), суд призначив покарання за сукуп­ністю — вісім років позбавлення волі. Які цифрові по­кажчики повинен проставити суддя в п. п. 25 і 27 «Ста­тистичної картки на підсудного (обвинуваченого)»?

Завдання 8. Громадянин С. вчинив декілька зло­чинів: у віці 17 років — зґвалтування; у віці 17,5 років — умисне тяжке тілесне ушкодження; у віці 18,5 років — хуліганство. Після його затримання та досудового слідства він був засуджений за всі три злочини у віці 19 років, було винесено вирок за сукупністю злочинів. Який вік необхідно позначити у п. 15 «Статистичної картки на особу, яка вчинила злочин» і п. 2«Статис­тичної картки на підсудного (обвинуваченого)»?

Завдання 9. По кримінальній справі було засудже­но трьох громадян: А., Б. і С. Стосовно вироку щодо засудженого Б. надійшла апеляція, тому кримінальну справу було надіслано до суду апеляційної інстанції для розгляду. Як секретар суду повинен заповнити п. 29 «Статистичної картки на підсудного (обвинува­ченого)»? Чи повинен він заповняти контрольні тало­ни «Статистичної картки на підсудного (обвинуваче­ного)» на всіх трьох підсудних, які були засуджені по даній кримінальній справі?

 

 

РозділV

Зведення та групування статистичних даних

§ 1. Поняття статистичного зведення та його види

Статистичне спостереження дає змогу одержати велику кількість первинних статистичних даних про окремі одиниці сукупності у вигляді відповідей на поставлені у формулярах питання. Іноді в цих даних важко розібратися і зробити якісь висновки. З метою одер­жання характеристик усієї сукупності первинні дані необхідно впо­рядкувати, систематизувати. Важливим етапом (третій етап стати­стичного дослідження) є систематизація та групування інформації після проведення контролю даних, які одержані внаслідок статис­тичного спостереження.

Цей етап не менш важливий, ніж етап статистичного спостере­ження, оскільки при невірній розробці даних, одержаних за резуль­татами спостереження, можна втратити їх реальну сутність. На цьо­му етапі усі первинні дані повинні бути оброблені таким чином, щоб ми одержали інформацію точну, об'єктивну, обгрунтовану, зас­новану на масових статистичних даних. Статистичне зведення по­лягає в тому, щоб первинні матеріали, які ми одержуємо з статис­тичних карток, журналів обліку тощо, наводилися у певному поряд­ку, системі і утворювали статистичні сукупності, які можуть характеризуватися узагальнюючими показниками. На цьому етапі індивідуальні ознаки окремих правових явищ дають характеристику досліджуваної сукупності в цілому Інакше кажучи, власне на цьо­му етапі і починаються наукове оброблення і аналіз статистичної інформації, тобто на базі отриманих характеристик індивідуального переходимо до характеристики сталого і масового, від характерис­тики окремих явищ (злочинів, цивільних і адміністративних пра­вопорушень) — до характеристики цілісного уявлення злочинності, криміногенності як соціального явища.

Впорядкування, контроль, систематизація та наукове оброблення статистичних даних мають назву статистичного зведення. Його завдан­

ня — підрахувати, узагальнити дані статистичного спостереження з ме­тою вивчення характерних рис та істотних відмінностей різних явищ та їх проявів. Якщо при статистичному спостереженні збираються дані про ознаки кожної одиниці сукупності, то результатом зведення є дані, які відображають характерні риси сукупності в цілому.

Зведення залежно від завдань статистичного дослідження може бути простим і складним.

Просте зведення — це арифметичний підрахунок підсумків да­них статистичного спостереження, внаслідок якого одержують за­гальний обсяг усієї сукупності (наприклад, загальну кількість осіб, які вчинили злочини; кількість зареєстрованих злочинів). Просте зведення надає лише інформацію про загальний обсяг явища.

Складне зведення передбачає певну систему операцій науково­го оброблення статистичних даних: 1) розроблення системи показ­ників для характеристики окремих груп і усієї сукупності (включає вибір групувальних ознак і встановлення меж та інтервалів групу­вання); 2) групування даних; 3) підрахунок групових та загальних підсумків; 4) оформлення наслідків зведення за допомогою стати­стичних таблиць або графіків.

