Введение. Організація безготівкових розрахунків в Україні регламентуєть­ся законами України «Про банки і банківську діяльність»

Організація безготівкових розрахунків в Україні регламентуєть­ся законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», нормативно-правовими актами НБУ, у тому числі Інструкцією про безготівкові розра­хунки в Україні в національній валюті.

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитив­на, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розра­хунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахунко­вих документів на паперових носіях та в електронному вигляді.

Кошти з рахунків клієнтів банки списують тільки за доручення­ми власників цих рахунків або за розпорядженнями стягувачів у вста­новлених законодавством випадках. Доручення платників та розпо­рядження стягувачів про списання коштів з рахунків платники та стягувачі складають на відповідних бланках розрахункових доку­ментів, форма та порядок оформлення яких визначаються Інструк­цією № 135. Платник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунку в формі електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором між ним і банком.

Доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків прий­маються банками до виконання виключно в межах наявних на цих рахунках коштів або якщо договором між банком та платником пе­редбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостат­ності коштів на цих рахунках. У разі відсутності/недостатності коштів на рахунку платника банк не здійснює облік заборгованості платника, не сплаченої у строк, та не веде реєстру розрахункових і виконавчих документів, не оплачених у строк у зв'язку з відсутніс­тю коштів на рахунку платника, за винятком здійснення банком та­ких операцій у межах укладених ним цивільно-правових договорів і в порядку, визначеному цими договорами.

Будь-який розрахунковий документ (за винятком розрахунково­го чека) виписується в кількості примірників, потрібних для всіх учас­ників безготівкових розрахунків (але не менше двох), з використан­ням електронно-обчислювальних та друкарських машин (далі -технічні засоби), за один раз із використанням копіювального або самокопіювального паперу. Дозволяється заповнювати розрахунко­вий документ від руки (кульковою ручкою, чорнилом темного кольо­ру). Перший примірник розрахункового документа (незалежно від способу його виготовлення) має містити відбиток печатки (якщо на­явність печатки передбачена) та підписи/підпис відповідальних осіб/ особи. Під час підписування розрахункового документа не дозво­ляється використовувати факсиміле, а також виправляти та запов­нювати розрахунковий документ у кілька прийомів.

Банки приймають до виконання тільки розрахункові документи:

- своїх клієнтів, які подають їх до банку у порядку, передбаченому договорами про розрахунково-касове обслуговування цих
клієнтів;

- клієнтів інших банків або органів Державного казначейства,
якщо документи надсилають безпосередньо інші банки або органи
Державного казначейства.

Платежі з рахунків клієнтів банк здійснює в межах залишків коштів на цих рахунках на початок операційного дня.

До платіжних інструментів, що використовуються при безготів­кових розрахунках, чинне законодавство відносить: платіжні дору­чення; платіжні вимоги-доручення; платіжні вимоги; розрахункові чеки; меморіальні ордери; акредитиви. Для здійснення безготівко­вих розрахунків клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

Платіжне доручення — розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списан­ня зі свого рахунку зазначеної суми коштів та на перерахування на рахунок одержувача. Платіжне доручення оформляється платником за встановленою формою згідно з вимогами щодо заповнення рек­візитів розрахункових документів та подається до банку, що обслу­говує його, не менше ніж у двох примірниках. Платник має право зазначати у платіжному дорученні дату валютування, яка не може бути пізніше десяти календарних днів після складання платіжного доручення (день складання не враховується). Банк платника не прий­має платіжного доручення, якщо визначена в ньому дата валютування пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення.

Платіжні доручення застосовуються у розрахунках за товарни­ми і нетоварними платежами:

- за фактично відвантажену/продану продукцію (виконані ро­боти, надані послуги тощо);

— у порядку попередньої оплати — якщо такий порядок розра­хунків встановлено законодавством та/або обумовлено в договорі;

— для завершення розрахунків за актами звірки взаємної забор­гованості підприємств, які складені не пізніше строку, встановлено­го чинним законодавством;

- для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті
в банках;

- для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та/або державних цільових фондів;

— в інших випадках відповідно до укладених договорів та /або чинного законодавства.

Фізичні особи використовують платіжні доручення у разі пере­рахування коштів зі своїх поточних та вкладних/депозитних ра­хунків згідно зі встановленим законодавством режимом використан­ня цих рахунків.

