Студопедия — Класифікація вугілля за збагачуваністю
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Класифікація вугілля за збагачуваністю






На сьогодні оцінку збагачуваності вугілля і класифікацію його за цією ознакою виконують за ГОСТ 10100-84. Відповідно до цього стандарту показник збагачуваності Т визначається як відношення сумарного виходу проміжних фракцій до виходу безпородної маси.

 

 

де – вихід проміжних фракцій (густиною 1400 (1500) – 1800 кг/м3 – для кам’яного вугілля і 1800 – 2000 кг/м3 – для антрацитів), – вихід породних фракцій (густиною більше 1800 кг/м3 – для кам’яного вугілля і більше 2000 кг/м3 – для антрацитів).

Залежно від значення показника збагачуваності вугілля і антрацити підрозділяються на категорії збагачуваності від легкої до дуже важкої.

60. ПОНЯТТЯ ЯКОСТІ ВУГІЛЛЯ І АНТРАЦИТІВ.

Якість вугілля і продуктів збагачення визначається виходом летких речовин, питомою теплотою згоряння, вологістю, зольністю і вмістом сірки.

Вихід летких речовин є однією з класифікаційних ознак марки вугілля і характеристикою його технологічної придатності. Для коксівного вугілля він визначає вихід коксу і хімічних продуктів коксування, для енергетичного – є характеристикою реакційної здатності і займистості палива. Вихід летких речовин залежить від виду горючого матеріалу і стадії метаморфізму. Так для торфу вихід летких речовин складає близько 70 %, для бурого вугілля – до 50 %, для кам’яного вугілля – 50 – 8 %, для антрацитів –9–2%.

Питома теплота згоряння – кількість тепла, що виділяється при повному згорянні 1 кг палива. Це найважливіший показник характеристики палива. Питома теплота згоряння кам’яного вугілля Донбасу складає 30,5 – 36,8 МДж / кг.

Вологість у вугіллі шкідливо впливає на процес коксування, вона знижує вихід коксу і продуктивність коксових печей, сприяє їх руйнуванню, погіршує умови роботи хімічних цехів. Вологість вугілля і вугільних концентратів повинна бути не більше 8 %. Підвищення вологості вугілля на 1 % знижує його ціну на 1,5 %.

Зольність вугілля для коксування як правило не повинна перевищувати 8 %. Збіль­шення зольності коксу на 1 % тягне за собою його перевитрати на виплавку чавуну в доменній печі на 2,5 % і зниження продуктивності печі на 4 %. В енергетичному вугіллі підвищена зольність приводить до зниженню теплоти згоряння. Вугілля, що використається для виробництва синтетичного бензину, повинно мати зольність не більше 5 – 6 % при вологості 2 %; для виготовлення електродів потрібне вугілля з зольністю, що не перевищує 2–3 %. Підвищення зольності вугілля на 1 % знижує його ціну на 2,5 %.

Сірка, що міститься у вугіллі майже повністю переходить в кокс і потім в метал. Сірка робить метал червоноламким і нековким, підвищує його схиль­ність до корозії. Збільшення вмісту сірки в коксі на 1 % підвищує його витрати на 17 %, при цьому продуктивність доменної печі знижується на 16 %.

В результаті збагачення вугілля його зольність, сірчистість і вологість можуть буті значно знижені і доведені до кондицій, що задовольняють відповідних споживачів.

61. МІЖНАРОДНА КЛАСИФІКАЦІЯ ВУГІЛЛЯ.

За цією класифікацію вугілля з вищою теплотою згоряння вологої беззольної маси до 23826 кДж/кг належать до бурих, а вугілля з більшою теплотою згоряння – до кам’яного і антрацитів.

Класифікація вугілля охоплювала вугілля кам’яне та антрацити і виконувалася по: виходу летких речовин на суху беззольну масу Vdaf, теплоті згоряння Qsdaf, спікливості та коксівності вугілля. У 1988 р. ця класифікація була відмінена. Європейська економічна комісія ООН затвердила нову систему міжнародної кодифікації вугілля середнього та високого рангів, тобто кам’яного вугілля та антрацитів. За цією класифікацією до бурого відносять вугілля з вищою теплотою згоряння вологої беззольної маси до 24000 кДж/кг.

Показники Індекси Номер цифр в коді вугілля Міжнародні стандарти для визначення показників
1. Середній показник відбиття вітриніту Ro 1, 2 7404-1984
2. Характеристика рефлектограми -   7404-1984
3. Мацеральний склад: -вміст інертиніту -вміст ліптиніту І L   7404-1984 7404-1984
4. Індекс вільного спучування SI   500-1984; 562-1984
5. Вихід летких речовин на сухе беззольне паливо Vdaf 7, 8 1170-1977
6. Зольність на суху масу Аd 9, 10 1171-1984
7. Вміст сірки на суху масу Std 11, 12 334-1975
8. Вища теплота згоряння на суху беззольну масу Qбdaf 13, 14 1923-1976

За класифікацією, введеною у 1990 р. (ГОСТ 25543-88), передбачено таке віднесення вугілля:

до бурого при середньому показнику відбиття вітриніту Rо менше 0,60 % і вищій теплоті згоряння в перерахунку на вологий беззольний стан (Qsaf) менше 24 МДж/кг;

до кам'яного вугілля — при середній величині Rо 0,40-2,59 %, Qsaf 24 МДж/кг і більше і виході летких речовин в перерахунку на сухий беззольний стан (Vdaf) 8 % і більше;

до антрацитів — при середній величині Rо від 2,20 % і більше і Vdaf менше за 8 %.