Розроблення системи показників для характеристики окремих груп і усієї сукупності вважається першим етапом, а саме групуван­ня даних — другим етапом зведення. Ці два етапи тісно пов'язані між собою, оскільки в основі зведення завжди лежить групування даних. Правильний відбір групувальних ознак — найбільш важли­вий момент, тому що один і той же первинний матеріал залежно від обраних групувальних ознак може дати діаметрально протилежні висновки при різних прийомах групування.

Наукова організація проведення зведення має велике значення для статистичного дослідження. Зведення обов'язково проводять за заз­далегідь розробленим планом, який включає: вибір групувальних оз­нак; визначення порядку і прийомів формування груп; перелік показ- ' ників, які необхідно обчислити для характеристики окремих груп і об'єкта в цілому, а також послідовність і строки виконання робіт.

За організацією проведення зведення може бути централізова­ним, децентралізованим і змішаним.

При централізованому зведенні усі первинні дані спостережен­ня зосереджуються в одній, центральній установі (наприклад, в Державному комітеті статистики України), де вони проходять роз­робку, обробляються та систематизуються. Цей вид зведення най­частіше застосовується при обробленні великих масивів даних,

одержаних в процесі спеціально організованих статистичних спо­стережень (наприклад, при проведенні перепису населення). При цьому максимально використовуються можливості автома­тизованого оброблення даних, застосування якого виключає можливість підсумовування окремих одиниць сукупності та їх ознак декілька разів, а також дає можливість спочатку одержа­ти дані у масштабі усієї країни, а потім по окремих територіях (областях, містах, районах).

При децентралізованому зведенні кожна одиниця спостережен­ня за єдиною програмою обробляє зібрані первинні дані і подає вищій організації тільки зведені дані. Наприклад, обласна проку­ратура одержує звіти кожної районної прокуратури, зводить їх в масштабі області і надсилає до відділу статистики Генеральної про­куратури України лише зведені дані. Це зведення є більш економіч­ним і оперативним, ніж централізоване, оскільки потребує мінімальних витрат для його здійснення в найкоротші проміжки часу. Децентралізоване зведення — головна організаційна форма зведення в нашій країні.

При змішаному зведенні кожна одиниця спостереження за єди­ною програмою обробляє зібрані первинні дані лише частково і подає вищій організації первинні і зведені дані. Первинні дані у пов­ному обсязі зводяться у цій вищій організації. За таким принципом побудовано зведення в органах внутрішніх справ України та орга­нах юстиції. До обласного управління надходять як первинні доку­менти, так і зведені дані в масштабі районного органу. Первинні і зведені дані перевіряються і зводяться після цього в масштабі об­ласті. До МВС України надходять лише зведені дані. Така система значно підвищує точність і вірогідність одержаних даних.

За способом виконання статистичне зведення може бути руч­ним, яке виконується без застосування спеціальної техніки, або механізованим, при якому застосовується електронно-обчислю­вальна техніка. Зведення ручним способом здійснюється при неве­ликому обсязі роботи, переважно при проведенні приватних вибір­кових досліджень окремими вченими або науковими установами. Механізованим способом зведення здійснюється із застосуванням сучасної електронно-обчислювальної техніки (ЕОМ). При оброб­ленні даних статистичного масового спостереження незалежно від способу зведення спочатку проводиться за заздалегідь розробленою програмою логічний контроль усіх первинних документів. Якщо документ містить помилкові дані, то він зведенню не підлягає.

Схематично класифікацію статистичного зведення наведено на рис.4.

§ 2. Основні вимоги, завдання та види групувань

Групування — найважливіша, найголовніша ланка третього етапу статистичного дослідження. Воно дає змогу виявити найбільш ха­рактерні властивості і особливості проявів різних суспільних явищ.