Платіжне доручення приймається банком платника до виконан­ня протягом десяти календарних днів з дати його виписки. День офор­млення платіжного доручення не враховується. Банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суми, що є на його ра­хунку. Платіжні доручення платника у разі відсутності/недостатності коштів на його рахунку банк приймає лише тоді, якщо порядок прий­мання та виконання таких платіжних доручень передбачено догово­ром між банком та платником.

Платіжна вимога-доручення — розрахунковий документ, який складається з двох частин: верхньої — вимоги одержувача безпо­середньо до платника про сплату певної суми коштів, нижньої — доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на раху­нок одержувача. Платіжні вимоги-доручення можуть застосовува­тися у розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків. Верхня частина вимоги-доручення оформляється одержувачем коштів за встановленою формою згідно з вимогами до заповнення реквізитів розрахункових документів і передається безпосередньо платникові не менш ніж у двох примірниках. У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину і подає до банку, що його обслуговує. Сума, яку платник погоджується сплати­ти одержувачеві та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем. Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, зазначе­на платником, перевищує суму, що є на рахунку платника.

Платіжна вимога — розрахунковий документ, що містить вимо­гу стягувача або при договірному списанні отримувача до банку, що обслуговує платника, переказати без погодження з платником певну суму коштів з рахунку платника на рахунок отримувача. Порядок виконання платіжних вимог на примусове списання (стяг­нення) коштів з платників, рахунки яким відкриті в органах Дер­жавного казначейства, визначається і регулюється нормативно-пра­вовими актами Державного казначейства України. У разі надходжен­ня до банку платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів з цих рахунків вони передаються для виконання відповідному органові Державного казначейства, якщо це передбачено договором між банком та цим органом Казначейства, в іншому разі повертають­ся без виконання у передбаченому законодавством порядку.

Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання (стяг­нення) коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснен­ня розрахунків за акредитивами) та платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з вкладних (поточних і депозитних) рахунків фізичних осіб. Банк стягувача приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника — протягом ЗО календарних днів з дати їх складання. У своєму листі «Про відміну примусового стягнення податкового боргу за рішен­ням податкового органу» від 10 лютого 2003 р. № 25-110/190-1033 Національний банк України повідомив, що згідно з постановою Київ­ського апеляційного господарського суду від 29 січня 2003 р. № 20/383 набрало чинності рішення Господарського суду м. Києва від 19 вересня 2002 р. у справі № 20/383, згідно з яким визнано недійсни­ми абзац другий п. 4, абзац третій п. 7, п. 13, п. 15 розділу V Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвер­дженої постановою Правління НБУ від 29 березня 2001 р. № 135, в частині встановлення порядку примусового списання (стягнення) коштів на списання податкового боргу за рішенням податкового орга­ну. Зазначене рішення суду підлягає негайному виконанню.

Видаткові операції за рахунками юридичних або фізичних осіб зупиняють уповноважені державні органи відповідно до законів країни і виключно у випадках, передбачених ними. Відновлюють­ся такі операції за рахунками тільки органом, який прийняв рішен­ня про їх зупинення, або за рішенням суду. У разі надходження до банку рішення суду про стягнення коштів з рахунків юридичних чи фізичних осіб, за якими уповноваженим державним органом зупи­нено видаткові операції, воно підлягає негайному виконанню, за ви­нятком випадків введення мораторію згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Списання коштів з рахунку платника, залежно від конкретного випадку, документально оформляється в банку платника розрахун­ковим документом, а у випадках, передбачених законодавством, — меморіальним ордером або реєстром чеків чи реєстром документів за акредитивом. Розпорядження стягувачів про примусове списан­ня (стягнення) коштів з рахунків платників приймаються банками незалежно від наявності на них достатнього залишку коштів та ви­конуються ними частково в межах наявного залишку коштів, а у невиконаній сумі повертаються стягувачам.

Банк (установа банку), який не може виконати розрахунковий документ на списання (стягнення) коштів з рахунку клієнта банку у встановлений чинним законодавством термін через відсутність/ недостатність коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов'язаний:

—взяти розрахунковий документ платника стягувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком;

—надіслати письмове повідомлення платнику стягувачу про
невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: «Відсутність/недостатність коштів на кореспондентському ра­хунку банку»;

—вжити заходів для відновлення своєї платоспроможності.

Платник/стягувач, отримавши повідомлення банку, для забезпе­чення своїх прав щодо розрахунків може вжити заходів відповідно до чинного законодавства.