Передбачене визначення наступних генетичних параметрів вугілля:

міри їх метаморфізму (встановлюється за Rо),

особливості петрографічного складу — мінімальний сумарний вміст фюзенізованих опіснюючих компонентів — ОК, %;

максимальна вологоємність на беззольний стан Wafmax % — для бурого вугілля,

вихід летких речовин Vdaf, % — для кам'яного вугілля,

Vvdaf, см³/г — для антрацитів;

вихід смол напівкоксування Тskdaf для бурого вугілля,

спікливість за товщиною пластичного шару «Y», мм, і індексу Рога RI для кам'яного вугілля,

анізотропія відбиття витриніту АR,% для антрацитів.

За перерахованими показниками виділено 50 класів вугілля з Rо від 0,20 до 5,0 % і більше, 8 категорій з ОК від 10 до 69 %, 6 типів бурого вугілля з Wafmax від 20 до 70 %, 11 — кам'яного з Vdaf від 48 до 8 % і 4 — антрацитів з Vvdaf від 200 до 100 см³/г, 4 підтипи бурого вугілля з Тskdaf від 20 до 10 %, 23 — кам'яного за показниками спікливості і 6 — антрацитів за показниками анізотропії відбиття витриніту.

62. СУЧАСНА ПРОМИСЛОВА КЛАСИФІКАЦІЯ ВУГІЛЛЯ УКРАЇНИ.

Промислові класифікації викопного вугілля відображають практику їх використання, що склалася. В Україні основа традиційної промислової класифікації викопного вугілля — їх марочна приналежність. Марка вугілля — умовна назва різновидів вугілля, близьких за генетичними ознаками і основними енергетичними і технологічними властивостями.

Все буре вугілля належить до однієї марки Б, а антрацити — до марки А. Всередині марок виділяють технологічні групи викопного вугілля. Буре вугілля за вмістом робочої вологи поділяється на 3 технологічні групи: 1Б (W понад 40 %), 2Б (31-40 %), 3Б (W менше 30 %), вугілля Дніпровського басейну технологічної групи 1Б додатково поділяють на 4 групи за виходом смол і кожна з них на 4 підгрупи за величиною вищої теплоти згоряння (по бомбі).

За сукупністю генетичних параметрів вугілля кодується семизначним кодовим числом. Відповідно до генетичних параметрів визначаються технологічна марка, група і підгрупа вугілля.

Всього виділено 17 марок, з них по одній для бурого (Б) вугілля і антрацитів (А) і 15 для кам'яного вугілля: довгополуменеве (Д), довгополуменеве газове (ДГ), газове (Г), газове жирне опіснене (ГЖО), газове жирне (ГЖ), жирне (Ж), коксове жирне (КЖ), коксівне (К), коксове опіснене (КО), коксове слабкоспікливе низькометаморфізоване (КСН), коксове слабкоспікливе (КС), опіснене спікливе (ОС), пісне спікливе (ПС), слабкоспікливе (СС) і пісне (П). Інші варіанти цієї класифікації виділяють 16-18 марок вугілля кам'яного. В подальшому така класифікація була вдосконалена.

За Стандартом України «Вугілля буре, кам'яне та антрацит» (ДСТУ 3472-96) в залежності від значень середнього показника відбивання вітриніту Rо, виходу летких речовин Vdaf, теплоти згоряння на сухий беззольний Qsdaf або вологий беззольний Qsaf стан та спікливості, яка оцінюється товщиною пластичного шару «Y» і індексом Рога RI вугілля України поділяється на марки.

63. СУМІЩЕНІ ПРОЦЕСИ «ВИДОБУВАННЯ-ПЕРЕРОБКА-ЗБАГАЧЕННЯ» КОРИСНИХ КОПАЛИН. ПІДЗЕМНЕ ВИЛУГОВУВАННЯ РУД.

Вилуговування підземне – спосіб розробки рудних родов. вибірковим переведенням корисних копалин в рідку фазу в надрах з подальшою переробкою розчинів, що містять метали.