Групування за своєю сутністю полягає у розподілі сукупності на групи за істотними для них ознаками. Метод статистичних групу­вань передбачає таке оброблення первинного статистичного мате­ріалу, за допомогою якого усі істотні риси і особливості суспільних явищ одержують найбільш яскраво виражене позначення. Залеж­но від того, які ознаки були покладені в основу групування, якими принципами керувалися дослідники при розподілі сукупності на групи, можна одержати різні, іноді протилежні результати.

В системі статистичних методів пізнання суспільних явищ ме­тод групування посідає особливо важливе місце. Це пояснюється тим, що на відміну від інших методів метод групування виконує три важливі функції: по-перше, поділяє сукупність на однорідні групи;

по-друге, визначає межі та можливість застосування інших стати­стичних методів (відносних і середніх величин, кореляційного ана­лізу і т.д.), оскільки при використанні цих засобів дослідник мусить перш за все упевнитися, однорідною чи неоднорідною є сукупність;

по-третє, дозволяє провести класифікацію і типологію суспільних явищ. Таким чином, статистичне групування — обов'язковий етап оброблення статистичних даних, оскільки без його проведення не можна обчислювати узагальнюючі показники.

Для того щоб забезпечити проведення науково обгрунтованого групування, необхідно додержуватися єдиних правил, вимог та принципів, розроблених статистичною наукою.

Перша вимога наукового використання методу статистичних групувань полягає у всебічному глибокому аналізі сутності та при­роди досліджуваного явища, виявленні його типових рис і відмінно­стей. Це означає, що спочатку слід провести попередній якісний аналіз явища, який дасть змогу виявити типові риси та відмінності, властиві тій чи іншій одиниці сукупності. Другою вимогою науково обгрунтованого групування є чітке визначення тих істотних ознак явища, які необхідні для аналізу і за якими здійснюватиметься гру­пування. Третя вимога — об'єктивне, обгрунтоване визначення інтервалів групування і його меж. Утворені групи повинні об'єдну­вати тільки подібні одиниці сукупності, а окремі групи мають істот­но відрізнятися одна від одної.

Статистичне групування дозволяє вирішувати такі наукові завдання: 1) виявляти соціально-економічні типи явищ; 2) вивча­ти структуру та структурні зрушення; 3) виявляти та досліджувати взаємозв'язок і залежності між окремими ознаками суспільних явищ. Відповідно до цих завдань групування поділяють на типо­логічні, структурні (варіаційні) та аналітичні.

Типологічне групування дає змогу виділити найхарактерніші гру­пи, типи явищ, з яких складається неоднорідна сукупність, визна­чити істотні відмінності між окремими одиницями статистичної сукупності, а також спільні ознаки. Типологічними називаються групування, які дозволяють виділити типові ознаки явища або про-, цесів його розвитку. За їх допомогою вивчаються розподіл підприємств за формами власності, розподіл населення за суспіль­

ними групами, групування злочинів за розділами Особливої части­ни Кримінального кодексу, розподіл цивільних позовів за видами, розподіл усіх покарань за їх видами та ін. При проведенні статис­тичного дослідження спочатку необхідно провести типологічне гру­пування, оскльки побудувати структурне групування можна лише для якісно однорідної статистичної сукупності.

Структурне (варіаційне) групування характеризує розподіл якісно однорідної сукупності на групи за розміром варіюючої (що змінюється за розміром) ознаки. Потреба в проведенні структурно­го групування обумовлена тим, що виділення якісно однотипної сукупності ще не означає, що в ній усі одиниці однакові. Навпаки, кожна одиниця статистичної сукупності обов'язково відрізняєть­ся від іншої за розміром ознаки, тобто варіюються числові значен­ня різних одиниць сукупності.