Розрахунковий чек — розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю заз­наченої в чеку суми коштів. Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані ро­боти та надані послуги). Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою. Як виняток існує можливість фізичних осіб обмінювати розрахунковий чек на готів­ку або отримувати здачу із суми розрахункового чека готівкою (але не більше 20 % суми цього чека).

Чекову книжку на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент видає на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чеко­давця. Один або кілька розрахункових чеків на ім'я чекодавця (фізич­ної особи) банк-емітент може видати на суму, що не перевищує за­лишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена ним готівкою. Строк дії чекової книжки — один рік, розрахункового чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, — три місяці з дати їх видачі. День оформлення чекової книжки або розра­хункового чека не враховується. Розрахункові чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не прийма­ються. Строк дії невикористаної чекової книжки може бути подов­жений за погодженням з банком-емітентом, про що він робить відпо­відну позначку на обкладинці чекової книжки (у правому верхньо­му куті), яка засвідчується підписом головного бухгалтера і відбит­ком штампа банку. Чекова книжка може видаватися для розрахунків з будь-яким конкретним постачальником або з різними постачаль­никами.

Розрахунковий чек обов'язково має містити всі реквізити, що передбачені Інструкцією НБУ № 135, і заповнюється від руки (куль­ковою ручкою, чорнилом темного кольору) або з використанням тех­нічних засобів (місяць видачі та сума розрахункового чека мають зазначатися словами). Вносити до розрахункового чека виправлен­ня та використовувати замість підпису факсиміле не дозволяється. Розрахунковий чек, заповнений із порушенням встановлених пра­вил, вважається недійсним і без виконання повертається банку че­кодавця у встановленому порядку.

Розрахунковий чек з чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки розрахункового чека не враховується). Розрахунковий чек прий­мається чекодержателем до оплати безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого оформлено документи, що підтверджують отримання ним товарів (виконання робіт, надання послуг).

Юридичним особам забороняється передавати розрахунковий чек/чекову книжку його/її власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписувати незаповнені бланки розрахун­кового чека і проставляти на них відбиток печатки. За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може виписуватися на ім'я іншої особи, яка стає в цьому разі його власником. Видача розрахункових чеків на пред'явника не проводиться.

Акредитив —договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акреди­тива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Умо­ви та порядок проведення розрахунків за акредитивами мають бути передбачені в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива і не повинні суперечити чинному законодавству, у тому числі норма­тивно-правовим актам Національного банку. Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уні­фікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів в редакції 1993 р. (публікація Міжнародної торгової палати № 500 у частині, що не суперечить чинному законодавству, у тому числі нор­мативно-правовим актам Національного банку).

За операціями з акредитивами всі заінтересовані сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або інши­ми видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

покритий — акредитив, для здійснення платежів за яким завчас­но бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку.

непокритий — акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсут­ності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це за­значається на кожному акредитиві. У разі відсутності такої познач­ки акредитив вважається безвідкличним. Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недодержання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акреди­тивом). Усі розпорядження про зміни умов відкличного акреди­тива або його анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а остан­ній — бенефіціара.

Безвідкличний акредитив — це акредитив, який може бути ану­льований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку-емітента. Безвідкличний акредитив є твердим зобов'язанням банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акре­дитива, якщо документи, що передбачені ним, подано до банку, за­значеному в акредитиві, або банку-емітенту та додержано строків і умов акредитива.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву на акредитив за встановленою формою не менше ніж у трьох при­мірниках та в разі відкриття покритого акредитива — відповідні платіжні доручення. Акредитив має містити лише ті умови, які банк може перевірити документально. Реквізити, передбачені формою заяви, є обов'язковими, тому в разі відсутності одного з них акреди­тив не відкривається і заява повертається заявникові без виконан­ня. Якщо відкривається покритий акредитив, депонований у вико­нуючому банку, який не є банком-емітентом, то заявник подає до банку-емітента, крім заяви, платіжне доручення на перерахування коштів для бронювання їх у виконуючому банку. Акредитив вва­жається відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення про відкриття та умови акредитива бенефіціару.

Дата виконання платіжних доручень, наданих разом із заявою на акредитив, і дата повідомлення бенефіціару мають збігатися. Банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття ак­редитива шляхом надсилання йому електронною поштою (електрон­не повідомлення), або іншими засобами зв'язку, що передбачені дого­ворами між банками, заяви або повідомлення. Заяву або повідомлен­ня банк-емітент надсилає авізуючому банку не пізніше наступного робочого дня після отримання заяви від клієнта. У повідомленні ма­ють бути зазначені номер акредитива, усі його умови, спосіб плате­жу, місце виконання та строк дії акредитива. Повідомлення має місти­ти повноваження авізуючого банку щодо виду акредитивної операції. Про відкриття та умови акредитива виконуючий (авізуючий) банк повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робо­чих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізую­чого банку).

Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, що перед­бачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акреди­тивом. Виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи щодо додержання всіх умов акредитива і в разі порушен­ня хоч би однієї з умов не проводить виплати за акредитивом, про що інформує бенефіціара і надсилає повідомлення до банку-емітен­та для отримання згоди на оплату документів з розбіжностями. За­значене повідомлення має містити повний перелік розбіжностей з умовами акредитива, виявлених під час перевірки.

У разі неотримання відповіді протягом семи робочих днів після відправлення повідомлення або надходження негативної відповіді виконуючий банк повертає бенефіціару всі документи за акредити­вом, зазначивши на зворотному боці першого примірника реєстру документів за акредитивом причини повернення документів і засвід­чивши цей запис підписами відповідального виконавця та праців­ника, на якого покладено функції контролера, і відбитком штампа банку.

Меморіальний ордер — розрахунковий документ, який у випад­ках, передбачених законодавством, складається банком для оформ­лення внутрішньобанківських операцій, операцій щодо списання коштів з рахунку платника, здійснення договірного списання коштів з рахунку свого клієнта на підставі його письмового доручення або розпорядження стягувача про списання коштів з рахунку платника.

За несвоєчасне списання (зарахування) коштів з рахунків (на ра­хунки) клієнтів банки несуть відповідальність згідно з чинним зако­нодавством та укладеними договорами. Платник несе відпові­дальність перед банком, що його обслуговує, згідно з укладеним між ними договором.

Банк, що обслуговує ініціатора, у разі виникнення обґрунтованої підозри ініціювання переказу без законних підстав має право дати (письмово або в електронному вигляді) вказівку банку, що обслуго­вує отримувача, зупинити зарахування суми переказу на рахунок отримувача або, якщо вона вже зарахована, заблокувати на строк до п'яти робочих днів відповідну суму коштів на рахунку отримува­ча до з'ясування всіх обставин.

За необґрунтованість примусового списання (стягнення) коштів, недостовірність даних, зазначених у розрахункових документах, стягувач несе відповідальність згідно з чинним законодавством та

відшкодовує збитки, завдані внаслідок безпідставного примусового списання (стягнення) коштів, у порядку, передбаченому чинним за­конодавством.

Як платіжні інструменти можуть також розглядатися банківські платіжні картки та векселі.

Національний банк України своєю постановою від 27 серпня 2001 р. затвердив порядок емісії платіжних карток та здійснення операцій з їх застосуванням¹. Чинним законодавством передбачено, що на те­риторії України застосовуються платіжні картки, емітовані членами внутрішньодержавних платіжних систем, та платіжні картки, еміто­вані членами міжнародних платіжних систем (резидентами та нере­зидентами України). Для здійснення безготівкових розрахунків та видачі готівки із застосуванням платіжних карток в Україні можуть створюватися внутрішньодержавні банківські одноемітентні та багатоемітентні платіжні системи.

Банки, клірингові та інші установи, що надають фінансові послу­ги із застосуванням платіжних карток, мають право укладати дого­вори з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем про членство або про участь у цих системах. Укладення таких дого­ворів здійснюється згідно з чинним законодавством України. Емісія платіжних карток і здійснення операцій з їх використанням у ме­жах України проводиться банками, що мають банківську ліцензію Національного банку України. За наявності такої ліцензії банки ма­ють право здійснювати емісію платіжних карток і проводити опе­рації з їх використанням без отримання дозволу на здійснення цих операцій. Банки-резиденти мають право укладати договори з платіж­ними організаціями міжнародних платіжних систем і здійснювати емісію платіжних карток міжнародних платіжних систем, призна­чених для застосування за межами України, за наявності банківсь­кої ліцензії і за умови отримання письмового дозволу Національно­го банку України на здійснення операцій з валютними цінностями.

Строки проведення переказу за допомогою платіжних карток визначаються правилами платіжної системи та договорами, що ук­ладаються між членами та учасниками платіжної системи. При цьо­му строк виконання міжбанківського переказу, що здійснюється на підставі клірингових вимог, виконується у строк до трьох операцій­них днів. Внутрішньобанківський переказ виконується у строк, вста­новлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів.