Пром. освоєння В.п. мідних руд було здійснено в США в 1919р. Сьогодні В.п. застосовують для видобутку урану, міді, а також промислово-експериментально - титану, ванадію, марганцю, заліза, кобальту, нікелю, цинку, селену, молібдену, золота та ін. В.п. дозволяє обробляти бідні руди, переробка яких традиційними способами нерентабельна. За режимом руху реагенту виділяють три гідродинамічні схеми В.п.: фільтраційну, інфільтраційну і пульсаційно-статичну (можлива їх комбінація). Сучасне підприємство В.п. складається з видобувного, трубопровідного комплексів і терміналу переробки розчину. Принципова технол. схема ланцюга апаратів підприємства не залежить від системи розробки. У залежності від способу розкриття покладів виділяють свердловинні, шахтні, комбіновані системи В.п.

У Чилі активно зростає виробництво екстракційної міді (технологія SX-EW)- більш ніж 20% на рік. У різних регіонах країни працює понад 20 установок SX-EW. Найбільші з них (в дужках річна потужність, тис. т): Ель-Абра (225), Чукікамата (190), Радоміро-Томік (150). На рудниках Салдівар, Ескондіда і Серро-Колорадо потужності установок становить 100 і більше тис. тонн. Виробництво на мідеплавильному заводі Калетонес (Caletones) планується підвищити з 1250 до 1440 тис. т концентратів і з 380 до 435 тис. т чорнової міді на рік.

За технологією SX-EW на початку ХХІ ст. виробляють ~20% всієї катодної міді в світі.

64. ПІДЗЕМНЕ ВИЛУГОВУВАННЯ КОРИСНИХ КОПАЛИН.

Вилуговування підземне – спосіб розробки рудних родов. вибірковим переведенням корисних копалин в рідку фазу в надрах з подальшою переробкою розчинів, що містять метали.

Пром. освоєння В.п. мідних руд було здійснено в США в 1919р. Сьогодні Вилуговування підземне застосовують для видобутку урану, міді, а також промислово-експериментально - титану, ванадію, марганцю, заліза, кобальту, нікелю, цинку, селену, молібдену, золота та ін. В.п. дозволяє обробляти бідні руди, переробка яких традиційними способами нерентабельна. За режимом руху реагенту виділяють три гідродинамічні схеми В.п.: фільтраційну, інфільтраційну і пульсаційно-статичну (можлива їх комбінація). Сучасне підприємство В.п. складається з видобувного, трубопровідного комплексів і терміналу переробки розчину. Принципова технол. схема ланцюга апаратів підприємства не залежить від системи розробки. У залежності від способу розкриття покладів виділяють свердловинні, шахтні, комбіновані системи В.п.

У Чилі активно зростає виробництво екстракційної міді (технологія SX-EW)- більш ніж 20% на рік. У різних регіонах країни працює понад 20 установок SX-EW. Найбільші з них (в дужках річна потужність, тис. т): Ель-Абра (225), Чукікамата (190), Радоміро-Томік (150). На рудниках Салдівар, Ескондіда і Серро-Колорадо потужності установок становить 100 і більше тис. тонн. Виробництво на мідеплавильному заводі Калетонес (Caletones) планується підвищити з 1250 до 1440 тис. т концентратів і з 380 до 435 тис. т чорнової міді на рік.

За технологією SX-EW на початку ХХІ ст. виробляють ~20% всієї катодної міді в світі.

65. ПЕРЕРОБКА КОРИСНИХ КОПАЛИН БЕЗПОСЕРЕДНЬО У ПЛАСТІ (РУДНОМУ ТІЛІ): ПІДЗЕМНА ГАЗИФІКАЦІЯ, ПІДЗЕМНА СУБЛІМАЦІЯ.

Підземна газифікація корисних копалин – спосіб розробки родовищ корисних копалин (вугілля, сланців, сірки і ін. копалин, що містять горючі компоненти), оснований на фіз.-хім. перетвореннях корисних копалин у газоподібні і рідкі продукти за допомогою повітря, водяної пари, кисню або їх сумішей при високій т-рі.

П.г.к.к. – складний комплексний процес, що включає прогрівання покладу, видалення вологи і легко летких компонентів, переведення в рідку фазу легкоплавких компонентів, процеси гетерогенного і гомогенного горіння, фільтрації газів, взаємодії компонентів газової фази, механіч. розтріскування і обвалення порід внаслідок температурного впливу, конденсацію летких речовин і ін. Найважливіша ознака всіх способів П.г.к.к. – їх автотермічність, що дозволяє підтримувати процес без підведення тепла ззовні, за рахунок екзотермічних реакцій частини горючих компонентів покладу з киснем дуття. Осн. продуктом П.г. вугілля є горючий газ; сланців і бітумів – горючий газ, рідке паливо, смоли, масла, феноли і ін. продукти; сірки – сірчистий ангідрид, рідка і пароподібна сірка. За способом розкриття і підготовки по-кладу до П.г.к.к. розрізнюють шахтні, свердловинні і комбіновані схеми.

Осн. переваги П.г.к.к. – низькі витрати на розкриття покладів, низькі енерговитрати внаслідок автотермічності процесів газифікації, збереження родючого шару ґрунту, екочистота.