За допомогою структурних групувань можна вивчати віковий склад населення; віковий склад злочинців або осіб, які вчинили конкретний вид злочину; віковий склад відповідачів та позивачів;

склад сімей за кількістю осіб, за кількістю дітей, за розміром дохо­ду тощо. Якщо побудувати структурне групування за два і більше періодів, то можна встановити наявність чи відсутність структур­них зрушень у цьому явищі протягом певного проміжку часу

Групування, що ставить за мету виявлення і вивчення взаємо­зв'язку між окремими явищами та ознаками, які їх характеризують, називається аналітичним. За наявності такого взаємозв'язку обо­в'язково розглядаються і аналізуються щонайменше дві ознаки, але реально їх може бути і значно більше. При проведенні аналітично­го групування обов'язково розрізняють факторну ознаку, яка відоб­ражає причину явища (наприклад, нетверезий стан особи), і резуль­тативну ознаку, яка відображає наслідок (наприклад, вчинення зло­чину). За допомогою аналітичного групування можна з'ясувати наявність чи відсутність взаємозв'язку між вчиненням різних видів злочинів залежно від перебування особи в нетверезому стані. За наявності взаємозв'язку середні групові систематично збільшують­ся (прямий зв'язок), наприклад, вчинення більшості видів злочинів через перебування в нетверезому стані, або зменшуються (зворот­ний зв'язок), наприклад, залежність вчинення насильницьких зло­чинів від рівня освіти особи.

Таким чином, аналітичне групування дає змогу вивчити на­явність взаємозв'язку між явищами. Переваги цього методу поля­гають в тому, що він не потребує дотримання яких-небудь особли-

вих умов для його використання, крім однієї — якісної однорідності досліджуваної сукупності. Тому, щоб з'ясувати причини та умови зростання або зменшення злочинності в тому чи іншому регіоні, необхідно застосувати низку аналітичних групувань.

Якщо первинне групування не задовольняє потреби дослідника, то застосовується вторинне групування. Вторинне групування — це утворення нових груп на базі існуючих, які були побудовані рані­ше. Існують два способи їх побудови: 1) укрупнення інтервалів у варіаційних групуваннях; 2) часткового перегрупування, який зас­тосовується в першу чергу при типологічних і аналітичних групу­ваннях. Потреба у застосуванні вторинного групування виникає, по-перше, при необхідності утворення більш крупних груп, в яких чіткіше виявляються реальні тенденції; по-друге, при необхідності порівняння двох і більше групувань, які побудовані в різних регіо­нах із різними інтервалами. Але завжди краще, якщо ми маємо пер­винні дані, побудувати нове групування на їх базі.

§ 3. Основні питання методології статистичних групувань

Основні питання методології статистичних групувань охоплюють:

1) вибір групувальної ознаки; 2) вибір кількості груп та інтервалів;

3) вибір кількості ознак, за якими проводиться групування. Усі ці питання вирішуються залежно від сутності та тенденцій розвитку досліджуваних явищ.

Найголовніше питання теорії групувань — це вибір групуваль­них ознак, за якими відмежовуються окремі групи. Суспільні яви­ща відрізняються значною кількістю різноманітних рис. При про­веденні групування обов'язково виникає питання про вибір такої ознаки, яка буде адекватна меті дослідження і характеру первинної інформації. При проведенні групування обов'язково слід вибрати істотну ознаку, яка найбільш повно і точно зможе охарактеризувати досліджуване явище, дасть змогу вивчити його типові риси і властивості. При цьому слід також враховувати зміни в суспільно­му житті, і при вивченні явищ точно додержуватися принципу місця і часу їх виникнення та існування.

Групувальні ознаки за формою вираження можна поділити на атрибутивні (якісні) та кількісні, а за характером коливання озна­

ки—на альтернативні та ознаки, які мають числові різновиди (за віком, строком позбавлення волі).

Атрибутивна (якісна) ознака характеризує властивості, якість даного явища і не має кількісного виразу. Кількість груп при про­веденні групування за атрибутивною (якісною) ознакою визна­чається числом різновидів цієї ознаки. Наприклад, групування на­селення за статтю матиме дві групи (чоловіки і жінки); за рівнем освіти — сім груп (повна вища, базова вища, професійно-технічна, повна загальна середня, базова загальна середня, початкова загаль­на та без освіти). У випадках, коли різновидів атрибутивної озна­ки значна кількість, то статистичні органи складають спеціальні класифікатори, переліки груп (наприклад, групування осіб, які вчи­нили злочин, за родом занять, фахом).