Законодавство передбачає кілька видів платіжних карток. Зокре­ма, фізичним особам, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, емітент надає особисті платіжні картки, а юридичним особам і фізичним особам-підприємцям — корпоративні платіжні картки. У разі застосування дебетової схеми обслуговування для клієнтів відкриваються окремі картрахунки, що ведуться в режимі поточних рахунків, з урахуванням обмежень, встановлених законодавством. Уразі застосування кредитної схеми клієнтам відкриваються окремі картрахунки.

Клієнти-резиденти можуть відкривати картрахунки за межами України й отримувати платіжні картки, емітовані нерезидентами, з урахуванням обмежень, встановлених законодавством України про валютне регулювання.

Отримати готівку можна як у банківській установі, так і через встановлений термінал, а також з банкомата. Законодавство перед­бачає обов'язкові реквізити чека банкомата: ідентифікатор банку або інші реквізити, що дають змогу його ідентифікувати; номер банко­мата; дата здійснення операції; сума та валюта операції; реквізити платіжної картки (допустимі правилами безпеки платіжної системи); код, що ідентифікує операцію у платіжній системі.

Розрахунки за операції з платіжними картками, виконані на тери­торії України як резидентами, так і нерезидентами, між еквайрами і торговцями, а також між платіжними організаціями небанківських платіжних систем-нерезидентів і торговцями, здійснюються лише у валюті України згідно з правилами, визначеними платіжною органі­зацією платіжної системи і в порядку, обумовленому в договорі.

Міжбанківський переказ між банками — членами платіжних си­стем за операціями із застосуванням платіжних карток, здійснени­ми їх держателями в межах України, проводиться лише у валюті Ук­раїни незалежно від того, в якій валюті відкритий картрахунок клієнта.

Міжбанківський переказ між банками — членами міжнародних платіжних систем за операціями із застосуванням платіжних кар­ток, здійсненими їх держателями за межами України, а також за опе­раціями, здійсненими в межах України держателями платіжних карток—нерезидентами України, проводиться у валюті, визначеній у відповідних договорах із платіжними організаціями міжнародних платіжних систем.

Якщо валюта розрахунку за операцією, яка здійснюється за до­помогою платіжної картки, відрізняється від валюти картрахунку, то уповноважений банк (за результатами оброблення інформації про виконані операції) здійснює перерахунок суми за операцією у ва­люту картрахунку за курсом, визначеним договором між клієнтом та уповноваженим банком-емітентом.

ЛЕКЦИЯ

по теме № 9: «Административно-правовое регулирование в социально-культурной сфере» для курсантов очного отделения факультета правоохранительная деятельность по специальности – 030505 «Правоохранительная деятельность»

 

Время 2 часа.

 

Подготовил:

Заместитель начальника кафедры АП и АД ОВД

подполковник полиции

А.В. Карагодин

 

Обсуждена и одобрена на

заседании кафедры

«» 2011 года

Протокол №

 

Белгород – 2011

Цели занятия:

 

1. Учебная цель:закрепление, углубление и расширение знаний, полученных курсантами в процессе самостоятельного изучения литературы характеризующей управление в социально-культурных отраслях и сферах жизнедеятельности.

Методические приёмы: конспектирование материала, обсуждение проблемных вопросов деятельности органов исполнительной власти.

2.Воспитательные цели:формирование у курсантов профессиональных черт характера (внимательность, ответственность, исполнительность); собственных взглядов, убеждений и мировоззрения при определении компетенции федеральных и региональных органов исполнительной власти в социально-культурной сфере управления; таких качеств, как гуманизма, чувства уважения к мнению других лиц, учиться культуре межличностного общения; а так же ориентирование на более успешную учебную деятельность.

Методические приёмы: личный пример преподавателя, апелляция к авторитетам, похвала курсантов принимающих участие в обсуждении вопросов лекции, порицание нарушающих дисциплину на занятии.

3. Дидактическая цель:научить курсантов анализировать и оценивать различные источники информации, творчески мыслить, логично и последовательно излагать свои мысли, свободно выступать в обсуждении темы занятия, высказывать и обосновывать своё мнение.

Методические приёмы:после обсуждения каждого вопроса лекции необходимо уточнять у курсантов “Все ли Вам понятно?” или “Есть ли вопросы к лектору?”, что позволит творчески мыслить, рассуждать, доказывать обоснованность своего мнения, а также это возможный выход на дискуссию. В качестве анализа и оценки источников информации служат – использование на лекции технических средств обучения.