Недоліки: складність управління процесом горіння, можливість витоку газу через тріщини в покрівлі покладу, необхідність високої природної або штучної проникності покладу. Можливість реалізації способів практично не залежить від глибини залягання корисних копалин, тому актуальність їх розвитку зростає по мірі вичерпання запасів, доступних для традиційних методів.

Підземна сублімація корисних копалин – спосіб розробки родовищ корисних копалин (ртутних і стибієвих руд, колчеданів та ін.) безпосередньо в надрах Землі, що базується на переведенні корисної компоненти з твердої фази в газову. П.с. здійснюють шляхом нагріву покладу газоподібним теплоносієм, електричним струмом, високочастотним магнітним полем. На практиці застосовується при видобутку ртуті з ртутьвмісних руд кіноварі. Осн. перевагою П.с. є можливість отримання порівняно чистої речовини з покладу, недоліком – високі енерговитрати, які стримують пром. застосування способу.

66. ПЕРЕРОБКА КОРИСНИХ КОПАЛИН БЕЗПОСЕРЕДНЬО У ПЛАСТІ (РУДНОМУ ТІЛІ): ПІДЗЕМНЕ РОЗЧИНЕННЯ.

Підземне розчинення – спосіб видобутку природних мінеральних солей (кам’яної, калійної, бішофіту) через свердловини шляхом переведення їх у водний розчин в надрах. Поряд з видобутком здійснюються збагачення, очистка (для кам’яної солі) і вибіркове вилучення (для калійних солей). Особливості Р.п. зумовлені фіз.-хім. природою і розчинністю солей, гідравлікою і гідродинамікою циркуляційних потоків, що виникають при створенні в соляному масиві підземних камер великих розмірів. Розчинення солі включає етапи: надходження розчинника до поверхні солі, взаємодія розчинника і солі (міжфазні процеси), розділення розчиненої речовини і солі (процеси дифузії).

Гірничодобувні підприємства, що здійснюють підземний видобуток солі способом Р.п., називаються розсолопромислами і являють собою комплекс наземних і підземних виробничих об’єктів, що забезпечують безперервний видобуток і подачу розсолу споживачеві. Основні технологічні споруди розсолопромислу – свердловини підземного розчинення (СПР). Конструкція свердловин вибирається виходячи з особливостей геол. будови покладу, гідрогеологічних умов, фізико-механічних характеристик порід і ін. умов. СПР розрізняються з урахуванням способу управління процесом розчинення (прямотечійні, протитечійні, гідроврубові, пошарового розчинення), систем розробки (індивідуальні, взаємодіючі), способу розкриття соляних покладів (вертикальні, похилі, похило-горизонтальні). У залежності від порядку відробки соляних родовищ і способу управління гірничим тиском виділяються системи камерного і суцільного розчинення. При камерних системах Р.п. ведуть в ізольованих камерах через індивідуальні або взаємодіючі свердловини, між якими залишаються цілики. Активно впроваджується в пром. практику спосіб поетапної виїмки, що передбачає спочатку відпрацювання камер через індивідуальні свердловини, а потім підключення нових свердловин до об’ємів діючих камер. Цей спосіб дозволяє здійснити доробку запасів, що залишаються в міжкамерних ціликах.

Для відпрацювання малопотужних покладів кам’яної солі застосовується суцільна система. При цьому ділянка родовища розкривається групою свердловин, які сполучаються між собою біля підошви покладу для утворення єдиного штучного розсільного горизонту. Відпрацювання запасів ділянки здійснюється шляхом нагнітання води у водоприймальні свердловини і відбору розсолу із забірних свердловин. При використанні Р.п. продуктивність праці в 4 рази вища, а питомі кап. витрати в 7 разів менші в порівнянні з шахтним способом видобутку солей.

Камери Р.п. використовуються для підземного зберігання нафтопродуктів і зріджених газів, захоронення відходів промислових підприємств, організації підземної очистки розсолу.

67. БРИКЕТУВАННЯ КОРИСНИХ КОПАЛИН. БРИКЕТУВАННЯ ВУГІЛЛЯ.