Кількісна ознака має числовий вираз, вона завжди є у кожної одиниці сукупності, але в різних розмірах (наприклад, групування працівників за стажем роботи, за розміром заробітної плати; осіб, які вчинили злочин, за кількістю попередніх судимостей і т. под.). При проведенні групування за кількісною ознакою питання про кількість груп і розмір інтервалів має вирішуватися одразу в ході проведення групування.

Якщо ознака альтернативна, то можливо утворення лише двох груп: в одній — одиниці сукупності мають цю ознаку, а в іншій — не мають (наприклад, особа або судима, або ні). За наявності аль­тернативної ознаки можуть існувати лише два варіанти значень (1 — ознака існує, 0 — відсутність ознаки).

Питання про вибір кількості груп та величину інтервалів є дуже складним, вирішення його пов'язане з конкретним завданням дос­лідження. Як загальний принцип виступає вимога, щоб кількість груп була не надто великою і не надто малою і щоб до кожної гру­пи потрапила достатня кількість одиниць сукупності. Якщо цей принцип не додержується, то при побудові значної кількості груп може статися, що однорідні одиниці сукупності опиняться у різних групах. І навпаки, при побудові незначної кількості груп до однієї й тієї ж групи заноситимуться різні одиниці, що може привести до хибних висновків усього проведеного статистичного дослідження. Наприклад, віковий інтервал засуджених осіб включає в себе осіб віком 30—50 років, становить найбільшу питому вагу серед усіх осіб, хоча злочинна активність після ЗО років (якщо розглядати по окре­мому року) знижується, про що підкреслюється в монографічній і навчальній літературі з кримінології. Але за зведеними статистич-

ними даними різних звітів це важко встановити, тому що цей інтер­вал охоплював 20 вікових груп, а інші інтервали — значно менше («Статистична картка на підсудного (обвинуваченого)» включає такі вікові групи: 14-16; 16-18; 18-25; 25-30; 30-50; 50-65; старше 65. Відповідно інтервал 14—16—два роки; 16—18—також два роки; 18— 25 — сім років; 25—30 — п'ять років; 50—65 — чотирнадцять років). Це ще раз підтверджує необхідність наукового обґрунтування як встановлення вікових інтервалів, так і наукової інтерпретації одер­жаних даних внаслідок такого розподілу вікових груп.

Вимога про те, щоб до кожної групи потрапила достатньо вели­ка кількість одиниць сукупності, випливає з теоретичного положен­ня математики, згідно з яким для одержання типових показників необхідно брати значну кількість одиниць сукупності. Але в окре­мих випадках інтерес становлять і малочисельні групи, якщо вони характеризують нове явище, яке тільки народжується і ще не має масового характеру При вирішенні питання про чисельність оди­ниць групи необхідно також враховувати сутність і тенденції роз­витку досліджуваного явища. Орієнтовно, з точки зору математи­ки, кількість груп можна обчислити за формулою американського вченого Стерджесса:

и=1+3,322/5М

де п — кількість груп;

N — кількість одиниць сукупності, або її загальний обсяг.

Застосовуючи цю формулу, обсяг сукупності і кількість груп можна встановити таким чином: якщо обсяг сукупності до 24 оди­ниць, то груп — 5; якщо обсяг сукупності від 25 до 44 одиниць, то треба утворити 6 груп; якщо обсяг сукупності від 45 до 89 одиниць, то груп — 7; якщо обсяг сукупності від 90 до 179 одиниць, то груп — 8; якщо обсяг сукупності від 180 до 359 одиниць, то груп — 9; якщо обсяг сукупності від 360 до 719 одиниць, то груп — 10; якщо обсяг сукупності від 720 до 1439 одиниць, то груп — 11. Висновок: чим більше одиниць сукупності, тим більше можна і треба утворювати груп. Що стосується кожного окремого випадку, то завдання утво­рення кількості груп вирішується по-різному з урахуванням конк­ретних завдань і умов існування сукупності та її проявів. Наведена вище формула може вважатися лише орієнтиром для утворення груп сукупності. Реально їх утворювати треба з урахуванням со­ціально-економічної сутності досліджуваних явищ.