Междисциплинарная связь:заключается в связи с дисциплиной “Конституционное право”, в рамках этой дисциплины разграничиваются предметы ведения и полномочия между федеральными органами исполнительной власти и органами исполнительной власти субъектов РФ и устанавливаются межотраслевые полномочия Президента РФ И Правительства РФ.

Внутридисциплинарная связь заключается в том, что в рамках темы настоящей лекции продолжается изучение юрисдикционной и правоприменительной деятельности милиции.

 

Вид лекции:академическая.

 

Метод проведения занятия:

ü разъяснение учебного материала и его обсуждение;

ü репродуктивный;

ü наглядно-пояснительный.

 

Учебно-материальное обеспечение:

Лекционный зал, отвечающий санитарно-гигиеническим условиям, наличие подготовленных технических средств активного восприятия информации графического и текстового вида.

 

Примерное распределение учебного времени:

 

План лекции	Страницы
Вступительная часть – 5 минут	4-5
Учебные вопросы:
1.Управление образованием и наукой - 35 минут.	5-20
2. Управление в сфере культуры и здравоохранения - 35 минут.	20-36
Заключительная часть (подведение итогов) – 5 минут

 

Основная литература

1. Административное право: учебник: в 2 ч. Ч.1 / авт. кол.: Т.М. Занина, Ю.Н. Канибер, В.А. Кудин, С.А. Сойников – М.: ЦОКР МВД России, 2005.

2. Административное право: учебник: в 2 ч. Ч.2 / авт. кол.: В.Б. Белоусов, Д.А. Газизов, В.В. Головко и др. – М.: ЦОКР МВД России, 2005.

3. Д.Н. Бахрах, Б.В. Россинский, Ю.Н. Старилов. Административное право: учебник для вузов. - 2-е изд., изм. и доп. – М.: Издательство НОРМА, 2006.

4. Административное право: учебник: Общая часть / под ред. В.А. Юсупова, В.Д. Симухина. – М.: ИМЦ ГУК МВД России. 2005.

5. Административное право. Учебник / Под ред. Л.Л. Попова. – М.: Юристъ, 2005. – 697 с.

6. Административное право России. Общая часть: Учебник для высших учебных заведений / Под ред. П.И. Кононова. – М.: Издательская группа «Юрист», 2005. – 448 с.

Дополнительная литература

1. Об образовании: Закон Российской Федерации от 10 июля 1992 г. № 3266-1 (ред. от 02.02.2011).

2. О высшем и послевузовском профессиональном образовании: Федеральный закон от 22 августа 1996 г № 125 – ФЗ (ред. от 20.04.2007).

3. О науке и государственной научно-технической политике: Федеральный закон от 26 августа 1996 г. № 127 – ФЗ (ред. от 04.12.2006).

4. О средствах массовой информации: Закон Российской Федерации от 27 декабря 1991 г. № 2124-1 (ред. от 16.10.2006).

5. О рекламе: Федеральный закон от 18 июля 1995 г. № 108 – ФЗ (ред. от 09.02.2007).

6. Основы законодательства Российской Федерации о культуре: Закон Российской Федерации от 9 октября 1992 г. (ред. от 29.12.2006).

7. О федеральной целевой программе развития образования на 2011 - 2015 годы: Постановление Правительства Российской Федерации от 07.02.2011 года № 61.

8. Об утверждении Положения о Министерстве образования Российской Федерации: Постановление Правительства Российской Федерации от 15 июня 2004 г. № 280 (ред. от 25.04.2006).

9. Административное право России. Часть 2. Административно-правовое регулирование в сферах и отраслях. Учебник. Изд. 2-е / Под ред. докт. юрид. наук, проф. А.П. Коренева. – М.: Московская академия МВД России, Центр юридической литературы «Щит», 2002. – 348 с.

Введение

Культурно-воспитательная функция относится к числу важнейших внутренних функций государства. Ее реализация включает создание и под­держание благоприятных условий и возможностей для получения каждым гражданином образования, соответствующего принятым в государствен­ном стандарте. Важность данной функции обусловливается тем, что в на­стоящее время без образования немыслимо активное участие граждан в общественной жизни, в производстве, во всех сферах государственной деятельности. От уровня образованности населения и качества образова­ния непосредственно зависит поступательное развитие общества и госу­дарства. Именно поэтому в РФ область образования провозглашена при­оритетной.