Брикетування — різновид грудкування, фізико-хімічний процес термомеханічної переробки дрібних корисних копалин — слабкоструктурних руд, концентратів та відходів виробництва, який дозволяє одержати механічно і термічно міцний сортовий продукт — брикет, що має певну форму, розмір і масу. Брикетують дрібні залізні руди і концентрати, сировину для виробництва феросплавів та дрібні феросплави, різні відходи чорної металургії (окалину, стружку, металургійний пил, шлак, шлам), торф, буре вугілля, дрібні класи кам'яного вугілля та антрацитів, напівкоксовий та коксовий дріб'язок, побутові відходи тощо. В залежності від властивостей вихідної сировини брикетування виконується без зв'язуючих речовин (молоде буре вугілля, торф) під дією тиску 100—250 МПа і зі зв'язую-чими (кам.вуг. та рудний дріб'язок, антрацитовий штиб та ін.) під дією тиску 20-80 МПа. Феноменологічна схема брикетування включає таку послідовність субпроцесів: — підготовку сировини до пресування, подрібнення, грохочення, сушку; препарування зв'язуючих речовин; дозування компонентів брикетної шихти; їх змішування; нагрівання і охолодження брикетної шихти перед пресуванням; — пресування брикетної шихти; — обробку «сирих» брикетів з метою їх швидкого затвердівання: охолодження, пропарку, карбонізацію, сушку, відновлювальне випа-лення. Брикетування підвищує теплоту згоряння кам. вуг. дріб'язку, антрацитових штибів, бурого вугілля, торфу, поліпшує ККД спалювання, транспортабельність, умови збері-гання та використання цих видів паливної сировини. Крім того, брикетування створює додаткові сировинні ресурси для виробництва малодимного та бездимного палива, а також рудної і нерудної сировини завдяки утилізації відходів різ. виробництв (колошниковий пил, металіч. стружка, окалина, шлаки, відходи промисловості нерудних будівельних матеріалів, ряду хім. виробн. та ін.), розширює сировинну базу коксування за рахунок використання в коксових шихтах недефіцитних марок кам. вугілля. Брикетування широко розвинуте в ФРН, Польщі, Румунії, США, Японії, Франції, Великобританії, Канаді. В Україні накопичений великий досвід промислового брикетування кам'яного та бурого вугілля, створено наукові основи процесу брикетування вугілля зі зв'язуючими.

Брикетування вугілля - фізико-хімічний процес отримання механічно і термічно міцного сортового продукту – брикету, що має задану геометричну форму, розміри і масу.

Брикети використовуються у коксохімічній, металургійній, хімічній і ін. галузях промисловості, а також як побутове паливо. У залежності від властивостей корисних копалин і призначення брикети повинні задовольняти наступним вимогам:

а) мати атмосферостійкість, не руйнуватися від температурних коливань і атмосферних опадів;

б) мати достатню механічну міцність, витримувати досить високі ударні навантаження і чинити опір стиранню і вигину;

в) мати достатню пористість, що забезпечує хорошу проникність газів при високих температурах горіння;

г) містити мінімальну кількість вологи, яка обумовлює додаткові витрати енергії на випаровування і знижує газопроникність брикетів;

д) бути температуростійкими, не руйнуватися від впливу високих температур.

Вуглебрикетне виробництво дозволяє отримати високоякісне і транспортабельне паливо, скоротити втрати вугілля при зберіганні, перевезеннях і спаленні, запобігти самозайманню вугілля, залучити для коксування додаткові ресурси неспікливого вугілля, ефективно використвувати низькоякісні місцеві види палива і збільшити видобуток бурого вугілля для використання в енергетиці. Брикетування вугілля здійснюється зі зв’язуючими і без зв’язуючих. За призначенням вугільні брикети бувають побутовими і промисловими. Побутові брикети можуть бути овальної, подушкоподібної або будь-якої іншої округлої форми масою 30-50 г. Для надання їм підвищеної термічної і механічної міцності, а також властивостей бездимного палива їх іноді піддають термообробці. Промислові брикети служать сировиною для напівкоксовання бурого і коксування кам'яного неспікливого вугілля. Вони можуть виконувати функції теплоізоляційного матеріалу, замінюють дефіцитний графіт, використовуються як основний матеріал для отримання різних електродів.

68. ГРУДКУВАННЯ КОРИСНИХ КОПАЛИН. ГРУДКУВАННЯ РУДНОЇ ШИХТИ.

69. КОМПЛЕКСНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРОДУКТІВ ЗБАГАЧЕННЯ КОРИСНИХ КОПАЛИН.

Комплексне використання корисних копалин – один з найважливіших напрямків розвитку гірничодобувної промисловості. Але вимоги до комплексного використання мінеральної сировини дуже складні, тому для їх вирішення необхідно застосовувати найбільш ефективні технологічні процеси. Рівень комплексного використання сировини може бути показником технічного розвитку галузі.

Використання оборотного водопостачання збагачувальних фабрик дозволяє скоротити споживання свіжої води. Повний перехід фабрик на оборотне водопостачання в значній мірі запобігає забрудненню навколишнього середовища.

Одна з проблем при збагаченні корисних копалин – раціональне використання відходів, складування яких пов’язане зі значними матеріальними витратами. Відходи можуть бути використані у промисловості будівельних матеріалів і добрив, керамічній і скляній. Разом з цим вміст корисних компонентів у відходах повинен бути мінімально можливим, тому що втрати у відходах стають безповоротними після їх використання в інших галузях промисловості. Важливе значення для охорони навколишнього середовища має раціональне розміщення джерел забруднення (винесення промислових підприємств з великих міст, розміщення промислових підприємств з урахуванням рози вітрів і топографії місцевості, створення санітарних зон навколо підприємств) і очищення стоків промислових підприємств від шкідливих домішок.