При розгляді питання про вибір розміру інтервалів слід також керуватися знанням сутності досліджуваного явища. З точки зору теорії статистики інтервали можуть бути рівними та нерівними. В статистиці інтервалом називають різницю між максимальним і мінімальним значеннями ознаки в кожній групі.

Якщо значення групувальної ознаки змінюються рівномірно, то виділяються рівні інтервали груп за формулою

V _ -у-

• _ макс мін

: й '

Де Х^, Х^ — найбільше і найменше значення ознаки всієї сукупності;

п — кількість груп.

Наприклад, необхідно згрупувати студентів за віком, утворив­ши 8 груп з рівними інтервалами, якщо відомо, що вік (кількість років, що повністю виповнилися) знаходиться в межах від 16 до 32 років. Розмір інтервалу буде 2 роки [(32-16):8]. Звідси слід утворити такі групи: 16-18, 18-20, 20-22, 22-24, 24-26, 26-28, 28-30, 30-32. Обов'язково треба вирішити питання про позначення нижньої та верхньої меж кожного інтервалу (або від, або до, або від... до...) («Статистична картка на підсудного (обвинуваченого)» має інтер­вали від...до...).

На практиці при вивченні правових явищ рівні інтервали застосовуються дуже рідко, тому що частіше за все однакова, кількість ознаки має різне якісне значення, наприклад, групуван­ня за строками позбавлення волі. В правовій статистиці в основно­му застосовують прогресивно збільшувані інтервали і частіше за все межі інтервалів відокремлюються таким чином, щоб було повністю зрозуміло, до якого інтервалу відносити те чи інше явище. Наприк­лад, законодавець розробив такі групи для вивчення віку осіб, які вчинили злочин: 14-15років, 16-17років, 18-24 роки, 25-28 років, 29-39 років, 40-49 років, 50-59 років, 60 років і більше. В цьому випадку зрозуміло, що в останню групу входять особи, яким випов­нилось 60 років (тобто 60 років включаються у цю групу).

Залежно від кількості ознак, за якими провадиться групування, воно може бути простим і складним.

Просте групування проводиться за однією ознакою, наприклад, групування засуджених за видами злочинів.

Складне групування проводиться за кількома ознаками, воно може бути комбінаційним і багатомірним.

Комбінаційним є таке групування, якщо воно побудоване за двома і більше поєднаними ознаками, коли кожна група, яка по­будована за однією ознакою, поділяється ще на підгрупи за іншими ознаками (наприклад, групування осіб, які вчинили зло­чин, за видами злочинів і статтю або віком у поєднанні). Ці гру­пування дають змогу вирішити багато завдань у галузі виділення типів і структурних зрушень, а також вивчення взаємозв'язків між явищами.

Багатомірним є групування, яке побудоване за кількома озна­ками одночасно, наприклад, групування сімей за рівнем спожи­вання продовольчих і непродовольчих товарів одночасно. Таке групування можна проводити за великим набором ознак. Цей вид групувань спирається на метод розпізнавання образів — кластер-ний аналіз (від англ. сіивіег — скупчення, група елементів, які ха­рактеризуються якоюсь загальною якістю). В цьому випадку су­купність досліджується не послідовно за окремими ознаками (як при комбінаційному групуванні), а одночасно за великою кількістю ознак.

§ 4. Групування (класифікації) в правовій статистиці

Класифікація — це систематизований розподіл явищ і об'єктів на певні групи, класи і розряди залежно від їх однорідності чи різнор­ідності. Як правило, в основі класифікації лежить якісна ознака. Але у статистиці можуть застосовуватися і кількісні ознаки. Всі класифікації встановлюються на певний проміжок часу (наприк­лад, поняття форм власності). У філософії класифікація (від лат. сіаааіх — розряд, клас та Гасіо — роблю, розкладаю) — це логічна операція, яка зводиться до розбивки множини (класу) об'єктів на підгрупи за певними ознаками.