70. КОМПЛЕКСНЕ ВИКОРИСТАННЯ КОРИСНИХ КОПАЛИН. НАПРЯМКИ КОМПЛЕКСНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПАЛИВНИХ І РУДНИХ КОРИСНИХ КОПАЛИН.

Комплексне використання корисних копалин – один з найважливіших напрямків розвитку гірничодобувної промисловості. Але вимоги до комплексного використання мінеральної сировини дуже складні, тому для їх вирішення необхідно застосовувати найбільш ефективні технологічні процеси. Рівень комплексного використання сировини може бути показником технічного розвитку галузі.

Використання оборотного водопостачання збагачувальних фабрик дозволяє скоротити споживання свіжої води. Повний перехід фабрик на оборотне водопостачання в значній мірі запобігає забрудненню навколишнього середовища.

Одна з проблем при збагаченні корисних копалин – раціональне використання відходів, складування яких пов’язане зі значними матеріальними витратами. Відходи можуть бути використані у промисловості будівельних матеріалів і добрив, керамічній і скляній. Разом з цим вміст корисних компонентів у відходах повинен бути мінімально можливим, тому що втрати у відходах стають безповоротними після їх використання в інших галузях промисловості. Важливе значення для охорони навколишнього середовища має раціональне розміщення джерел забруднення (винесення промислових підприємств з великих міст, розміщення промислових підприємств з урахуванням рози вітрів і топографії місцевості, створення санітарних зон навколо підприємств) і очищення стоків промислових підприємств від шкідливих домішок.

 

71. КОМПЛЕКСНЕ ВИКОРИСТАННЯ ВУГІЛЛЯ. ВИКОРИСТАННЯ ВІДХОДІВ ЗБАГАЧЕННЯ ВУГІЛЛЯ.

Дослідження мінерального складу вугілля і супутніх порід показали,що в них представлені різні елементи, використання яких може бути економічно корисним. Літологічний склад відходів вуглезбагачення свідчить, що в них превалюють глинисті породи і високозольні вугільно-мінеральні зростки. Алевроліти, піщаники і карбонатні породи містяться у відходах збагачення в незначних кількостях. Глинисті породи представлені в основному аргілітом і вуглистим аргілітом. Вміст основних типів порід у відходах вуглезбагачення наведено в табл. 7.5.

Крім того, відходи вуглезбагачення містять ряд мікроелементів: молібден, мідь, цинк, бор, нікель, свинець, кобальт, ванадій, марганець, фосфор, барій, олово, золото, срібло, уран, реній, ґерманій і ін. Лабораторні дослідження показали можливість вилучення багатьох з цих компонентів при комплексної переробці сировини, але в промислових умовах ці питання не вирішені.Дослідження показали, що відходи вуглезбагачення можуть бути використані в багатьох напрямках:

– відсіви відходів крупністю 0 – 3 мм при зольності до 70 % можутьбути використані для спалювання у вигляді водовугільної суспензії в топках котельних установок над шаром палаючого вугілля;

– відходи крупністю 0 – 1 мм, що містять більше 25 % глинозему, можуть бути використані як глиноземна домішка при виробництві цементу;

– при виробництві цегли відходи, що містять мінімум піриту і вільних вапнякових включень можна використати як пісну паливну домішку;

– відходи придатні для виробництва аглопориту. Залежно від засмічення

відходів кам’янистими породами міцність і густина аглопориту будуть змінюватись (в межах сортів, що передбачаються технічними умовами);

– відходи, що багаті глиноземом (22 – 24 % Al2O3) можна викориcтати для виробництва алюмінію;

– деякі відходи придатні для газифікації;

– крупні відходи з мінімальним вмістом дріб’язку (0 – 6 мм) і вугільних фракцій можна використати для закладки виробленого простору в шахтах;

– у зв’язку з наявністю ряду мікроелементів (молібден, мідь, цинк,бор, марганець, фосфор і ін.) відходи флотації можна використовувати як добрива в сільському господарстві;

– золу виносу ТЕС використовують у будівельній промисловості, є позитивні спроби вилучати з неї високодефіцитну теплоізоляційну сировину (повітрянаповнені кульки золи);

– шлаки від спалювання вугілля на ТЕС можуть бути використані як теплоізоляційний матеріал, а також як заповнювач легких бетонів і цегли.Таким чином, при комплексній переробці вугілля може бути використана не тільки його органічна складова, але й мінеральна. Використання:

мінеральної складової (відходів) крім техніко-економічного ефекту дозволить оздоровити повітряний басейн населених пунктів і визволити орні землі від териконів.

72. ВИКОРИСТАННЯ ВІДХОДІВ КОРИСНИХ КОПАЛИН ТА ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

У процесі своєї діяльності людина завжди впливала на природу. В сучасних умовах розвиток галузей промисловості, що пов’язані з добуванням і збагаченням корисних копалин, є основою технічного прогресу. При добуванні корисних копалин людина проникає у надра землі і тим змінює навколишнє середовище, втручається у природні процеси, що відбуваються на землі.

Під охороною навколишнього середовища розуміють сукупність державних, адміністративних, правових, економічних, політичних і суспільних заходів, спрямованих на раціональне використання, відтворення і збереження природних ресурсів землі.

Один з найважливіших факторів зменшення забруднення навколишнього середовища – удосконалювання технології. Виробництво мусить бути безвідходним, а відходи – стати корисною сировиною для інших галузей промисловості. Безвідходна технологія переробки корисних копалин передбачає такі аспекти цієї проблеми:

- комплексне використання корисних копалин;

- переведення збагачувальних фабрик на безстічну технологію;

- утилізація відходів збагачення.

Комплексне використання корисних копалин – один з найважливіших напрямків розвитку гірничодобувної промисловості. Але вимоги до комплексного використання мінеральної сировини дуже складні, тому для їх вирішення необхідно застосовувати найбільш ефективні технологічні процеси. Рівень комплексного використання сировини може бути показником технічного розвитку галузі.

Використання оборотного водопостачання збагачувальних фабрик дозволяє скоротити споживання свіжої води. Повний перехід фабрик на оборотне водопостачання в значній мірі запобігає забрудненню навколишнього середовища.

Одна з проблем при збагаченні корисних копалин – раціональне використання відходів, складування яких пов’язане зі значними матеріальними витратами. Відходи можуть бути використані у промисловості будівельних матеріалів і добрив, керамічній і скляній. Разом з цим вміст корисних компонентів у відходах повинен бути мінімально можливим, тому що втрати у відходах стають безповоротними після їх використання в інших галузях промисловості. Важливе значення для охорони навколишнього середовища має раціональне розміщення джерел забруднення (винесення промислових підприємств з великих міст, розміщення промислових підприємств з урахуванням рози вітрів і топографії місцевості, створення санітарних зон навколо підприємств) і очищення стоків промислових підприємств від шкідливих домішок.

73. ПЕРЕРОБКА І ВИКОРИСТАННЯ ВІДХОДІВ ЗБАГАЧЕННЯ ВУГІЛЛЯ.

Дослідження мінерального складу вугілля і супутніх порід показали,що в них представлені різні елементи, використання яких може бути економічно корисним. Літологічний склад відходів вуглезбагачення свідчить, що в них превалюють глинисті породи і високозольні вугільно-мінеральні зростки. Алевроліти, піщаники і карбонатні породи містяться у відходах збагачення в незначних кількостях. Глинисті породи представлені в основному аргілітом і вуглистим аргілітом. Вміст основних типів порід у відходах вуглезбагачення наведено в табл. 7.5.

Крім того, відходи вуглезбагачення містять ряд мікроелементів: молібден, мідь, цинк, бор, нікель, свинець, кобальт, ванадій, марганець, фосфор, барій, олово, золото, срібло, уран, реній, ґерманій і ін. Лабораторні дослідження показали можливість вилучення багатьох з цих компонентів при комплексної переробці сировини, але в промислових умовах ці питання не вирішені.Дослідження показали, що відходи вуглезбагачення можуть бути використані в багатьох напрямках:

– відсіви відходів крупністю 0 – 3 мм при зольності до 70 % можутьбути використані для спалювання у вигляді водовугільної суспензії в топках котельних установок над шаром палаючого вугілля;

– відходи крупністю 0 – 1 мм, що містять більше 25 % глинозему, можуть бути використані як глиноземна домішка при виробництві цементу;

– при виробництві цегли відходи, що містять мінімум піриту і вільних вапнякових включень можна використати як пісну паливну домішку;

– відходи придатні для виробництва аглопориту. Залежно від засмічення

відходів кам’янистими породами міцність і густина аглопориту будуть змінюватись (в межах сортів, що передбачаються технічними умовами);

– відходи, що багаті глиноземом (22 – 24 % Al2O3) можна викориcтати для виробництва алюмінію;

– деякі відходи придатні для газифікації;

– крупні відходи з мінімальним вмістом дріб’язку (0 – 6 мм) і вугільних фракцій можна використати для закладки виробленого простору в шахтах;

– у зв’язку з наявністю ряду мікроелементів (молібден, мідь, цинк,бор, марганець, фосфор і ін.) відходи флотації можна використовувати як добрива в сільському господарстві;

– золу виносу ТЕС використовують у будівельній промисловості, є позитивні спроби вилучати з неї високодефіцитну теплоізоляційну сировину (повітрянаповнені кульки золи);

– шлаки від спалювання вугілля на ТЕС можуть бути використані як теплоізоляційний матеріал, а також як заповнювач легких бетонів і цегли.Таким чином, при комплексній переробці вугілля може бути використана не тільки його органічна складова, але й мінеральна.