Виходячи з цього визначення, можна зробити висновок про те, що класифікація, як правило, передує типології — віднесенню об'єктів до певних типів, які відображають їх найбільш істотні оз­наки. Проблеми типологізації виникають у всіх науках, які мають справу з різнорідною за складом множиною об'єктів (як правило, дискретною) і вирішують завдання впорядкованого опису та пояс­нення цих множин. А первинний матеріал для здійснення типології дає статистична наука завдяки методу групування і класифікації.

; Статистичні класифікації допомагають вирішувати проблеми типо-| логізації.

і. Від звичайних групувань класифікація відрізняється більш

| значним і розгорнутим якісним розподілом сукупності об'єктів. Перелік показників, що розглядаються як статистичний стандарт, котрий, як правило, затверджується центральним статистичним

І органом, становить лише передумову для науково обгрунтованої

І статистичної класифікації.

Застосування класифікації в правовій статистиці дає змогу вив­чати правові явища в різних галузях правової статистики. Більш поглиблено зупинимося на найбільш розроблених у правовій ста­тистиці системах класифікації.

У кримінально-правовій статистиці існують три об'єкти: злочин, суб'єкт злочину та покарання.

Ознаки злочинів, які реєструються кримінально-правовою статистикою, розподіляються на кримінально-правові та криміно­логічні.

Кримінально-правові ознаки — це такі ознаки, які кваліфікують діяння як суспільне небезпечне відповідно до чинного Криміналь­ного кодексу.

Кримінологічні ознаки характеризують діяння з точки зору його причинної обумовленості і соціальних проявів, тобто мають відно­шення лише до його причин, умов, мотивів і засобів попереджен­ня і не мають ніякого відношення до його кваліфікації.

^ 3 огляду на це класифікацію за кримінально-правовими озна-I ками здійснюють відповідно до: розділів Особливої частини КК Ук-I раїни; статей КК України; форм вини (умисел або необережність);

Г ступеня тяжкості та інших ознак, передбачених Кримінальним ко-; дексом.

І За кримінологічними ознаками класифікацію здійснюють відпо-| відно до: мотивів учинення (корисливі, насильницькі або корисли-| во-насильницькі); галузей господарства; окремих територій; сфери І вчинення злочину (побутова, вулична тощо); часу вчинення (день І тижня і година вчинення); повторності, сукупності, рецидиву зло-1 чинів; характеристики діяльності правоохоронних органів і т.д.! Суб'єкти злочину в правовій статистиці класифікуються за со­ціально-демографічними, кримінально-правовими і кримінологіч­ними ознаками.

Соціально-демографічні ознаки класифікації включають: стать, вік, рід занять, рівень освіти, національність, громадянство, родин­ний стан, місце проживання тощо.

Кримінально-правові ознаки включають: вид злочину, статтю Кримінального кодексу, форму вини, тяжкість, вид і розмір пока­рання, наявність судимості тощо.

Кримінологічні ознаки — це перш за все морально-психологічні характеристики особи, яка вчинила злочин, і особливості ситуації

його вчинення.

Покарання відповідно до ст. 52 КК України (2001 р.) класифі­куються на основні та додаткові.

Основними покараннями є: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додатковими покараннями є: позбавлення військового, спе­ціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та кон­фіскація майна.

Причому штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як ос­новні, так і як додаткові покарання.

В цивільно-правовій статистиці всі правопорушення класифіку­ються залежно від виду порушеного права і поділяються на спра­ви: позовного провадження, адміністративно-правового провад­ження та окремого провадження.

Справи позовного провадження — це такі справи, що виникають із цивільних правовідносин (захист честі, гідності та ділової репу­тації; захист права власності; захист прав, що виникають внаслідок зобов'язань; захист авторського права і суміжних прав; захист жит­лових прав); сімейних, трудових, кооперативних, економічних пра­вовідносин.

Справи адміністративно-правового провадження — це такі спра­ви, що виникають на підставі скарг і заяв громадян на неправиль­ності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі; на дії органів і службових осіб у зв'яз­ку з накладенням адміністративних стягнень; на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності; про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню сільського населення і державно­му обов'язковому страхуванню тощо (ст. 236 ЦПК України).

Окреме провадження — це визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним; визнання гром