Використання: мінеральної складової (відходів) крім техніко-економічного ефекту дозволить оздоровити повітряний басейн населених пунктів і визволити орні землі від териконів

74. ПЕРЕЗБАГАЧЕННЯ ВІДВАЛІВ ХВОСТІВ ЗБАГАЧЕННЯ.

75. ХРОНОЛОГІЯ ТЕХНОЛОГІЧНОГО ТА ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ В ПЕРЕРОБЦІ ТА ЗБАГАЧЕННІ КОРИСНИХ КОПАЛИН.

Древнейшим методом обогащения является ручная разборка.

Сотни тысяч лет назад люди подбирали для изготовления орудий

труда и охоты камни с заостренными краями, находя среди них наи-

более прочные и подходящие по размеру и форме. Путем экспери-

мента установил наш дальний предок, что светлые кварцевые породы

являются самыми твердыми, а серые известняковые камни рассыпа-

ются от удара. Разделение этих камней и можно считать первой рудо-

разборкой – процессом, относящимся к обогащению полезных иско-

паемых. Затем наступил Новый каменный век – неолит, принесший лю-

дям золото и медь, нефрит, цветные камни. За 3500 лет до нашей эры

в Вавилоне, Индии и Египте была развита торговля драгоценными

камнями. Во времена Геродота (V век до н.э.) применялись приспособле-

ния для обогащения россыпей промывкой – шлюзы из дерева и ба-

раньих шкур, ендовки, бутары.

Принципы гравитационного обогащения были известны еще 2000

лет назад и впервые описаны Плинием, а позднее Агриколой в 1556 г.

Большое значение для прогресса техники и технологии обработ-

ки руд имели работы М.В. Ломоносова, в частности его труд «Первые

основания металлургии или рудных тел. Эта работа

увидела свет в 1763 г.

К середине ХIХ века относится начало разработки теории грави-

тационных процессов. В 1851 г. были опубликованы результаты ис-

следований Л. Перноле. Затем появились работы У. Борна, В. Узатиса, А. Йордана,Д. Спары, А. Риттингера. Впоследствии Дж.

В середине ХХ века были проведены фундаментальные работы,

основанные на принципах классической механики. С этими рабо-

тами связаны имена известных отечественных ученых:

И.М. Верховского, Н.Н. Виноградова, Э.Э. Рафалес-Ламарка,

Б.В. Кизевальтера, Г.Д. Краснова, И.Н. Плаксина, М.Г. Акопова,

М.В. Циперовича и других. За рубежом изучению закономерностей

движения в среде посвящены работы Р. Ричардса, А. Эйнштейна, А. Херста, Р. Ханкока, Г. Тарьяна.

Развитие электротехники в ХIХ веке способствовало появлению процессов обогащения, основанных на различном поведении минералов в электрическом поле. В 1870 г. была разработана первая машина

для электростатического обогащения, которая применялась для разделения хлопковых волокон и семян.. В 1901 г.

Л. Блеком и Д. Моршером был предложен первый сепаратор для разделения электропроводящих частиц и диэлектриков, усовершенствованный в 1905 г. Г. Гуффом. Официальной датой возникновения флотации как метода разделения минералов можно считать дату выдачи патента на способ масляной флотации В. Хайнсу (Англия) – 23 августа 1860 г.

В дореволюционной России обогащение полезных ископаемых

делало лишь первые шаги – в 1904 г. в Мариуполе.Кроме флотации существует еще множество явлений, в которых основную роль играют процессы, происходящие на границе раздела фаз, и которые могут использоваться в обогащении.Основные процессы разделения минералов обслуживаются разными предварительными и завершающими операциями, имею







Дата добавления: 2015-04-19; просмотров: 675. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

СИНТАКСИЧЕСКАЯ РАБОТА В СИСТЕМЕ РАЗВИТИЯ РЕЧИ УЧАЩИХСЯ В языке различаются уровни — уровень слова (лексический), уровень словосочетания и предложения (синтаксический) и уровень Словосочетание в этом смысле может рассматриваться как переходное звено от лексического уровня к синтаксическому...

Плейотропное действие генов. Примеры. Плейотропное действие генов - это зависимость нескольких признаков от одного гена, то есть множественное действие одного гена...

Методика обучения письму и письменной речи на иностранном языке в средней школе. Различают письмо и письменную речь. Письмо – объект овладения графической и орфографической системами иностранного языка для фиксации языкового и речевого материала...

Конституционно-правовые нормы, их особенности и виды Характеристика отрасли права немыслима без уяснения особенностей составляющих ее норм...

Толкование Конституции Российской Федерации: виды, способы, юридическое значение Толкование права – это специальный вид юридической деятельности по раскрытию смыслового содержания правовых норм, необходимый в процессе как законотворчества, так и реализации права...

Значення творчості Г.Сковороди для розвитку української культури Важливий внесок в історію всієї духовної культури українського народу та її барокової літературно-філософської традиції зробив, зокрема, Григорій Савич Сковорода (1722—1794 pp...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия